"Людство приречене, але квірність дає шанс на порятунок": засновник кінофестивалю квір-кіно Sunny Bunny Богдан Жук
Цьогоріч кінофестиваль Sunny Bunny проходитиме з 17 по 25 квітня у Києві в кінотеатрі "Жовтень". Напередодні четвертої едиції ЛГБТКІА+ кінофестивалю кінокритик УП.Культура Алік Дарман поговорив із засновником та програмним директором Богданом Жуком про Sunny Bunny: про проблеми з кіновиробництвом сучасного квір-кіно, радикалізацію суспільства та місце фестивалю в культурному ландшафті країни.
***
У 2023 році перший Sunny Bunny мене розчарував. Натовп поліції на вході до кінотеатру, майже пусті зали всередині та прогалини в програмі – здавалося, це радше робота з трендами, ніж із реальним запитом суспільства чи спробою його трансформувати.
Я помилявся.
За ці роки я зустрів безліч людей із ЛГБТКІА+ спільноти, які не ходять на кінофестивалі і не дуже люблять кіно, – втім, для яких Sunny Bunny є особливою та надважливою подією. Фестиваль тепер радує дійсно серйозною програмою з індустрійною секцією, спецподіями та дискусіями. Просвітницька робота в упередженому суспільстві. Підтримка квір-кіно в Україні. За чотири роки Sunny Bunny став серйозним гравцем в українському кінопросторі. Минулого року – одним з найкращих кінофестивалів країни.
За кілька тижнів до фестивалю, ще до оголошення програми, ми зустрілися з Богданом у Будинку кіно, знайшли тихе місце на третьому поверсі і, самі того не помітивши, обрали два крісла навпроти портрета Сергія Параджанова.
Sunny Bunny вже третій рік відкриває фестивальний сезон в Україні. Богдане, як ти загалом оцінюєш минулорічний сезон і які очікування від цього року?
Важко оцінювати, тому що тепер, коли ми робимо два фестивалі – і "Молодість", і Sunny Bunny – роботи значно більше, а часу набагато менше. Не вдається відвідувати всі фестивалі, як хотілося б. Особливо якщо це не в Києві, а в інших містах.
Є фестивалі, які я не відвідував ще жодного разу, а дуже хотілося б. Наприклад, івано-франківський "4:3" – фестиваль, про який я чув багато. Цікаво було б поспостерігати, як такі фестивалі відбуваються в інших містах, як там реагує аудиторія, хто відвідує, хто бере активну участь.
Чи хотів би ти, щоб Sunny Bunny був мандрівним фестивалем?
Ми робимо це як за кордоном, так і в Україні через точкові співпраці з різними організаціями та фестивалями. Співпрацювали з "Миколайчуком" у Чернівцях, з "Бардаком" у Харкові та "Харківпрайдом" під час їхнього прайд-фестивалю. Завжди потрібен партнер на місці. Особливо тому, що ми живемо в Києві, робити десь в іншому місті складніше самостійно.
Хотілося б, щоб це була системна співпраця, щоб Sunny Bunny був справді мандрівним фестивалем з багатьма показами по Україні – не тільки в найбільших містах, а й там, де не так багато чого відбувається. Ми колись на "Молодості" робили Дні українського кіно у різних містах України, де немає кінотеатрів – у 10 містах у 2018 році.
Це був особливий досвід, тому що аудиторія дуже охоче йшла на ці події – в Чорноморську біля Одеси, в Каховці, в різних містах і на Сході, і на Заході. Однозначно є запит на це. Хотілося б це робити більше. Зокрема, українське квір-кіно хочеться возити. Його все ще небагато, але поступово воно росте. Його роблять попри всі труднощі і перепони у виробництві кіно, які зараз є в нас.
Я не хочу применшувати роботу всіх наших режисерів(-ок), які знімають квір-кіно, проте його справді мало. Тут варто зазначити, яку важливу справу робить Sunny Bunny: вже втретє відбудеться пітчинг, де один короткометражний фільм отримує фінансову підтримку. Але чому квір-кіно завжди у нас було мало і що потрібно, щоб його стало більше?
Це складне питання, і мені би хотілося, щоб це питання ставили також тим, хто робить кіно. Бо я наразі його не роблю, а тільки займаюся його представленням.
З досвіду багаторічної роботи на "Молодості" можу сказати: кількість українського квір-кіно росте. І якість поступово теж зростає. Хоча дійсно його ще небагато, хотілося б більше. Можна порівнювати з контекстами інших європейських країн, в яких цього кіна обмаль. Дуже рідко щось бачиш з Латвії, Угорщини та інших країн.
В Україні багато хто не наважується це кіно знімати. Зокрема, люди зі спільноти, які працюють у кіноіндустрії чи в дотичних індустріях – рекламі, кліпах. Я знаю від різних людей, які навчалися або починали щось знімати, але потім переходили повністю в комерцію і вже не поверталися до кіно, яке хотіли б знімати – зокрема квір-кіно.
Це часткове питання до них: чи це внутрішня цензура, чи це якісь спроби, які не вдалися? Ми теж бачимо по нашому пітчингу, по кількості заявок, що інтерес є. Але ми не бачимо, щоб всі ці фільми, які були на пітчингах торік чи два роки тому, втілювалися. Одиниці з них насправді робляться. Хоча хотілося б, щоб всі вони стали не тільки проєктами, а й фільмами.
Це, зрозуміло, питання фінансування. Основне джерело фінансування в Україні історично – це Держкіно, яке останні роки цього не робить.
А чи підтримувало хоч раз Держкіно за свою історію квір-кіно?
На моїй пам'яті був підтриманий проєкт "Мій юний принц" у 2021-му році. Це один з переможців пітчингу, повний метр, але він не стався через повномасштабне вторгнення, і Держкіно вже не фінансувало жоден із тих проєктів, що були підтримані. Така ж історія з "Уроками толерантності", але фільм дозняли без підтримки Держкіно. Чи були проєкти до того: не можу сказати, не пам'ятаю.
Попри імідж, який мав Пилип Іллєнко (продюсер, очолював Держкіно у 2014–2019 роках – прим. авт.) через зв'язок із праворадикальними партіями і рухами, все одно він не був якимсь гомофобом, який відкидав чи не приймав проєкти. І зрозуміло, що не Іллєнко приймав ці рішення, а рада. Я думаю, що була гомофобія серед тих, хто був у раді. Я чув, зокрема, перекази про висловлювання окремих людей, але я не знаю, наскільки це впливало.
У тебе є надія, що держава буде фінансувати квір-кіно, враховуючи, що навіть найгостріші питання, пов'язані з цією темою – як, наприклад, правове визнання партнерств військових з ЛГБТКІА+ спільноти – дуже повільно рухаються?
Надія є, звичайно. А що робити? Можна сподіватися і вірити в те, що це відбуватиметься. Подивимося, як справи підуть. Зараз Держкіно також підтримує Sunny Bunny, і підтримує його більше, ніж у попередні роки. Сподіваюся, що це теж індикатор того, що принаймні є розуміння важливості цієї теми в контексті фестивалю, і сподіваюся, що буде розуміння важливості в контексті фільмів, які потрібно робити на цю тематику.
За останні роки кінофестивалі в Україні переживають дуже непрості часи, а деякі буквально виживають. Як справи у Sunny Bunny?
Справи – погано і тяжко. Я впевнений, що в усіх фестивалів в Україні зараз непрості часи.
Попри це, я переконаний, що навіть якби в нас не було ніякого фінансування чи його було зовсім обмаль, ми все одно зробили б цей фестиваль. Тому що ми вмотивована команда, яка розуміє, що це не просто робота та не просто кінофестиваль. Це дуже важлива подія, політично та соціально.
На щастя, певний ресурс у нас є, хоча й обмежений для проведення такого фестивалю. Втім, цього року програма буде дещо більшою, ніж раніше.
Тобто фестиваль цього року не буде, так би мовити, скромнішим?
Ні, скромнішим він не буде. Буде нахабнішим, впертішим і голоснішим. Минулого року ми добряче пролунали через збіг дат із Великоднем, але зрозуміло, що це була не пов'язана історія. Протест був гомофобний у своєму корені, а Великдень використаний як маніпуляція частиною українського суспільства.
Ви це зробили свідомо? Маю на увазі вибір дат.
Після першого Sunny Bunny, який був у червні, ми вирішили, що робитимемо фестиваль у другій половині квітня. Це суто з практичних міркувань, оскільки ми робимо два фестивалі. "Молодість" відбувається у жовтні. Так нам легше, тому що є пів року між фестивалями.
Команда Sunny Bunny – це частинка фестивалю "Молодість"?
У нас є основна команда "Молодості", яка працює круглий рік. Зараз складніше, оскільки двоє з програмного відділу у війську, але, на щастя, вони можуть ще працювати на фестивалі – зрозуміло, з меншим залученням.
Скільки людей відповідає за програму? Наскільки програма залежить від смаків Богдана Жука?
П'ять людей повноцінно працюють над програмою, але є люди з інших відділів фестивалю, які теж дивляться кіно. Але так, це правда: програма залежить від моїх власних смаків. Я дивлюсь найбільше фільмів і найбільше керую програмою. Втім, у команді діє таке правило, що якщо хтось категорично проти, то ми погоджуємося, що не беремо. Якщо не категорично, то ми обговорюємо.
Часто буває, що хтось категорично проти якогось фільму? Це зазвичай з етичних міркувань?
Ні, не часто. З різних міркувань. По-перше, ми розуміємо, наприклад, чутливість до питання російської причетності. Тобто є багато фільмів без будь-якого особливого сліду фінансової чи продакшн-участі росіян. Але хтось російський десь там міг потрапити в команду. Ми це відстежуємо.
З іншого боку, є тематичні моменти. Досі знімається квір-кіно, де герої, наприклад, помирають чи гинуть наприкінці. Це історія, яка тягнеться вже сто років чи, може, з самого початку кінематографа. Часом це шаблонне зображення, інколи це виправдано. Це не є табу, але ми намагаємося уникати [таких тем, - прим.]. Нам вже не хочеться увіковічнювати і знову демонструвати ці трагічні історії. Квір-люди вже достатньо надивилися на те, як вони помирають чи як їх калічать і вбивають.
Ми плавно підійшли до проблем сучасного квір-кіно. Які критерії якісної квір-репрезентації при відборі фільмів?
У нас загалом немає чітко визначених критеріїв у відборі – ні на "Молодості", ні на Sunny Bunny. Крім формальних – як-от щодо дебютного кіно на "Молодості". Зрозуміло, є певні обмеження.
Так чи інакше, ми виходимо з того, які фільми нам подають. Тому ми маємо обмеження, але й даємо певну репрезентацію.
Ми намагаємося надавати більше місця недорепрезентованим групам в межах квір-спільноти. Наприклад, тематика асексуальних чи бісексуальних людей зовсім нечасто зустрічається в кіно. І коли є можливість це показати, ми намагаємося. І тим більше тематика інтерсекс-людей. Це надзвичайна рідкість.
Мені здається, важливо в програмі показувати різноманіття в різних аспектах – у спектрі спільнот та країн, з яких походять історії. Також у плані гендерної ідентичності. Загалом те, що ми мало бачимо на екранах, ми намагаємося показувати більше. Це стосується і сапфічного кіно про квірних жінок, лесбійок. Його більше, ніж кіно про транслюдей, наприклад, але все одно не так багато. Хоча цього року сапфічного кіно в нас буде більше, ніж торік.
Це власне про те, що в квір-кіно все ще домінує мейл-гей-дискурс.
Як і загалом у кіно, чоловічий дискурс домінує. В квір-кіно це мейл-гей-дискурс. Це не дивина. На жаль, так є. Зрозуміло, що чоловіки частіше знімають про чоловіків, жінки – про жінок тощо. Але ми бачимо також історії, де жінки знімають про квірних чоловіків чи навпаки. Буває не дуже вдало, а буває навпаки. У цьому плані ми не маємо обмежень.
Наприклад, якщо говорити про критерії: деякі фестивалі не показують фільми, де цис-актор(-ка) грає транс-персону, або ж гетеро грає гомосексуальну людину чи не гетеросексуальну. Деякі квір-фестивалі до цього дуже суворо ставляться. Ми дивимося, по-перше, на кіно і наскільки воно, на наш погляд, адекватно репрезентує персонажа насамперед, але й спільноту також.
Що для тебе гарний, якісний квір-фільм? Це тільки репрезентація чи щось ще?
Безумовно ні. Це зовсім не тільки про репрезентацію. Це, перш за все, має бути гарне кіно. Оригінальне, можливо, яке робить щось нове. Хоча це велика рідкість – щось абсолютно новаторське. Загалом у кіно. Але хочеться бачити щось, що ми до цього могли не зустрічати чи не показувати в якомусь аспекті. Наприклад, навіть якщо це локальний контекст. Тобто подивіться на фільм "Королеви радості". Він не показує чи не робить чогось нового у світовому кіно як медіумі. Але для українського кіно він є чимось новим.
Для кого взагалі робиться квір-кіно? Тільки для спільноти чи ні?
На мою думку, не тільки для квір-спільноти. Хоча, перш за все, для неї, безумовно. Немає жодного такого іншого фестивалю в Україні, який би зосереджувався суто на квір-кіно. І спільноті дуже важливо бачити себе на екрані і мати спільний досвід перегляду.
Але, звичайно, Sunny Bunny і квір-кіно – це для широкого загалу. Я часто чую: "Це квір-кіно, я не зі спільноти, навіщо мені його дивитися?" Його варто дивитися, тому що це якісне кіно, і я пишаюся програмами Sunny Bunny. Квір-кіно часто є дуже впливовим загалом в кінематографі. Наприклад, цього року ми робимо ретроспективу 90-х. Це дуже важливий період для квір-кіно. Час, коли термін "квір-кіно" з'явився, коли з'явилася New Queer Cinema у США. Загалом це важливий період певної історичної зміни в кіноіндустрії. Період зміни в підходах до зображення квір-персонажів. Коли квірні режисери та режисерки мали дійсно більше можливостей знімати квір-кіно.
У ретроспективі 90-х також представлені режисери і режисерки, які зараз, з погляду на 30 років тому, є дуже важливими постатями в світовому кіно. І на цьому теж важливо наголошувати, що це були саме квірні режисери [хоча їх такими не вважали в той час]. Це важлива реапропріація у контексті теперішнього зростання правих рухів у світі. Суспільство загалом схильне закривати очі на те, що якась важлива постать була квірною. Власне, перед нами тут Параджанов як дуже яскравий приклад такої вибірковості.
Я б також хотів поговорити про гомонормативність в сучасному квір-кіно. Ми зачепили New Queer Cinema. Це був шалений рок-н-рол. Власне, як і квір-кіно загалом, асоціюється з протестом, драйвом, бурлеском. Натомість ми зустрічаємо багато квір-фільмів, наприклад, на тему родини чи якісь інші нормативні речі. Відчуття, що рок-н-рол залишився трохи в минулому, особливо якщо говорити про популярне кіно, де гомосексуальні стосунки навіть дещо фетишизовані.
Я думаю, що це водночас і хороша річ, і не дуже. Позитивна, тому що це теж певною мірою нормалізація в хорошому контексті. Ми бачимо сто тисяч фільмів про гетерородини, гетеростосунки, так само чому б не бачити сто тисяч фільмів про гомостосунки чи гомородини.
Хоча сім'ї все ще не так часто зустрічаються в кіно. І насправді, дивлячись на нашу програму, я розумію, що більше фільмів про самотніх персонажів, ніж про персонажів у стосунках. Це ні добре, ні погано – це просто те, чим зараз є квір-кіно. З іншого боку, звичайно, хочеться більше рок-н-ролу, більше радикального квір-кіно, яке не намагається відповідати нормативам. Такого ми бачимо небагато. Зараз знімається більше квір-кіно, але воно часто унормоване якоюсь мірою чи в якомусь аспекті.
Звичайно, тут можна говорити про налагоджену систему виробництва фільмів у Європі – наприклад, де працює багато фондів, як національних, так і міжнародних. У цій системі кіно – абстрагуючись від теми квір – часто виглядає так, що воно просто зроблене за певними лекалами і шаблонами, бо ось так працює і так має бути, начебто. Хоча, звичайно, це не обов'язково так має бути.
Це прикро, але є певні вимоги до стандартизації проєкту, щоб він отримав фінансування. Це стосується і наративів у фільмі, і його структури, і сценарію. Такого ми бачимо багато. Це також стосується квір-кіно. Але, як на мене, це більш загальна історія того, як зараз працює система виробництва фільмів.
Дійсно, фестивальне кіно часто дуже однотипне, втім, рідко є цікавим, чимсь чіпляє та збуджує тебе. Як тобі здається, це може змінитися найближчим часом?
Цілком може змінитися. Можна передбачити принаймні один сценарій – сумний і невтішний. Через зростання неонацизму у світі можливостей для виробництва кіно для квірів може бути менше.
Але в цьому випадку, можливо, буде ситуація, подібна до 90-х у Штатах, коли кіно робилося за копійки, незначним власним ресурсом, але воно було радикальним чи нестандартним, не шаблонним і робило щось нове, якось вирізнялося і не дарма називалося квірним. Queer означає "дивний" з англійської. І саме ця квірність нечасто присутня. Тут можна розділяти кіно ЛГБТКІА+ і квірне кіно. Якщо дивитися на квірне кіно як щось дійсно радикальне, що вибивається з загальних тенденцій, робить щось абсолютно своє. У нас на фестивалі це регулярно присутнє, але такого кіно робиться небагато. Або не завжди таке кіно до нас доходить.
Sunny Bunny – це також кінофестиваль, під час якого кінотеатр захищають кількадесят поліцейських. Як тобі досвід комунікації та співпраці з Національною поліцією?
Досвід співпраці та комунікації з поліцією в нас нормальний, абсолютно без ускладнень. Приємно та радісно казати, що поліція ставиться до цього адекватно. Іноді, зрозуміло, окремі люди можуть це не дуже схвалювати, але це їхня робота. І я сподіваюся, вони це так і сприймають.
Цього року ви чекаєте погроз?
Нам не треба чекати погроз, щоб розуміти, що ці загрози є. Нещодавно ми бачили і зриви концертів Melovin, і погрози Маршу жінок. Якщо вже Марш жінок намагаються зірвати, то, напевно, хтось хотітиме зірвати чи якось зашкодити нашому фестивалю.
Нам не треба чекати якихось погроз, щоб звертатися до поліції. Ми знаємо, чого слід очікувати, і готуємося, наймаємо охорону на локації. Проводимо безпековий тренінг для нашої команди та волонтерів. Ми намагаємося бути готовими, наскільки це можливо, до певних загроз. Це наша робота – підготуватися і передбачити ризики. І частина цієї роботи – намагання зробити, в тому числі, безпечний простір, комфортний для спільноти і всіх відвідувачів фестивалю.
Як ти вважаєш, чи може Sunny Bunny та й загалом квір-кіно змінити гомофобну людину?
Може! Я в цьому не сумніваюся, тому що знаю такі історії особисто. Я пам'ятаю конкретний приклад – у 2015 році на "Молодості" показували фільм "Мандарин" Шона Бейкера. Моя подруга привела на показ свого друга, який був досить упередженим і взагалі ніколи в своєму житті не бачив квір-кіно. Після фільму він вийшов і по-іншому на це подивився. Це один із таких прикладів, я знаю і більше. Тому сумнівів в мене немає. Це питання відкритості й адекватності людини.
Звичайно, що квір-кіно не змінить усіх гомофобів чи трансфобів. Але силу таку воно має. Я в цьому не сумніваюся. І тому мені хочеться, щоб цей фестиваль був теж нормалізований якоюсь мірою. Щоб туди просто ходили, як на кінофестиваль, де просто дивляться кіно.
Вочевидь, Sunny Bunny – твоя місія і справді набагато більше, ніж просто фестиваль. Але що тебе підтримує в цій титанічній праці? Звідки береш ресурс?
Ресурс береться з бажання змінювати наше суспільство. Дуже важливо говорити в теперішньому часі, коли все абсолютно спрощується. В усьому. Зокрема, виникає більше стереотипів. У нас багато хто схильний до бінарних чи дуже категоричних розділень.
В цей час дуже важливо говорити про щось незручне, що не вписується в ці системи. Для мене це боротьба за моє власне життя і суспільство, в якому я живу. Я не хочу, щоб це суспільство скочувалося до тих самих категоризацій, розділень і шаблонів, як це часто буває. А щоб воно могло дивитися на складніші теми і зустрічатися з ними. І це не тільки теми, пов'язані з кіном чи з ЛҐБТКІА+ спільнотою. Так можна говорити про все.
Крім підтримки Держкіно, ти відчуваєш у нашої влади хоч краплю розуміння важливості цієї теми?
Зрідка так. Часом відчувається, що це більше те, що начебто належить робити. Типу наші євроінтеграційні прагнення. Зрозуміло, що для когось це повістка дня. Тому що зараз не годиться бути гомофобним. Звичайно, хотілося б, щоб це було нормою, а не трендом – не бути гомофобним чи трансфобним. Але хоча б так це частково працює. І на тому дякую.
Але ж тенденція зараз змінюється в праворадикальний бік. Це ж світовий тренд. І так було з цим непросто, а зараз відчуття, що тільки гіршає. Ну, може, в мене просто апокаліптичні настрої…
Ні, в мене теж! Я бачу, що людство приречене наразі… З теперішнього стану справ воно абсолютно приречене. Тут не треба тішити себе ілюзіями. Звичайно, в нього є ще шанси щось змінити кардинально.
І, на мою думку, квірність, квірні ідентичності, квірні наративи можуть у цьому дуже допомогти. Тому що це пов'язано із патріархатом, із сексуальною свободою та свободою ідентичності. Тут дуже багато різних аспектів. Я думаю, що квірність загалом в цьому може бути ключовою. Вона може дати шанс на порятунок людству. І тому це теж ще одна причина, чому важливо просувати ці наративи. "Наративи"… це звучить трохи пропагандистськи.
Звісно, хто захоче, той відразу прочитає, що це "ЛГБТ-пропаганда". Але це не про наративи насправді. Як фестиваль, так і досвід перегляду квір-кіно загалом – це про єднання і порозуміння. Це одна з ключових наших цілей: намагатися сприяти порозумінню, а не розділенню.
Тому що ми зараз бачимо дуже багато радикалізацій і розділення в суспільстві. І така подія, як Sunny Bunny, теж може сприяти порозумінню. Але для цього треба бути хоча б трішечки відкритим до сприйняття чогось іншого.