"Коли слів уже нема, або вони нічого не в змозі пояснити": про артбук Павла Макова "Абракадабра"
У грудні минулого року видавництво ist publishing випустили новий артбук Павла Макова "Абракадабра", який є своєрідним приватним щоденником митця та підсумовує 11-річний період його творчості. Макова цікавить формат авторської книги або книги митця, яка складається із схем, малюнків, заміток, тощо. Власне, "Абракадабра" і є такою авторською книгою, яка поєднує в собі записник, атлас рослин та планування міст. До міст чи рослин митець звертається у своїй практиці не вперше, проте в в центрі "Абракадабри" опиняється незбагненність навколишнього світу.
Говорити про "Абракадабру" неможливо без згадок попередньої книги Макова "До По". Обидві створювали одна й та сама команда: над дизайном художник працював з харківською дизайнерською студією 3z – Танею Борзуновою, Сергієм Мішакіним та Дмитром Вірьовкіним, а тексти писав арткритик Борис Філоненко.
"Абракадабра" фіксує те, що відбувається з нами, водночас визнаючи, що чимало речей видаються незбагненними. На додачу, це ще й дуже персоналізований та тактильний артбук, який Маков хотів наблизити до майбутнього глядача. І це дуже контрастує з "До/По", який цієї тактильності позбавлений, проте, попри відмінності, може допомогти зрозуміти "Абракадабру".
В центрі "До По" майбутнє та місто майбутнього, яке складається 64-х кварталів. І це число аж ніяк не випадкове, 64 – це кількість гексаграм з "Китайської книги змін" (І-Цзін) до якої звертається Маков. "І-Цзін" – це китайський філософський трактат, який використовують для ворожіння.
Найтрадиційніший спосіб – це використання 50-ти пучків стебел деревію (проте іноді використовують монетки), ці пучки кількаразово розділяють, задля того, щоб поступово отримати набір з шести чисел від 6 до 9. Кожен з цих наборів відповідає певній гексаграмі з "І-Цзін", яких може бути лише 64. Після цього настає момент інтерпретації. Отож, ці 64 квартали відповідають 64-ом гексаграмам. Маков зауважує, що хоч і китайці дивляються на цю книгу по-своєму, його погляд на неї визначає його культура, відтак у "І-Цзін" його найбільше цікавить та тривожить передбачуваність змін, адже всі можливості прораховані наперед. Такій уніфікованій кількості потенційних можливостей він протиставляє свої щоденники з планами міста, реальними і вигаданими, і ці плани навпаки непередбачувані. Таким чином в "До По" розгортається кілька варіантів майбутнього, з різними ступенями свободи.
В мистецькій практиці Макова надзвичайно важливі міські простори. Навіть сам процес гортання артбуку нагадує пересування певним простором з його кварталами та потенційними планами міст. Щось схоже можна простежити і в "Абракадабрі", де навігація артбуком нагадує рух простором – від кварталів міст до рослин. В процесі орієнтації цим простором, як і в будь-якому місті, дороговказами часто стають слова, і "До По" не виключення. Свої тексти у книзі Філоненко називає "графіті" – часто це невеликі абзаци та такі ж невеликі цитати про міста та життя в них, які можна уявити на стінах міст. Візуальна складова поєднується з текстовою, та не для того, аби пояснити місто, яке "графіті" прикрашають, – як і будь-які написи на стінах міст, вони стають його фактурою.
Простір "До По" чорно-білий і холодний, і це свідоме візуальне рішення. Розповідаючи про процес роботи над книгою, Маков згадує своє враження від того, як колись побачив наживо картину Леонардо да Вінчі "Благовіщення" і те, як його вразив "космічний холод" цього полотна.
Думаючи про "До По", він саме якось так уявляв цю книгу – холодною. І цей холод та відстороненість досягались тим, що роботи, які в оригіналі були малюнками або офортами, перевели у векторну графіку. Врешті, в офортах Маков використовує традиційну для нього техніку інтагліо (глибокий друк), результатом якої є рельєфність, нерівність, велика кількість відбитків та ліній. Перевівши ці роботи у вектор, фактурність зникла, а разом із нею тактильність робіт. Це можна пояснити ще й тим, що міста в "До По" – гіпотетичні, необжиті, в них немає людей, відповідно, і нерівностей, множинностей, тощо.
Попри цю холодну візуальну мову, "До По" – певною мірою оптимістична книга, адже, працюючи над нею, Маков згадував, що тоді, у 2018 році, у нього ще була вагома надія та віра в те, що людство обере демократичніший шлях. У своєму мистецтві Маков уникає буквальності, хоч його роботи, без сумніву, наснажені навколишнім світом та його подіями. Своє ставлення до тих чи інших проблем він висловлює не через своє мистецтво, а напряму, скажімо, в інтерв'ю. Його хвилює чимало питань – від російсько-української війни до непродуманої державної культурної політики та майбутнього української культури.
В свою чергу "Абракадабра" візуально інша, більш тепла та тактильна, і ця тактильність зумовлена тим, що тут ми маємо справу із фотографіями робіт та сканами їхніх ескізів, нотатників, щоденників. Артбук запрошує нас слідувати рухом олівця, який виводить якесь слово, яке де-не-де важко розібрати, іноді вміст однієї сторінки перебивається на іншу, майже як у справжньому зошиті, у якому хтось писав та малював до того, як він потрапив у наші руки.
Спершу Маков вагався, чи публікувати розвороти своїх зошитів, проте вирішив це зробити для того, щоб книга отримала властивості тактильності та інтимності, притаманні щоденникам. Кілька текстів, які супроводжують артбук (два тексти самого Макова і пʼять текстів Філоненка), саме "супроводжують", адже це не критичні, а художні нотатки, які відгукуються на центральні теми "Абракадабри".
Як і "До По", "Абракадабра" оповідає про простір, – тепер, зокрема, зранений війною. Вона відкривається роботою "Доротея (Облога Харкова)" (2015-2016), – уже тоді для Макова було абсолютно зрозуміло, що облога Харкова неминуча, питання полягало лише у тому, коли це станеться. Якщо в "До По" митець міркує над варіантами розвитку майбутнього, то в "Абракадабрі" він зосереджується на фіксуванні теперішнього, яке поступово стає минулим. Міркування про потенційну облогу Харкова перетворюються на спогади про напівоблогу міста.
Водночас це не означає, що Маков намагається пояснити нам час, навпаки він наголошує на туманності і непояснюваності. Тут варто звернути увагу на саму назву книги – "Абракадабра": тут це слово позбавлене кабалістичних чи середньовічних конотацій. Сам хуожник зазначає: "з-поміж багатьох сенсів, що їх містить у собі не стільки це слово, скільки звук – абракадабра – мене приваблює тільки один – нісенітниця. Коли слів уже нема, або вони є, але вже нічого не в змозі пояснити. Мій батько в розмовах зі мною використовував це слово, коли я намагався щось йому розтлумачити, щось далеке і незрозуміле, щось, що не має пояснення та суперечить здоровому глузду, щось абсолютно несумісне з повсякденним життям". На книжковій бандеролі це слово записане бінарним кодом, який постійно супроводжуватиме картини.
Бінарний код в "Абракадабрі" іноді відзеркалює самі картини, проте він там не для того, щоб щось пояснити чи зашифрувати. Хоча подекуди його направду можна розшифрувати і він матиме значення; скажімо, якщо розшифрувати бінарний код навпроти картини "Avenir", то там направду кілька разів буде написана назва картини.
Проте у більшості випадків, одинички та нулі сусідять з картинами, але не передають ніяких значень, Маков пояснює це тим, що свідомо зробив такий контраст між зображеннями, з якими глядач може взаємодіяти, в той час як ці знаки часто не піддаються взаємодії. В одному з текстів Борис Філоненко пише про те, що "нулями й одиницями можна написати будь-яку історію – просту в наборі, складну для прочитання". Врешті, наші простори переповнені знаками, які не промовляють до нас або навіть позбавлені сенсу. Для Макова використання бінарного коду це своєрідна метафора незрозумілості та відстороненості цього бінарного світу.
Якщо в "Абракадабрі" бінарні коди відзеркалюють картини, то в "Містах незримих" Італо Кальвіно ( надзвичайно важливому тексті для митця, з яким він знаходиться у цілком зримому діалозі), трапляються поетичні описи міста, яке побудоване на березі озера, коли подорожній прибуває туди, то наче опиняється в двох містах одночасно – одне на поверхні, інше – його відображення.
Свою розповідь Маков розпочинає з Харкова, проте потрібно звернути увагу на перше слово у назві картини "Доротея (Облога Харкова)". Доротея – це перше місто, про яке фікційний Марко Поло оповідає фікційному Кублай хану. В тексті Кальвіно хан слухає розповіді Марко Поло про подорожі своєю імперією, ці історії – його спосіб осягнути свою імперію. Проте це аж ніяк не травелог в традиційному розумінні, хоч і Кальвіно спирається (і деконструює) "Книгу Марко Поло" Рустічелло, архетипальний зразок травелогу, який автор написав, слухаючи про подорожі вже згаданого Марко Поло. Водночас міста про які оповідає Марко Поло, це не стільки реальні міста, скільки потенційні, можливі міста. Якщо хан хоче за допомогою опису кількох міст "вивести" формулу решти міст в своїй імперії, Поло наче продукує ще більшу кількість можливостей.
Стільки ж можливостей і для способів взаємодії з романом Кальвіно, який заохочує до нелінійного прочитання. Те саме стосується і "Абракадабр" – артбук, в якому просторовість центральна, відкритий до непослідовного прочитання та блукання. Врешті пересування будь-яким містом не є чітко регламентованим, ми можемо рухатись в довільному напрямку. В цьому випадку хронологічність допомагає, проте це не є єдино можливим способом взаємодії з книгою. Роботи в "Абракадабрі" розташовані в хронологічному порядку, і можна помітити як поступово після 2018 року поволі починає з'являтися колір.
Важливим є і те, що колір часто повʼязаний з рослинами. Інтерес до рослин у творчій практиці Макова виростає з ніжності та любові до них. На форзаці артбуку можна побачити алое, яке для Макова насамперед – символ виживання. Алое з'являється багаторазово і згодом, та й не лише воно. Рослини в "Абракадабрі" не просто частина простору, вони опиняються в його центрі, скажімо, в роботі "Кульбаба, або Mapa Mundi" (2020), місто структурується навколо величезної кульбаби.
Згодом робіт, де рослини зображені впритул, стає більше. Також через них Маков часто оповідає якісь особисті історії. Малюючи троянду, Маков згадує дачу в Липцях, де росла точнісінько така ж троянда (Липці знаходяться за 8 кілометрів від російського кордону). "Абракадабра" завершується картиною "Дім біля дороги, або Автопортрет" (2024-2025), на якому він зображує подорожник.
Проте від кінця я б хотіла повернутися на початок – епіграфом до "Абракадабри" Маков обирає рядок із "Зізнань і проклять" Чорана: "У кожну з епох люди цілком справедливо вважають, що на їхніх очах зникають останні сліди Земного Раю", який для Макова важливий тому, що він вважає, що у людства все ще є шанс. І якщо робота над "До По" була сповнена надії, що, можливо, люди оберуть демократичніший шлях, то в "Абракадабрі" Маков зосередився на теперішньому. Тут інша надія – на те, що наше відчуття та передчуття поганого, це те, що відчували люди і до нас, а не справжній, унікальний кінець.