Лист українського журналіста до сина увійшов до міжнародної книги співтворця серіалу "Юнацтво"
Лист українського журналіста та військового Владислава Головіна до сина увійшов до міжнародної книги Letters to Our Sons.
Її створив британський актор Стівен Грем, співтворець і зірка серіалу Netflix Юнацтво (Adolescence), та викладачка психології Орлі Кляйн. Ідея Letters to Our Sons виникла як продовження розмови про сучасне батьківство, чоловічу роль та стосунки батьків і синів, яку Стівен Грем і Орлі Кляйн хотіли розвинути після успіху серіалу.
У своєму тексті Головін пише про війну, багаторічну розлуку із сином, рішення залишитися в Україні, власні помилки як батька і про те, що сьогодні для нього означає бути чоловіком.
Для проєкту батьки з різних країн надіслали понад 1600 листів, з яких до фінальної книги увійшла лише невелика частина.
Про книжку
Автори проєкту зібрали листи чоловіків різних професій і соціального досвіду, щоб показати максимально широкий спектр сучасного батьківства. Книгу опублікували у Великій Британії у видавництві Bloomsbury 24 вересня 2026 року. Вона також виходить на інших англомовних ринках, а окреме німецькомовне видання заплановане на осінь. Українське видання книги планується в 2027-му році.
"Батьки з усього світу, різного віку, походження та життєвого досвіду об'єдналися в цій щирій і зворушливій збірці листів до своїх синів. Яку пораду ви хотіли б дати своєму синові перед його першим днем у школі? Коли він не забив гол або, навпаки, забив його? Або в день, коли він залишив батьківський дім? Коли ви востаннє його обіймали? І що б ви зробили інакше, якби могли прожити все це знову?", – йдеться в описі книги на сайті видавництва Bloomsbury.
До книжки увійшов лист українського журналіста, а нині військового ЗСУ – Владислава Головіна.
Про лист Владислава Головіна
Владислав Головін розповів, що свій лист до сина писав протягом тижня.
"Писав, перечитував і переписував. І поступово зрозумів, що пишу його не тільки для сина. Цей текст був потрібен і мені самому. Коли намагаєшся пояснити власній дитині, у що ти віриш і що хочеш передати їй далі, доводиться самому собі відповісти на дуже незручні питання. Що для мене справді важливо? Чому я зробив ті чи інші вибори? Про що шкодую? Чого боюся? Чим пишаюся? І, зрештою, заради чого я взагалі живу? Саме тому я так відверто писав синові про те, що відчуваю", – зазначив український журналіст.
Великий фрагмент листа Владислава Головіна ще до виходу книги опублікував The Guardian у добірці матеріалів із Letters to Our Sons.
"Найважче для мене за ці роки розлуки – не ракети, не обстріли й не відключення світла. Найболючіше – приходити додому після роботи, відчиняти двері й не чути: "Тато прийшов!".
Мені стає сумно від того, що мені доводиться писати цього листа. Це ще одне видиме й очевидне підтвердження того, що я не поруч із тобою. Адже якби ти жив зі мною, мені не довелося б писати тобі жодних листів. Я б просто спілкувався з тобою щодня, ти б дивився, як я живу, як спілкуюся з людьми, які вчинки роблю і чому – і цього було б достатньо. Адже діти запам'ятовують не наші слова, а саме наші вчинки", – йдеться у листі українця.
Значна частина листа Головіна присвячена тому, чому він залишився в Україні після початку повномасштабної війни, хоча мав законну можливість виїхати.
"Так, у мене була можливість виїхати з України. Але я перестав би себе поважати, якби виїхав. Усе дуже просто. На нашу країну напав ворог. І хоче знищити всіх нас або зробити своїми рабами. Усе як у "Володарі перснів" – на людей напали орки. Я прийняв бій. Моя зброя – не автомат, а слово. Я хочу розповідати людям правду про цю війну. Саме правда допоможе її зупинити. Я щиро в це вірю. І тому не їду. Тому я два з половиною роки ризикував життям, їздив на фронт, допомагав іноземцям робити репортажі, сам писав репортажі й написав книгу", – зазначає Головін.
Автор при цьому підкреслює, що не ідеалізує Україну і не зводить обов'язок захищати країну лише до чоловічої ролі.
"Це не означає, що я вважаю нашу країну ідеальною чи прекрасною. Мені багато чого не подобається – те, як у нас усе влаштовано, як поводяться політики чи деякі командири. Але я залишився, щоб боротися за свободу своєї країни. Щоб колись, коли війна закінчиться, ти зміг повернутися на батьківщину й жити в мирній і вільній країні. У країні, за свободу якої боровся твій батько", – йдеться у листі.
Ще одну важливу для себе тезу Головін формулює так:
"Я не скажу, що кожен чоловік повинен захищати свою країну. Річ не в країні й не в соціальних функціях чоловіка чи жінки. У нас в армії багато жінок, і як солдати вони нічим не слабші й не гірші за чоловіків. Річ не в тому, чоловік ти чи ні. Кожна людина зобов'язана боротися зі злом. Так сталося, що зло напало на нашу країну. І тому ця боротьба зі злом виглядає як участь у війні, як служба в армії або підтримка армії".
Значна частина листа присвячена стосункам батька й сина. Головін пише про розлучення, власні батьківські помилки, втрачений час із дітьми та про те, що хотів би, аби син не повторював цих помилок у власній сім'ї.
"Мені б хотілося, щоб зі своїми дітьми ти не повторював моїх помилок. Щоб ти грав із ними більше, поки вони маленькі. Щоб проводив із ними час", – пише Головін.
В іншій частині листа він описує парадокс, із яким зіткнувся через війну: борючись за майбутнє своїх дітей, він змушений проводити значну частину часу далеко від них.
"Між нами тепер понад 2 тисячі кілометрів. Щоб піклуватися про тебе й твоє майбутнє, мені потрібно бути далеко. Щоб боротися з ворогами, які напали на нашу країну і хочуть відібрати майбутнє і в тебе, і в мене, мені потрібно жертвувати тим часом, який я хотів провести поруч із тобою.
Мене завжди вражав фільм "Інтерстеллар" і сцена, де батько усвідомлює, що пропустив дитинство своєї доньки. Я завжди дивився її зі сльозами на очах. І ніколи в житті не думав, що мені доведеться пережити щось подібне", – ділиться український журналіст.
Фінальна частина листа присвячена тому, що автор вважає одним із головних результатів батьківства.
"Я не знаю, що ти думаєш про те, чого від мене навчився. Але я точно знаю, що встиг тебе чомусь навчити. Читати, думати, пізнавати світ. І простішим речам – кататися на велосипеді. Ми разом ходили на плавання, я наймав тренера, і ти тепер плаваєш брасом швидше за мене. Ти вивчив іноземні мови й тепер знаєш їх більше, ніж я. Знаєш, це найбільша моя радість як батька – мої діти стають у чомусь кращими й крутішими за мене", – підсумовує Головін.
Що відомо про Владислава Головіна
Владислав Головін – український журналіст із досвідом роботи в медіа з 1995 року. Він працював на ICTV, у газеті "Дело", медіа "Лівий берег", а також був редактором і заступником головного редактора Forbes Ukraine.
Як локальний продюсер Головін співпрацював із AFP, Reuters і Le Monde, а як автор – публікувався у The Globe and Mail, The Times та The New York Times. Нині чоловік служить у ЗСУ.
У 2025 році видавництво "Наш Формат" опублікувало книгу Головіна "Збройні люди України". У ній зібрані 20 документальних історій про українських військових, волонтерів та інших людей, які стали на захист країни. Серед героїв книги – Вадим Сухаревський, Марія Берлінська, Андрій Пільщиков "Джус", Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі", Сергій Стаховський, Євген Межевікін і Кирило Верес.
Раніше Джоан Роулінг відповіла на лист українського морпіха, який повернувся з полону.
