Препарація лукізму: розмірковуючи над "Марією Стюарт" Уривського в столичному Театрі Франка
"Марія Стюарт" за твором Фрідріха Шиллера і у постановці зірки цього театрального сезону Івана Уривського привернула увагу театралів ще з початку року – квитки розлетілись вмить після першого анонсу. І це не дивно: після приголомшливого успіху "Конотопської відьми" потрапити на спектаклі режисера просто неможливо.
Уривському вдається створювати камерну, нуарну атмосферу, обрамлену вже у знаковий авторський мінімалізм. Вистави режисера сповнені магічності та відчуття пульсу сьогодення.
Премʼєрні покази "Марії Стюарт" відбулись наприкінці квітня. Для Івана Уривського – це не перша постановка із доробку Шиллера. Минулоріч його "Підступність та кохання" відкривала 85 сезон у прикарпатському театрі-"тезці" – Франківському драмтеатрі. Проте вперше з квітня 2023 режисер працював над премʼєрою у рідному київському Національному Театрі Франка.
Шиллерова п’єса розповідає історію двох королев-кузинок – королеви Англії Єлизавети І та королеви Шотландії Марії І Стюарт. Обидвоє вони змагаються за англійську корону. Відбуваються все на тлі спроб Англії підкорити Шотландію та загальноєвропейського протистояння між протестантами та католиками.
Пʼєса інспірована непересічною подією у політичному житті будь-якої країни як 500 років тому, так і зараз – боротьбою двох жінок за найвищу посаду. Тому історія дарує чимало можливостей для інтерпретацій: від політичного трилера до мало не мелодраматичного серіалу.
Втім Іван Уривський дуже чітко робить ставку на протистояння не так королев, як двох жінок, залишаючи на узбіччі політичні наративи оригінального твору.
Режисер створив виставу у традиційній співпраці з Тетяною Овсійчук (художниця по костюмах, зокрема і в "Конотопській відьмі") та Петром Богомазовим (художник-постановник). Саме з ними Іван Уривський співпрацює чи не найбільше: і у столичному театрі Франка, і за його межами.
У перші ж прем’єрні дні були представлені два повноцінні склади, де боротьба між Марією та Єлизаветою розгорталась на сцені почергово між Анжелікою Савченко і Тетяною Міхіною та Мариною Кошкіною і Ларисою Руснак.
Чоловічі ж образи втілили Акмал Гурєзов та Андрій Самінін (Лейстер), Дмитро Чернов та Олександр Печериця (Берлі), Дмитро Рибалевський та Павло Москаль (Полет), Олександр Рудинський та Віталій Ажнов (Мортімер). Іван Уривський свідомо скорочує перелік дійових осіб, з огляду на обране бачення твору Шиллера, та створює радше збірні образи Когось (Іван Шаран/Михайло Кукуюк) та Француза (Михайло Дадалев/Михайло Матюхін).
Дійство розпочинається ще до початку самої вистави: Француз та Хтось ангажують глядачів, які затримались перед театром та неспішно всідаються у залі. Спектакль розпочинається із запізненням. Але це скоріше натяк на звички столичної публіки, ніж збій програми: публіку не дисциплінують дзвінками, її заманюють на місця дефіле акторів через глядацьку залу.
Шиллерова Єлизавета І каже: "за вигляд судять кожного, не за єство". Іван Уривський бере цю фразу чи не епіграфом постановки і переносить дії пʼєси на подіум, де зіткнення між головними героїнями відбуваються мало не на червоній доріжці, по якій, втім, лише одній з них судилось зійти на трон.
Престол же, для уникнення непорозумінь, прикрашений красномовним неоновим словом "сrown" (англ. "корона"), що у найбільш напружені моменти (зрадливий неон!) перетворюється у "сrow" (чи то від англ. "ворона", чи більш прозаїчна транслітерацію з української "кров"). Так чи інакше, але "Crown" /"Crow" виглядає більше як вивіска чергового модного шоу, на яке так активно запрошували Француз та Хтось.
На сцені – камера із скла, в якій замкнена Марія Стюарт. Ця інсталяція підкреслює двоїстість усього дійства – попри увʼязнення, унаочнене не так як камерою, як браслетом-прикрасою, шотландська королева вміло користується образом мучениці, вербуючи прихильників із завзятістю блогерки, яка намагається створити якомога більше вірусного контенту.
Проте поза камерою свободи не більше – публічність та статус Єлизавети сковує не менше ніж увʼязнення суперниці. Англійська королева відчуває усю вагу обовʼязку, що тяжить над її головою, вона під пильним наглядом і своїх сановників, і підданих.
Втім історична складова цього протистояння не надто обходить Івана Уривського (як, зрештою, у свій час і Фрідріха Шиллера). У центрі його постановки – зіткнення двох сильних жіночих характерів, які з пожадливістю топ-моделей виборюють місце на обкладинці модних видань. Чоловічі образи спектаклю, попри їхню виразність, створюють лише тло для зіткнення жінок.
Єлизавета та Марія міряються не так правами на престол, як владою, яку мають над чоловіками. У світі обмежень, зачасту створених чоловіками для "блага" самих жінок, обидві королеви виборюють своє розуміння справедливості: бути жінкою без слова "просто".
У цьому полягають певні протиріччя постановки: чітко вказуючи на пастку влади і статі Єлизавети та Марії, Іван Уривський обмежує протистояння вольових жінок лише до… конкурсу краси.
Двох королев, які намагаються вивільнитися з умовностей, навʼязаних ззовні, поміщають у рамки стандартів моди та шоу-бізнесу, де підстава до вироку – субʼєктивна оцінка обраних.
Відверта артикуляція сексуальності в трикутнику Лейстер-Марія-Єлизавета спокушає спростити протистояння життя і смерті до банальних заздрості та ревнощів, присутність яких, втім, не варто заперечувати.
Саме таке трактування твору залучає у ветхий сюжет чи не найширше коло глядачів: розкішні костюми та макіяж, протиставлення сексуальності позірному аскетизму, відсилання до жаданих і недосяжних стандартів світу шоу-бізнесу. Утримуючись від відвертого загравання, режисер створює бажаний ефект – публіка відчуває, що вона є частиною дійства, попри високу матерію оригінального твору.
Хтось та Француз виконуюсь роль медіаторів між твором Шиллера та більш приземленими запитами глядачів. Хтось, коментуючи перипетії сюжету, вдається подекуди до пояснень, щоби не втратити пильності публіки. Проте це виглядає зайвим: чим більш недосяжним і незрозумілим виглядає світ високої моди, тим більше охочих так чи інакше долучитись до нього, захоплюючись чи ганячи. Розуміння є опційним.