"Наша культура. Наша спадщина": як українські митці працюють з сьогоденням у своїх творах

Дар'я Лобанок — 30 листопада, 16:00

Марина Круть, Олександр Бабенко, Артем Чех та Катерина Загорій

Після початку повномасштабного вторгнення українці проявляють більше інтересу до історії України, її культури та мистецтва. Про це свідчить і нещодавнє дослідження від музичного лейблу pomitni, у якому зазначають, що з 2022 року споживання україномовної музики в Україні збільшилося до 57%. Серед літератури у топах тримаються як класичні українські твори, так і сучасні.

Разом з тим українські митці стали створювати ще більше продукту: виходять документальні та художні фільми, на які не завжди встигають купляти квитки, те саме стосується і театральних вистав.

26 листопада в Жовтневому палаці у рамках проєкту "Української правди" "УП 100". У рамках заходу відбулася панель "Наша культура. Наша спадщина", де модераторка Катерина Загорій, засновниця фундації Zagoriy, говорила про українську культуру з цьогорічними лідерами у категорії "Культура" Артемом Чехом, письменником та військовослужбовцем, Олександром Бабенком, оператором, співавтором документального кіно "2000 метрів до Андріївки" та Мариною Круть, співачкою і бандуристкою.

УП.Культура занотувала думки з обговорення, зокрема про:

те, які цінності митці вкладають у твори для майбутніх поколінь,
опис смерті,
українську ідентичність.

Що мають зрозуміти українці про сьогодення з вашої творчості за 20-30 років?

Артем Чех

Хоча ми не говоримо про культуру, яка є зараз, а говоримо про культуру майбутнього, але це дуже важливо, оскільки це впливає на майбутнє.

Зараз це в першу чергу якийсь емоційний сплеск, культура плакатна, переважно культура війни. Україна, на яку звернув увагу західний світ, стала впевненою. Західний світ, як споживач загалом культури та головний критик – це дуже важливо. Далі наша задача – це показати, що у нас є не лише війна.

Ми показуємо дуже багато хорошої літератури, кіно, документального кіно, музики, візуального мистецтва про війну. А що далі?

Чужа війна не настільки цікава, як своя. Європейці вважають, що це чужа війна. Вони не усвідомлюють, що у них просто немає гарячої фази, що це спільна війна. Але все одно це якесь чуже горе, чужий героїзм. Він не такий цікавий, як свій. Що ми можемо їм дати натомість?

Показати війну через інші форми. Показати нас через інші форми, не класичні, не ті, які є зараз. Зараз у нас переважно те, чим ми займалися 10-15 років тому, тобто і кінематограф, і фактично література, не зробили великий стрибок вперед. Мені здається, що в першу чергу це пошук форми. Текст може бути різною формою. Я подаю через текст історію, а вона в нас дивовижна. Але важливо як вона розказана.

Олександр Бабенко та Артем Чех

Олександр Бабенко

Ми зараз у стані війни, яка є найбільшою в Європі з часів Другої світової і яку вперше можна задокументувати завдяки розвитку технологій.

Війна також змінюється і ми прийшли у "стан дронів", коли війну стало знімати складніше, ніж у 2022-2023 роках. Мені здається, що зараз дуже важливо, – принаймні те, що ми з командою намагаємось робити в документальному кіно та фотографії – зберегти пам'ять і зберегти досвід. Показати його як сучасному глядачу, так і глядачу, який буде дивитись це крізь роки.

Технічні можливості дозволяють нам побачити війну очима українського піхотинця від першого обличчя. Мені здається, що цей досвід, який ми, можливо, не повністю усвідомлюємо зараз, і важливість цих битв, важливість окремих подій цієї війни, ми зможемо осмислити через 20-30 років, якщо війна закінчиться. Зараз, зокрема, для документалістів найважливіше – продовжувати документувати і зберігати якомога більше пам'яті і досвіду народу, а як його сприймати – можна буде розбиратись пізніше.

Марина Круть

Життя будь-якого творця поділяється на дві частини. Першу ми переживаємо зараз – це життя земне. Після земного життя творця наступає продовження його у його творах: музиці, картинах – власне, роботі, яку він зробив за період свого земного життя.

За умов російсько-української війни і в щоденних ризиках, навіть будучи цивільною людиною, ти розумієш, що все це породжує у тобі величезне бажання залишитись для майбутніх поколінь і передати щось далі.

Я думаю, що для мене особисто як для композиторки, важливіше насправді не перша частина життя, а друга, як би це не звучало.

Це насправді накладає на мене дуже велику відповідальність. Я думаю про те, як я передам пам'ять. І все чим я стараюся бути у цей час – це бути вухами, які потім стануть голосом.

Зараз важливо бути дуже уважним і тендітним до того, що відбувається, прислухатися для того, щоб потім бути медіатором між реальністю і майбутніми подіями, пронести це далі.

Мені здається, кожен передає те, що має у своїх цінностях. У моїх цінностях – нести правду, якою б вона не була.

Марина Круть