Механік, який навчить вас не боятися психотерапії: рецензія на "Вітю" – прем'єрний драмеді-серіал українського стрімінгу
Українські стрімінг-платформи долучилися до світового тренду створення власного контенту. На початку осені на Київстар ТБ вийшов перший серіал під позначкою Originals – "Вітя". Sweet.tv тим часом повідомили про зйомки ексклюзивного серіалу "Ховаючи колишню".
УП.Культура розпочинає огляд серіальних новинок українського ринку.
Це вже всесвітньо відома історія успіху: компанія, що розпочала свій шлях як бізнес із прокату DVD-дисків, сьогодні змінила правила кіноіндустрії та спосіб споживання контенту онлайн. Звісно ж, мова про Netflix. Сьогодні Netflix асоціюється не лише з онлайн-бібліотекою фільмів, а й із поняттям "власний контент" і словом Originals. Згодом інші платформи долучилися до перегонів у виробництві ексклюзивних фільмів і серіалів.
Та головне: стрімінги змінили підхід до створення серіалів, давши авторам більше свободи. Зникли обмеження вікових рейтингів і ризик потрапити до непривабливого "нічного слота". Починаючи з 2010-х років, серіали з процедурних драм про лікарів чи копів або ситкомів перетворилися на повноцінну гілку кіномистецтва, де кожен сезон – як великобюджетний фільм.
Створення унікального контенту – не мода, а спосіб утримати бізнес, привабити нових користувачів (а в ідеалі – довго втримати їх на платформі) та вирізнитися серед конкурентів. Тож не дивно, що ця тенденція дісталася й до українських стрімінгів. Саме "Вітю" можна назвати першим індустріальним кейсом для нашого ринку.
"Вітя" розпочався як однойменний дипломний короткометражний фільм випускника Української кіношколи Максима Сусіди. Стрічка отримала нагороду в номінації "Східноєвропейське короткометражне кіно" на фестивалі European Short Awards, а згодом перемогла в пітчингу від FILM.UA, які залучили до партнерства Київстар ТБ. Ось така історія успіху.
"Де ми тепер? У Лубнах", – з цих слів починається 12-серійна подорож Віті.
На СТО в Лубнах, під керівництвом свого батька Віктора Вікторовича, працює механік Вітя. Але його мрія – бути психологом і допомагати людям. Та кому в Лубнах потрібні психологи? Як каже колега Віті по СТО: "Я шо, дурний, балакать за гроші?"
У Віті ще бракує досвіду й кейсів у психологічному портфелі, щоб його взяли на роботу в Києві. Тож він складає план: знайти клієнтів у місті, де психологи – майже міфічні істоти; паралельно порозумітися з батьком, для якого психологія точно не вважається професією; і зрештою – влаштуватися на роботу в столиці.
Спершу здавалося, що "Вітя" піде за класичною схемою ситкомів: кожна серія – завершена історія клієнта. Так і було: у перших епізодах з’являються персонажі з проблемами – алкоголізм, труднощі в родині, неможливість побудувати стосунки. Та сталося не зовсім так, і саме в цьому – і перевага, і недолік серіалу.
Сюжет концентрується на головному герої (не дарма його ім’я – у назві) й розкриває його стосунки з батьками, особливо з батьком, процес прийняття себе, встановлення власних кордонів. Через це серіал постійно змінює жанр. Окрім драмеді на тему психології – такого собі українського варіанту Shrinking – тут є сімейна драма, мелодрама і навіть кримінальна лінія.
Завдяки цій поліжанровості серіал не дає занудьгувати, але водночас відчувається, що деякі жанри вдаються авторам краще за інші. Поки історія тримається в межах людських стосунків – вона щира й тонко вивірена, коли через сміх говорять про серйозне. Та щойно в кадрі з’являються місцеві бандити й рекет – комедія перетворюється на фарс, якому складно повірити.
Окремо варто зупинитися на темі психотерапії, яка займає центральне місце в серіалі. "Вітя" чудово справляється з дестигматизацією психології. Попри те, що в англомовному інфопросторі вже говорять про over-therapizing – "забагато терапії", коли люди не можуть прийняти рішення без психотерапевта, – в Україні за межами великих міст ставлення до психотерапії досі часто насмішкувате, насторожене, а подекуди й відверто агресивне.
Автори влучно вловили цей суспільний настрій і показали поступове прийняття психології на прикладі персонажів. Особливо щемкою стала сюжетна арка батька Віті – від іронічних підколів і спроб "монетизувати" терапію ("йдете на першу сесію – отримуєте техогляд у подарунок") до прийняття вибору сина. Серіал лагідно, але переконливо знімає стигму з психотерапії – і робить це на всі сто.
Якщо дуже спростити різницю між фільмом і серіалом, то у фільмі ми стежимо за подіями, а в серіалі – за героями. І за Вітею справді хочеться спостерігати.
Актор Віктор Дуфинець чудово втілив образ молодого хлопця, трохи загубленого, але з великою мрією, який добре знає себе, хоча й часом боїться це показати. Його динаміка зі світом – батьком, друзями, клієнтами, потенційною дівчиною – жива й природна.
На жаль, цього не можна сказати про всіх акторів. Дехто виглядає в кадрі органічно, але більшість, коли не виголошують репліки, ніби не знають, що робити, – просто стоять, чекаючи вказівок. Через це загальна картинка місцями здається штучною.
Ще один мінус – музичний супровід. Поп-хіти сучасних українських виконавців звучать вдало, а титульна пісня "По-любому все буде кльово" легко засідає в голові. Але на емоційних моментах ліричні композиції звучать надто гучно й нав’язливо, немов кричать: "Ось зараз важлива сцена!", чим руйнують магію включеності.
Натомість органічно звучить мова. Полтавський суржик, який популяризував кілька років тому Антоніо Лукіч у фільмі "Люксембург, Люксембург", знову працює бездоганно. До того ж, завдяки стрімінговому формату персонажі можуть дозволити собі нецензурну лексику – і це виглядає правдоподібно, ніби справді потрапив за лаштунки СТО.
Вплив Лукіча відчувається й ширше: схожий гумор, конфлікт поколінь, подорож до роботи мрії. Автори не приховують цих паралелей – у сцені в кінотеатрі біля каси висить постер-омаж "Ліхтенштейн, Ліхтенштейн". А назви серій на кшталт "Три білборди на кордоні Лубнів" або цитати з Гаррі Поттера створюють відчуття гри з глядачем.
Як же оцінювати "Вітю"? Наразі в Україні немає потужної традиції авторських серіалів – "Спіймати Кайдаша" чи "Перші ластівки" радше винятки, ніж система. І порівнювати наш контент в рамках голлівудської моделі безглуздо: інші бюджети, інша індустрія, інша серіальна культура.
Ми лише починаємо вибудовувати свої правила. І в цих правилах "Вітю" можна назвати міцним дебютом – з недоліками, але й із власними сильними сторонами. Серіал здатен розважити, викликати співпереживання – і, як приємний бонус, навчити техніки заземлення "5–4–3–2–1".
