Ольга Мовчан: "Разом підтримувати видавців – це солідарність, якій вдасться врятувати галузь"
З 10 по 13 вересня у Львові за підтримки Українського культурного фонду відбувся 33 Львівський міжнародний BookForum – літературний фестиваль, що зібрав найпопулярніших вітчизняних та іноземних авторів, професійну аудиторію і тисячі відвідувачів. Ми поговорили з Ольгою Мовчан, директоркою ГО "Форум видавців" – організатором BookForum, про важливість масштабних подій під час війни, підтримку книговидання й те, чим сучасна українська література та її творці можуть надихнути як краян, так і гостей з-за кордону.
Фестиваль було організовано за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми "Флагманські події", Міжнародного фонду "Відродження", канадської недержавної організації "Українсько-Єврейська Зустріч", Львівської обласної військової адміністрації та Львівської міської ради.
– 33-й Львівський міжнародний BookForum відбувся попри безпекові та економічні виклики. З яким головним відчуттям і настроєм команда ГО "Форум видавців" працювала та врешті завершила цю подію?
– Ми прагнули цього року зробити якісний організаційний процес, програму, наповнення. Для нас було дуже важливо, щоб приїхали учасники з інших країн і могли підсвітити й підтримати українських видавців та авторів, щоб фестиваль відвідали всі заявлені українські учасники. І це вдалося.
Неможливо навіть передати, яке це відчуття задоволення, сатисфакції, тихої радості від того, що подія відбулася. Близько 300 подій на 30 локаціях в місті – на кожній були люди, аншлаги. Гадаю, такого BookForum давно не було. І саме за таким великим міським святом якраз і скучили не лише львів'яни, але й гості з Києва, Харкова, Сум та інших міст, яким цінні не лише наші події, але й нагода відпочити від постійних російських атак, набутися.
Бути в цій атмосфері, коли можна розслабитися, випити кави, зануритися в ейфорію і навіть трошечки відчути себе в тому щасливому дні, коли станеться перемога, помріяти разом на BookForum про те майбутнє, коли у Львові зможуть бути усі наші письменники, які зараз служать в Силах Оборони. Тож команду й мене особисто переповнює відчуття вдячності до наших гостей, учасників та партнерів за співтворення. Плекати феномен – найдавніший літературний фестиваль України є сенс лише разом, аби традиція жила і квітла.
Та перш за все ми вдячні відвідувачам наших подій, які з шаленого асортименту заходів, обирали події BookForum. Довіряють нам настільки, щоб приходити, дивитися, залишатися, ставити запитання. Знаходять час, щоб підтримати українських авторів, іноземних інтелектуалів, які до нас приїхали. Ми дуже вдячні людям, які нині готові підтримувати книговидавничу сферу.
– Головною темою фестивалю була "Відповідальність літератури". На вашу думку, чи вдалося під час подій головної сцени, і не тільки її, сформулювати, у чому ця відповідальність полягає – для авторів, видавців і, звісно, для самих читачів?
– Так, ми багато дискутували про відповідальність літератури, про те, чи зобов'язаний чим-небудь автор, про те, які очікування є у читача і які очікування у літераторів до читачів. Вважаю, що тему вибрали дуже влучно і насправді добре, що вдалося підсвітити її з різних боків завдяки різним модераторам, учасникам та кластерам.
Мені цікаво було спостерігати за кластером "Фантастична розмова". До речі, там весь час були аншлаги. На подіях кластера говорили, зокрема, про те, що фентезі, sci-fi – це не про ескапізм і втечу від реальності, а про те, щоб прожити ті речі, які зараз в іншій літературі складно чітко окреслити. Наприклад, це лицарство, однозначність добра і зла, які зараз так хочуть знайти в літературі українці.
На Головній сцені відбулася фокусна дискусія на тему відповідальності літератури. Під час неї слушні думки транслював Сергій Жадан, який говорив про відповідальність літератури як свідчення. На його думку, слід писати й говорити про те, що відбувається. Сергій зазначив також про необхідність глибокої чесності в літературі. Артур Дронь більше акцентував на тому, що відповідність своєму часові є єдиним можливим станом літератури загалом і української літератури зокрема.
Іноземні гості також часто запитували: "Як змінилася українська література за час повномасштабного вторгнення?". І відповідь багатьох наших авторів звучала так: "Вона стала чеснішою". На мою думку, українське суспільство зараз стало дійсно гранично чесним і сильним для того, щоб таку літературу сприймати.
– У контексті того, які втрати понесла галузь українського книговидання протягом літа, чи відчули ви під час фестивалю готовність аудиторії та партнерів включатися в підтримку видавців і української книжки взагалі?
– На цьогорічному BookForum був дуже сильний професійний кластер, формуванням подій якого опікувався Український інститут книги під кураторством його директорки Олександри Коваль. Як у кластері, так і поза ним, ми провели відкриті і закриті події для видавців. І найбільше, за що вони дякували, – це за формування поля, де їх можуть почути.
Бачимо, що один із наших партнерів – це Львівська обласна військова адміністрація – вже організували програму підтримки видавців. Ми сподіваємося, що цей рух розвиватиметься надалі. Ніби у випадку підтримки галузі не зовсім стратегічно вірно вдаватися до швидких рішень, але з іншого боку потреба у них настільки велика, що усі намагаються ці швидкі рішення знайти. Дуже приємно бачити, що і комерційні структури, і приватні фонди готові до співпраці.
– Цього року фестиваль зібрав понад 20 іноземних гостей – і офлайн, і онлайн. Які головні меседжі про Україну та реалії нашої культури вони забирають із собою після BookForum?
– Думаю, більшість наших учасників, які приїхали не вперше, забирають із собою меседж про сміливість і про новий світ, який творить Україна. На сьогодні в культурній сфері уже сказано так багато, що мають вплив тільки живі, справжні враження, розмови. Все це наші гості мають під час BookForum, бо фестиваль складається не тільки з дискусій, їхніх виступів, а і з поетичних марафонів та кластерів, літературного слему й Ночі поезії, де можна було відчути, як країна під час війни бореться за нормальність.
Звісно, є збір на потреби 13-ї бригади НГУ "Хартія", кластер воєнної літератури, кураторів, ведучих, письменників – військових. Але іноземні гості на фестивалі бачать, як все це поєднується в один вир подій, які збирають тисячі відвідувачів. Вони бачать таке граничне бажання жити, якого не можуть відчути в мирних країнах. Іноземні гості набираються у нас сил і енергії. Й часто повторюють, що вони в Україні більше отримують, ніж можуть тут віддати.
– BookForum – це завжди про людей у залах. Яким був фідбек від відвідувачів цього року, скільки людей долучилося та що з побаченого чи почутого на локаціях вразило вас особисто?
– Наша команда зворушена й захоплена тим, які аншлаги збирали наші події. Наприклад, пані Марта Богачевська-Хом'як, яка змогла приїхати із США, що зараз непросто, актуалізувала тему історії українського фемінізму, зібравши повний зал. Думаю, українським жінкам нині важливо відчути єдність і сестринство. Цікавими були формати подій, які представили наші друзі з ПЕН Україна, наприклад, тихий рейв, зараз популярний, але вони додали до нього родзинку – невеликі гепенінги.
Розмову про українсько-польські стосунки й волинську трагедію саме у такому форматі я вимріювала кілька років: Гжегож Мотика та Володимир В'ятрович на одній українській сцені бодай почали обмін думками, який дуже варто продовжити. Або відкрита розмова В'єт Тхан Нгуєна, яку ми організовували у співпраці із Hay Festival: пулітцерівський лавреат, за книгою якого "Симпатик" зняли серіал HBO, писав про суголосні із українцями пошук ідентичності й проживання війни.
Вісім тематичних кластерів, у межах кожного з них відбувалося не менше десяти подій, а подекуди й більше. Звісно, коли така масштабна програма, завжди є хвилювання, чи відвідають їх люди. Одна з найбільших наших радостей якраз полягає в тому, що вдалося зібрати аудиторію для всіх заходів, побудувати програму так, щоб події не конкурували одна з одною, адже ми прагнули задовольнити інтереси людей, які читають, мислять і потребують розмов на актуальні теми сьогодення.
За попередніми підрахунками події BookForum відвідало приблизно 15 тисяч людей. Ми задоволені цим показником і дуже сподіваємось, що ті, хто долучилися до заходів фестивалю, нестимуть його ідеї далі.
– У своїй промові на відкритті фестивалю ви наголосили, що вересень у Львові не настає без BookForum. Чим цей фестиваль є для міста та країни зараз?
– Частиною культурного спротиву, боротьби за те, що нагадує про життя до війни, місцем, де можна відчути взаємопідтримку. Звісно, BookForum – це відчуття єднання, коли йдеш вулицею і зустрічаєш давніх знайомих з різних куточків країни – своїх людей. Коли можеш побачити, поспілкуватися зі, скажімо, письменниками, чия думка важлива для тебе. Мені здається, що BookForum створює відчуття того, що Львів насправді належить літературі бодай ці чотири вересневі дні. Єднання також відчутне й в тому, що львівʼяни, гості міста, ті, для кого воно стало новим домом, свідомі необхідності підтримувати видавців після жахливих втрат через російські обстріли складів. Тому вони приходять на події, приносять книжки, спілкуються з письменниками. Це солідарність, якій, я вірю, вдасться врятувати галузь.
– Які головні завдання ГО "Форум видавців" ставить перед собою на найближчу перспективу? Коли розпочнеться підготовка наступного фестивалю?
– BookForum-2027 починає готуватися сьогодні. Ми вже спілкуємося з авторами, яких мріємо побачити наступного року. Горизонт планування за кордоном є зовсім іншим, тому вже зараз ведуться перемовини, щоб привести ті імена, від яких буде в захваті наша публіка. Ми плануємо іще у 2026 більше діяльності впродовж сезону. Хочемо збирати людей і робити яскраві події не лише під час наших великих фестивалів. Цьогоріч влітку ми повернули Дитячий форум: зараз той момент, коли будемо вирішувати, чи робитимемо його знову.
Ми цінуємо нові ідеї й відгуки про наші події, тому, користуючись нагодою, закликаю відвідувачів ділитися враженнями й сенсами, які винесли із подій 33 Львівського міжнародного BookForum – пишіть у соцмережах, згадуйте BookForum. Разом плекаємо наш феномен.