Випробування красою. Кінокласик Паоло Соррентіно досліджує улюблену тему у фільмі "Партенопа"
В український прокат виходить новий фільм найважливішого італійського режисера сучасності. Паоло Соррентіно, відомий своєю одержимістю красою завдяки таким роботам, як "Молодий Папа" і "Молодість", знову береться досліджувати цю тему.
Його новий фільм "Партенопа" розповідає про найвродливішу жінку в Неаполі. Її краса настільки потужна, що перетворює її життя на велике випробування. Як і всі фільми Соррентіно, "Партенопа" вражає своєю візуальною стороною. Втім, цього разу сюжет йде всупереч новій етиці.
Кінокритикиня "УП. Культура" Соня Вселюбська переглянула картину ще на Каннському кінофестивалі та розповідає, за що можна полюбити та критикувати цю стрічку.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
Італійський маестро Паоло Соррентіно у своїх фільмах завжди досліджував глобальні поняття краси та молодості. Це є його найвидатнішою режисерською відмінністю. Однак нова картина майстра "Партенопа" є проєктом особливим. Вперше у своїй фільмографії Соррентіно настільки масштабно досліджує абсолютну красу в конкретному людському і – найголовніше – жіночому образі.
Взяти хоча б два його найпопулярніші фільми. У "Молодості" краса відносила до феноменів краси життя і швидкоплинного віку. Тоді як у "Великій красі" режисер досліджував красу Риму, принагідно зачіпаючи ті ж екзистенційні питання.
У "Партенопі" ці два канони сходяться воєдино. На прикладі жіночої персонажки режисер взявся досліджувати силу абсолютної краси молодого тіла на тлі рівноправно красивого Неаполя. Краса при цьому настільки перенасичена, що стає серйозним тягарем.
Виконавиця головної ролі Селеста Далла Порта та Паоло Соррентіно
Згідно з грецькими міфами, Parthenos означає створіння, чиї пристрасті призвели до заснування Неаполя. Власне, Партенопа і є головною героїнею фільму. Це дівчина невимовної вроди (яку чудово зіграла італійська модель Селеста Далла Порта), яка народилася в 1950-х роках у Неаполітанській затоці. Кінокартина епічно проводить глядача крізь десятиліття її дорослішання, які більше нагадують мандрівки міфами, що існують поза часом. Буття Партенопи ілюструє ідею про красу та швидкоплинну юність, що, втім, приносить їй чимало болю. Партенопа підкорює кожного, кого зустрічає на своєму шляху, і легко крутить романи. Навіть зі своїм братом, який втратив голову і зайшов на територію інцесту.
Однак, здається, чоловіки її не дуже цікавлять. У дівчини є серйозна мета – стати доктором антропології, тому всі свої старання та філософські рефлексії вона залишає для іспитів. Проте успіхи в навчанні не приносять Партенопі достатнього задоволення, адже її врода завжди бере гору й виходить на перший план. Усвідомлюючи це, дівчина йде гірко поплакати на самоті, пробираючись крізь натовпи чоловіків.
А ще вона постійно стикається з одним дивним персонажем – письменником Джоном Чівером, в якому заледве впізнаємо Геррі Олдмана. Він грає роль мудрого, гидкого каченяти, який є повною протилежністю героїні: вже літній чоловік, який не вирізняється красою. Зустрічаючи Партенопу в моменти нетверезості, Чівер говорить до неї філософськими афоризмами різного рівня глибини. Заводячи з дівчиною чергову випадкову розмову, він промовляє: "Ступай, красуне. Я не хочу забирати ні секунди твоєї молодості".
Гері Олдмен
На останньому Каннському фестивалі, де фільм змагався в основному конкурсі, він був оцінений вкрай критично. Якщо коротко, міжнародні кінокритики звинуватили режисера в мізогінії.
Власне, результат Каннських показів позначився на подальшому фестивальному шляху стрічки – картину показали на доволі обмеженій кількості європейських майданчиків. Також складно не помітити, що в цьому нагороджувальному сезоні "Партенопа" повністю в прольоті.
Можливо, до фільму не було б претензій, якби його зняли в часи, про які в ньому йдеться. Тобто в 50-ті роки, ще до другої хвилі фемінізму. Однак італійські автори тієї епохи зображували еротизм по-іншому, а Соррентіно, маючи всі бюджети, довіру і як наслідок доступ до масштабного виробництва, перенасичує свій сюжет.
Взагалі "Партенопу" можна показувати на уроках теорії кіно, щоб наочно пояснити, що таке male gaze (чоловічий погляд). Це, напевно, одна з найпопулярніших теорій у кіно, яку принесла в академію британська кінознавиця Лора Малві. Ще 1975 року в своєму есе "Візуальне задоволення та оповідне кіно" вона вказала на проблематику репрезентації жінки на екрані.
Малві наголошувала, що гегемонна модель кінематографа працює за концепцією male gaze, обслуговуючи тільки чоловічі забаганки. Тобто в таких фільмах камера зображує жінку як об'єкти еротичних бажань, концентруючись насамперед на фізіології. Цю репрезентацію реалізує камера, яка фільмує персонажок по-особливому: як, наприклад, розглядають жіночі тіла, знімаючи фігури знизу догори.
Соррентіно весь свій фільм створює ніби за описами Малві, адже його героїня фактично і є головним об'єктом чоловічого еротичного бажання в Неаполі: така її тяжка доля – страждати від своєї ідеальності.
Але чого в Соррентіно відняти не можна, то це його бездоганного візуалу. Якщо заявити, що "Партенопа" – найкрасивіший фільм італійського режисера, то це не буде перебільшенням. Так само, як і в стрічці "Рука Бога", майстер зображує рідне місто, а отже, кожен кадр просякнутий любов'ю до місцевості, її природної краси та секретів, які вона приховує. Він максимально романтизує неаполітанську молодість (ймовірно, свою власну), яка минає за гучними вечірками й палкими поцілунками на теплому узбережжі.
Маестро, звісно ж, знімає на масштабних локаціях, на території історичних будівель із розлогими садами та неосяжним блакитним небом. Ночами спостерігає за вузькими вулицями, де розгортаються любовні драми. Тут можна насолодитися властивими Соррентіно медитативними планами, роботою з продакшн дизайном і костюмами. До речі, про костюми – їх розробляв модний дім Saint Laurent, тож гардероб Партенопи пасує її ідеальній красі.
Безперечно, "Партенопа" – це справжня знахідка для поціновувачів Соррентіно. Втім, лишень за умови, якщо глядач готовий закрити очі на проблематику жіночої репрезентації.
