Пісні, що варто повернути: Іван Карабиць і його музика
Ми часто пам’ятаємо голос, назву пісні, навіть мотив – але рідко хто з нас назве автора музики. Чи чули ви пісні Івана Карабиця?
Повернути памʼять про тих, хто створював українські пісні "золотого віку", має на меті мультимедійний проєкт The Great Ukrainian Songbook | Великий український пісенник. Він фокусується на композиторах і поетах ХХ століття – епохи, що подарувала людству цілу плеяду митців, чиї твори й досі звучать на світових сценах і в медіапросторі. Ініціатори прагнуть, щоб ці пісні знову жили – без музейного пилу, а сучасно та щиро.
Віднедавна частиною "Пісенника" став і цикл пісень Івана Федоровича Карабиця (1945–2002) – імені, добре знаного у колах поціновувачів неокласики й авангарду, але поки що маловідомого широкому загалу. Іван Карабиць – автор оперно-симфонічних творів, майстер витончених форм епохи модерну. Його музика звучить на філармонійних сценах, збирає аншлаги й знаходить слухачів далеко за межами України.
Та чому його пісні досі залишаються поза увагою масової аудиторії?
Причини – і в плині часу, і в особливостях біографії. Іван Карабиць родом з Приазовʼя, із мальовничого селища Ялта (не плутати з кримською). Він дуже любив свою малу батьківщину: присвятив їй ораторію "Земле моя на ймення Донбас". Водночас мелодії Карабиця дещо випадають з відповідних ладово-інтонаційних канонів української пісенної традиції. В особливостях творчого почерку композитора присутні мелодико-гармонічні інновації, що випереджали час.
Карабиць з дитинства виявляв феноменальні музичні здібності, особливо в імпровізації та композиції. Навчався в Артемівську (нині Бахмуті) – саме тому місцевому музичному коледжу присвоїли ім’я Карабиця. Зараз заклад евакуйовано до Івано-Франківська.
Під час вступу до консерваторії Іван настільки вразив своїм талантом Бориса Лятошинського – класика українського модерну, – що той узяв його до свого класу. Це учнівство визначило подальший шлях Карабиця-композитора: його естетику, вимогливість і високу творчу планку.
До спадщини Карабиця належить три симфонії, дві ораторії, два концерти для фортепіано з оркестром, три концерти для оркестру, масштабні симфонічно-хорові опуси. Серед них – справжні перлини: "Сад божественних пісень" на вірші Сковороди, "Vivere memento" на текст І.Франка, "Заклинання вогню", "Київські фрески".
Визначити одну стилістику його музики майже неможливо: це і неофольклор, і необароко, і чистий додекафонічний авангард. Також Карабиць входив до неформального об’єднання "Київський авангард" разом із Валентином Сільвестровим, Євгеном Станковичем, Віталієм Годзяцьким, Леонідом Грабовським, Олександром Кивою та іншими – нині класиками української музики. Його навіть виключали зі Спілки композиторів за "авангардизм", але пізніше поновили.
Композитора Рейнгольда Глієра колись запитали: що важче – написати симфонію чи пісню?
Він відповів: "Найважче – створити мелодію".
Іван Карабиць спростовує міф масової культури, що декларує: авангардисти пишуть складно та незрозуміло, бо не здатні на просту, щиру мелодію. Його твори – від інструментальних "Голосінь" до ніжної "Елегії" – свідчать про глибокий мелодизм і внутрішню логіку музичної мови. Карабиць різний і контрастний, але завжди глибокий і пристрасний.
Пісні він почав писати після вокального циклу "Мати", створеного разом із поетом Борисом Олійником. Згодом пісня з циклу "Мати моя, сивая горлиця" стала виконуватися окремо, як естрадний хіт. А слідом з’явилася геніальна позациклова "За рікою тільки вишні".
Загалом пісенна спадщина Івана Карабиця налічує понад пів сотні творів. Це небагато порівняно з композиторами-піснярами "золотого віку" – Шамо, Білашем, Покладом. Але майже кожна з цих пісень – позачасова. Вони не писалися "під моду" і тому залишаються живими й сьогодні: маленькі "вічнозелені" шедеври – evergreen songs.
Пісенний доробок Карабиця природно виріс з його академічної творчості. Простим мелодіям, покладеним на високу поезію, можна легко надати сучасного звучання – саме це здатне повернути їх у наші етери й на сцени сьогодення.
Від симфонії до пісні – один крок. Іван Карабиць зробив його сам, залишивши у спадок перлини української музики. Їхня ревіталізація, яку практикуємо у проєкті The Great Ukrainian Songbook за підтримки родини Карабиць, Українського культурного фонду, Лілії Кальчук і продюсера й мецената Гая Берфілд – завдання нашого покоління. Наша команда уже повернула сім пісень і дві інструментальні композиції. І це лише початок.
Повернути ці пісні – означає повернути пам’ять про тих, хто творив наш музичний світ. І почути знову, як звучить Україна.
Марʼяна Головко – співачка, солістка формації Нова Опера. Засновниця платформи The Great Ukrainian Songbook (Великий Український Пісенник).
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.