Повернутись не можна лишатись. До питання вимушених міграцій українців
Натрапляючи на чергові дискусії в соціальних мережах про "тих, хто поїхали з нашої країни" чи "тих, що понаїхали в наші міста", я все менше думаю про етику та географію, а все більше – про демографію. Про те, що навіть до 2040 року населення України не повернеться до "довоєнних" показників, а навіть відносно оптимістичні демографічні метрики прогнозують на 2040 рік не більше 35 мільйонів.
Про це – а також про тривалий та незворотний демографічний шок через повномасштабну війну – різні дослідження почали попереджати ще в 2023 році. На це вже зреагували стратегічні плани окремих міністерств, але виклик настільки неосяжний, що працювати з ним доведеться всім і довго.
Якщо частина людських втрат є незворотньою, то (все ще) існує значний пласт тих, за повернення кого нам варто було б поборотись – зокрема, за повернення ветеранок та ветеранів до цивільного життя та за повернення українок та українців з-за кордону. І перше, і друге пов'язане, насамперед, з ментальним поверненням, яке передує поверненню фізичному та такому, що матеріалізується в конкретних діях.
Дослідження 6 симуляцій популяції українців з розрахунками завершення війни у 2023/2024/2025 році, з урахуванням ескалації (нижній рядок). Дослідження 2023 року
Загалом, повернення є одним з найчастіше використовуваних слів в аналітичних розвідках проєкту RES-POL, який допомагає Міністерству культури та стратегічних комунікацій з розробкою політик. Повернення – чи неповернення – є одним з тих ключових феноменів, навколо якого могла б крутитись суспільна дискусія та мистецькі висловлювання сьогодні, аби забезпечити нам "завтра". Повернення культурних цінностей, повернення людей, колись – повернення до мирного життя – все це "велике повернення" варто програмувати вже зараз.
За найсвіжішими данними наразі за кордоном залишається більше 5 мільйонів українських біженців, а найбільша динаміка повернення спостерігалась з травня по вересень 2022 року. Якщо дослідження в другій половині 2023 року говорили про те, що принаймні 20% наших людей не повернуться навіть після досягнення сталого миру, то згідно опитуванням станом на кінець 2024 року повертатись планує лише трохи менше половини.
"Wartime. A New Chapter of the Russia-Ukraine War Dated From 24.02.2022"
Очевидно, що час грає не на нашу користь. Разом з тим, статистика не така вже й погана – зважаючи на третій рік повномасштабної війни, туманність перспектив та, м'яко кажучи, недружні суспільні наративи по відношенню до тих, хто виїхали. Формула "громадянин – це не той, у кого паспорт, а хто лишається в України", висловлена Володимиром Зеленським за 10 днів до повномасштабного вторгнення, частково продовжує діяти й досі. І в цьому полягає велика небезпека.
Наразі не існує статистики стосовно того, скільки культурних діячів поїхали за кордон, так само, як і статистики про те, скільки культурних діячів знаходяться у війську. Дуже обережно можна говорити про цифри 20% та 10% відповідно – такі дані наводяться в одиничних аналітичних звітах та публічних виступах тодішнього тимчасового в.о. міністра культури Ростислав Карандєєва влітку 2024 року.
"Wartime. A New Chapter of the Russia-Ukraine War Dated From 24.02.2022"
Все це не може не впливати на дефіцит кадрів в культурно-мистецькій сфері, який лише за півроку в 2023-му зріс майже на 10%. Так, кадровий голод не є унікальною проблемою галузі культури, але ситуацію ускладнює те, що мистецька підготовка у сфері танцю, музики чи образотворчого мистецтва потребує значного часу та не може бути замінена короткостроковими програмами з перекваліфікації.
До прикладу, освітній шлях музиканта чи танцівника триває від 10 до 15 років – за менший час "виробити" професіонала з відповідними навичками просто неможливо. Це не означає, що умовний художник має певну перевагу суспільного значення перед умовним слюсарем, і що ця перевага мала б відображатись в мобілізаційній політиці. Але це означає, що виклик культурного виробництва в часи війни за знищення цієї культурної ідентичності стає ще більш складною місією, наближеною до mission impossible.
Згідно з дослідженням Українського інституту, є низка підтверджених переваг того, що немала частина українських культурних діячів перебуває за кордоном. Зокрема, це полегшує контакт українських інституцій з закордонними, допомагає культурній дипломатії та привносить в українське суспільство нову експертизу, якої набувають наші співвітчизники за кордоном. Попри ці позитивні впливи міграції, існують помітні тенденції щодо часткового відторгнення українських митців і культурних діячів, які вимушено перебувають в європейських країнах в статусі біженців.
"Wartime. A New Chapter of the Russia-Ukraine War Dated From 24.02.2022"
Ці тенденції зрозумілі, адже життєві й професійні реалії, у яких перебувають культурні діячі в Україні й за кордоном, дуже різні, і з часом ця різниця в досвіді буде лише поглиблюється. Також очевидно, що найбільше настороженості й конфліктності виникає щодо чоловіків, які виїхали за кордон після чи незадовго до повномасштабного вторгнення.
Ця точка кипіння знаходить вихід у новому побутовому " фольклорі про ухилянтів" або в наративах, близьких до цькування – як, наприклад, в одному з випусків " Телебачення Торонто" . Загалом, підвищений градус емоційності суспільного діалогу характеризує багато – якщо не всі – суспільні дискусії в українському контексті, як до 2022 року, так і після. Як би нам не хотілось вірити, що так звані " срачі" є показником демократичності, соціологи та антропологи вбачають в такій формі дискусії низький показник суспільної довіри та високий – суспільної поляризації.
У яких країнах живуть українські біженці
Причини варто шукати, в тому числі, в історії, яка привчила нас до непотизму, а також до того, що довіряти можна лише горизонтальним ланцюгам довірених людей та в жодному разі не формальним вертикальним інституціям. Насправді, ця риса нерідко рятувала українське суспільство, але й так само нерідко заводила нас на територію "дружнього вогню", розбрату та (потенційної) втрати державності.
"У нас є величезний суспільний запит не на правосуддя, а на покарання. Величезним викликом для нас стане відрізнити злочин від ідеологічної помилки. [..] Нам треба дозволяти собі говорити, слухати й, щонайскладніше, чути. Важливо залишатись у дуже обережній, дуже чутливій розмові, на дуже різних рівнях, зокрема на позавербальному. Не дозволяти вибудовувати ієрархію досвідів, применшувати досвіди інших", – пишуть авторки та автори " Policy Paper: Пропозиції до політики пам’яті в Україні", що був опублікований навесні 2023 року.
Щоб підтримати й зміцнити звʼязки з тими українцями, які перебувають за межами України, важливо залучати їх як до закордонних заходів культурної дипломатії, так і на виступи, лекції, дискусії, експертні ради в Україні, використовуючи дистанційну співпрацю, – такими висновками рясніють дослідження та фокус-групи, проведені в межах проєкту RES-POL. Мовляв, це допоможе зберегти в українській орбіті важливих для українського мистецтва мисткинь та митців, але це й не є панацеєю.
Разом з тим, варто розраховувати на певну кількість тих, хто за власним рішенням віддалятимуться від цієї орбіти та будуть самоідентифікуватися як " митці, базовані в Берліні" , " канадські митці" , " космополітичні митці" , тощо. Це – природний процес, який перебуває в полі мистецької автономії та персональної свободи. Натомість, культурна політика як колективний інструмент має зберігати принцип " відкритих дверей" та бути об’єднавчою й доступною для тих співвітчизників, які воліють бути частиною українського культурно-мистецького процесу.
Станом на початок 2025 року на рівні державної політики згаданий принцип реалізує лише новостворене Міністерство національної єдності України, створене восени 2024 року – простим перейменуванням Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій у межах внутрішнього Плану стійкості України.
Міністр єдності Олексій Чернишов в кінці 2024 року заявив про ініціативу запрошення чоловіків, які зараз проживають за кордоном, на роботу в оборонні підприємства з бронюванням від мобілізації, а основні цілі діяльності Міністерства єдності були затверджені Кабміном лише в січні 2025 року – серед них, "створення умов для добровільного повернення" та піклування про "національно-культурні, освітні та мовни потреби осіб, які виїхали за кордон".
На початку 2025 державне підприємство "Документ" відновило видачу паспортів чоловікам, які оформили нові документи ще весною минулого року до вступу в дію закону про мобілізацію, але не встигли їх отримати. У полі незалежних мистецьких ініціатив можна згадати програму розсіяне засіяне, яка з осені 2024 року працює над збереженням та перезапуском зв'язків між митцями, які виїхали за кордон і які залишилися в Україні.
Навіть невеликі – приватні чи державні – ініціативи зі збереження професійних та особистих зв’язків між українською спільнотою в Україні й за кордоном можуть стати базою для більш фундаментальних програм повернення в майбутньому, адже вже зараз вони закладають ключове повідомлення: " Ви тут потрібні" . Найближчим часом мотивувати повернутися з-за кордону ключових спеціалісток і спеціалістів не зможе навіть конкурентна – для українських реалій – зарплата, адже це не гарантує безпеки в часи війни.
"Wartime. A New Chapter of the Russia-Ukraine War Dated From 24.02.2022"
Водночас, на думку окремих респондентів і респонденток у межах проєкту RES-POL, підвищити мотивацію повернутися могло б залучення в процеси, важливі для відбудови України та знакові в їх професійній сфері. За висновками Агенції законодавчих ініціатив, визначальним чинником для рішення про повернення українських біженців в Україну є (не)можливість інтеграції та (само)реалізації в країні імміграції.
З огляду на тривалість війни важливо навести фокус на гібридні та проміжні формати повернення – коли не повернувся, але й не йшов. Мова йде про так званих званих " кочових фахівців" , які живуть на дві країни (або рідше – на два міста всередині України, одне з яких розташоване в зоні підвищеного ризику), та про " дигітальних кочовників" та " knowmads" , для роботи яких місце перебування не є визначальним.
Що стосується перших, то через обмеження військового стану найчастіше такими " професійними кочівниками" є жінки, які зараз виконують роль медіаторок, амбасадорок та синхронізаторок між різними (професійними) спільнотами та різними пулами можливостей. А коли мова йде про других, то варто згадати данні Агенції законодавчих ініціатив станом на кінець 2023, згідно яких примаймні 14% українських біженців продовжували працювати в українських інституціях та проєктах в дистанційному форматі. Як і в багатьох інших питаннях – нам бракує більше детальних даних для більш влучних пропозицій політик. Водночас, очевидно, що в кочових, дистанційних та гібридних форматах співпраці з українками та українцями, які перебувають за кордоном, є багато потенціалу.
"Проблема, яку можна вирішити грошима, – це проста проблема" , – часто говорила моя тітка, і я як підлітка з достатньо бідної сім'ї middle of nowhere не могла зрозуміти, про що вона. Тепер, коли все більше проблем, з якими я стикаюсь, не можуть бути вирішеними матеріальним ресурсом, а конче потребують людей, яких немає, я сама все частіше повторюю цю фразу.
Виходячи з припущення, що ця війна надовго, патичком-рятівничком можуть стати адаптивні форми нелінійної відбудови та гнучкі формати повернення – такої відбудови та такого повернення, що мають починатись вже зараз, але ще не повністю. Маємо розумно інвестувати обмежені ресурси у втримання та повернення людей, в збереження (але не замороження) зв'язків з українками та українцями за кордоном – або ж, за наративом Міністерства закордонних справ, з " глобальними українцями" .
Альона Каравай, кураторка та культурна менеджерка, спеціально для УП.Життя.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.