Новий фільм оскароносного Пона Джон-Хо "Мікі 17" та його ненавмисне віддзеркалення Трампа
Нарешті, на екрани вийшов "Мікі 17" – новий фільм корейського майстра Пона Джон-Хо ("Паразити") з Робертом Паттінсоном ("Сутінки") у головній ролі. Попри два роки тривожних переносів театрального кінопрокату, фільм сприймається з великою теплотою і відмінним бокс офісом у перший тиждень прокату. З особливою увагою обговорюється персонаж Марка Руффало – політик Кеннет Маршал, який дуже нагадує американського президента.
Кінокритикиня УП.Культура Соня Вселюбська розповідає чому фільм мав такий нещасливий постпродакшн, і розмірковує що б було, якби ці паралелі з Трампом вийшли на екрани раніше.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
Фільм "Мікі-17" розповідає про нещасного молодого чоловіка Мікі Бернза (Роберт Паттінсон). Поки планета Земля зразка 2054 року загрузла в соціальному хаосі та кліматичній кризі, Мікі через нещасливі обставини потрапляє на колонізаторський корабель із місією в далекому космосі.
Цим кораблем правлять божевільні диктатор Кеннет Маршалл і його дружина Гвен, чия політика правління відносить до якихось ідеологій 20го століття. На кораблі Мікі стає "Expendable". Тобто розхідним матеріалом, на тілі якого випробовують усе, що приносить маловивчена планета Ніфльхейм. Але справжня драма починається, коли 17-й екземпляр Мікі виживає, а на базі вже встигли надрукувати 18-го.
"Мікі-17" це кумедний приклад того, як фільм може стати актуальнішим, ніж планувалося. А ще це показовий випадок того, як артхаусний автор розчиняється в масовому американському кіно. Усе це сталося з восьмим повнометражним фільмом Пона Джон-Хо.
Після його перемоги в Каннах у 2019-му році, "Паразити" стали справжнім відкриттям у світі кіно. Режисер виграв заслуженого "Оскара", і це був символічний момент у кіно, коли, здавалося, неамериканське авторське кіно перемагає, набуваючи такої сили голосу. Це, звісно ж, дало режисерові величезну легітимність у Голлівуді, що дало свої плоди вже за кілька років.
Наприкінці 2021-го року американський письменник Едвард Ештон дописував свою книжку "Мікі 7" – сай фай, який фантазував про процес постійного вмирання і переродження в умовах збереження свідомості. Студія Warner Brothers зацікавилася проєктом, і ось уже в січні 2022 року стало відомо, що Пон Джон-Хо зрежисує, напише, і спродюсує цю адаптацію.
Це має великий сенс, адже серед іншого книга торкається тем низьких класів і соціальних структур, що у режисера завжди виходило якнайкраще. Рівно за рік, у січні 2023 року, закінчилися зйомки й відтоді почався дуже дивний і затягнутий на цілих два роки постпродакшн. Дата релізу переносилася чотири рази, зрештою опинившись у нашому часі.
Очевидно, що така велика студія воліє тримати скандали під секретом, але в медіа пройшли чутки, що WB не сподобалася рання режисерська версія, мовляв, вона була дуже недоступною для глядача. І хоча в підсумковій версії ми можемо простежити руку автора, складно не помітити як фільм прагне говорити найпростішою мовою. Згадуючи минулі сім повнометражних стрічок Джон-Хо, від "Мікі 17" можна було б очікувати психологічний трилер із цитуваннями Фуко. Натомість вийшла мало елегантна сатира, яка, втім, стає дедалі реалістичнішою в ці дні.
Величезну увагу отримує Марк Руффало, за його відмінне виконання персонажа Кеннета Маршалла, що й принесло у фільм некомфортно сучасні паралелі. Можливо навіть настільки, що навіть знижує статус фільму як фікшена. Пон-Хо зібрав еталонний спектр характеристик найлютішого і мало інтелектуального диктатора, з вірою в "чисту расу", мізогінними переконаннями та імперськими намірами. Який замість того, щоб розв'язувати нагальні проблеми, береться за колонізацію нової території та оперує мовою сили й шантажу. У той час як його фанатики салютують йому шану.
Джон-Хо заперечує, що він не списував актора з постаті Трампа, і скоріше хотів створити колективний образ, щоб глядачі по всьому світу проводили паралелі зі своїми історіями. Однак, з огляду на те що світова увага звернена на білий дім, який щодня дивує новинами, складно проводити паралелі з кимось окрім актуального президента Америки.
Радше вийшло навпаки: близько 500 осіб населення космічного корабля на Ніфльхеймі радше стали збірним образом цілої країни або навіть континенту, в той час, як Кеннет Маршалл відносить ні до кого іншого як до Трампа. І схожостей між ними справді багато. Як і зовнішніх, якщо звернути увагу як актор рухається чи навіть танцює. А так і контекстуальних, як наприклад, той факт, що Маршалл задумав цю деструктивну колонізаторську місію після того, як не був переобраний на другий термін.
Дивлячись "Мікі 17" сьогодні складно позбутися думки: що б було, якби фільм вийшов так, як планувалося спочатку. Чи зміг би він змінити щось, та яким би був цей вплив? Звичайно тут згадується фільм Алі Аббасі "Учень". Ця потужна і цілеспрямована кампанія проти Трампа, якраз вийшла якраз до розпалу президентських кампаній, але не допомогло.
Можливо, "Мікі 17" з його любʼязністю до найширшої аудиторії мав би більшу силу, і в такому разі став би попередженням про тривожне майбутнє, а не відображенням його.
Втім, якщо "Мікі 17" воістину розважає і відволікає від новин – це вже прекрасно.
