Напад на шедеври. Росіяни вже вдруге пошкодили Сумський художній музей, який досі зберігає колекцію живопису
13 квітня дві російські ракети влучили в середмістя Сум. Вони забрали життя 32 людей. І пошкодили чимало історичних будівель міста. Серед них – обласний художній музей імені Никанора Онацького. Ця будівля зазнає руйнувань не вперше. У 2023 році під час російської ракетної атаки вибуховою хвилею зламало дах будівлі. Цього разу винесло вікна.
Попри постійну загрозу, яка посилилась після початку спецоперації ЗСУ в прилеглій Курській області, музейну колекцію не евакуювали. Хоча цю інформацію чиновники і музейники воліють не розповсюджувати, але шила в мішку не сховаєш. На початку березня цього року артменеджерка Тетяна Шатц побачила на стінах цього музею картини відомих митців-модерністів, зокрема "Дівчину з відрами" Миколи Пимоненка.
Журналістка УП.Культура Дар'я Лобанок поїхала до Сум, щоб з’ясувати, в якому стані перебуває Художній музей і його колекція.
Театральну площу в Сумах реконструювали незадовго до вторгнення у 2021 році. Тут розташовані Краєзнавчий музей, Театр імені Щепкіна і Художній музей. Всі вона зазнали пошкоджень від ракетного удару по історичному центру міста.
Вхід до художнього музею дивиться на символ Сум – Альтанку. Двоповерхова будівля є пам'яткою архітектури кінця ХІХ століття. Заснував музей видатний сумчанин і жертва сталінських репресій Никанор Харитонович Онацький.
Зараз музей налічує понад 17 тисяч робіт у колекції, серед них є твори Миколи Пимоненка, Василя Кричевського, Григорія Гавриленка, Архипа Куїнджі, Івана Айвазовського, Іллі Рєпіна, Марії Примаченко та багато інших знаних українських митців.
Підходячи до музею, не одразу видно пошкодження від вибуху, що пролунав у сусідньому кварталі. Та врешті, в око впадає червона обмежувальна стрічка. Далі бачу чоловіка, який забиває дошками побиті вікна.
Головний вхід прикрашають оновлені пофарбовані двері. У самому приміщенні доволі темно і дуже тихо. При вході за столом сидить охоронець і ще двоє працівників музею. Поки мені кличуть директорку, помічаю вітражні вікна. Вони цілі.
Чую кроки, що роздаються луною у тиші. Це до мене спускається виконуюча обов'язків директорки Влада Ярмак. Ми знайомимось і вона одразу починає заспокоювати:
"У нас незначні пошкодження – лише зовнішні, внутрішніх немає. Людей у приміщенні не було, бо ми на вихідних не працюємо. Трошки вікна посипалися на першому та другому поверсі, але ми вже усе закрили. Думаю, що з усіх закладів культури ми найменше постраждали", – каже Влада.
Керівниця музею запрошує до свого кабінету на другий поверх, куди ми йдемо старовинними сходами. Між першим і другим поверхом бачу замуроване і пофарбоване на біле велике вікно.
Зсередини музей не виглядає таким великим як ззовні. Навіть високі стелі не додають об’єму. Тут простори розбиті на маленькі затишні кімнати. Сонячні промені мають засвітлювати кімнати всередині, однак зараз вікна заставлені мішками та закриті шторами, тому у приміщенні доволі темно.
Поки ми йдемо, Влада розповідає мені про те, як нині працює музей: про те, що зменшилася кількість працівників, про молодь, яка долучається до роботи одразу після студентської лави.
Раніше на другому поверсі діяла постійна експозиція декоративно-ужиткового мистецтва: рушники, глечики, ікони й народне вбрання. Нині цей простір зачинений, сюди нікого не пускають.
Проте на першому поверсі Музей продовжує проводити заходи. Сюди ми знову спускаємось. Мені показують приміщення, де нещодавно цілий місяць там тривала виставка одеського художника Стаса Жалобнюка.
"Після виставки він подарував нашому музею 12 робіт. Тобто наша колекція добре наповнюється навіть під час війни. У нас же є свій осередок, сумський осередок української національної спілки художників, то вони, коли проводять виставки, як правило дарують свої роботи", – розповідає керівниця.
Перша кімната, в яку ми заходимо, дуже мала. Вона присвячена військовим. У ній розміщено всього кілька картин сумських художників та подарованих одеситом Стасом Жалобнюком. Також тут є кілька костюмів та суконь, які виготовляє дизайнерка Світлана Волік.
Влада Ярмак розповідає про кожну сукню як про витвір мистецтва, особливо про піксельну, яка називається "Слава Україні".
"У нас тут була виставка "Весілля крізь століття" і там були представлені деякі фото старі із приватних колекцій. І ми приносили свої сімейні фото, бабусь, батьків, деякі співробітники навіть свої весільні фото брали. І в нас були кілька фото з весілля в військових. Ця весільна сукня теж була для військовослужбовиці. І з її весілля у нас теж були фото", – ділиться директорка спогадами.
Ще одна жовта сукня присвячена роботі рятувальників. Зверху сукні зображено як працівники ДСНС відновлюють пошкоджені будинки.
Ми переходимо у наступну кімнату, в якій бачу багато картин. Влада говорить, що це картини сумської спілки художників. Потім забороняє мені знімати їх і дуже швидко виводить мене з цієї кімнати.
Ми переходимо до наступної зали, де виставляється сумська художниця Олександра Трегубова, якій уже 73 роки. Вона поділилася з Музеєм роботами зі своєї особистої колекції. Мені дозволили робити фото лише одного боку кімнати, де не видно старовинних меблів. Трохи пізніше ми повернемося до цього питання. А поки продовжуємо екскурсію.
Планів на наступні заходи в музею багато - мають багато домовленостей з сумськими художниками. Наступна кімната, у яку ми заходимо темна і більше нагадує склад. Влада Миколаївна каже: "а взагалі, ситуація у нас така…" – підіймає штори, за якими знову зустрічаю закладені мішками вікна.
Повертаємося до кабінету. За фахом пані Влада – реставраторка. У її невеликому кабінеті стоїть кілька цікавих об’ємних фігур на робочому столі.
Мене цікавить питання евакуації колекцій музею, однак Влада Миколаївна відповідає, що інформація про це йде під грифом "Секретна інформація".
"Є закон про музей. Ще з 2014-го року були затверджені списки першої, другої черги творів, які належать до державної колекції України. Звісно, що евакуація у цих чергах вже відбулася, але ж зрозумійте, колекції великі. Пристроїти їх десь в одне місце неможливо. Бо у жодному музеї в Україні не вистачає площі навіть для себе.
Тобто, якщо ми звертаємось до якогось музею, люди роблять для нас виключення і вони прибирають частину своїх виставкових площ, перетворюючи цю частину в фонди для чужого музею. По-перше, зменшується виставкова площа для них, а по-друге, для них мають бути потрібні умови", – розповідає директорка про складнощі, які виникають під час евакуації.
Влада Миколаївна пояснює, що музе неохоче беруть на зберігання коштовні твори – велика відповідальність. Найбільша проблема у зберіганні музейних колекцій – це саме не прилаштовані до цього приміщення.
"Кожен музейник розуміє, якщо в нього є якесь містечко, яке у нього не заповнене. То зрозуміло, що в тому містечку не буде нормального температурно-вологісного режиму. Взяти туди чужі твори, він не може, бо він несе відповідальність", – зазначає керівниця.
А от підвальне приміщення художнього музею має потрібні умови, переконує Ярмак. Раніше у музеї встановили біодрайв – обладнання, яке допомагає приміщенню контролювати рівень вологи всередині.
"У нас хороші підвальні приміщення, у яких ми можемо зберігати частину експонатів. Це також більш-менш безпечне місце для співробітників і перші два роки ми навіть проводили там різні заходи. Коли була тривога, ми спускали своїх відвідувачів в укриття і там проводили заходи", – зауважує Ярмак.
Влада Миколаївна далі переконує, що дуже вдало порається з викликами під час війни. Зокрема, розповідає, як лагодила приміщення після обстрілів у 2023 році. Тоді у музеї покосило дах, він почав протікати, на другому поверсі почала з'являтися пілснява. Але за допомогою міжнародних організацій вдалося відновити дах і встановити сучасну стічну систему.
Про евакуацію колекції Ярмак говорить вкрай неохоче. І взагалі воліє евакуацію евакуацією не називати. Каже, це тимчасове переміщення, оскільки, на її думку, евакуація – це коли одночасно зібрали та завантажили усю колекцію. А частину творів з музею розвезли по різних містах. Без подробиць.
"Війна колись закінчиться. І тоді наша головна задача, щоб наша колекція повернулась до нас в музей, щоб з нею ніде нічого не трапилося", – підсумовує директорка.
Перепитую, чому мені не дозволили сфотографувати роботи сумської спілки художників. Влада Миколаївна відповіла, що там висять неевакуйовані експонати. Які саме - не сказала. Мовляв, допис Тетяни Шац у соцмережах вже наробив достатньо галасу.
Питаю, чи є у Музею якийсь план Б на випадок повторного наступу на Суми. Проте і тут відповіді не отримую. Керівниця Художнього музею пропонує мені піти у підвал і подивитись, як працює система контролю вологості приміщення.
"Дивіться, це той самий біодрайв. Він має кілька частин розкиданих по коридору. Тому тут не відчувається сирості або вологості", – гордо каже керівниця.
Приміщення, у якому ми знаходимося, тепле і сухе. Ми піднімаємось до виходу і завершуємо розмову.
Наразі редакція УП.Культура надіслала запит голові Сумської ОВІА з проханням пояснити, чи і як в області забезпечується евакуація музейних колекцій. І чекає відповідей.
Місто Суми розташоване за 30 кілометрів від російського кордону. 9 квітня Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що росіяни фактично вже розпочали наступ на Сумську та Харківську області.
Читайте УП.Культура в Telegram i WhatsApp!
