Це читомо: книжка про Камбоджу, інтелектуальний любовний роман, коротка історія Криму та інші новинки
Що почитати цього літа? Ми зібрали цікаві новинки, які познайомлять читачів з новими іменами української літератури та покажуть романи всесвітньо визнаний авторів.
УП.Життя рекомендує новий книжковий огляд від наших партнерів з Читомо – медіа про мистецтво читання і книговидання. Тут ви знайдете збірку сучасної української жіночої фантастики, інтелектуальний любовний роман, новий переклад Курта Воннеґута та інші важливі літературні новинки.
Українська проза
Мотанка
упорядниця: Олена Рибка. – Харків: Vivat, 2024. – 304 с.
"Мотанка" – одна з тих книжок, яку ви найімовірніше бачили. Її понівечена обкладинка облетіла медіа і соцмережі, оскільки наклад цієї книжки був серед знищених під час удару по друкарні Factor Druk. Це збірка сучасної української фантастичної прози, написаної жінками, в якій авторки осмислюють досвід війни. Якщо інша цьогорічна фантастична антологія "Змієві вали" показує тяглість фантастичної традиції 19-21 століття і здебільшого авторів-чоловіків, "Мотанка" завдає удару у відповідь і демонструє потенціал сучасних жіночих голосів у роботі з фантастикою.
Ця збірка – хороша можливість познайомитись з різними авторками сучасної фантастичної літератури, зрозуміти їхню стилістику і жанрові особливості. Тут є стімпанк, робота з міфологією, відьомство і багато іншого. Чимало авторок звертаються до української магічної традиції й переосмислюють її в сучасних обставинах, як от історія про дівчину з позивним Русалка в тексті "Воїн і річка" Олени Захарченко або відьомську практику захисту своїх найближчих в "Потязі" Тамари Горіха-Зерня.
Не маючи змоги захистити близьких людей на війні чи зробити на неможливе, ми схильні звертатися до магічного мислення, просити сили природи чи сили своїх предків захистити нас, стати на наш бік у боротьбі. Ця тенденція зберігається і в багатьох текстах "Мотанки".
Іще один цікавий текст збірки – оповідання "Левке" Наталії Довгопол розповідає міфологічну історію острова Зміїний, який до початку повномасштабного вторгнення не був знайомою локацією для більшості українців. Вибудовуючи оповідь навколо острова, авторка заторкує античні легенди, пов’язані з цією локацією, повертаючи острову його стародавню історію.
Роман Голубовський. З нами житиме еласмотерій
Київ: Лабораторія, 2024. – 208 с.
Збірка короткої прози "З нами житиме еласмотерій" – це яскрава сучасна проза з духом літературного хуліганства. Сюжети дебютної збірки Романа Голубовського, медійника і засновника UaReview, химерні й наштовхують на асоціації з витівками абсурдистів. Та й те, що героєм одного з текстів є еласмотерій – великий і волохатий доісторичний носоріг – викликає перегуки з одним з центральних текстів європейського абсурдизму, "Носорогами" Ежена Йонеско.
В цій книзі читачі знайдуть оповідання про всеукраїнську спілку людей, що падають з верхніх полиць і планують заколот проти Укрзалізниці, текст про світ, в якому працюють літературні заводи, а точні науки відходять на другий план і стають територією нонконформістів.
Загалом світ Романа Голубовського кортить порівняти з відомою сценою з "Привида свободи" Луїса Бунюеля, де товариство сідає за стіл для спільного випорожнення, а говорити про їжу за столом непристойно, це потрібно робити наодинці за закритими дверима. Схожий ефект вивертання й перевертання світу знаходимо і в цій збірці.
Перекладна проза
Ліна Вулф. Коханці-поліглоти
переклад Юлії Юрчук. – Київ: Видавництво, 2024. – 240 с.
"Коханці-поліглоти" – інтелектуальний любовний роман, що зацікавить всіх, кого добряче втомив сучасний молодіжний тренд на романтичне фентезі. Це книжка, в якій переплітаються життя несумісних людей, що шукають у стосунках розуміння. Серед героїв роману є письменник, літературний критик, медіумка, маркіза та жінка зі шведської провінції. Вони не є однаковими за походженням, рівнем освіти й соціальним статусом. І саме це робить їх людьми, що спілкуються різними мовами та засвоюють у стосунках нові мови кохання та взаєморозуміння.
Після раптового завершення невдалих стосунків Еллінор продовжує мріяти про ніжного (але не занадто!) чоловіка. Жінки її кола схильні в такій ситуації потонути в романтичних книжках у м’яких обкладинках і перегляді серіалів. Натомість Еллінор починає переглядати анкети на сайті знайомств і читати їх майже як книжку.
Одна така "книжка" приваблює жінку, але виявляється їй не по зубах. Обранець героїні – літературний критик Калісто, з яким Еллінор говорить абсолютно різними мовами. Він має величезну бібліотеку, вона ж дивиться серіали й не розуміє частини слів, які він вживає. Його бажання й сексуальні вподобання специфічні. Та й вибір як коханки саме сіренької мишки Еллінор дивує знайомих Калісто.
Однак жінка приїжджає в дім свого нового коханця і застрягає там повільно прочитуючи таємну колекцію книжок Мішеля Уельбека, які її критик ховає в другому ряду своєї безмежної книжкової шафи. Загалом літературна гра авторки зі згаданими в романі книжками – особливе задоволення для читачів, що люблять інтертекстуальні загадки.
Курт Воннеґут. Синя Борода
переклад Тетяни Некряч. – Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2024. – 246 с.
"Вавилонська бібліотека" продовжує перекладати блискучого іронічного Курта Воннеґута, який знаходить слова, щоб описати непередаваний досвід Другої світової війни.
Рабо Карабекян – самотній вдівець, що живе у велетенському будинку і має непересічну колекцію абстрактного живопису. Що поєднує його з відомим казковим Синьою Бородою? Картопляна комора, в яку він не пускає нікого і в якій, як пліткують колекціонери, чоловік мав би ховати чи то викрадені в часи Другої світової мистецькі об’єкти, чи найкращі абстрактні полотна. І, звісно, навколо цього Синього Бороди крутиться жінка, яку він сам запрошує у свій дім.
Цірцея – письменниця й авторка популярних романів, якій кортить дістати ключ від єдиних дверей, які герой книжки просить не чіпати. Проте це не єдиний спосіб, в який жінка лізе до потаємних закутків Рабо Карабекяна. Вона спонукає його писати мемуари, розпитує про його минуле і день за днем залазить у внутрішню потаємну комору Карабекяна, в якій ховаються страшні спогади рівноцінні підвалу моторошного казкового персонажа.
Серед однієї з цікавих тем роману є роздуми про образотворче мистецтво ХХ століття. Сам Карабекян художник-абстракціоніст, який вміє розказати, чому реалістичний живопис в час глобальних потрясінь не спрацьовує і є вторинним, а абстракція навпаки передає дух часу. Тож якщо ви шукаєте книжки про митців, Воннеґуту є що вам запропонувати.
Нонфікшн
Войцех Тохман. Піяння півнів, плач псів
переклад Андрія Бондара. – Львів: Човен, 2024. – 208 с.
Войцех Тохман – польський репортажист, який вже знайомий українським читачам своїми перекладами книжок про Руанду та Боснію, в яких автор досліджує взаємодію людей, що пережили геноцид, подальше співіснування катів і жертв. Новий переклад Тохмана досліджує Камбоджу, країну, де відбувся геноцид, влаштований Червоними кхмерами й Пол Потом. До слова, про Пол Пота читачі можуть дізнатися більше з книжки "Як нагодувати диктатора" іншого польського репортажиста Вітольда Шабловського.
Одним із наслідків пережитого геноциду є психічні порушення, що виникли в мешканців Камбоджі. І одна з центральних тем книжки "Піяння півнів, плач псів" – психічно хворі мешканці країни. За відсутності нормальної психіатрії, ніхто з них не живе з діагностованою шизофренією чи психозом і не отримує ліки. Ці хворі живуть на ланцюгах, недоїдають, а їхні сусіди вірять, що в цих людей вселились злі духи.
Тож репортаж Тохмана наштовхує на роздуми не лише про теперішню ситуацію з психіатрією в Камбоджі, а й про наше власне минуле. Один з поширених сучасних міфів стверджує, що психічні хвороби – це феномен нової доби, а наші предки ніколи на них не хворіли. Тохман показує, що сильні потрясіння викликають в людей психози, а за відсутності психіатрії таких людей намагаються ізолювати, тримати в клітці, бояться, бажають їм смерті і пояснюють їхню поведінку втручанням злих сил.
Гульнара Абдулаєва. Історія Криму
Київ: Віхола, 2024. – 224 с.
Популярних книжок про історію й культуру Криму на нашому ринку обмаль. Здебільшого щоб розібратись з питаннями, читачам необхідно було звернутися до ґрунтовних розвідок Агатангела Кримського, письменника, сходознавця й сучасника Лесі Українки. Нова книжка Гульнари Абдулаєвої – це загальна історія Криму, що послідовно досліджує історичні й культурні процеси на півострові.
Книжка дає змогу розібратись в етносах, які прожила на території Кримського півострова, основними історичними зламами, походженням міфів, пов’язаних із цією територією. Скажімо, саме українські терени були місцем, де за давніми легендами мешкали амазонки. Гульнара Абдулаєва пов’язує це зі своєрідним матріархатом у сарматів та активною присутністю сарматок у владі та у війську.
До речі, чи знали ви, що існує зв’язок між венеційцем Марко Поло та Кримом? У 13 столітті батько й дядько цього мандрівника мали торговий дім у Сугдеї (Судаку), адже Крим цікавив багатьох венеційців як шлях до торгівлі зі Сходом. А ще читачів здивує інформація про ясир і работоргівлю, що подається в цій книзі, адже вона відрізняється від наших загальних уявлень. А ще Абдулаєва концентрується на питаннях співпраці козаків і кримських татар показуючи їх як сусідів, союзників, а не ворогів і тим самим змінює виховане в українцях бачення історії взаємодії на Кримському півострові.
Гелій Снєгірьов. Набої для розстрілу
Київ: Комора, 2024. – 475 с.
Сьогодні історія про справу над Спілкою визволення України є фактом, як і те, що справу проти СВУ було цілком і повністю сфабриковано. Книжка дисидента Гелія Снєгирьова – це прекрасне розслідування, яке створювалося саме для того, щоб докопатись до правди і оприявити її для широкого загалу. Як і більшість українських шістдесятників та дисидентів Гелій Снєгирьов не був бунтівником проти всієї системи. Чоловік з лояльної родини, він був серед тих, хто хотів жити у своїй країні й покращувати якість цього життя.
Перед нами чудовий зразок розслідування, де автор послідовно за допомогою преси 1930-х, доступної в бібліотеці, демонструє нестиковки й нелогічності в процесі над СВУ. Він викриває те, що газети дозволяли собі ще до суду називати підсудних злочинцями. Або ж те, що атмосфера на суді нагадувала виставу, адже не було ніякої напруги. Всі спокійно приймали свої провини і сповідались в неправильних поглядах. Це відбувалося через те, що підсудним пообіцяли, що все буде добре, якщо вони скажуть те, чого від них вимагали, чи залякали їх.
Книжка Гелія Снєгирьова показує, що доноси в радянські часи, як полювання на відьом в середньовіччі, далеко не завжди були актом політичним. Для багатьох це були наслідки особистих образ і пошук особистої вигоди. Зокрема Гелій згадує історію про хлопців, що продали штани свого сусіда, щоб купити їжу. В результаті він написав на них політичний донос. Тож перед нами цікавий документ епохи, який допоможе читачам зануритись як в дослідження сталінських репресій, так і в пізнішу історію діяльності дисидентів.