Ні премії, ні академії: як конфлікти довкола Шевченківської премії підривають її авторитет
Цьогоріч одразу кілька номінантів 3-го туру Національної премії імені Тараса Шевченка викликали дискусію у професійній мистецькій спільноті. Оголошення лауреатів очікується вже сьогодні, в річницю від дня народження Тараса Шевченка, тим часом спільнотою ширяться питання довкола творів номінантів: щодо непрозорих процедур відбору, а також авторства, доброчесного використання інтелектуальної власності та відповідності не лише технічним, а й етичним вимогам.
Серед таких випадків, зокрема, поетична збірка Ігоря Павлюка "Танець Мамая", передмову до якої написав Дмитро Дроздовський, якого літературна спільнота неодноразово ловила на плагіаті. Детальніше про це писала письменниця та перекладачка Оксана Луцишина в авторській колонці для УП.Культура.
Ще один епізод цього року – у категорії мистецтвознавство, де конфліктним став цикл творів Олесі Авраменко. У дослідницькому середовищі цю тему вже винесли на непублічне обговорення про недоброчесне використання чужих напрацювань у книжці.
УП.Культура звернула увагу на публічні розмови довкола премії та дізналася, які проблеми виникли з цьогорічною напередодні оголошення лауреатів.
Кейс Павлюка, або Скажи мені хто твій друг…
У випадку Ігоря Павлюка йдеться про залучених осіб до видання поетичної збірки "Танець Мамая". Передмову до книжки написав Дмитро Дроздовський – літературознавець, якого впродовж останніх років неодноразово публічно звинувачували в академічному плагіаті.
У 2018 році група науковців Інституту літератури, зокрема Тамара Гундорова, оприлюднили матеріали, де зафіксувала значні запозичення у монографії Дроздовського. У 2022 році літературознавець Богдан Тихолоз показав, що одна зі статей Дроздовського про шістдесятників на 53% складалася з його власного тексту, підкріпивши це порівняльними таблицями. У 2024 році новий скандал спалахнув довкола присудження Дроздовському перекладацької премії імені Максима Рильського – рішення було оскаржене науковцем і перекладачем Максимом Стріхою, а перекладачка Ярослава Стріха опублікувала детальний аналіз перекладів, поставивши їхню якість під сумнів.
Письменниця Оксана Луцишина в авторській колонці для "УП.Культура" поставила питання про те, чи може участь у премійному процесі книжки з передмовою автора з таким бекграундом не впливати на репутацію самої премії. Також вона наводить у приклад зв'язок між деякими членами Шевкомітету, преміями та самим Павлюком.
"У Сполучених Штатах, наприклад, академічні кола відіграють значну роль у справах оцінки творчості. [...] плагіат (навіть з боку авторів передмов) там не толерують взагалі і за жодних обставин, як і відверте кумівство, а послужні списки і CV кандидатів не розбавлені міфічними преміями, наданими невідомо ким і невідомо за що. Такі речі чітко перевіряють, а інститут репутацій працює майже безвідмовно", – наголошує Луцишина.
У відповіді на інформаційний запит "УП.Культура" Шевченківський комітет повідомив, що під час усіх трьох турів розгляду враховуються і суспільний розголос, і репутаційний контекст довкола творів та їхніх авторів. Водночас комітет наголосив, що ключову роль в оцінці відіграє художній рівень і мистецька якість поданих робіт:
"Безумовно, в рамках цих засідань враховується також суспільний розголос творів, репутаційний контекст, що стосується творів, авторів та авторських колективів, як і багато інших аспектів, що в своїй сукупності і формують панорамний погляд не тільки на конкретні твори, а й на їхнє місце в мистецькому житті країни, їхню роль в утвердженні української ідеї та відповідність високому званню лауреата/ки найбільшої державної премії, названої в честь Тараса Григоровича Шевченка. Водночас варто зауважити, що ключову роль в оцінці завжди відіграє художній рівень та мистецька якість поданих творів."
Комітет також зазначив, що не може публічно коментувати випадки суспільної дискусії, оскільки рішення ухвалюються колегіально таємним голосуванням, і єдиною офіційною позицією є прийняте рішення:
"Як показує практика, думки, погляди й оцінки членів Комітету щодо поданих творів не завжди збігаються, а часом можуть бути й різко полярними. Відтак єдиною офіційною позицією Комітету є ухвалені в демократичний спосіб рішення, що враховують плюралізм думок та позицій членів Комітету".
Окремо в листі підкреслено, що експерти і члени Комітету стежать за критичними публікаціями, зокрема й матеріалами "УП".
Кейс Авраменко, або Академічна доброчесність і правила упорядництва
У категорії Мистецтвознавство цьогорічної премії претенденткою на перемогу є Олеся Авраменко з серією дослідницьких книг, яка, втім, змінювалася з моменту подання. Так, у довгих списках премії фігурували 4 твори мистецтвознавиці, серед яких опинилася і книга "Паркомуна &…".
Книжка авторки, яку вона видала у серії Accent від Інституту проблем сучасного мистецтва, спирається зокрема й на матеріали, створені іншими дослідницями в рамках роботи Дослідницької платформи PinchukArtCentre. Саме використання цих матеріалів і стало предметом непублічного конфлікту.
Видання, присвячене художньому середовищу київської "Паркомуни", містить як авторський текст Авраменко, так і низку матеріалів інших дослідниць. Частину цих текстів вона включила до книжки як упорядниця, відтворивши есеї та дослідницькі матеріали, раніше опубліковані у працях Дослідницької платформи PinchukArtCentre. Письмових дозволів на публікацію цих матеріалів у книжці інституція не надавала, а перелік текстів для передруку не погоджувався. Адже початково йшлося лише про використання матеріалів дослідження як джерел, а не про публікацію готових авторських текстів.
У своєму коментарі для УП.Культура PinchukArtCentre зазначив:
"Вважаємо за необхідне дотримання авторського права як авторок, так й інституції; належне оформлення цитування текстів, створених командою Дослідницької платформи артцентру… Використання матеріалів в комерційних цілях або публікаціях потребує обовʼязкового правового погодження з боку як PinchukArtCentre, так і авторок, чого з боку видавця й авторки-упорядниці "Паркомуна &…" зроблено не було".
Команда артцентру підкреслила, що його дослідницькі напрацювання відкриті для використання в освітніх та наукових цілях, однак публікація готових авторських текстів у книжковому форматі потребує окремого погодження.
Колишня керівниця Дослідницької платформи PinchukArtCentre Ксенія Малих стверджує, що 14 із 34 текстів у книжці були взяті з розділу Дослідницької платформи сайту PinchukArtCentre без погодження ні з інституцією, ні з авторками: "Авторство вказано, але посилання оформлені як звичайний веб лінк. Вважаю атрибуцію авторських текстів некоректною… Вважаю це грубим порушенням академічної етики та порушенням авторського права".
Малих уточнює, що на етапі розмови з Олесею Авраменко йшлося саме про використання матеріалів досліджень, а не перепублікацію:
"Ми говорили про матеріали досліджень, а не публікацію готових авторських текстів. Жодних письмових дозволів на видання текстів не надавалося. Перелік текстів для публікації не обговорювався. Я дізналася про публікацію текстів, тримаючи книжку в руках, вже після презентації".
Малих також зауважує, що видання було рекомендоване Вченою радою Інституту проблем сучасного мистецтва, а рецензентами зазначили трьох докторів наук, що, на її думку, робить питання перевірки доброчесності ще гострішим.
На сайті премії книжка фігурувала у довгих списках, але при публікації коротких списків – зникла. За словами премії, це відбулося через технічні питання – зайвий твір згодом прибрали з усіх списків.
Водночас сама Олеся Авраменко наголошує, що книжка була відкликана з номінації на Шевченківську премію через невідповідність формальним вимогам. Вона повідомила, що ще до першого туру звернулася до голови Комітету з проханням вилучити "Паркомуну &…" з подання:
"І ще до першого туру, дякуючи колезі, – вона звернула увагу -, я написала листа на ім'я голови Комітету з проханням вилучити "Паркомуну" з подання на розгляд, бо" ... я виступаю там не лише авторкою ідеї і основного тексту, але й упорядницею низки фрагментів есе трьох інших авторок. Тобто, за суворими правилами Премії ця книжка не підходить для розгляду". І перепросила за недогляд".
Шевченківський комітет підтвердив, що книга була знята з розгляду до початку першого туру і фактично не оцінювалася членами Комітету.
Цей епізод, утім, порушує питання про прозорість технічного відбору премії, мета якого якраз виключити твори, подані з порушенням правил премії.
Також можна припустити, що правила технічного відбору порушили вже після процедури, а книгу про "Паркомуну" вилучили з циклу, чим порушили цілісність його як одного "твору". Адже на сайті комітету і довідковій сторінці про цикл все ж лишається інформація про "Паркомуну". Тобто, після технічного відбору, книгу планували допустити до першого туру.
Видання вийшло за рекомендацією Вченої ради Інституту проблем сучасного мистецтва і мало академічне рецензування. Інститут у своїй офіційній відповіді пояснив, що рекомендація Вченої ради має консультативний характер і "не є схваленням кожного окремого елемента змісту видання або підтвердженням правового статусу всіх використаних матеріалів".
Академічне рецензування, за словами Інституту, має науково-експертний характер і не передбачає правової або технічної перевірки "кожної цитати чи ілюстрації" на предмет дотримання авторського права, а відповідальність за коректність використання об'єктів авторського права покладається на автора або видавця.
До Інституту, втім, не подавали ані офіційних претензій від PinchukArtCentre, ані "рішень компетентних органів" про порушення авторського права у книжці про "Паркомуну".
Суспільне Культура у своєму матеріалі наголошує, нібито Авраменко має зв'язки з членами Шевченківського комітету. Художник Віктор Сидоренко є президентом Національної академії мистецтв України, а Авраменко – почесним академіком академії.
"Крім того, Авраменко, Сидоренко та інша членкиня комітету, мистецтвознавиця Олена Кашуба-Вольвач, є колегами в Інституті проблем сучасного мистецтва. Інститут заснував у 2001-му сам Сидоренко", – йдеться в тексті.
Як це регулюють правила премії
Слово "плагіат" у Положенні про Національну премію України імені Тараса Шевченка прямо не згадується. Водночас документ містить жорсткі вимоги, які фактично мали б унеможливлювати участь плагійованих творів у конкурсі.
Згідно з пунктом 3 "Положень про Національну премію України імені Тараса Шевченка" та пунктом 2.4 "Порядку подання творів", премія присуджується виключно за "нові оригінальні твори". Наголошується, що вони мають бути результатом "безпосередньої творчої праці" або "безпосередньої творчої участі" автора. Ця норма автоматично відсікає будь-які тексти, що не є продуктом власної роботи номінанта.
Під час другого туру Комітет зобов'язаний проводити "поглиблений аналіз на унікальності та оригінальності" представлених робіт. Саме цей етап має виявляти невідповідність твору критеріям новизни, йдеться у пункті 7 "Положень про Національну премію України імені Тараса Шевченка".
Для фахової оцінки залучаються експерти в кожній номінації, а також провідні митці та науковці, які здійснюють письмове рецензування. Про це пишуть у пункті 3 "Положень про Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка". Окремо Положення визначає відповідальність за достовірність поданої інформації. Її несе культурна інституція, яка висуває твір. Кандидат, своєю чергою, надає письмову згоду на участь. У разі виявлення порушень документи можуть бути не допущені до розгляду. Про це свідчить пункт 2 "Порядку висунення творів".
Тобто подання і відкликання не суперечили формальним положенням, але лишилося питання академічної етики між інституціями.
У випадку Ігоря Павлюка твір формально відповідає вимогам Положень. Однак передмову до збірки написав Дмитро Дроздовський – фігура, щодо якої неодноразово лунали задокументовані звинувачення у плагіаті. Публічно коментувати конкретні дискусії Комітет не може через колегіальний характер ухвалення рішень.
У ситуації з книжкою Авраменко йдеться про академічну доброчесність та питання публічної підозри не лише до проміжних результатів премії, але й до діяльності інституції, яка номінувала кандидатку, і до якості наукової роботи, яку верифікує ця інституція. В глобалізованому академічному полі питання плагіату чи недобросовісного використання чужої інтелектуальної праці є одним з "найтяжчих гріхів".
В обидвох випадках такі ситуації створюють репутаційні ризики для премії, незалежно від результату голосування.
Українське академічне середовище вже переживало гучні скандали, зокрема навколо дисертації міністра освіти Оксена Лісового. Після цього суспільна увага до теми плагіату і недоброчесного використання інтелектуальної праці значно зросла. В цьому світлі участь у премії творів або осіб, на яких падають подібні підозри, кидає тінь на престижність Шевченківської премії як такої.
Оновлено 10.03.26: додано більше інформації про повну заявку Олесі Авраменко на цьогорічну премію.
