Український реп від Незалежності до сьогодні: видима і невидима сцена
Український реп. Проблемне і незручне дитя в родинному колі української музики. Як той відлюдькуватий бастард, якого просять нормально вдягнутися та поменше говорити на сімейних святах, український реп є нечастим гостем в музичній критиці. Про нього згадують найчастіше з репрезентативних причин, коли треба відзначити "унікальну палітру жанрів української музики", раз на рік формально зафіксувати його присутність (як на лінійці в школі), підбиваючи підсумки року.
От і в кінці 2025 на премії Megogo Music Awards головний редактор порталу RAP UA, Ілля Коваленко гордливо відзначив, що "український реп може забирати цей рік в актив", а також наголосив, що слухачі почали звертати увагу на досить нішеві жанри. Проте, чи можна зростання видимості вважати свідченням реального формування індустрії і які сегменти українського репу при цьому лишаються поза увагою?
Для того щоб краще відповісти на ці питання оглядач УП. Культура Марк Гришай прослідкував тенденції, за якими розвивався український гіп-гоп, і як вони досі впливають на жанр.
Дев’яності: багатообіцяючий старт та питання "трушності"
Історія українського гіп-гопу має нелінійний розвиток із короткими періодами публічного визнання та тривалим перебуванням у тіні російськомовного сегмента. Навіть у 1990-х роках, які справедливо вважають періодом розквіту української попмузики, реп все ще лишався нішевою екзотикою.
Тоді українська музика була актуальною по всій країні: Ірину Білик, Скрябіна чи Аква Віту слухали і в Донецьку, і в Севастополі. Водночас фанати репу, для яких важливим було поняття "трушність", частіше зверталися до російськомовного продукту, а українська мова сприймалася здебільшого як інструмент, що нав'язується згори, як новий штучний мейнстрим. Окремі винятки (Вхід у Змінному Взутті, Танок на Майдані Конго) сприймалися частиною реп-авдиторії як "ті, що продалися" заради більшої популярності.
В одному з інтерв'ю соліст ТНМК Фоззі згадував, що після того, як гурт почав читати українською (що було однією з умов виступу на Червоній Руті), колеги по жанру закидали їм продажність і кон'юнктуру. Справді, ці гурти мали більшу медійну присутність, були представлені на радіо й телебаченні, однак з погляду домінантних на той час реп-цінностей їхня творчість не вважалася автентичною. Для тодішнього фаната репу, чи то в Луцьку, чи в Луганську, ВУЗВ і ТНМК були ближче до попмузики. У текстах гуртів бракувало звернень до "вулиці", прямого соціального протесту, а урбаністична тематика здебільшого була російськомовною.
Справедливо буде зауважити, що "мовного конфлікту" серед самих реперів і слухачів тоді не було. Через відсутність сформованої реп-індустрії музиканти, що читали російською та українською, перебували приблизно в одному культурному полі, виступаючи на одних фестивалях, як-от харківський In Da House. "Привілейованість" україномовних була в більшій можливості потрапити на державне телебачення та національні фестивалі, натомість російськомовні могли розраховувати на слухачів з країн колишнього СРСР.
Нульові: русифікація та перетворення жанру в нішу "для своїх"
У нульових ситуація виглядала ще сумніше. Реп-сцена помітно русифікувалася, а єдиним медійно-присутнім україномовним репером був VovaZIL'Vova, який займав нішу стереотипного репера з телебачення. Успішними були також гурти Бумбокс, Тартак, На Відміну Від, але вони виконували музику в межах різних жанрів і асоціювали їх не тільки з репом.
Поступово в містах почали формуватися локальні сцени (київські Тулим, львівські DLF squad, Тридвадва), які протиставляли себе мейнстриму та "говорили з вулицею". Саме тут виникла ключова особливість українського гіп-гопу, вплив якої гостро відчувається і досі: українська мова в репі дедалі більше асоціювалася не з масовою культурою, а з позицією культурного спротиву й збереження традицій.
Така оборонна позиція існувала не тільки на рівні мови, а і на рівні звучання. Намагаючись зберегти власну ідентичність, більшість українських реперів тяжіли до класичного бум-бепу 90-х та ігнорували більш трендовий сучасний звук. У результаті український реп поступово закріпився як музика для спільноти "своїх", тих, хто свідомо підтримував україномовний продукт.
2014: зародження індустрії без масовості
Після 2014 починається повільний повзучий розвиток індустрії. Формуються перші елементи власної індустріальної інфраструктури: шоукейси, премії, профільні медіа (RAP UA), лейбли (ENKO), які задають рамку легітимності для сцени. Оформлюються індустрійні атрибути жанру, проте зі сторони це все ще нагадує "тусовку для своїх".
Утім, попри ці зрушення, зберігається показова асиметрія в механізмах визнання: артист, який "вистрілив" або "засвітився" в Росії, потім сприймається більш серйозно в Україні. Так було, наприклад, на початку кар'єри Alyona Alyona, перші кліпи якої висвітлювали російські музичні ЗМІ. Водночас паралельно існує значний сегмент українських реп-виконавців, які свідомо орієнтувалися на російський ринок, як мовно, так і інституційно (T-Fest, Гриби, Скруджи), що додатково ускладнювало формування автономної національної сцени.
Після 2022: попит на українське
У 2022 році ситуація різко змінюється. Через повномасштабну агресію Росії відбувається емоційна мобілізація слухача. Люди потребували заспокійливого катарсису у будь-якій формі "українського". Фактично йшлося не стільки про стрибок якості, скільки про різке розширення слухацької бази, коли до української музики звернулися майже всі потенційні сегменти авдиторії.
Протягом 2022-23 років з'явилася ціла плеяда нових артистів (Clonnex, jockii druce, Tery, Oi Fusk, Nikow), тоді як вже відомі виконавці (Kalush, Alyona Alyona, Skofka) остаточно закріпили свої позиції. Це створило відчуття, що український реп нарешті оформився як повноцінний жанр зі стабільною авдиторією, комерційним потенціалом і внутрішньою ієрархією. Проте з другої половини 2023 року емоційний імпульс поступово вичерпується. Відчувається суспільна втома, а запит на українське починає зменшуватися.
Сучасні тенденції
У 2025 році сцена входить у фазу післяемоційної стабілізації. Ефект масового захоплення всім українським поступово розчиняється, російський контент значною мірою витіснений. Реп-сцена опиняється в ситуації, коли доводиться працювати з реальним, а не мобілізаційним потенціалом своєї авдиторії. Практично у всіх виконавців впали прослуховування в порівнянні з 2022-23 роками. Утім, виконавцям, які звикли до великих цифр на стримінгах, важко витримувати конкуренцію або адаптуватися до нових реалій. Наприклад, одна з найбільших зірок українського R'n'B Tery вже понад рік не випускав нового матеріалу.
Також однією із тенденцій є повернення деяких виконавців до російської мови. Показовим у цьому сенсі став кейс одних із найперспективніших фрешменів, L0VER і lord enemy. Репери несподівано для власної авдиторії випустили спільний альбом російською, що викликало розчарування в українській реп-спільноті.
Молодь, яка є основними слухачами жанру, так само частково повертається до російської музики та дистанціюється від так званого "домінуючого дискурсу української популярної музики", сприймаючи його як нав'язливий мейнстрим згори. Гіп-гоп у цьому сенсі виглядає парадоксально. Попри загальний розвиток української сцени, укрреп і далі програє російському сегменту в чартах і стримінгах.
Водночас не можна сказати, що в 2025 реп-індустрія перебуває в стані занепаду або падіння. Жанр можна умовно поділити на декілька сцен, в межах яких існують впізнавані артисти та періодично з'являються цікаві нові виконавці.
Ситуація нагадує 1990-ті, коли в суспільстві існував запит на українську музику, але "альтернативні" групи все ще сприймали її з певним скепсисом. Проте сьогодні українська реп-сцена значно автономніша та має перші ознаки сформованої індустрії. Тому варто подивитися, як влаштована українська індустрія: хто стає видимим, які процеси "підсвічуються" культурними агентами впливу, а що залишається прихованим і ігнорується.
Три рівні видимості сучасного українського репу
Можна умовно поділити сучасний український реп на три рівні за наступною сумою критеріїв: видимість в медійному полі, взаємодія з авдиторією та жанрове звучання. Йдеться не про чітко окреслені сцени з непроникними межами, а радше про різні режими видимості. Артисти можуть рухатися між ними, поєднувати кілька позицій або змінювати свою траєкторію з часом. Утім, навіть такий відносний поділ дозволяє зафіксувати структурні відмінності всередині сцени.
Перший, гегемоніальний (панівний) рівень української реп-індустрії формує публічний образ сцени та задає її "офіційне" обличчя. У його межах виникає фігура одного або кількох "головних реперів країни".
Це артисти, що є зручними для медіа, комерційно безпечними для брендів і передбачуваними для авдиторії. У цьому рівні окремо варто виділити найбільших зірок, яких суто номінально можна зарахувати до гіп-гопу (Kalush, Alyona Alyona, Skofka). Це артисти, що майже не впливають на формування та розбудову реп-індустрії, а радше займаються конструюванням власного бренду. Медійно та інституційно вони ближче до попсегменту, ніж до реп-сцени.
До реперів гегемоніального рівня також можна віднести OTOY, Міша Правильний, Гоня, Oi Fusk, рома майк, Паліндром і ще багато інших. Це досить різні виконавці, проте їх об'єднує регулярна видимість у профільних медіа та залученість у легітимовані індустрійні процеси (фестивалі, шоукейси, премії).
Навіть експерименти або "нестандартні" ходи від цих виконавців є зрозумілими публіці та отримують здебільшого схвальні відгуки від медіа та слухачів. Тобто це ті виконавці, з якими асоціюють український реп у публічному просторі. Сам по собі цей порядок не є негативним і забезпечує жанру видимість і стабільність, однак він значною мірою відірваний від сцени. Це ускладнює роботу індустрійного ліфта всередині жанру. Музиканти, що не відповідають критеріям культурних інституцій і медіа, не мають змогу отримати ширшу видимість.
Другий, низовий (альтернативний) рівень українського репу орієнтований передусім на молодіжну авдиторію, яка слідкує за музичними трендами та новим звуком в жанрі. Самі артисти (kissesfromeldar, Kostiuchenko, G Grizzie, datboyjeezo, 032nimble та інші) називають себе "андеграундом", проте за умов нормальної мобільності всередині жанру вони легко могли би підживлювати мейнстримну сцену, як це відбувається в інших країнах з розвиненим гіп-гопом. Парадоксальним чином в цей список можна занести і репера Clonnex'а, який є ледь не найпопулярнішим українським репером за кількістю прослуховувань (більше тільки у зірок Alyona Alyona, Skofka, Kalush), але свідомо ігнорується медіа через його контроверсійну репутацію.
Артисти цього рівня часто можуть собі дозволити більш різку комунікацію із фанатами, естетичну неохайність, прямоту (як-то читати про наркотичні речовини, секс, іронізувати над політичною ситуацією в країні), не прораховувати кожен крок і не прагнути визнання профільних медіа. Проте саме такий "бунтарський" імідж і підкупає їхню молодіжну авдиторію, яка є більш активною, ніж часто пасивні слухачі першої групи артистів.
Найбільше медіа, де зосереджені новини про "низових" реперів – це телеграм-канал t33n ї (стилізовано під teen), який поступається за кількістю підписників найбільшому реп-медіа України, RAP UA, однак за рівнем активності в декілька разів переважає його, а спілкування в ньому нагадує неформальну локальну тусовку зі своїми приколами та субкультурною мовою.
З другої половини 2025 року вплив альтернативного сегменту помітно зріс. Окремі виконавці досягли такої популярності, що їх уже складно було ігнорувати профільним медіа, як RAP UA. Тож, може Ілля Коваленко під час вручення премії Megogo Music Awards і мав рацію, говорячи про зростання уваги слухачів до нішевих жанрів. Однак це не скасовує структурного поділу сцени на різні рівні видимості та навіть певного ціннісного протистояння між деякими виконавцями.
Показовим у цьому контексті став скандал навколо номінації "Найкращий реп-альбом", коли артиста kissesfromeldar дискваліфікували через непрямі (і дещо притягнуті) зв'язки з російською сценою. Публічна підтримка цього рішення з боку Міши Правильного та подальша перепалка між виконавцями засвідчили, що представники двох рівнів українського репу перебувають у різних ціннісних координатах.
Характерно, що учасники кожного з сегментів часто або не знають, або позірно вдають, що не знають пісні своїх колег з іншого табору. Така поляризація тільки поглиблює інституційний розрив між двома рівнями. Тому спільні роботи між виконавцями цих сегментів, що є частим явищем в західному гіп-гопі, є досить рідкісними випадками в укррепі.
Третій рівень українського гіп-гопу, андеграундний, існує майже повністю поза логікою популярності як такої. Якщо перші два сегменти в різний спосіб усе ж претендують на видимість і великі прослуховування, то цей рівень не дає ані інституційного визнання, ані масової авдиторії.
Йдеться про музику, що функціонує радше як естетична практика або форма внутрішньої комунікації спільноти, ніж як продукт для ринку. Музично це часто абстрактний гіп-гоп (іванко, Худбудинок, papadripa), складно засемплений лоу-фай, драмплес-реп (Lasta), агресивний індустріальний гіп-гоп (mertvi dereva) або глітч-гоп (невтома).
Це музичні форми, які не орієнтовані на тренди та працюють у полі мінімальної медійної видимості, але мають власну невелику нішеву авдиторію. Проте і тут є артисти, що існують в декількох режимах видимості. Наприклад, Lasta, якого відзначають і на преміях, і музичні медіа. Його лірика є досить абстрактною для андеграунду, проте водночас без гострих кутів, що не викликає питань у культурних агентів.
Відзначу ще двох артистів, які мали би існувати суто в андеграунді, але всупереч усім законам ринку є досить успішними артистами. Перший – jockii druce, який після 2022 став одним з найпопулярніших реперів України. Він не веде соцмереж, рідко дає концерти, а після успішного дебютного альбому (який, до речі, взяв премію Megogo у 2024 році) випустив дивний мікстейп, на якому читають здебільшого його друзі, а сам з'являється тільки на двох треках. Наприкінці 2024 репер випустив пісню (тільки на ютубі композиція має вже майже 2 млн переглядів) і пропав з медійних радарів. Нещодавно музичний критик Максим Нагорняк відзначив, що "jockii druce робить усе, щоб не бути медійним".
Інший репер, що лишається популярним не завдяки, а всупереч – це Xarakter. Колишній ютуб-блогер після 2022 року почав записувати треки українською, а цьогоріч зібрав тисячу людей на першому сольному концерті, що є винятковим результатом для українського репера.
Це андеграундний абстрактний гіп-гоп у поєднанні з лоу-фай техно та відверто контркультурною маргінальною лірикою. Колись в Україні існувала Комісія з питань суспільної моралі, так от ризикну припустити, що в ті часи Xarakter точно не зміг би так вільно поширювати власну творчість.
Якщо druce підкупає слухачів качовими приспівами та дотепними панчлайнами, але абсолютно пасивний медійно, то Xarakter наче намагається відлякати потенційного слухача музикою, але є досить активним у соцмережах та часто стрімить. Але в обох випадках популярність реперів тримається за рахунок сильної виконавчої харизми.
Таким чином, сучасний український реп існує не як єдина сцена, а як сукупність різних режимів видимості, що частково перетинаються між собою. Поки в українському репі не з'являться нові премії, профільні медіа та критики зі свіжим поглядом, які не боятимуться звертати увагу не неочевидних і незручних артистів, сцена залишатиметься під однобоким впливом уже усталених і безпечних тенденцій. Саме вони визначають, які естетики вважаються прийнятними, які – видимими, а які опиняються поза межами офіційного наративу.
Тому, говорячи про "підйом і ренесанс" українського репу, варто бути обережними з формулюваннями. Йдеться не про стабільний розвиток сцени, а радше про інституційне визнання її найбільш зручної й безпечної версії. Український реп сьогодні не перебуває ані в кризі, ані у відродженні, він застряг у проміжному стані, де потенціал все ще перевищує реалізовані можливості. І поки між різними рівнями видимості не з'явиться працюючий індустрійний ліфт, будь-які премії, нагороди чи гучні заяви радше фіксуватимуть домінуючий дискурс, ніж свідчитимуть про справжнє дорослішання жанру.
