"Ти – космос": ставка на ностальгію чи заявка на "український Голлівуд"
20-го листопада в український прокат вийшов довгоочікуваний фільм "Ти – космос". Повнометражний дебют Павла Острікова про космічного далекобійника Андрія, який раптово лишається єдиною людиною у всесвіті, мав світову прем'єру в офіційній програмі Міжнародного кінофестивалю в Торонто в 2024 році. А восени українська прем'єра відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі, де фільм отримав Гран-прі. На Київському тижні критики квитки були розкуплені задовго до показу: переповнений зал кінотеатру Жовтень довго аплодував стоячи.
Наразі промо-кампанія фільму триває і, здається, на "Ти – космос" чекає успіх. Спеціально для УП Культура кінокритик Алік Дарман подивився стрічку і склав свої враження.
2025 рік був справді бідний на українське ігрове кіно. Фільми, задумані до початку повномасштабного вторгнення, уже майже всі дійшли до великого екрана, а воєнної пропаганди цьогоріч небагато.
Контекст довкола "Ти – космос" робить історію більш об'ємною. Найперше, те як п(р)одається цей фільм: сай-фай. В одному з промо-роликів продюсер фільму Володимир Яценко каже: "український сай-фай – це вже смішно". А чому? Лишень тому, що цей жанр – один з відсутніх в українському кінематографі? І справді, розширення жанрових меж українського кіно – чи не головна заслуга команди фільму. Проте "Ти – космос" – вкрай умовний сай-фай, закони жанру наукової фантастики в фільмі практично відсутні, на допомогу їм приходять запозичені з інших стрічок штампи. Звісно, чисті жанри залишились в класичному кінематографі, але чим тоді є "Ти – космос"? Хоча космічне тло у фільмі відтворене якісно, ця історія радше про самотність і кохання. Та й тут виникає наступне питання: чи справді розкриті ці теми?
Сценарні недоліки
Ключові тези довкола релізу фільму супроводжують його піаркампанію: фільм створювався 10 років, робився з любов'ю і пропонує глядачам забути про проблеми та прийняти подорож в космос.
Павло Остріков – справді дуже людяний автор, що завжди було відчутно в його коротких роботах. Повний метр подається без претензій, як добротне глядацьке кіно. Проте усе одно залишає питання, які непокоять, – від технічно-сценарних до глибинних, пов'язаних із осмисленням ключових тем. Хоча "Ти — космос" не претендує на інтелектуальність і задовольняє бажання свого сегменту, хотілося б, аби фільм цікавіше попрацював з жанром, який узяв в основу свого промо. Жанрове кіно – це не лише впізнавані образи та набір тропів, але й закономірність і логічний зв'язок сюжету та мотивів персонажів.
Головні (і фактично єдині) герої фільму – космічний далекобійник Андрій Мельник (чудова гра Володимира Кравчука) та його робот-компаньйон Максим. І хоча головна роль робота Максима – розважати далекобійника анекдотами, жартів самого Андрія він не розуміє. Саме Максим каже головному герою, що той залишився один у всесвіті. Втім, звідки він це знає?
Андрія важко назвати космонавтом – він радше космічний водій, романтичний герой, який за правилами комедійної мелодрами має тікати від якоїсь давньої травми, але від чого тікає Андрій – так і не ясно. Про Мельника загалом відомо небагато: простий хлопець із Хмельниччини з упізнаваною мовою та гумором, чию біографію ми дізнаємось лише з однієї розмови з Катрін. Підлітком він втратив батьків через землетрус, а єдиним зв'язком із домом лишився програвач із платівками, які він слухає навіть у космосі. Та ці деталі подані настільки прямолінійно, що не можуть розчулити.
У "Ти – космос" мелодраматична схема з поворотним моментом, інтригою і, нарешті, очікуваним гепі-ендом виглядає декоративною, ніби створена лише для алюзій на фільм "Вона". Історія кохання – чи не найдивніша річ в "Ти – космос". Невідомо чому в якийсь момент Андрій розуміє, що любить Катрін та вирішує летіти до неї. Просто тому, що вона остання жінка у всесвіті?
"Ти – космос" чіпляє, та не завдяки пропрацьованій історії та героям, а завдяки впізнаваним образам та деталям: такий знайомий типаж Андрія, робот, схожий на ВОЛЛ-І, інтер'єр корабля, що нагадує кімнату американського підлітка з настільними іграми, плакатами та платівками. А закохуватися доводиться саме у француженку, бо Франція — це про любов та багети. Гумор фільму, як і сюжет в цілому, повертає за шкільну парту, де однокласник зухвало малює пеніси на дошці (у фільмі це ілюмінатор). А сусід по парті розповідає, як боїться підійти до дівчини, яка дуже подобається.
Багато чого з коротких метрів Острікова перекочувало в повнометражний дебют: від магістральної теми самотності та тернистого шляху пошуку кохання до любові режисера до української естради та кітчу. Втім, якщо в коротких роботах це були яскраві деталі, які підкріплювали доволі сильні історії з хорошими персонажами, то в "Ти – космос" надлишок деталей та перевантаження гумором навпаки роздирають стрічку.
Наприклад, в короткометражному фільмі "Випуск'97" (2017) у головного героя в квартирі висять постери фільмів "Робокоп" та "Сяйво" не тільки тому, що ці стрічки подобаються Острікову, – вони мають сенс в рамках історії. В "Ти – космос" всі деталі, окрім хіба що книги "Робінзон Крузо", є майже безсенсовними.
Режисерська любов до людей та їхньої простоти і вразливості проявлена в коротких метрах, де завжди присутня калейдоскопічність кумедних образів. Натомість у "Ти – Космос" любов стиснута у клаустрофобний (хоча й затишний) корабель та звужується до одного героя, якому слабко вторить робот-помічник і омріяна жінка. Камерність, яка мала б допомогти, коли не вистачає ресурсів на масштаб, тут грає проти Острікова. Адже в маленькій кімнаті іноді буває легше побачити слона. Постійний гумор намагається прикрити сценарні дірки, а драматичні моменти навпаки викликають сміх, а не співчуття.
В "Ти — космос" дуже не вистачає життя, яке присутнє в коротких роботах автора. Відчутно, скільки деталей було додано, щоб зачепити глядача та зробити Андрія ближчим до кожного, та від цього персонаж втрачає переконливість. Андрій не може імпонувати одразу усім, не стаючи занадто пласким, аби розкрити ту драму самотності, яку напевно закладав режисер.
Коли буде як у Голлівуді
Павло Остріков — нетиповий режисер. Своїм творчим шляхом він нагадує аутсайдера в українському кінопросторі. Не маючи кінематографічної освіти, він отримав правничу спеціальність в НАУ, де разом з друзями знімав аматорські відео, займався КВК та стендапом. Вже згодом, після успішних коротких метрів, про нього заговорили як про режисера, який грає за законами Голлівуду на території української кіноіндустрії. Дебют з фільмом про космос пасує у цей сюжет. Бо де, перш за все, знімають фільми про космос? Правильно, в Голлівуді.
Українське "голлівудське" питання – багатошарове. Щодо фігури Острікова воно набуває романтичного відтінку. Адже за законами Голлівуду дебютанту ніколи не дадуть бюджет на проєкт його мрії. Яскравий тому приклад – Дем'єн Шазель, який зняв "Ла-Ла Ленд" тільки після успіху камерної "Одержимості", хоча мріяв почати саме з мюзиклу. 10 років у розробці – також забагато для Голлівуду, термін, який можуть собі дозволити хіба що акули кіноіндустрії. В українському ж "Голлівуді" багато проєктів розтягуються на такий час, зазвичай через фінансові труднощі або ж продюсерські чвари. Безліч фільмів так і залишились назавжди проєктами. У Острікова вийшло, не зважаючи на кризи, пандемію та війну.
Історичний контекст "голлівудсько-українського" питання не менш важливий. Письменник Юрій Яновський, який свого часу працював редактором в кіно, назвав Одеську кіностудію часів ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) "українським Голлівудом на березі Чорного моря". Оскільки ВУФКУ включало в себе також Ялтинську кіностудію, новостворену Київську та інші, то з часом для спрощення українським "Голлівудом" почали називати все ВУФКУ. І зараз часто згадують фразу Яновського, а на офіційному сайті ВУФКУ написано, що воно здобуло славу "українського Голлівуду". Проте в контексті українського кіно часів незалежності "Голлівуд" звучить як моторошний рудимент.
По-перше, старші колеги на питання "Чому в 90-ті кіно загнулося?", відкажуть, що тогочасні чиновники, не розуміючи як працюють національні кінематографії, віддали його на забезпечення бізнесу, мовляв, як в Голлівуді. Правда чи ні, що в управлінських кабінетах лунало слово "Голлівуд", не так важливо, втім, наступні майже 20 років, аж до перезапуску Держкіно в 2011 році, прозвали часами малокартиння, коли за рік могло вийти до п'яти повнометражних фільмів.
По-друге, досі чомусь виникає питання, як же повинна функціонувати українська кінематографія. Відповідь проста – як і будь-яка інша національна кінематографія: держпідтримка, копродукція та гранти. Але питання Голлівуду не відпускає. Чому конвеєрне студійне українське кіно викликає іспанський сором, а масштабні проєкти, спонсоровані державою, часто стають одіозними? Розмова іноді підкріплюється ностальгією за радянським періодом, коли українські кіностудії були наповнені (соцреалістичним) життям.
Тепла ванна ностальгії
"Ти – космос" намагається балансувати між ностальгією та новизною для українського (кіно)контексту. Та новим тут є виключно сеттинг космосу. Робота художника-поставновника Владлена Одуденка захоплює як своєю якістю, так і очевидним триб'ютом класиці сай-фаю 20-го століття. Проте, здається, тут і простежується те, що головна ставка фільму зроблена на ностальгію.
В якомусь сенсі "Ти – космос" нагадує member berries з "Південного парку". У 20 сезоні культового мультсеріалу (вийшов у 2016 на тлі першої президентської каденції Трампа) історія починається з того, що американський уряд доручає кінорежисеру Джей-Джей Абрамсу написати новий гімн США, бо лише "рятівник саги про "Зоряні війни" зможе врятувати і всю країну". Мовляв, у цей кризовий для країни момент вкрай "потрібно щось нове, але щоб нагадувало щось старе та добре". Ще одним магічним рятівником в цій історії стали member berries – це розмовляючі ягідки, які заполонили місто. Ягідки говорили щось на кшталт: "А пам'ятаєш Чубакку?", і героям серіалу ностальгійний ефект ягідок приносив полегшення. У якийсь момент ягідки почали говорити: "А пам'ятаєш Рейгана?".
Мораль зрозуміла. Український контекст абсолютно інший, але і тут кіно та політика тісно сплетені, (чого вартує правляча партія, названа в честь однойменного серіалу і президент-актор, який зіграв вчителя, який стає президентом). "Ти – космос" позбавлений явної політики, проте його ставка на ностальгію сама є політичною. Усе, починаючи з назви, яка є своєрідним анахронізмом, до дизайну корабля і робота Максима, артефактів, які створюють мікровсесвіт Андрія, зрештою, гумор, саундтрек з класикою української естради на платівках – це своєрідні member berries. Перевідкриття української культури, в тому числі і музики, – вкрай важлива справа. Але чи не є це космічним сном під старі добрі пісні? Ностальгія визначає нашу культуру, коли в прокаті документальний фільм про Назарія Яремчука збирає більше, ніж "20 днів в Маріуполі".
Зрештою, і сам головний герой є продовженням роботи з ностальгією. Якщо усунути його минуле (бо незрозуміло, що воно дало персонажу, крім колекції платівок), то хто такий далекобійник з Хмельниччини? Це всім знайомий хлопець Андрюха, який є узагальненим образом українця. Та чи релевантний цей образ? Чи багато далекобійників, які досі спокійно роз'їжджають Україною, та шукають кохання? Андрій з щирістю та шармом простого хлопця є ностальгійним героєм, українцем до 24-го лютого 2022 року.
Задум фільму дійсно виник задовго до повномасштабного вторгнення, зйомки почались в 2021 році, але закінчились вже під час великої війни. А з цього випливає більш серйозне питання. Чому в часи щоденної екзистенційної загрози стрічка, яка буквально розповідає про останнього українця, не намагається рефлексувати дійсність? Чому фільм пропонує виключно ескапізм?
Повертаючись до аналогії з ягідками, у американців є стиглі плоди у вигляді оригінальних "Зоряних війн". У нас натомість немає космічної традиції в кіно, але є реальна космічна традиція, радянська, в якій українці, проте, зіграли суттєву роль. А космічна мрія була важливим елементом радянської пропаганди. Про космос мріяти приємно, втім, коли на Землі великі проблеми, то мрії стають ілюзорними фантазіями.
Ностальгія в кіно солодка, як і ці ягідки. Коли звучить культова пісня, стає легше та тепліше на душі. Але "Ти – космос" є не більш ніж симулякром сай-фаю, який не працює ані з реальним історичним контекстом місця, ані бодай з історією кохання та стосунків між людьми.
Безсумнівно, фільм стане рекреацією, способом відволіктися. Проте, на жаль, не пропонує нічого нового, а тільки намагається схопити нас за руку та повернути назад або ж відправити у космос. Залежить від трактовки.
