Яким буде кіно за романом "Місто" Підмогильного? Розмова з продюсером Дмитром Сухановим
У Києві тривають зйомки фільму "Місто" за однойменним романом Валерʼяна Підмогильного. Це буде перша адаптація ключового твору модерної української літератури. Для режисера і кінокритика Станіслава Битюцького ця картина є повнометражним дебютом.
Кореспондент УП.Культура Дмитро Десятерик поговорив з продюсером проєкту Дмитром Сухановим ("Мої думки тихі", "Медовий місяць") про непростий шлях "Міста" до кіноадаптації, про паралелі між романом Підмогильного і сьогоденням, про вічно актуальну травму війни і про витримку, потрібну в продюсерській справі.
Як почалася ця історія?
Як дебют Михайла Маслобойщикова. Він запропонував сучасну адаптацію "Міста". Швидко написали сценарій під пітчинг Держкіно, домовилися, що потім дороблятимемо. Задум класний, у мене є репутація, тож експерти підтримали проєкт у 2021 році. Ми навіть встигли частково отримати гроші на підготовку. Однак після 24.02.22 збагнули, що наразі нічого не знімемо, бо змінився контекст. Тим паче, деякі мотиви у Підмогильного тепер актуальні: там герой – ветеран Першої світової, а тут – люди, травмовані сучасною війною. Так минуло пару років. Ми перезбирали фільм концептуально, сценарно. Гроші тоді на виробництво нам не світили.
Затим вдалося вписати фільм у програму девелопменту FilmBridge в Школі Вайди в Польщі, і Михайло туди виїхав з дозволу Держкіно. На ту мить він уже одружився, став батьком – і не вернувся. Я не хочу нікому давати оцінку, з появою дітей у людей змінюються пріоритети в житті. Але ми лишилися з незакритими зобов'язаннями перед Держкіно. Вони відчутно образилися: "Слухайте, ви ж навіть гроші взяли. Тож або треба відмовлятися від проєкту і повертати гроші, або міняти режисера".
Ми з Валерією Сочівець знайшли Стаса Битюцького, він написав дуже гарний трітмент, спираючись на книгу, але враховуючи сучасність – те, що Михайло не міг зробити протягом трьох років. З цим сценарієм вже можна було виходити у виробництво. Ми закрили претензії, і нам узгодили зміну режисера. Одразу після цього керівником Держкіно став Андрій Осіпов. Як я розумію, Держкіно запустило кілька проєктів, бо в них лишилися неосвоєні рештки від попереднього конкурсу. Таким чином, ми й отримали гроші торік у грудні.
Хай фільм мав тернистий шлях, зараз він у гарному стані, з можливістю завершення. Сучасний, актуальний проєкт. На мій погляд, це той фільм, який мої діти дивитимуться.
Так, є якісь паралелі з сьогоденням, але все ж таки ця історія написана 100 років тому. Яке тут бачення? Що таке "Місто" сьогодні?
Звичайно, ми беремо лише загальну канву. Не робимо історичну екранізацію. Тоді ж у європейській літературі була хвиля про те, як соціальна система травмує людей і змінює їх не найкращим чином. Підмогильний надихався перекладами і написав свою версію в подібному дусі.
Звісно, маємо інші обставини. У нас зараз не відбувається індустріальна революція або комунізм. Але в Підмогильного є травматизація після Першої світової, а в нас вона розтягнута вже з 2014-го. На мій погляд – чітка паралель.
З другого боку, є подібні міграційні процеси: як тоді люди тікали з сіл у міста, так і зараз люди приїздять з окупованих територій, переважно, в міста. Контекст і нюанси за 100 років, ясна річ, розходяться.
Тягар відповідальності відчуваєте? Все ж таки "Місто", Підмогильний.
Ми не робимо історичну екранізацію, тому відповідальності менше: є можливість трошки погратися і чесно сказати, що це адаптація. Але ми не спотворюємо нічого з того, що автор мав на увазі. Ключові речі на своїх місцях залишаються. У нас весь ряд і всі драматичні арки – і дівчат, і головного героя – залишилися. Глядач може мати інакше уявлення. Але я не думаю, що можемо когось образити, що не те зробили. Звичайно, будь-який автор може прийти і зняти свою версію, навіть історичну екранізацію. Це ж не ексклюзивні права.
До речі, ми робили промо для іншого фільму в будинку галереї Кузня на Подолі і зʼясували, що це та сама садиба, де Підмогильний писав "Місто"! І що дім Гнідих він списав з цього будинку. А там ні таблички, нічого. Це реально існуюча локація. Цікаво, що про неї ніхто не знає.
А про ваше читацьке враження: як вам Радченко?
Ну, він не має подобатися. Він, за задумом, не є гарною людиною. Між іншим, коли були перші театральні вистави за "Містом", то глядачі казали: "Бідолаха, це ж його суспільство таким зробило". Люди отак поставилися. Мені здається, ми не показуємо його ідеальною людиною, але, якщо брати по архетипах, то "Місто" – це класична трагедія про боротьбу зі своїм внутрішнім монстром. Що там (у книзі), що тут (у фільмі) головний герой цього монстра не перемагає. Але не можу сказати, що в нас немає гепі-енду. Я спойлерити не буду, але, звичайно, Стас як режисер бачить це по-своєму. Ми знайшли баланс між тим, як це в книзі, і тим, як ми хочемо сьогодні це показати.
Парадоксально прозвучало: монстра не перемагає, але гепі-енд буде.
Буде щось, що дає надію. Тому що, на мій погляд, ми зараз усі в такому стані, що не можемо себе програмувати на щасливі завершення, але маємо лишати вікно для надії. І там так само це даємо.
На якому етапі зараз знімальний процес?
На екваторі. Ми зняли половину, залишилося ще. Зніматимемо до 10-11 липня.
Доволі швидко.
У нас не так багато грошей, щоб знімати довго. З другого боку, маємо вдало написаний сценарій, географічно все поруч, немає виїздів за місто. Складні речі ми винесли за дужки. Фільмували певні сцени на величезних реальних техновечірках в Україні, по 3-4 тисячі людей. Це частина фільму буде, окремий блок.
Використовуємо знакові, впізнавані місця цієї субкультури. У нас є камео відомих людей з техноспільноти – або власників клубів, або відомих діджеїв. Намагаємося зробити реальний історичний зріз того, як сьогодні існує молодь. Мені здається, тут теж багато цікавих речей, за якими варто спостерігати і зафіксувати зараз, якщо ми потім не зрозуміємо, чому таке покоління виросло. Дай Бог, аби воно виросло добре, але цей відбиток буде. Адже вони у своєму пофігізмі віднаходять силу спротиву. Справляються так зі стресом, зі своїми травмами. І ми це показуємо.
Мені здається, зараз момент історичної травматизації молоді, і варто зафіксувати, як вони з цим справляються, і, ймовірно, це допоможе нашим дітям. І саме по собі це цікаво, бо кіно обіцяє бути не суто артхаусним, а матиме й жанрову складову. В нас багато музики, і це не те, що ми заграємо з глядачем, але, тим не менш, хочемо зробити цікаве кіно.
Тобто має вийти зліпок часу?
Так, адже ця субкультура теж сьогодні прагне приємного існування, наскільки це можливо. Є різні цілі у фільмів. У нас такі.
Яка ваша роль як продюсера? Більше адміністративна чи творча теж?
Це цікава штука. Продюсер робить вибір назустріч режисеру, коли вони обирають один одного. І ви маєте свідомо цей вибір робити, розуміючи, яке кіно ви тоді робитимете. Потім допомагаєте збирати творчу команду (режисер не завжди має достатньо досвіду і далеко не всіх знає), і хочете чи не хочете, але занурюєтеся у цю тонку матерію і намагаєтеся бути м'якою силою, яка допомагає режисеру.
А втім, давайте чесно: творчі амбіції залишаються іграшкою головного креатора, і ви маєте працювати так, аби всі розуміли, що режисер має фінальне слово і робить останній вибір. Та коли ви робите цей м'який вплив, ви, звичайно, втручаєтеся. Просто робите це так, що й потім начебто лишаєтеся просто продюсером.
І мене це влаштовує, тому що в будь-якому разі режисер і продюсер – це тандем. Можна сказати, що режисер сидить за кермом, а рушійну енергію задає продюсер. І продюсер може загальмувати, якщо побачить, що ви їдете в халепу. Є такий набір інструментів, які один одного компенсують, щоб ви не влізли туди, куди не треба.
Я все сприймаю з перспективи стратегії проєкту. Ви одразу маєте розуміти, де ви його дофінансуєте, де ви маєте долучити дистрибʼюторів чи сейлз-агентів, які вам треба знайти гачки і розвинути їх протягом зйомки, як вести перемовини з потенційними партнерами.
Одне слово, ви завжди бачите шлях фільму до глядача. І я думаю, що режисер це в голові не тримає, а продюсер має тримати. Коли режисер каже, що хоче отак, я завжди перевіряю, чи це збігається зі шляхом фільму, чи ми не зашкодимо B2B-партнерам, чи не втримаємо глядача. Ви можете адаптувати цю стратегію під інший вибір, але тоді повертаєтеся до режисера і пояснюєте, що це означає, і це має бути усвідомлений вибір.
Принагідно згадую "8 ½" Фелліні, епізод з продюсером, який поводиться як неймовірно терплячий старший родич: каже цьому вередливому режисерові у виконанні Мастроянні, мовляв, я оплатив твою кризу, твої сумніви – давай, зроби щось.
Це реально довіра один до одного. І коли ви бачите, що режисер у кризі, це і ваша проблема. Безумовно. І вам треба дати йому джерело натхнення, показати перспективу, тож маєте бути трошки психологом. А от за вами так ніхто не нагляне. Ваша проблема – то є ваша проблема, а от проблема режисера – і його, і ваша теж. Але це нормально.
Якщо мова зайшла про проблеми. Що на цьому проєкті стало найбільшим викликом для вас?
Найскладніше, і не тільки на цьому, – створити команду, щоб був правильний вайб, який впливає на те, що ви бачите у кадрі. Це добір людей, це розуміння того, як впливає настрій режисера на зйомки, хто має входити в близьке коло людей, а хто має лишатися на дистанції. І ви будуєте це кожного разу інакше. Я завжди за цим пильную. Щоби всі працювали на синергію, потрібну для режисера в кадрі.
Є багато практичних речей. Закінчимо зйомку "Міста", і потребуватимемо грошей на постпродакшн. Але це механіка, впораємося. Були складнощі з кастингом. Спочатку Михайло його робив 5 років тому, ми навіть тизер – пробу акторів – знімали. Потім зі Станіславом все переробили, за 5 років вибір акторів змінився. Торік знайшли хорошого головного актора, зняли проби. Але йому до початку зйомок виповнилося 25 років. Він поїхав до Італії і там залишився перенавчатися. Батьки категорично проти його повернення. Знову переробили кастинг, а героїня, яку ми підібрали раніше, новому актору не пасує. Нема хімії з новим партнером. Довелося шукати іншу, хоча її провини в цьому не було.
Неспокійний бізнес.
Є такі речі, але все інше цікаве. Ми, наприклад, просто під час зйомки робимо першу збірку, щоб одразу дивитися, як пасують музичні треки до візуального ряду – Еміль Асадов та Геннадій Бойченко – наші композитори, – щоб мати одразу монтаж, який можна показати потенційним фондам та спонсорам постпродакшену.
А далі що?
Звичайно, хочеться гучної міжнародної фестивальної прем'єри у 2027 році. Над цим працюємо. В нас якось усе швидко закрутилося, але ми вже були в пітчинг-програмі в Сараєво торік. А український прокат, звичайно, хоча б через пів року після фестивальної прем'єри.