Час в кишені та ембієнт-кімната: українські музичні проєкти в Берліні
Кінець серпня, близько опівночі. Вздовж старої естакади на берлінській Варшауер Штрассе збирається черга молодих людей. Посеред вулиці клубів та галерей, жвавої артерії округу Фрідріхсхайн-Кройцберг, орієнтир черги – точка Google Maps, що скеровує до входу без логотипа чи прапора. Під дим самокруток, гомін і майже фантомну вібрацію стін міцний баунсер регулює рух натовпу: люди повільно впливають у темну смугу коридору, у потойбіччі якого розгортається святкування 35-ї річниці української незалежності.
Так відкривається простір вечірки Independence, яка наступного дня перетвориться на неспішний ембієнт-пікнік у сутінках Тіргартен-парку – колаборацію лейбла ШЩЦ та музичної формації Club8. А разом з цим – ширший феномен берлінської експериментальної сцени, що виросла на околицях німецької столиці після 2022 року.
Як і їхні засновники, музичні проєкти з українським корінням мають мігруючу природу, фокус на створенні досвідів навколо "зараз" та тяглість до стихійних альянсів. Втім, що можуть запропонувати спільноти, чия батьківщина є головним в Європі експортером зображення болю, на території вечірок?
Independence
Довгий тунель, з перервою на віконце каси, виводить на транзитну капсулу подвірʼя: тут стоїть сцена, що сьогодні зветься U-Bahn, грає денсхол, і групи людей, залиті червоним світлом, захоплено про щось говорять, переважно англійською. Я відчуваю себе на дні народження, хоча поки нікого не впізнаю.
Зсередини орендований на ніч клуб, традиційно пофарбований у чорний, має людські масштаби, помножені на високу варіативність. На єдиному поверсі розташовані дві сцени, транзитні простори даркрумів, диванів та подіумів, брутальна металева клітка, де охочі танцюють над натовпом, гігантський вентилятор, бар та балкон-бекстейдж під стелею, з якого довговолосий силует читає реп на межі з фрістайлом, перш ніж спуститися на землю. Крізь перешкоди я можу розібрати тільки слова "I'm so High, OD! Боже, помогі!" і потім: "Запорожсталь!"
В лайнапі близько 30 виконавців, а в залі до пʼяти сотень людей, що відчувається лімітом місткості. Ритмічна сцена з назвою Cage Room воліє рейву: серед іншого, там лунають діджей-сети знакових імен українського індастріалу і лефтфілд-техно – продюсерок Nastya Muravyova та Jana Woodstok. Майданчик з промовистою назвою Experimental сфокусований на лайвах: грають візуальний художник Svitlo, композиторка та саунд-художниця noorj, рівненський продюсер dir iniesta, а також інші артисти експериментального жанру, дотичні до лейбла ШЩЦ. На виступі засновника лейбла Богдана Конакова зал неочікувано заповнюється та тоне в багатошаровому звуці, в лупі музичної машини, загіпнотизований, доки згодом не поверне собі клубну тілесність ближче до ранку.
Маккензі Ворк, чия книга "Raving" вийшла українською на пʼятий рік великої війни, називає рейви кишенею в часі, в якій – ще більше часу. Вечірки є лише обгорткою для 5–7 нескінченних годин, які спільнота танцполів – швидких, повільних, насправді будь-яких – хоче прожити особливим чином. У цій логіці клуби стають стихійним прихистком від історії: ми робимо вигляд, наче її домінантним обіймам не дотягнутися до безпечного простору згоди по той бік охоронця. Втім, чи доступне комусь забуття?
Я несвідомо згадую рейви останньої київської зими: танцмайданчики, липкі від поту; молоді військові в довгих чергах на вхід; гості в латексних портупеях шокуючої краси, якщо клубу пощастило з опаленням, або в куртках, якщо ні; коридори та зали для куріння, де всі розмови – тільки про теперішнє. Для багатьох нічне життя, що закінчується з комендантською годиною опівночі, було місцем найвищої з можливих температур, місцем пошуку сил для наступного дня. Дотичні до українського ком'юніті вечірки в Берліні мають іншу природу.
В клубі на Варшауер Штрассе, як і згодом у парку Тіргартен, навперебій музиці лунає гомін. Всі розповідають історії. Переважно – з минулого. Разом зі своїми стихійними друзями я подорожую околицями їхнього часу, опиняючись у лупі фрагментарної, уявної України: ми їдемо потягами із Запоріжжя в Крим, з Джанкоя в Одесу, блукаємо Львовом та Луганськом, карпатськими полонинами, проспектами Києва, що змінили назву, селами Донеччини, де тепер не знайти вцілілих будинків.
"Київ – моє улюблене місто у світі. Хоча зараз, напевно, я теж його не впізнаю", – говорить Л.
На ранковій терасі U-Bahn я розмовляю з Р., що переїхав у Берлін з Грузії: "Мені це все дуже нагадує 2018 чи 2019, перед ковідом, коли ми з друзями полетіли з Тбілісі святкувати мій день народження на СХЕМУ (серія найбільших незалежних рейвів в Україні з 2014 року – прим. авт.). Ми тоді десь на тиждень зависли в Україні".
Згодом я зустрічаю подругу дитинства, з якою ми виросли на одній вулиці окупованого нині міста, а відтепер випадково бачимося лише на схожих подіях у Берліні: "Це було найкраще місце, в якому я жила. Принаймні тепер я знаю, як щасливе життя взагалі виглядає", – каже А., показуючи на айфоні рожевий київський пейзаж.
Проте спільнота незалежності в Берліні дійсно космополітична, тож подорожі тягнуться крізь всю можливу географію: "Я з Австралії, і я тобі так скажу: на цих тусовках взагалі не весело", – говорить С., заходячи в кабінку даркруму.
Club8 та нескінченний клабінг
Club8 – або просто [8] – молода музична формація, яка з'явилася на європейській сцені влітку 2025 року.
За цей час серія мігруючих вечірок, не особливо обтяжених рамкою жанру, знайшла свого глядача далеко за межами діаспори. Так, Independence стала першою подією [8], повністю присвяченою Україні. Проте історія проєкту розпочалася саме там: "Київ – це ми", – каже частина команди, чия юність пройшла в постмайданному середовищі рейвів CXEMA, вечірок колективів Osnova та Pep Gaffe, клубу ∄ на Кирилівській.
Після переїзду в Берлін і спроб проводити концерти для друзів у новому ландшафті, формація швидко набрала обертів та почала робити до чотирьох подій за вікенд – від рейвів до перформансів – із середньою прохідністю від пари сотень до тисячі відвідувачів на кожну. Свою концепцію учасники титулують як Endless Clubbing, що римується не тільки з нумерологією цифри вісім, а й з виправданими стереотипами про життя в дисоціативній столиці техно. Втім, який зміст приваблює їхню аудиторію?
Виступи в церквах, бункерах, занедбаних фабриках, з машин чи будівельних кранів – нескінченний клабінг це зациклена спроба тимчасово привласнити простір. Музичні жанри, як і масштаби артистів, піддаються схожій логіці радикальної демократизації (чи девальвації?). Так, серед маловідомих діджеїв та друзів-початківців, окрім знакових імен української сцени, в лайнапах [8] можуть грати світові зірки на кшталт шведського індастріал-колективу Varg2™, продюсера Yves Tumor чи мінімалістичного денсхол-проєкту Palmystry, колись продюсера Yung Lean.
Окрім просторового та музичного різноманіття, підхід Club8 тяжіє до поєднання вечірок з художніми виставками, які демонтують уранці. Так, з нагоди річниці проєкту у підвальному приміщенні, яке організатори назвали Bunker, відбувся театральний, майже бароковий перформанс Max Svitlo з Salome, а в експозиції серед інших був представлений обʼєкт Лесі Васильченко, переможниці премії PinchukArtCenter. В межовому просторі, створеному передусім для безпечної втрати контролю, такі інтервенції несвідомо балансують між сет-дизайном та тотемною лялькою-вуду, чия задача – окреслити напрямок руху. Можливо, саме через художню частину вдається зчитати загальний естетичний код, що пропонує [8]: "футуристичний, металевий, дуже холодний; одноколірний, гострий", як описує його Ян Ясін, куратор цих нічних виставок і співзасновник української художньої платформи Local Group.
"На початку була типографія з такою мілітарі-естетикою, наприклад, танки. Багато грубої, сирої естетики з машинами. Це може не одразу про війну, але люди дивляться і думають: це Україна, це українська тусовка, одна благодійність. І от ще танк на афіші. І є багато тих, хто не ходить на Club8, тому що їм здається, що це занадто, too much", – додає Ян, коментуючи перший візуальний настрій формації.
Утім, все більш популярна в сучасній інтернет-культурі мілітарна естетика тут хаотично співіснує з іншими знаковими поп-атрибутами – зайчиками Playboy, черепами зі стразів, естетикою полденс тощо. Такий мешап, хоч і є симптоматичним, зовсім не є новим.
Здебільшого аудиторія цього візуального коду і подібних вечірок – дотична до музики та мистецтва інтернаціональна молодь, яку цікавлять невимушені простори взаємодії замість сталих клубів під захистом ЮНЕСКО. Серед них і представники діаспори, значно молодші за українську Незалежність, які роками зустрічають її за кордоном.
Це покоління віхоли воєн та невпинно зростаючого екранного часу, а також розсіяної уваги, за яку в стрічці айфонів сперечаються політичні машини сучасності з неофашистськими нахилами. Саме йому події Club8 пропонують маленьку нетверезу утопію, зроблену власноруч, інтенсивний сенсорний досвід та обіцянку зустрічі з друзями – старими чи потенційними. А головне – відчуття причетності, для якого достатньо придбати квиток або, ще краще, потрапити в гестліст.
KONTEXT
Наприкінці серпня 2024 року, цього разу до дати 33-ї Незалежності України, в Берліні зʼявилася ще одна помітна платформа з київським корінням – лейбл та серія подій KONTEXT, що фокусується на сучасному ембієнті та експериментальній клубній музиці.
Відправний шоукейс проєкту зайняв місце, гідне початку – маленький міський острів, історично лімінальний, що колись межував із Берлінською стіною впритул. Під час локдауну розташований там клуб IPSE згорів від рук невідомого палія та вперше повертався до життя з новою сценою на воді, Inselgarten, тобто "острівний сад". З того відкриття лейбл, "народжений із хаотичних часів та міцної дружби", провів 10 подій, розсіяних різними локаціями міста.
На відміну від Club8, KONTEXT не має передісторії присутності на музичній сцені України: проєкт винайшов себе безпосередньо в лімінальному середовищі Берліна, куди переїхали молоді засновники Микита Корнієнко і Семі Аль-Зубі.
За законом щільно переплетеного коріння – гаранта життєздатності будь-якого ґрунту – перша вечірка лейблу мала благодійний характер та пройшла у колаборації з ШЩЦ, що робив турне з Лондона. Як наголошує команда, саме цей шоукейс став місцем зустрічі нової хвилі українського експериментального звуку, чия спільнота формувалася в еміграції. Тоді ж KONTEXT затвердив формат ембієнт-сцени, що всю ніч співіснує з клубним звуком як простір глибокого слухання, відпочинку та сповільнення часу. Це рішення згодом стане постійним елементом в архітектурі їхніх подій.
У порівнянні з бурхливими та багатоденними вечірками "вісімок", що за принципом Endless Clubbing свідомо відкладають похмільний ранок наступного дня, KONTEXT створює більш точкові досвіди навколо артистів, яким дає безпосередню платформу. Невдовзі після появи команда розпочала власне SoundCloud-радіо з щомісячними міксами та випустила декілька офіційних релізів на лейблі, серед них і мрійливий соло-альбом "Songs" продюсерки Triš.
Серед діаспори KONTEXT також люблять ті, для кого події дружнього Club8 занадто похмурі, занадто юні за аудиторією чи просто занадто нетверезі. Днем раніше вечірки Independence лейбл святкував своє дворіччя 12-годинною програмою в Haus der Visionäre. Здається, з плином часу останній тиждень серпня затверджує свої особливі, чуттєві настрої в столиці країни, що прийняла найбільшу кількість українців в Європі.
Втім, космополітична природа подібних молодих формацій також проявляється в нижчій чутливості до тригерів, кордонів та відкритих питань. Частина музичної спільноти – передусім та, яка щодня перебуває в менш гнучких географіях та виборює право не тільки на музику, але й на існування, – критично ставиться до Club8 і KONTEXT через появу в лайнапах імен російського походження.
За словами Club8, у них в пріоритеті "не паспорт людини, а її конкретні дії", проте формація принципово не співпрацює з тими, хто виступав у країні-агресорі після 2022 року. На цей випадок прописаний і особливий пункт у договорі – тим, хто приховав свою небажану активність, не виплачується гонорар, а букінг скасовується, і "це трапилося пʼять разів".
Постійний резидент KONTEXT, молодий електронний продюсер kvishа, також має російське походження та, як запевняє лейбл, відкрито підтримує Україну. Засновники стверджують, що 100% річного прибутку з усіх офіційних релізів у 2025 році буде конвертовано в донати на потреби України та Палестини.
ШЩЦ та Ambient Picnic
Ввечері на вологій галявині парку Тіргартен – секретній локації, як було зазначено в анонсі, – зі своїми ковдрами та пивом збираються гості другого дня святкування Незалежності, цього разу у форматі пікніка.
Люди сидять, лежать, пересуваються між групами і нескінченно розмовляють, передаючи одне одному запальнички. Серед них, так само невимушено й аскетично, розташований діджейський пульт із двома колонками.
Ембієнт – це музика, що заспокоює та слугує фоном. А також, якщо вірити теоретику культури Марку Фішеру, це музика, що дозволяє відокремитися від буденного та зануритися у зовнішній простір – принципово непізнаваний, неконтрольований, населений скреготом машин, шумами носія та привидами історії, що формують нашу реальність без нашої участі. Фішер повʼязував ембієнт із привабливим досвідом "моторошного" (eerie), що запускає глибинні психічні процеси у слухачів.
Ідея Ambient Picnic виросла з Києва, коли у 2017 році Богдан Конаков вперше організував схожу подію на Рибальському мосту, який згодом демонтували. Сьогодні концепція, що полягала в бажанні створити альтернативний музичний досвід в альтернативному місці, а також заохочувати до медитативних звукових середовищ, знайшла продовження вже в Берліні.
В лайнапі експерементальна музика з нахилом у саунд-арт та польові записи – терапевтичний звуковий простір для втомлених за ніч слухачів, частина яких зустрічала світанок на Варшауер Штрассе. Грають, здебільшого, ті самі імена, що були на лайв-сцені нічного клубу й близькі за звучанням до лейблу ШЩЦ. Як властиво жанру, артисти за пультом також є частиною інших незалежних музичних ком'юніті та проєктів – теперішніх чи минулих. Наприклад, Владі Че, під псевдонімом Que, – куратор платформи Biorythm, що виросла з маленького однойменного фестивалю на Кінбурнській косі, а відтепер зʼявляється в анонсах суміжних проєктів вже за кордоном. Або продюсерка udda, учасниця Bass Resistance – колективу української андеграундної бас-сцени, що базується в Берліні та проводить музичні фандрайзинг-події. Також виступає e03, чий новий реліз зʼявиться на берлінському шоукейсі ШЩЦ у приміщенні колишньої церкви.
Проте, за словами Конакова, лейбл не зміг привезти дотичних артистів безпосередньо з України через політику Міністерства культури, що ускладнює виїзд чоловіків за кордон: "Я вважаю це великою прикрістю і серйозною проблемою. Думаю, для країни було б набагато краще, якби ці люди могли не лише представляти українську культуру на міжнародному рівні, а також обмінюватися досвідом з іншими сценами та привозити цей досвід назад додому".
Родом із Полтави, Богдан був частиною київського музичного ландшафту і команди СХЕМА, доки не створив власний проєкт, сфокусований на дроні, деконструйованому клубному звучанні та експериментальній танцювальній музиці. ШЩЦ народився в Києві, а у 2021 році разом із засновником переїхав до Лондона, де залишився через війну. Наступного року лейбл, відтепер частково присутній у Берліні, планує святкувати свій десятий ювілей європейським туром, на мапі якого команда бачить і українську столицю.
За роки існування, частина яких пройшла на конкурентній лондонській сцені, ШЩЦ провів пів сотні подій та здобув впізнаваність міжнародної аудиторії, що тяжіє до експериментальних знахідок. Працюючи з широким спектром музикантів з усього світу, Конаков наголошує на пріоритеті "транснаціонального, транскультурного" характеру проєкту. Втім, з урахуванням стартової точки: "Я завжди наголошую, що ШЩЦ – з України, тому що хочу, щоб люди за кордоном знали, звідки ми. Важливо показувати, наскільки сильною є українська сцена і які проєкти вона здатна створювати". За словами команди, протягом повномасштабного вторгнення лейбл зібрав близько 12 000 євро на потреби війська. Половина прибутку з дводенної вечірки Independence також конвертувалася в донати на дружні збори.
Після довгого вікенду української незалежності в Берліні, по дорозі в Київ, у звуковому ландшафті якого цього сезону зʼявився гул реактивних дронів, я вмикаю радіо KONTEXT з міксом київського продюсера та діджея Alex Savage. В нашаруванні звуків, що тяжіють до космосу, зʼявляється заповільнений голос зі словами: "Travel through the time, let's go to the future. Reprogram your mind, Celebrate the Future" – трек Anthony Rother "Celebrate the Future".
Розсіюючись крізь континенти, майбутнє української культури формується фрагментарно, в діалозі з простором та його ритмом, під прапором чи без.
В середовищі умовно комфортних для життя країн, чомусь оточених регіональними кризами та війною, як ніде розповсюджена політика ідентичності – принцип, за яким культурні майданчики дають платформу "жертвам" несправедливості замість реальної участі у вирішенні проблем. Вона ж є формою неоліберального плацебо, етичної індульгенції та згодом монетизації травми.
Однак клубна культура експериментального звуку, в головній обіцянці якої, окрім музики, – належність до спільноти та безпечний простір втечі, принаймні намагається зберігати альтернативний шлях на цьому ринку.
Утім, космополітичний Берлін, що історично тяжіє до мистецтв та різноманіття, а заразом до широкого спектра нетверезості, все ж є столицею країни, де ультраправа партія AfD набрала рекордні 44% голосів на місцевих виборах до земельного парламенту Саксонії-Ангальту. В 2018 році AfD вже намагалася боротися з клубною культурою, вимагаючи заборони даркрумів та багатоденних рейвів у клубі Berghain. Враховуючи наростання напруги та консерватизму як відповідь на кризу, майбутнє цих стихійних прихистків – великих клубів чи самоорганізованих формацій – залежить від їхньої спроможності до спротиву політичним машинам сьогодення.
У випадку Club8, KONTEXT та ШЩЦ, засновники, їхнє діаспоральне ком'юніті та аудиторія неминуче приносять у створені простори багатошарове звучання українського контексту, що проростає невимушено, крізь розмови – з прохання передати запальничку, поділитися назвою треку чи просто з питання "ти звідки?". На пікніках, у даркрумах, у кімнатах, охоплених ембієнтом, поширюється нескінченна спроба бути разом, наче вечірки здатні відтворити в колективній уяві обіцянку безпечного острова, що виринає з хмари від дим-машини на одну нескінченну ніч.
Для слухачів та гостей це не тільки шанс безпечної втрати контролю та перепочинку від зростаючої невизначеності світу по той бік клубу, але й можливість краще пізнати сцену родом з України та потенційно підтримати військо, яке робить такі експериментальні вечірки можливими сьогодні для всієї Європи.