Що читати, коли не читається: 8 українських книжок на будь-який смак

У нашій бібліотеці є місце для всього: для трагедій, які вибивають ґрунт з-під ніг, і для комедій, після яких хочеться комусь подзвонити й переказати найсмішніше. Для трилерів, що не відпускають до останньої сторінки, і для любовних романів, які не соромно любити.

УП.Культура вже зробила окрему добірку українського фентезі – і це той жанр, який давно заслуговує на власне місце на наших поличках. А цим разом розповідаємо про українські книжки різних жанрів, щоб кожен знайшов свою книжку для боротьби з "нечитуном" і повернення до читання.

"Невеличка драма", Валер'ян Підмогильний

Книжка, яку рекомендують усім і кожному. Навіть якщо ви з українською класикою на "ви" – здається, саме цей роман має універсального читача.

Дія відбувається в Києві 1927 року, у часи НЕПу та українізації. Марта Висоцька, 22 роки, працює діловодкою і живе монотонним життям. Між рутинними справами у її житті зʼявляються кілька чоловіків: закоханий у неї Льова Роттер, інженер Дмитро Стайничний, і Марта опиняється між ними, між обов'язком і бажанням, розумом і почуттям.

Сама ж "Невеличка драма" – інтелектуальний роман нового для тогочасної української літератури типу, психологічний зріз життя людини в Україні 1920-х.

"За ситуаціями", Ольга Кобилянська

Ще один глибокий, але дуже ритмічно вивірений твір, який читається на одному подиху.

Це остання повість письменниці, написана 1913 року. У тексті оповідається про піаністку Аглаю-Феліцітас, дівчину з промовистим ім'ям (Феліцітас означає "щаслива"), яка попри всі перепони закінчує консерваторію у Відні, бо музику вона не готова проміняти навіть на особисте щастя. Критик Микола Євшан свого часу назвав цю повість історією про "буйну жіночу душу". Прототипом Аглаї стала піаністка й композиторка Наталія Пігуляк, з якою Кобилянська дружила й жила по сусідству.

Ольга Кобилянська – письменниця, одна з перших в українській літературі, хто відкрито писав про право жінки на освіту, працю й незалежність. Хоч за життя її критикували, сьогодні "За ситуаціями" читається як напрочуд точна психологічна проза.

"Танці з кістками", Андрій Сем'янків

Книга, на момент свого виходу, стала першим українським медичним трилером.  Северин, патологоанатом, якому не пощастило ні на роботі, ні в особистому житті, як він вважає. Опинившись практично на дні, він хапається за можливість підзаробити, а для цього йому потрібно забирати в уже мертвих людей "дрібнички", які їм самим уже не потрібні. Це книга про етичні дилеми, з якими стикається герой, і про питання – як далеко можна зайти й чи існує шлях назад із "темної сторони".

Андрій Сем'янків, більше відомий як лікар і популяризатор доказової медицини MED Goblin. Ідея роману виникла ще 2015-2016 року, коли справи в державній медицині йшли особливо скрутно, і більшість історій у книжці засновані на реальності. "Танці з кістками" стала дебютною художньою книгою Семʼянківа, втім була визнана критиками й отримала премію "Книга року ВВС" за 2022 рік.

"Керамічні серця", Наталія Матолінець

Душевне фентезі української авторки про вигаданий світ, натхненний епохою раннього модерну.

Канре – звичайна служка без надзвичайних умінь, Жаррак – спадкоємець одного з наймогутніших родів чаротворців. Їхня зустріч випадкова, але саме на тлі смертельної хвороби, що шириться країною, загрози війни з півдня й змов на півночі їхні долі переплітаються. У певний момент між нерівними за статусом Канре і Жарраком спалахує кохання, яке ніхто не підтримує. Історія хоч і подається як підліткове фентезі, є дуже захопливою і залишає по собі післясмак саме завдяки тому, як у жорстокому світі вимірюється ціна людяності.

Авторка – Наталія Матолінець, письменниця, поетка і співзасновниця літературного об'єднання "Фантастичні talk(s)". У її книжках багато уваги приділяється ритму й атмосфері, тож читання обіцяє затягнути до себе надовго.

"Спитайте Мієчку", Євгенія Кузнєцова

Абсолютний фаворит комфортного читання – як і всі наступні художні твори Кузнєцової.

Сестри Соломія (та сама Мієчка) й Лілічка приїжджають на літо в будинок свого дитинства, до бабусі Теодори. Мієчка щойно заручилася, але не впевнена у своєму рішенні і, здається, кохає іншого чоловіка. Лілічка – вже в третьому шлюбі, з двома синами, і планує переїзд до Австралії, не поспішаючи з цим. Обидві хочуть відтермінувати момент, коли доведеться ухвалювати складні рішення, і просто поставити життя на паузу – серед старого саду й обплетених стін дому, де на них ніхто нічого не запитує. Це реалістичний роман із елементами магічного реалізму, дебютна художня книга авторки, і при цьому зовсім не ностальгійна проза про минуле.  Героїні живуть у сучасності, мають буденні проблеми й проживають наслідки власних рішень.

Євгенія Кузнєцова – письменниця й перекладачка, яка після "Мієчки" написала ще кілька романів. Кожен із них тримає теплу й комфортну атмосферу, навіть якщо в книжках йде мова про зиму. Таким чином, до слова є "Вівці цілі" в сетінгу повномасштабного вторгнення.

"Гра в перевдягання", Артем Чех

Автобіографічна фронтова проза про те, що робить із людиною військова форма, і що неможливо зняти разом із нею. Людина одягає її, щоб вижити, боїться цього до нестями, але й хоче захистити своїх рідних.

Водночас військовий втрачає частину себе і ця нова роль витісняє попередню ідентичність, поки зупинити цей процес неможливо. Чех зосереджується не на зовнішніх подіях фронту, а на внутрішній трансформації особистості: самотності, страху, розпачі й пошуку опори. 

Артем Чех служив у Збройних силах України ще у 2015-2016 роках, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся в армію знову. Він автор понад десяти художніх книжок, серед яких "Точка нуль", "Район Д" і "Хто ти такий?". "Гра в перевдягання" продовжує цю лінію чесної й емоційної чоловічої прози про війну.

"50 хвилин трави. Фройд би плакав", Ірена Карпа

"50 хвилин трави" – про Євку, 19-річну дівчину з легковажним, на перший погляд, характером, і її роман з хлопцем тримається на відстані і відправлених йому листах. Вона то в Карпатах у наметі, то раптом пише йому з "іншої країни", що вони одружаться в паризькій церкві святого Етьєна, а він тим часом вважає, що покинутий. "Фройд би плакав" ще розкиданіша географічно – Париж, Франкфурт, Джокджакарта, Бангкок, Київ, Делі, Катманду: героїня на ім'я Марла встигає завести шведського коханця зі шляхетною місією рятувати світ і російського – з купою власних проблем, покрутитися в світі шоубізнесу і побувати в буддистських храмах, а між цим – купа коротких притч і анекдотів, то смішних, то сумних.

Обидві повісті – ранні тексті Карпи, які називали провокативними і навіть революційними в момент їхньої публікації. Це той фірмовий гострий, безкомпромісний стиль, з яким письменниця асоціюється й досі – з живою ненормативною лексикою і повною відсутністю бажання подобатися читачеві.

Ірена Карпа – письменниця й музикантка, одна з перших авторок покоління двотисячних, яка почала писати відверто про тіло, секс і жіночий досвід. 

"Діва, матір і третя", Юлія Нагорнюк

Легке гумористичне міське фентезі про трьох подруг-чаклунок – Марину, Орисю та Ельзу, – які ведуть цілком звичайне життя в Києві 2008 року. Марина послуговується побутовою магією у практичний спосіб, в Орисі сила більш нестримна, а Ельза – тиха й спокійна душа компанії. Магія тут зображена не через феєрверки й епічні битви, а завдяки управлянням з щоденними клопотами. Марина водночас допомагає сусідці з весіллям, готує зілля, рятує історичну пам'ятку на Київщині і при цьому вперше в житті стикається з питаннями власної (а)сексуальності – жоден хлопець досі не запалював у ній того, чого, за уявленнями, мав би запалювати. Є тут і відьомське сестринство, і самопізнання, а ще ностальгія за студентськими роками, поп-культурні відсилання й фамільяр на ім'я Людовік.

Юлія Нагорнюк – українська письменниця і перекладачка, фіналістка "Коронації слова" 2021 року, яка працює саме в цьому легкому, "затишному" реєстрі фентезі без «темного» за вайбом світобудування, а з фокусом на дружбу, тепло і трохи чарів серед буденності.