"Гроші є, але не зрозуміло куди вони підуть": директорка Українського культурного фонду про недофінансування
Девʼять років тому держава створила Український культурний фонд (УКФ) – інституцію, яка мала перенаправляти державні кошти на приватні культурні проєкти. За ідеєю, фонд мав стати провідним інструментом розвитку українських митців, таким собі українським USAID, але для внутрішніх інвестицій.
Наразі УКФ перетворився на тінь від цієї ідеї: він системно недофінансований, не має достатньої кількості працівників, а гранти отримують до 19% від тих, хто подається. Ба більше, у фонду навіть немає свого приміщення. Орендовану будівлю у "Мистецькому арсеналі" довелося тимчасово залишити через холод та розірвані батареї після важкої зими.
З виконавчою директоркою УКФ Анастасією Образцовою журналіст ЕП Володимир Тунік-Фриз зустрівся у коворкінгу одного з українських банків, де нині працює команда.
В інтерв'ю – про фінанси культури на четвертий рік повномасштабної війни, державну політику у цій сфері та майбутнє УКФ.
Чим займається Культурний фонд
— Поясніть читачам, що таке Український культурний фонд.
— Це була відповідь на наслідки Революції Гідності. Суспільство вимагало від держави почати фінансувати не тільки державні, а й приватні установи, що займаються культурою. Тому у 2017 році цю інституцію створили.
Якщо коротко – сьогодні це державний інвестор у розвиток культури і креативних індустрій. Наш основний інструмент – видача грантів.
— УКФ планувався як такий собі USAID для культурних проєктів всередині країни?
— Думаю, таким був план.
— Які найбільш гучні проєкти ви фінансували?
— Фільм "Я працюю на цвинтарі": вони взяли у нас кошти і на виготовлення, і на сценарій. "Памфір" та "Я, Ніна" брали кошти на сценарій.
— Як відбувається видача гранту?
— Десь у жовтні кожного року ми формуємо пріоритети на рік: того, що у культурі, на нашу думку, потребує висвітлення. Далі прописуємо програми, під які завʼязані гранти.
Кожен грантовий проєкт повинен мати мету, бюджет, наявну команду і строк завершення. Зазвичай є два місяці на подачу за програмою, далі йде перевірка документів, далі експерти перевіряють проєкт, ведуться перемовини і після цього підписується грантова угода.
За актуальними правилами ми можемо дати максимум 6 місяців на реалізацію грантового проєкту. Цього достатньо, коли суми невеликі, але коли мова зайде про десятки мільйонів гривень – заявникам потрібно буде більше часу, і ми хотіли б, щоб це змінили.
— Які цього року пріоритети?
— Інклюзія; підтримка розмаїття, зокрема культури корінних народів: кримські татари, караїми, кримчаки; культура під час війни; партнерства з українським бізнесом та міжнародними партнерами.
— Ми проводимо інтервʼю у коворкінгу в центрі Києва. У вас зараз немає свого приміщення?
— Так, ми орендуємо у "Мистецького арсеналу" з 2017 року.
З грудня були без опалення, працювати було неможливо: замерзала вода у батареях, вони розривались, ми це мали виправляти. Майже 80 людей, які працюють у фонді, перейшли у дистанційно-гібридний формат.
— У держави є багато операторів коштів для культури: Держкіно, Інститут книги, УКФ. У чому різниця між ними?
— У нас в охопленні сім секторів: аудіальне мистецтво, візуальне мистецтво, аудіовізуальне мистецтво, культурна спадщина, літературна справа, перформативне та сценічне мистецтво, культурні та креативні індустрії. У них це винятково два сектори.
Держкіно працює з державним замовленням, тобто має більший вплив на процес створення фільму, за ними зберігається частина прав на фільм. Ми не забираємо права.
Ще одна відмінність – до УКФ за грантом може звернутись будь-хто: товариство, ФОП, асоціація, благодійний фонд, громадська спілка. У конкурсах Держкіно, до прикладу, можуть брати участь тільки суб'єкти кінематографа.
Якими коштами оперує Культурний фонд
— Скільки коштів ви видали з часу заснування у 2017 році?
— Запит до УКФ за ці роки – 17 мільярдів гривень, але ми змогли видати грантів лише на 3 мільярди гривень.
— Чому так мало?
— Недофінансування. Запит постійно зростає, але ми можемо покрити менше 20% попиту.
Ми маємо найбільш забюрократизовану управлінську форму – державна установа, тобто не керуємося Господарським кодексом, маємо казначейські рахунки. Дуже багато наших процесів залежить від Бюджетного кодексу, з цим виникають великі проблеми.
— Було таке, що у вас просто не вистачило грошей на грант, який вже підписано?
— Зараз – ні, але у 2022 році в УКФ був найбільший запит на фінансування – 4 мільярди гривень, бюджет у нас був теж рекордний – 700 мільйонів. Однак після початку російського вторгнення відбувся секвестр, і установі залишили всього 4 мільйони гривень – 0,1% від того, що очікували.
Тоді ще не було договорів з грантоотримувачами, але всі дуже розчарувались, була велика репутаційна втрата.
— Треба було у 2022 році залишити більше коштів?
— Так.
— Який бюджет цього року?
— 410 мільйонів гривень, а запит від сектору – 2 мільярди гривень. Ми не мрійники, розуміємо пріоритети держави і кажемо про більші бюджети, але й розуміємо, що нам виділяють все більше і більше з 2022 року.
— Вас фінансують донори?
— Так. З цьогорічного бюджету 100 мільйонів – це залучені на спецрахунок кошти донорів. Окрім цього, працюючи з грантоотримувачем, ми зазвичай вимагаємо співфінансування, щоб частину коштів на проєкт давав, наприклад, український бізнес.
Про програму Зеленського "1000 годин контенту" та несистемність у культурній політиці
— У бюджеті 2026 року є президентська програма "1000 годин контенту", на яку виділили 4 мільярди гривень – у 8 разів більше коштів, ніж на УКФ. Ви б краще розпорядились цими коштами?
— Так. З іншого боку, нам було б складно освоїти таку суму зараз, ми б просили найняти більше людей.
Проблема державної культурної політики в несистемності: в культурі довго не було коштів, і вони різко з'явились. Раніше не було грошей, але було багато ідей – зараз є гроші, але поки не зрозуміло, куди вони підуть.
З цією програмою дуже довго затягнули у комунікації, тому і виникає у суспільства питання, на що підуть гроші.
— Вам не образливо, що на тимчасову програму виділяють в рази більше коштів, ніж на УКФ як інституцію?
— Мені не образливо, що в когось є багато грошей. Мені більше образливо, що ми кожного року маємо лобіювати збільшення бюджету. УКФ, до прикладу, пропонував через профільний комітет Верховної Ради закріпити гарантований бюджет фонду у розмірі 0,1% від держбюджету.
— І що вам сказали народні депутати?
— "Гарна ідея" (посміхається – ЕП). Така норма є у Суспільного мовника, але вона не виконується, тому це дуже складно реалізувати, сказали.
— Ви були прописані як учасники програми "1000 годин контенту", але зараз ні?
— А де ми були прописані? (посміхається – ЕП). Президентська ідея формувалась із залученням інституцій, що видають гроші на український культурний контент.
Перші, про кого думають, — УКФ та Держкіно. Обговорювалося, що ми будемо залучені. Однак у процесі обговорення проєкту Мінкульт вирішив залишити кошти у своєму розпорядженні.
— Ви погоджуєтесь із цим рішенням?
— Я погоджуюсь із тим, що в незалежних гравців має бути більше грошей через УКФ. А де їх взяти… це інше питання.
— Вам не здається, що у культурній політиці УКФ не був у пріоритеті держави за останні роки?
— Може так здається через фінансове питання, але грошей немає ні у кого в культурі зараз.
— Але якщо знайшли 4 мільярди на президентську програму, значить, гроші на культуру є, але не на вас.
— Можливо. Якщо глибоко не занурюватись – так, могли б дати ці гроші, і ми б щось реалізували, бо створені для цього. Але порівняно з іншими рядками на культуру у бюджеті – наш бюджет зростає, тому важко робити загальні висновки з "1000 годин контенту".
Наприклад, Держкіно на 5 мільйонів збільшили, трішки – Інституту книги (на 6,3 млн грн, – прим. авт.), а нам збільшили аж на 160 мільйонів (на 64%, – прим. авт.). Проте грошей треба більше і в кількості, і в сталості, аби мати сподівання на майбутнє.
— Який обсяг фінансування міг би закрити ваші поточні потреби і плани?
— 700 мільйонів гривень.
— Якби у вас була можливість звернутись до Зеленського, що б ви обговорили?
— Стратегічний підхід до культури. Якщо навіть грошей не вистачає – це зрозуміють, але певне нівелювання цінності і некомплексний підхід ніхто не пробачить.
— Ви б покритикували його за некомплексність?
— Я б не критикувала президента, бо не можу цього робити, але висловила б побажання щодо комплексності підходу.
Про роботу в УКФ
— Скільки наразі людей працює в УКФ?
— 73 людини.
— Вам не вистачає?
— Для того, щоб трансформуватись – ні. Працівники УКФ завантажені на 99,9%, багато процесів не відцифровані, тому з'являється зайва бюрократія.
— Яка у вас зарплата?
— Зараз оклад 23310 грн до оподаткування, може бути надбавка за інтенсивність у розмірі 100%. Також можу попросити премію у Мінкульту.
— У співробітників УКФ зарплата менша?
— Так. У начальників відділів до 20 тисяч гривень "плюс" може бути надбавка за інтенсивність і премія.
— Можливо жити у Києві на такі кошти?
— Ми живемо.
Про те, як митці знаходять гроші та як війна змінила сектор
— Чи відчуваєте, що українські культурні проєкти почали залучати більше недержавних коштів?
— Абсолютно так. Можливо, через складні часи, але сектор може виходити на більшу самоокупність, якщо не на прибутковість, і не залежати від держави.
Більше того, ми самі постійно боремося за гранти.
УКФ – перша бюджетна установа, яка з такою формою власності отримала грант 2 мільйони гривень. Але з цим є великі проблеми. До прикладу: ми отримуємо грант, за умовами треба заплатити 500 тисяч євро німцям, а вивід валюти обмежений і казначейство ніколи таку операцію не пропустить.
— З вашим обмеженим фінансуванням ґрунтовно підтримувати культуру складно.
— З 2025 року у нас всі автори проєктів, окрім декількох заявників, обовʼязково мають залучити власні або знайти донорські кошти на реалізацію. До прикладу, якщо даємо грант на 3 мільйони – 30% має бути співфінансування.
— Вони залучають європейські гранти?
— Ні, здебільшого це гроші українського бізнесу.
— Скільки коштів приносить вкладена вами гривня у культурний проєкт?
— 2 гривні 20 копійок. Ми довели це у дослідженні з Київською школою економіки (дані з дослідження за 2021 рік – прим. авт.). Цей мультиплікатор більший, ніж у будівництві чи страхуванні.
— Чому тоді культура вважається неприбутковою сферою?
— У креативних людей дивненький підхід до бізнесу. Їм дуже складно залучати фінансування, бо банк, коли перевірятиме ризики, не знайде у них реальних активів. Зазвичай це будуть якісь авторські права, роялті. Банк хоче бачити реальні кошти.
Загалом у заробітку на культурі трошки інша кон'юнктура, набагато довший період окупності, ніж у того ж будівництва.
— Вас часто критикують за недопуск до конкурсу цікавих проєктів через формальні бюрократичні помилки. Що можете відповісти?
— У нас не ідеально цифрова система, тому маємо дотримуватись бюрократичних процедур. У них написано, що витяг з ЄДР має бути повним. Раніше ми приймали "Дію", але зараз там не відображається, до прикладу, код платника податків, а для нас це вагома річ.
Але при цьому ми даємо час, коли протягом пʼяти днів можна виправити свою заявку.
Є сотні заявників, які зробили все відповідно до вимог і пройшли далі. Новий заявник чи старий, медійний чи ні, десять у нього підписників чи тисячі – для УКФ має значення лише якість підготовленої заявки та відповідність документів правилам конкурсу.
Коли технічно були не подані документи – дійсно у людей обурення, бо це ж гроші.
Те, що ми можемо оцифрувати – ми оцифруємо. Але це як логотип "Укрпошти" змінити: одна справа — намалювати, інша – впровадити. Ми працюємо з державними коштами і не можемо просто на картку надсилати гроші.
При цьому ми бачимо типові помилки, розповідаємо про них на вебінарах, чуємо запитання людей.