"Жить, щоб малювать": у Києві проходить виставка художника-аматора Івана Приходька
До 18 січня у Національному центрі "Український дім" триває виставка-присвята художнику Івану Приходьку, який відійшов у засвіти влітку минулого року – "Земля Івана". За життя митець мав гасло, якого постійно дотримувався "Жить, щоб малювать", і хотів залишити нащадкам великий спадок, що даруватиме радість. Тому творив Іван Приходько мало не цілодобово.
Кураторки Тетяна Пилипчук та Яна Полупанова зібрали ключові роботи автора у виставковому просторі та спробували показати чим жив художник.
Творчість Івана Приходька належить до напрямку так званого наївного мистецтва, яке пов'язують з іменами Марії Примаченко та Поліни Райко. Характерні різнобарвні твори завжди ваблять глядачів своєю легкістю, проте інколи вони сильно контрастують із зображуваними сюжетами та складним життям художників. Мистецтво Івана Приходька саме таке, різне.
Подорож "землею" Приходька розпочинається ще на вході до виставкової зали. Тільки-но діставшись горішнього поверху Українського дому, де проходить експозиція, чутно перші враження інших відвідувачів. Вони захоплено вигукують щось накшталт: "Вау, як гарно!" і "Схоже на Примаченко". І правда, подекуди з'являється бажання порівняти живописні роботи Івана Приходька з творчістю однієї з найвідоміших наївісток України. Проте воно зникає при детальнішому знайомстві з Іваном Приходьком та розгляді його сюжетів, адже художник розповідає свою, подекуди трагічну, історію.
Експозиція побудована не хронологічно, як це часто буває у ретроспективних проєктах, а поділена на теми. Спершу ми дізнаємось про життєві принципи та дитинство митця, яке він зобразив у вже дорослому віці.
Іван Приходько, який з малечку любив малювати, рефлексує про пережиті події: німецьку окупацію часів Другої світової, післявоєнний голод у 1947 році та важку роботу в колгоспі, через яку українські селяни ставали безправними і яка також торкнулась родини майбутнього художника – Іван Приходько народився у селі Дударків Київської області та бачив, як тяжко мусила працювати його мати.
На такому фоні яскраві, на перший погляд, життєствердні роботи Приходька видаються надто контрастним, особливо, якщо заглибитись у сюжети. На полотні "Мої колоски" (1997) митець зображає поле після жнив, де скраєчку стоїть три людини з похиленими головами та кошиками – з кожного виглядають по три колоски, вони майже зливаються з жовтим тлом, проте розлючений наглядач з батогом усе бачить і вже замахується. Тут легко вгадати посилання на так званий "Закон про 5 колосків", який радянська влада масово застосовувала під час Голодомору 1932-1933 років.
Подібних робіт із соціальним підтекстом в Українському домі не багато, адже творчість Івана Приходька була різнобічною. Усі її етапи куратори пов'язали фотографіями та уривками з фільму "Земля Івана" 2019 року, який зображає повсякденне життя митця від домашньої побутової роботи до організації персональних виставок. А також з дерев'яними скульптурами, що у вигляді казкових тварин (і не тільки) розбіглись хто куди. Але до них ми повернемось пізніше.
Надалі ми знайомимось з іншою стороною творчості Приходька, яка вже більше підходить до опису його мистецького кредо – малювати, "щоб люди були веселими. Адже людина приходить у світ для радощів".
Свого часу, приблизно у 1960-х, Іван Приходько взявся мандрувати селами та вивчати українську народну творчість. Тож у цьому розділі з'являється все більше традиційних сюжетів та персонажів – митець на власний манер зображає козаків та жінок у народному вбранні, вишиті рушники та орнаменти. Для створення цієї унікальної манери Приходько увібрав спадок народних майстрів попередніх поколінь та використав здобуті художні навички. Хоч майстер і називав себе самоуком, він постійно намагався удосконалити техніку та пробував щось нове.
Центром експозиції став бубон художника. Інструмент, ніби талісман, супроводжував Івана Приходька всюди. Митець вважав його символом сонця, про що багато говорив, та розписав задню частину бубна своїми девізами. Тож не дивно, що інструмент став центральним елементом і водночас перехідною частиною до іншого боку творчості Приходька.
Одним з таких був умовний "матіссівський" період, який розпочався у 2019 році – якось до рук художника потрапив альбом із творами його французького колеги Анрі Матісса, чия творчість вразила Івана Приходька. Він почав писати, не змішуючи фарби, та водночас дотримуючись власної манери, зображаючи знайомі українцям сюжети. Особливістю цього розділу у відеодоповненні – поряд з картинами відвоюються розповіді художника про його твори, що розширює сприйняття.
Якщо раніше ми споглядали більше творче життя Івана Приходька, то надалі, ближче до виходу, куратори знайомлять нас з іншою діяльністю митця: активістською та педагогічною. Першу відображають політичні плакати різних років – художник сміливо висловлював свою проукраїнську позицію та був учасником Народного руху, демонстрацій і мітингів на Майдані. А другу, педагогічну сторону, демонструють дитячі малюнки, які створили учні Івана Приходька. Митець вважав, що діти можуть зрозуміти життєву істину та малювати майстерніше за академіків. Саме цьому він і навчав учнів.
Наприкінці експозиції ми повертаємось до дерев'яних скульптур Приходька. Максимально спрощені силуети подекуди повторюють архаїчні образи з картин художника: тут і ангелики, і пташки, і розписані звірі, і козак Мамай. Від них віє теплом та дитячою безтурботністю, якої нам іноді не вистачає. У цьому певно й особливість творчості Івана Приходька.
Виставка "Земля Івана" приходить у Національному центрі "Український дім" (вул. Хрещатик, 2)та триває до 18 січня 2026 року.
