"Українська класична музика – це досі terra incognita": засновниці Фундації Лятошинського про виставку в Українському Домі
12 серпня в Українському Домі відкриється велика виставка, присвячена українській класичній музиці – "Лятошинський. Відображення", в якій кураторська команда обіцяє представити новий погляд на українське ХХ століття через дослідження життя та музики композитора-модерніста. Виставка стане ще одним великим проєктом Фундації Лятошинського з популяризації української академічної музики – раніше цього року вийшла дослідницька біографія композитора "Часи задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського", а у 2025 році було засновано фестиваль "Liatoshynsky Space".
Напередодні відкриття співкураторки виставки й засновниці Фундації Тетяна Гомон та Ірина Тукова розповіли про різноманітні напрями своєї роботи – від оновлення партитур до промоції української академічної музики за кордоном.
Про важливість мережевої роботи в академічному середовищі, складні інженерні рішення в організації музичної виставки та лагідну популяризацію – читайте в інтервʼю для УП.Культура.
Фундація Лятошинського була заснована у 2023 році на базі кабінету-музею композитора в будинку Роліт. Як зʼявилася ідея її створення?
Тетяна Гомон: Кабінет-музей, насправді, існує з того моменту, як Борис Миколайович пішов із життя. У будинку Роліт на Богдана Хмельницького він жив з 1939 року. У 1968 році його не стало. І з того часу його кабінет був меморіальним осередком, адже родина зберігала все так, як воно було. Це не музей, який працює за годинами і в який можна купити квиток, це кабінет. Спочатку він існував за життя композитора, а потім – як меморіальний.
Насправді вся діяльність Фундації – робота з архівування, популяризації – ґрунтується на діяльності дружини композитора, Маргарити Царевич-Лятошинської, та його племінниці, Ії Царевич. Після [повномасштабного] вторгнення виникла ідея, як далі працювати з цією спадщиною – треба ставати юридичною особою і засновувати громадську організацію. Я не дуже розуміла, що таке громадські організації і як вони взагалі функціонують, прийшла до Ірини Геннадіївни, яка, своєю чергою, ніколи не займалася Лятошинським. Це була авантюра, ми на ходу вчилися всьому.
Ірина Тукова: Заснування фундації надало нам насамперед статус інституції й можливість працювати не лише власними зусиллями, зусиллями родини, наприклад, а й співпрацювати з іншими громадськими організаціями та державними інституціями. У 2024 році спільно з Національною філармонією України ми заснували фестиваль "Liatoshynsky Space", який тепер є щорічним.
Інші наші партнери – Національний будинок музики, зокрема ансамбль "NotaBene Chamber Group", записали майже всі знакові камерні твори Лятошинського. Триває процес їх оприлюднення на стрімінгових платформах.
Наразі ми працюємо з Українським Домом, який стрибнув разом із нами в чорну діру з організацією виставки, адже це перша в Україні виставка про класичну музику, про композитора. Ідею запропонувала композиторка Алла Загайкевич. Це був виклик для всіх – як показувати музику? Ми досі стикаємося з купою питань і вирішуємо їх – вигадуємо, експериментуємо на ходу. Ще одним нашим партнером є SoftServe Academy, студенти якої працюють над створенням нашого сайту.
Тетяна Гомон: Ще одна співпраця – з Львівською оперою, у 2025 році саме там відбулася премʼєра опери Лятошинського "Золотий обруч", перша оперна постановка режисера Івана Уривського, диригент – Іван Чередніченко. Робота над осучасненням партитури є гарним прикладом співпраці бізнесу, громадського сектору і державного. Благодійний фонд "Фундація імені князів-благодійників Острозьких" зголосився спонсорувати цю величезну роботу, що включала дослідницьку компоненту – з дослідження та сучасного набору партитури та клавіру опери, без якої постановка опери "Золотий обруч" на сцені була б неможливою. У цій роботі брала участь композиторка Алла Загайкевич. Ми виконали велике завдання з осучаснення партитури, з якою могли б працювати виконавці.
Ірина Тукова: Новий наш проєкт і перший досвід у видавничій справі – це нове видання партитури та оркестрових голосів Четвертої симфонії Бориса Лятошинського, оформлене за всіма вимогами до сучасних видань у світі. Цю партитуру ми зможемо розповсюджувати не тільки в Україні, наша головна мета – відкрити її світу. Ця робота фінансується об'єднанням випускників Києво-Могилянської бізнес-школи. Тобто в нас такі дуже різноманітні співпраці, різнорівневі, можна сказати.
Із заснуванням громадської організації розширилася й мета, зокрема, на сайті Фундації вказано, що це не тільки вивчення спадщини Лятошинського, а й переосмислення та популяризація української академічної музики. Яку роль у цьому переосмисленні відіграє постать Бориса Лятошинського?
Ірина Тукова: Лятошинський сформував покоління композиторів, які досі є провідними, можна сказати, головними обличчями української музики. Це, наприклад, Євген Станкович і Валентин Сильвестров. Але ключовою постаттю Лятошинський є саме завдяки музиці: її різноманітності, професіоналізму, якості, яскравості, таланту. Його твори можуть знайти відгук у різних аудиторій. Від популярної симфонічної балади "Гражина", яку, до речі, нещодавно записав оркестр радіо BBC з диригенткою Далею Стасевською, – романтичної, емоційної, пафосної – до складних інтелектуальних творів та геніальних обробок українських народних пісень.
Класична музика – це досі, на жаль, terra incognita. Я проводила неформальне дослідження в середовищі гуманітаріїв, інтелектуалів рівня докторів філософії й вище різних спеціальностей. З них десь 40% взагалі не чули прізвища Лятошинського, близько 30% чули тільки прізвище і ще 30% не просто чули прізвище, а й власне музику. Це ситуація станом на початок 2025 року, коли ми починали робити фестиваль і намагалися зрозуміти, звідки нам стартувати.
Тетяна Гомон: Тоді ми також приходили на інтервʼю на "1+1", і з величезної будівлі каналу майже ніхто не знав, хто такий Лятошинський.
Ірина Тукова: Зараз ситуація радикально змінилася. Виставка в Українському Домі – тому свідчення. Це величезна перемога для всього сектору класичної музики. Адже вона перестає бути місцем лише для поціновувачів і знавців, стає повноправною частиною культури. Вся українська культура оформлюється в ціле, яке неможливе ані без літератури, ані без музики.
Я бачу описаний вами рух у всіх активностях Фундації. Наприклад, книжка "Часи задзеркалля", біографія-дослідження творчості Лятошинського, вийшла цього року у видавництві "Лабораторія". Раніше книжки про академічних композиторів виходили в невеликих профільних видавництвах: у "Акті", в "Дусі і літері". На їхньому фоні "Лабораторія" – гігант наукопоп-літератури. Чи відчували ви, що такий крок задає певний формат роботи?
Ірина Тукова: Було розуміння того, що треба писати щось не для таємних академічних видавництв, про які ніхто не знає, де сам автор платить за видання, роздає колегам книжки й на цьому все закінчується. Ми (зі співавторкою Оленою Корчевою – прим. ред.) мали мету написати книжку, яка була б цікава й професіоналам, й широкій публіці. І якщо обирати, для мене саме широка публіка була важливішою. Інтонацію, тон розповіді знайти було складно, але це справа техніки.
Робота з "Лабораторією" – найбільше щастя в моєму житті. Це прекрасна команда, фантастична комунікація, гнучкі відповіді на всі запитання й підтримка в усьому. Ми запропонували фрагмент тексту, "Лабораторія" зацікавилася ним і включила до редакційного плану, а далі – дуже цікава і нестандартна робота над текстом книги. Не було ніяких внутрішніх компромісів.
У книжці стояла задача перекладу з академічної мови на мову популярну, яку ви успішно розвʼязали. Наступний крок – переклад біографії й доробку Лятошинського на мову виставки, мову предметів у просторі. Як робити музичну виставку, як показувати музику?
Ірина Тукова: Ми будемо показувати не тільки музику, не тільки Лятошинського, а й надавати ширший контекст. Тобто, якщо активний вхід Лятошинського в мистецтво відбувається у 1920-ті – з українським відродженням, з епохою модернізму, авангарду, то ми показуємо також усе, що було навколо: і кіно, і театр, і архітектуру, і живопис. Буде багато експонатів з кабінету-музею Бориса Лятошинського: рояль, документи, речі родини чи його сучасників.
Щодо того, як показати музику, ми вирішили використати осцилограму увертюри до опери Лятошинського "Золотий обруч" – вона буде візуальним моментом, що скріплюватиме виставку. І ми запропонуємо відвідувачам різні слухові досвіди музики: ми працюємо над спеціальними шауерами, в які заходиш послухати певний твір, будуть, авжеж, навушники, буде окрема кімната з майже концертним звуком, будуть звукові плями, в які треба зайти, щоби почути музику.
Тетяна Гомон: Лятошинський також багато працював як кінокомпозитор, відповідно, на виставці буде візуальний ряд фільмів, до яких він писав музику. І дуже важливо, що демонструватимуться щойно записані інтерв'ю його учнів, у яких вони згадують вчителя.
Ірина Тукова: І буде один маленький сюрприз – зовсім окремий сенсорний досвід. Приходьте на виставку побачити все на власні очі.
Аудіочастина виставки передбачає велику інженерну роботу. Хто її виконує?
Ірина Тукова: Команда Українського Дому. Це фантастична команда різнопрофільних спеціалістів. В кураторську групу входимо ми з Тетяною, Олексій Ананов та Алла Загайкевич. Для нас це перший досвід створення виставки.
Тетяна Гомон: Також готуємо події до виставки: дві музичні програми та два кінопокази. 15 серпня в атріумі – симфонічний концерт, де прозвучать Перший скрипковий концерт Кароля Шимановського і "Польська сюїта" Бориса Лятошинського. Виконавці – симфонічний оркестр Національної філармонії під орудою Володимира Сіренка, соліст Дмитро Ткаченко.
24 серпня буде програма "Київський авангард": твори учнів Лятошинського, композиторів-шістдесятників виконуватимуть Євген Громов, Назарій Стець, Андрій Павлов. У кінопрограмі буде "Іван", перший звуковий фільм Олександра Довженка, та "Кришталевий палац" Григорія Гричера-Черіковера, який віднайшов кіноісторик Іван Козленко. І, звісно, кураторські екскурсії.
Ви згадували публікацію нових виконань Лятошинського на стрімінгах. Чи плануються також фізичні видання?
Тетяна Гомон: Записи ансамблю NotaBene вийдуть також на CD, інші формати їм, на жаль, поки ніхто не пропонував. До того ж, треба готувати до запису інші твори Лятошинського. Але потрібно фінансування, потрібен час. Можливо, наступного року будуть грантові державні програми, можливо, інші інституції будуть долучатися.
Наскільки ваша співпраця з іншими інституціями виходить за межі України?
Ірина Тукова: Моя основна сфера роботи – наукова діяльність, яка зараз переважно пов'язана з інституціями й колегами за межами України. Виступи на наукових форумах, конференціях, теми моїх розвідок так чи інакше повʼязані з Лятошинським або з українською класичною музикою.
Українську музику починають просувати наші іноземні колеги: не тільки запрошують українських музикознавців, а й пишуть власні наукові дослідження. Виконавці, які починають грати певні твори, хочуть читати про них.
Тетяна Гомон: Фундація поступово стає центром звернення для оркестрів звідусіль. Але звертаються не тільки за симфонічною музикою. Звертаються до нас також, наприклад, коледжі за нотним матеріалом для студентів. Взагалі без нот в академічній сфері нічого не відбувається: немає нотного матеріалу – немає виконання.
Ірина Тукова: Співпраця з іноземними оркестрами спирається на фундамент мережевої співпраці українських інституцій. Наприклад, запис "Гражини" на BBC відбувся завдяки оркестру "INSO-Львів", який грав цілу програму з фінською диригенткою Далею Стасевською. Цього червня на європейському телеканалі ARTE відбувся марафон "Найкращі фортепіанні концерти Європи", в якому прозвучав "Словʼянський концерт" Лятошинського. І це також відбулося завдяки купі факторів, починаючи від того, що ноти ми опублікували у співпраці з французьким видавництвом Billaudot. "Суспільне" знімало виконання твору в Києві, тобто це була величезна мережева, багаторівнева робота.
Цілі й риторика Фундації Лятошинського загалом підкреслено деколоніальні. Чи змінювалася, чи коригувалася ваша інституційна політика за три роки існування Фундації?
Тетяна Гомон: Я б не назвала нашу політику деколоніальною, хіба, можливо, в тому, що ми завжди надаємо пріоритет українській музиці. За три роки ми багато чого навчилися, набралися досвіду, тобто коригування відбуваються весь час, але також зʼявляються й нові ідеї.
Ірина Тукова: Без загальної зацікавленості в українській культурі, українській музиці ми навряд чи б змогли зробити те, що ми вже встигли зробити. Без запиту суспільства інституції не створювали б подібні проєкти.
Консерватизм академічної сфери поступово послаблюється: це можна побачити, наприклад, у зміні політик концертних інституцій, які відмовилися від російського культурного продукту. Звісно, російська класична музика досі займає велике місце в академічному світі, але країни, які розуміють українців, не будуть ставити російські та українські твори в одну програму. В Литві, наприклад, російська музика взагалі не звучить, але в США її досі обожнюють.
З якого твору ви б порадили починати знайомство з Борисом Лятошинським?
Ірина Тукова: Залежить від того, яку музику ви любите. Якщо вам подобається, наприклад, Шуман чи Вагнер – класична романтична музика, я б порадила починати з симфонічної балади "Гражина".
Тетяна Гомон: Або знайдіть запис "Словʼянського концерту" на ARTE в чудовій якості.
Ірина Тукова: Якщо ви поціновувач оперного мистецтва, вам – у Львів, на "Золотий обруч", адже Львівська опера зробила цю постановку на дуже високому рівні.
Якщо ви любите яскраву, експериментальну, модерністичну музику початку ХХ століття, я б радила Третій струнний квартет.
Тетяна Гомон: Або Четверту симфонію, яка звучатиме 8 серпня на відкритті сезону Національної філармонії.
Ірина Тукова: Якщо ви любите фольк, послухайте обробки народних пісень. Є хорові, є для голосу та фортепіано – усі вони прекрасні. Це все є на YouTube. Лятошинський настільки різноманітний, що кожен, хто зацікавлений у класичній музиці, знайде в нього щось на свій смак.
