Хто такий Олександр Дубовик: головне про київського шістдесятника
Олександр Дубовик будував власну художню мову сім десятиліть. Не стиль, а мову: систему знаків, у якій міфи, музика і філософія сплітаються в одне.
Йому майже 95. Він живе в Києві і не зраджує звичці працювати – навіть і під час повномасштабної війни.
27 червня Український Дім представить проєкт "Лабіринти значень. Олександр Дубовик", у якому збирає понад 250 робіт художника: від полотен часів шістдесятництва до найновіших.
Напередодні відкриття УП.Культура розповідає, що варто знати про одного з ключових українських модерністів та шістдесятників.
Син репресованого поета
Олександр Дубовик народився 1931 року в Києві в родині інтелігентів: його батько, Михайло Дубовик, був українським поетом, журналістом і активним учасником літературного життя 1920–1930-х років, а мати – викладачкою педагогічного інституту. Батько належав до літературної організації "Плуг", однієї з письменницьких спілок доби українізації, що об'єднувала авторів, які формували нову українську літературу після революційних змін початку ХХ століття.
Михайло Дубовик працював у пресі, був пов'язаний із літературними виданнями й середовищем українських письменників свого часу. Його біографія вписана в історію покоління, яке творило українську культуру 1920-х, але згодом стало жертвою радянського терору. У 1941 році Михайла Дубовика було репресовано й убито; Олександрові тоді було десять років. У 1955 році Михайла реабілітували посмертно, а 1957-го вийшла збірка його віршів "Вибрані поезії", яку можна буде побачити серед артефактів в експозиції.
Крим. Відмова
У 1948–1950 роках Дубовик навчався в Київському державному художньому ліцеї імені Тараса Шевченка разом із Віленом Барським та Адою Рибачук, а згодом у Київському художньому інституті – поруч з Олегом Животковим, Анатолієм Лимарєвим і уже згаданим Барським.
Після закінчення інституту художник отримав направлення на роботу до Воронцовської галереї в Криму, однак відмовився від цієї пропозиції. Він усвідомлював, що адміністративні та партійні обов'язки, пов'язані з посадою, не дадуть можливості повноцінно займатися творчістю та стануть кінцем його мистецтва, тому обрав невизначеність незалежного шляху.
На початку 1960-х років Дубовик активно долучався до мистецького життя Києва та став одним з ініціаторів створення молодіжного об'єднання при Спілці художників – так званої "Ініціативної групи", що стала першою подібною формою самоорганізації молодих художників у межах Спілки художників Радянського Союзу.
Вантажівка і до побачення
У 1984 році Дубовику запропонували влаштувати персональну виставку в Київському будинку архітектора. За спогадами художника, вона зібрала величезну кількість відвідувачів, однак майже одразу була закрита: під приводом конференції та ремонту доступ до зали до кінця виставки обмежили. Попри це, відвідувачі прагнули побачити картини. У підсумку полотна зняли зі стін – деякі з них були подряпані, – скинули на підлогу й наказали художнику завантажити їх у вантажівку і забратися геть. Від цього спогаду залишилася лише фотографія. Ця історія показує парадоксальне становище Дубовика та багатьох шістдесятників: офіційні інституції не сприймали їх, тоді як публіка буквально оваціями зустрічала виставку. На виставці в Українському Домі можна буде побачити ті самі роботи, які колись так терміново знімали зі стін.
Лаврський "Лувр"
У 1960-х роках майстерня Олександра Дубовика знаходилася на території Києво-Печерської лаври. Поруч із ним у майстернях працював, наприклад, і Валерій Ламах. У ранніх творах Дубовика часто з'являються лаврські краєвиди й архітектурні мотиви: це було його щоденне середовище, простір роботи та спостереження.
Майстерня стала місцем зустрічей художників та інтелектуалів. Тут влаштовували вечірки, слухали музику й говорили про мистецтво. Ірина Дубовик, дружина та муза митця, згадувала: "У 1960-х ішли до "Лувру" – так називали майстерню Саші в Лаврі, яка стала клубом художньої інтелігенції".
Згодом художників із цих майстерень виселили, а будівлю знесли. Переїхавши до нової майстерні на Оболоні, Дубовик вирішив буквально почати з нової сторінки – спалити частину старих полотен, але дружина витягла їх із багаття, зберігши для майбутнього. Створені в лаврській майстерні та врятовані з полум'я роботи зберігають пам'ять про інтелектуальне середовище, у якому формувалася мистецька мова Дубовика.
Між шухлядами і стінами
Перебуваючи в опозиції до влади та нав'язаного нею художнього методу, не маючи можливості експериментувати з формою і кольором у своїх станкових роботах, шістдесятники шукали можливість офіційно працювати, ховаючи свої основні твори в шухляду. Для Дубовика такою можливістю втілити свої ідеї стала робота в секції монументального мистецтва Спілки художників.У його ескізах до монументальних панно можна побачити той самий образний ряд, який присутній у станкових творах. У кожній роботі художник вибудовує співвідношення горизонталей і вертикалей, геометричних та антропоморфних фігур.
Використання власних знахідок в офіційному монументальному замовленні дозволяло Олександру Дубовику досягти структурної єдності кожного твору незалежно від його масштабу. Монументальні роботи Дубовика було реалізовано у Києві, Феодосії, Львові, Карелії та Франції.Найзначніші свої монументальні твори Олександр Дубовик створив у середині 1990-х: це вітраж Новоапостольської церкви в Києві та розписи капели Нотр-Дам-дез-Анж у французькому місті Берр-лез-Альп неподалік Ніцци. Вони стали ключовими у творчості художника. Кілька подібних капел у Провансі розписали Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Марк Шагал і Жан Кокто – кожен із них створив унікальний твір, ідейно пов'язаний із простором та історією капели.
Букет – головний знак
Дубовик належить до тих художників, чия творчість не вміщується в одну стилістичну категорію. Його роботи можна пов'язувати з модернізмом, абстракцією, символічним мисленням, філософським живописом, але жодне з цих означень не вичерпує його мови. У її центрі – власна система образів: Тріумфатор, Фантом, Дерево життя, Пророк, знаки руху, світла, пам'яті й перетворення. Однак найважливіший образ у творчості Олександра Дубовика – Букет. Він з'являється в його роботах з 1960-х й поступово стає не просто мотивом, а ключем до всієї художньої системи.
Букет з'явився у Дубовика, коли йому принесли квіти, і, сівши писати їх, він поступово редукував форму до двох простих елементів: поєднаних кола і квадрата. Згодом Букет став для художника образом концентрації енергії, гармонії, напруги, любові, пам'яті й космічної повноти. У ньому поєднуються протилежності: крихкість і сила, органічне й структурне, земне й метафізичне, особисте й універсальне. У 2019 році Букет остаточно викристалізувався як філософська ідея у маніфесті Олександра Дубовика "Білий букет". Центральний образ художника дав назву і щорічному київському фестивалю мистецтва Bouquet Kyiv Stage.
Сто альбомів
В умовах цензури в Радянському Союзі та складнощів з експонуванням творів на виставках у 1960-х роках Олександр Дубовик почав фіксувати свої творчі ідеї в блокнотах. Так у його творчості з'явився блок унікальних альбомів, у яких збережено понад сорок років творчого життя художника. Вони стали тим умовним виставковим залом, де він міг без обмежень експериментувати, писати й замислювати найсміливіші проєкти.
З часом художник став використовувати ці блокноти як простір для розробки творів. Вони набули автономного значення артоб'єктів, де зображення і текст співіснують на рівних, а сторінки наповнені афоризмами й висловлюваннями про оточення автора, іронічними жартами над реальністю або історіями про персонажів з минулого і сьогодення. Сьогодні колекція альбомів Олександра Дубовика налічує понад 100 одиниць різних розмірів і форматів.
Виставковий проєкт "Лабіринти значень. Олександр Дубовик" триватиме з 27 червня по 2 серпня в Українському Домі (Київ, вуд. Хрещатик, 2).