Пʼять кіл Тіберія. В Українському домі художник Сільваші обʼєднав Караваджо, Яблонську і Макова
"Грандіозна подія", – так співкураторка виставка "Кола Сільваші" та співзасновниця Українського музею сучасного мистецтва Ольга Балашова називає ретроспективну виставку Тіберія Сільваші, що відкрилася в Українському домі 13 вересня. Над проєктом працювали понад рік, і це спільна робота Українського музею сучасного мистецтва та Українського дому.
Тіберій Сільваші – постать, яка вплинула на декілька поколінь сучасних митців. Завдяки ньому зʼявилися "Седнівські пленери" – своєрідні резиденції, де працювали Павло Маков, Олександр Животков, Павло Керестей; обʼєднання "Живописний заповідник" і "Альянс 22". Водночас на виставці вистачає місця й для того, щоб поговорити про Тетяну Яблонську, Дієго Веласкеса, Анатолія Криволапа, Катю Бучацьку та інших.
Кураторською групою для "Кіл Сільваші" стали Лідія Аполлонова, Анна-Марія Кучеренко, Ольга Балашова, Борис Філоненко, Ярослав Футимський. Балашова, говорячи про заснування Українського музею сучасного мистецтва, наголошує, що створювати його треба було хоча б для того, щоб побачити ретроспективу Тіберія Сільваші.
"Куратори дозволили мені поглянути на себе зі сторони й побачити у своїх роботах навіть більше, ніж я міг побачити", – такими словами відкриває виставку Сільваші. УП. Культура розповідає, як Український дім і Український музей сучасного мистецтва через постать Тіберія насправді говорить про спільноту і її важливість.
Стежте за найважливішими подіями української культури в Telegram i WhatsApp!
У своїх текстах Сільваші часто говорить, що картину стримує рамка, у яку вона вміщена, проте живопис виходить за межі цього полотна. Цю думку повторює і експозиція Українського дому: вона починається вже надворі, поза приміщенням. На сходах розташовують інсталяцію суцільно-синього кольору, яка супроводжує відвідувача до початку виставки в закритому просторі.
Мірою того, як глядач рухається поверхами виставки, Сільваші обростає колами – звʼязків, інтересів, людей, живопису, прочитаних і написаних праць, новими питаннями і новими відповідями. По суті, глядач теж стає частиною цих кіл. Питання, яке можна поставити собі наприкінці – де ти себе розташовуєш і бачиш? Як виглядають твої кола і з колами кого вони перетинаються?
Коло перше
Під ногами синя підлога, а ще скляний басейн, у який дивишся і на себе, і на інших, і на Український дім. Тут можна відчути себе хлопцем із картини "Юність" Тетяни Яблонської, яка, до слова, була одним із найважливіших учителів Тіберія Сільваші і якій теж присвячено частину полілогів на виставці.
Раніше ця інсталяція Сільваші була частиною проєкту "Малярство" Єжи Онуха у 2000 році. З басейну квадратної форми вона перетворюється на коло, як цього вимагають атріум і будова Українського дому.
Сільваші говорив про протистояння споглядання та розуміння, і про те, що споглядання народжує бачення іншого. На цьому колі можна почати зі споглядання. Розуміння нарощуватиметься з нашим рухом.
Коло друге
Друге коло не починається безпосередньо з практик самого Сільваші, а показує, як узагалі можна працювати з формами, кольорами, їхніми нашаруваннями, текстурами. Це обʼємне представлення того, що таке безпредметний живопис, як він виглядає, які напрацювання в цьому полі мають як українські, так і закордонні сучасні митці.
Таке мистецтво виникає всюди – ми бачимо його не лише на стінах, але й на стільці, як-от "Без назви" данської мисткині Торгні Вільке, зроблене на металевій дошці. Австралієць Джон Ніксон сполучає палиці з різного дерева в межах одного полотна, а українець Василь Кадар залишає троянду в шарах олійної фарби.
Робота з безпредметним і монохромним нагадує постійне намацування простору, у якому ти перебуваєш, предметів, із якими працюєш, інструментів, які пропонує живопис. Здається, таке мистецтво могло виникати тільки в спільності, що постійно досліджує і обмінюється знайденим. На цьому колі також фокусують увагу на мистецьких обʼєднаннях, які працюють з безпредметним, геометричним мистецтвом, для яких важать діалог і експерименти.
У цьому контексті важливо згадати про Kyiv Non Objective (KNO) – українське мистецьке обʼєднання, що також працює з тенденціями, які виникають у безпредметному мистецтві України і співзасновником якого є Тіберій Сільваші.
На підкріплення важливості таких досліджень і фіксування тяглості безпредметного мистецтва кураторська група згадує один із діалогів Сільваші. На твердження про те, що навіть діти малюють монохромні полотна, Тіберій говорить: "Так, але цьому треба присвятити все життя".
На виставці вистачило місця для розмов і звʼязків між багатьма мистецькими практиками й поколіннями. Дещо це нагадує формат "Живописного заповідника" – обʼєднання, у складі якого був Сільваші. Їхні учасники теж сполучали шляхи художників 50-60-х років, авангардистів і сакрального мистецтва. У цьому колі, як і в наступних, ключовою буде спільність і те, наскільки потужною вона може виявитися для окремого митця.
Коло третє
Це коло вибудовує ретроспективу Тіберія Сільваші, починаючи від його навчання живопису, завершуючи формуванням власної філософії.
У своїх працях і розмовах з іншими культурними діячами Сільваші часто розповідає про те, як шукав предмет мистецтва, із яким йому буде цікаво працювати. Так він дійшов ідеї про те, що прагне зображувати час – категорію, яка не особливо піддається візуальному.
Звідтоді Сільваші дотримується хронореалізму, де намагається поєднати метафізичний час, у якому ми перебуваємо, – спільний для нас, і субʼєктивний – як індивідуальне переживання. Третій поверх в Українському домі ніби розтягує час, дозволяючи простежити, як нарощується розуміння себе в мистецтві.
Одна з робіт, що відкривають ретроспективу, виконана Тіберієм на газеті. Раніше її зміст носив повідомлення, які певного часу були актуальними та важливими. Зараз вона стала іншим предметом, на який нашарували фарбу. Форма залишається незмінною, іншими стають сенси, закладені мистецьким задумом.
Тут також можна знайти поліптих "Море у Дзинтарі", який Тіберій створив ще в 1976 року, до того, як почав працювати винятково з монохромним живописом. У ньому Сільваші зображував різні стани північного моря протягом доби.
Є і роботи, які не належать до монохромного, безпредметного періоду: "Пейзаж з горою", "Портрет доньки художника (Присвята Інфанті Маргариті)" й навіть "Навчальна композиція", створена вугіллям наприкінці 1960-х років. "Вечір на Русанівці" раніше зберігався в Маріупольському художньому музеї Архипа Куїнджі, а нині його доля лишається невідомою.
Перед нами Тіберій постає і як обʼєднавча фігура для інших митців, зокрема в спільнотах "Живописного заповідника" та "Альянсу 22", до заснування яких він був причетний. "Живописний заповідник" формував завдання, які можуть стояти перед живописом, тоді як "Альянс 22" поглиблював ці ідеї, зосереджуючи увагу довкола безпредметного мистецтва. Роботи учасників двох обʼєднань також є в ретроспективі. Це Микола Кривенко, Анатолій Криволап, Кен Грінліф, Костянтин Рудешко, Бадрі Губіанурі.
Окрім звʼязків, які Сільваші прокладає з сучасними митцями, не менш значущими виявляються ті, які доклали руку до його бачення. Тому, розглядаючи ретроспективну частину, глядач помічатиме розгорнуті книжки, де будуть праці Джорджоне, Караваджо, Вермеєра, Веласкеса.
На цій виставці немає нічого без звʼязку – усе має логічну стартову точку для розвитку. Левова частка пошуку Сільваші себе як митця полягає в цій спільності й огляданні на практику й філософію колег і попередників.
Усе сходиться в точці монохромного живопису, на якому зупиняються пошуки Сільваші. Далі – безкінечний потік часу і, як він говорить, творення одного великого "метаполотна" з іншими живописцями.
Третє коло – це історія того, як живопис закриває людину від самотності. Як живописець, ти працюєш не тільки з власним баченням, але й створюєш умови та середовище для майбутніх митців. Це рухає можливість спілкуватися, взаємодіяти, створювати нове й долати самотність. На відкритті Тіберій насамперед дякує своїм вчителям, а поруч із ним куратор Борис Філоненко дякує Сільваші, бо не в останню чергу завдяки ньому Борис і вирішив бути в українському мистецтві.
Коло четверте
Надзвичайно сильний і цікавий бік виставки – її пояснювальна частина. Так було й на третьому поверсі, коли куратори запропонували в тексті своєрідну арку, якою можна рухатися, оглядаючи роботи.
На четвертому поверсі глядач опиняється у своєрідному архіві, де куратори Борис Філоненко та Ярослав Футимський зібрали праці Тіберія, його фотографії, а також відтворили схеми, що допомагають орієнтуватися в поняттях, якими часто оперує Сільваші. Наприклад, розрізнення культури й мистецтва, матриця української візуальності й мистецькі напрями та явища, розташовані в ній Тіберієм.
Коло пʼяте
Пʼяте коло – Сільваші, якого відпускають, який резонує в роботах інших мисткинь і митців. Тут зібрали напрацювання сучасних художників і показали, як можна продовжувати живопис поза традиційною формою картини. Він може бути яблуками у воді чи розтопленим воском на дзеркалі.
На останньому поверсі побачимо роботи Каті Бучацької, Станіслава Туріни, Антона Саєнка. Співкуратор виставки Ярослав Футимський показує ще і свою живописну серію "Спроба намалювати пʼять чорних прапорів для Роуз Песотти". Вона демонструє значення кольору, адже монохром може артикулювати ідеї і перетворюватися на прапор.
Виставка, що виникла як ретроспектива Сільваші, справді стає колами, які він сформував і які сформували його. І які розходяться далі, відлунюючи в практиках сучасних митців. Усе це стало можливим завдяки спільності, частиною якої одного разу живописець вирішив стати. Це рухає зусилля багатьох митців далі, робить їх тяглістю, долає самотність.
