Знову про минуле і фото без фотоапарата: що показали українці на цьогорічному Paris Photo

Традиційно в середині листопада в Париж зʼїжджаються колекціонери, галеристи, митці, професіонали та любителі на один з найважливіших ярмарків фотографії у світі – Paris Photo. Подія триває з 13 до 16 листопада з передвідкриттям для професійної аудиторії. Спеціально для УП. Культура кураторка Тетяна Лисун написала репортаж з паризького фотоярмарку та присутності там України.

ПАРИЖ — У всі дні простір Grand Palais в 70 000 кв. м забитий натовпом відвідувачів. В строкатій експозиції ярмарку, де кожна галерея по-своєму презентує авторів, можна побачити і придбати роботи класиків світової фотографії – Себастьяна Сальгадо, Саллі Манн, Ірвіна Пенна, Фреда Герцога, Йозефа Куделки та інших, поруч з якими представлений цифровий сектор новітніх проєктів зі штучним інтелектом, блокчейном та віртуальними формами створення зображень.

Головна мета Paris Photo – це продажі, тому галереї платять високу вартість оренди боксу (1000€ за м2), щоб отримати можливість для зустрічі з інституціями та колекціонерами. І навіть якщо продажі не відбуваються в момент ярмарку, нетворкінг та презентація тут можуть мати плідне продовження у майбутньому. У рамках події запланована і культурна програма: книжкова премія Paris Photo–Aperture PhotoBook, партнерські виставки, зустрічі з кураторами та фотографами, на яких обговорюють теми розвитку фотографії як медіуму сьогодні.

Цьогоріч продовжилась програма Ellex x Paris Photo, яка була заснована у 2018 році у партнерстві з Міністерством культури Франції для підтримки творчості жінок-фотографок, висвітлення їхньої ролі в історії фотографії та її сучасних тенденцій. За час існування програми відсоток присутності жінок на ярмарку збільшився з 20% до 38%. Цьогоріч над програмою працював куратор KANAL-Centre Pompidou в Брюселі Деврім Байяр. Ellex x Paris Photo – хороший приклад того, як Міністерство культури може корисно співпрацювати з комерційними майданчиками в сфері мистецтва, вирішуючи одразу два важливих питання: підтримку мистецтва та гендерну рівність.

В центрі ярмарку – інсталяція переможниці премії Hasselblad Софі Рістельюбер, яку представляла галерея Poggi. Роботи фотографки складались в узагальнене висловлювання про травматичні наслідки війн та екологічної кризи в світі. Ця ж французька галерея представляла українських художників Нікіту Кадана, дует Яреми Малащука та Романа Хімея та Данііла Галкіна на іншому ярмарку Paris Art Week у жовтні.

Загалом в експозиції Paris Photo не було акценту на певний регіон, жанр чи техніку. Організатори прагнули показати всі можливості фотографії – від білкових відбитків Джулії Маргарет Кемерон 1872 року до радикальних художників та синтетичних портретів.

Та все ж більша увага фотографічного світу була прикута до штучного інтелекту і діджитальних експериментів. Наприклад, у цифровому секторі фотоярмарку з'явився експонент, який ніколи не мав фотоапарата. Не будучи фотографкою, Крісті Коронадо створила агента зі штучним інтелектом Sollienne, яка згенерувала серію чорно-білих портретів Genesis. Коронадо називає себе тренером, а Sollienne художницею. Схоже, що і куратори, і галеристи намагаються вгадати, чи сформується нова ніша для творчості AI і як вона співіснуватиме з традиційними формами.

Зі 179 представлених галерей на Paris Photo не було жодної української, і не лише через високу конкуренцію та вартість оренди, але просто через те, що в Україні все ще не має жодної спеціалізованої галереї фотографії, а колекціонери здебільшого ставлять до цього медіума з недовірою через слабко розвинену інституційну інфраструктуру для фотографії та нерозуміння специфіки цього напрямку як такого.

Тим не менш, на ярмарку можна було зустріти українських авторів. Вже пʼятий рік поспіль українців на Paris Photo представляє французька номадична галерея Alexandra de Viveiros, яка останні кілька років активно просуває українську фотографію, з акцентом на Харківській школі. Цьогоріч на стенді були представлені роботи Сергія та Віктора Кочетових, Олександра Супруна та Єлени Субач.

З робіт колективу Кочетових були показані впізнавані харківські "лурики" – колоризовані панорамні пейзажі, портрети та постановочні кадри 1980х-90х років. Фотографії розмальовані вручну, тому вони не мають тиражу і кожна робота існує в єдиному екземплярі.

Також на стенді можна було придбати рідкісні колажі Олександра Супруна 1970х-1990х років. Завдяки специфічному поєднанню чорно-білих зображеннь та створенню обʼємних композицій фото Супруна створюють 3D-ефект і буквально затягують погляд всередину. Граючись з ракурсами та співвідношеннями форм та обʼємів він перетворював на своїх знімках мляву радянську дійсність на фантасмагорію.

За тиждень до початку Paris Photo Супрун отримав статусну премію Viane Esders, яку вручають авторам після 60 років, за плечима яких активний 30-річний стаж та власний виразний стиль.

Єлена Субач, авторка зі Львова, – єдина в пулі фотографів галереї, яка не є учасницею ХШФ. Вона представила кольорові цифрові фото з серій Lamkist (Fragile) 2019 року та Hidden, створена на початку повномасштабного вторгнення в 2022 році під час підготовки творів мистецтва до евакуації.

Також на книжковому стенді галереї відвідувачі могли ознайомитися з фотокнигами Владислава Краснощока, Сергія Мельниченко, Євгена Павлова, Олександра Чекменьова та Ігоря Чекачкова.

Французька галерея Suzanne Tarasieve щороку представляє іншого автора Харківської школи фотографії, а також одного з найвідоміших сучасних фотографів – Бориса Михайлова. Цьогоріч на стенді було фото з серії "Вчорашній бутерброд" 1960х років. Там же можна було придбати нову фотокнигу "Keep distance" і отримати авторський підпис в день відкриття.

Цього року на Paris Photo була велика кількість документальної фотографії 1960-80х, колажування та інших експериментальних форм, і практично не було сучасної документалістики. Мені зустрілось лише одне фото з російсько-української війни в боксі швейцарської галереї Clair by Khan, зроблене ізраїльським фотографом Едді Капровим, який працює в техніці мокрого колодієвого процесу, поширеній в ХІХ сторіччі.

За словами галеристки Олександри де Вівʼєрос, проактивний інтерес до української фотографії був помітним в 2022 році, але зараз воєнна документалістика не має великого попиту серед колекціонерів. Якщо на початку вторгнення всі прагнули більше дізнатись про досі невідому для них Україну, то тепер просвітницька програма має спиратись на системні підходи і проєкти, які будуть пояснювати значення та феномен української фотографії в часі.

Більш видимою тема сучасних подій в Україні була представлена на книжкових ярмарках Offprint та Polycopies, які відкрились паралельно з Paris Photo. Книги українських авторів можна було побачити на стендах видавництв іst publishing та 89books. іst publishing презентували нову книгу Олександра Глядєлова, в якій були зібрані фотографії з України за останні 35 років. Також відбулась презентація книги Саші Курмаза проєкту "Red horses", який минулого року отримав гран-прі премії Images Vevey, однієї з найпрестижніших фотопремій у світі. Книга створена у формі візуального щоденника, в якому Курмаз поєднує фото, документи, малюнки, нотатки та знайдені речі, ілюструючи інтенсивність досвіду життя в умовах війни.

Хоча Paris Photo є абсолютно комерційною подією, присутність на цьому ярмарку є позитивним сигналом для учасників світової мистецької індустрії. Інтеграція в подібні процеси виводить авторів з локальної бульбашки на глобальну артсцену, де вони здатні впливати на актуальні тематичні віхи. Простішими словами, залученість українських авторів в міжнародні ринкові відносини є також частиною культурної репрезентації, яка в українській культурній політиці практично проігнорована і перекладена суто на незалежних гравців.