Як нам пам'ятати трагедії: нетравматична імерсивність в пам'ятниках
Фіксування памʼяті стало важливою частиною нашого буття в умовах війни. Українські митці та діячі культури творять в контексті травматичних подій, документують, осмислюють, виражають внутрішні стани й закликають до діалогу. Мені ж важливо залучати глядача до комеморації крізь обʼєкти, занурювати в спільну і водночас особисту пам'ять про події, але не травмувати. Цю потребу ми з командою Kabluka Light & Digital Sculptures задовольнили роботою над проєктом Хрест Героїв.
Хрест Героїв – це меморіал нового типу в памʼять про воїнів, які загинули захищаючи Україну. Концепція цієї інсталяції формувалась на трьох стовпах: комеморація, імерсивність і не травматичність. Цей проєкт увібрав у себе всі можливі методи, щоб досягти наших цілей: робота зі спільною пам'яттю, проживання травми в мистецькій формі, сучасні технології, давні символи. Але зібрати до купи й отримати те, що ви бачите у Вишгороді змогли лише завдяки фундаменту з трьох принципів.
Комеморація трагічних подій
Створення місць комеморації в Україні – це молодий процес, який лише почав оговтуватись від меморіалів минулого століття. Помпезні радянські памʼятники з пʼєдесталами, присвячені конкретній особі, не мають нічого спільного з сучасними підходами фіксування колективної памʼяті. Вони далекі, не спонукають до роздумів, направлені лише на факт згадки про події чи людей.
Комеморація нового типу інша. Проживання, а не памʼять, є основою концепту, і це те, що працює для України на 100%. Адже ми живемо у трагічних подіях, які ще не закінчились. Нові меморіали працюють з простором, зі всіма способами сприйняття реальності, з відчуттям тут і тепер. Візуальні й звукові ефекти, можливість взаємодіяти з обʼєктом – все це цілиться на відчуття в першу чергу, спогади ж виникають опісля, як наслідок повного занурення в інсталяцію.
Моїм орієнтиром у роботі над Хрестом Героїв був меморіальний комплекс трагедії 9/11 в Нью-Йорку. Підхід, коли не просто обирають якусь трагічну чи героїчну фігуру. Це дуже сильна робота, хоча вона не має буквального, візуального жаху – все само собою зрозуміло. Меморіал на точному місці трагедії, залучення візуальних сенсів й простору – і пʼєдестали не потрібні. Звісно, це не універсальна формула. Водночас як приклад для наслідування й адаптації принципів нових меморіалів працює відмінно.
Імерсивність
Імерсивний досвід – це відчуття глибокого занурення в реальність. Якщо розглядати цей стан в контексті мистецтва, то для його досягнення потрібно створити щось більше, ніж статичне споглядання. Сильна імерсія свідомості людини з артоб'єктом можлива лише в умовах взаємодії. Чим більше сенсорних систем залучено, тим сильнішим буде відчуття занурення в пропоновану митцем реальність.
Наприклад, Реальність Хреста Героїв – це світло, спогади, вдячність і єднання. Коли я розпочинав роботу над меморіалом, ключовим було викликати бажання зайти всередину обʼєкту і стати частиною його ідеї. Тому ми використали все.
Візуальне залучення починається ще на етапі споглядання – меморіал зливається з середовищем і відбиває сонячні промені. Якщо це вечір, то до входу всередину ведуть вогники навколо інсталяції. В Хресті людина оточена дзеркальними поверхнями й мерехтінням, яке множиться і відчувається як нескінченне світло наших героїв.
Ще один рівень занурення – звуковий. В середині інсталяції лунають природні звуки з усіх регіонів: шепіт українських степів в Донеччині, Луганщині, плескіт моря у Маріуполі, Одесі, Криму, журчання гірських струмків із заходу, звуки лісу півночі, шурхіт річок центральної України. У результаті відбувається повна імерсія – глядач буквально перебуває всередині інсталяції, чує звуки, бачить мерехтіння вогників і віддзеркалення на кривих поверхнях.
Бажання створити таку взаємодію з мистецьким обʼєктом є закономірною відповіддю на особливості нашого часу. Втримати увагу людей складно, особливо коли це статичний обʼєкт і складна для сприйняття тема. Тому імерсивні скульптури є вдалим способом запакувати важливе, багатогранне повідомлення з використанням сучасних технологій. Для меморіалів імерсивність є протилежністю традиційним памʼятникам, антонімом воїна на пʼєдесталі.
Ретравматизація
Третій стовп, на якому існує принцип створення меморіалів нового типу – не травматичність. Ніяких трагічних образів чи звуків, відмова від прямого нагадування про жахи, що відбулись і про які варто памʼятати. Звісно, комеморація потрібна для того, щоб не забувати про героїв і події минулого, але це не єдина її функція. Колективна памʼять це також про відчуття єдності, в горі й в надії, що більше таке не повториться.
А віру в що випромінює постать на пʼєдесталі, чи жахливі образи трагедій? Говорити про травму і не травмувати, нагадувати й закликати до єднання, викликати емоцію і не лякати – ось задачі нових меморіалів. Уникнути ретравматизації в усі можливі способи.
Змушувати людей проживати трагедії знову, взаємодіючи з меморіалом, жорстоко. Особливо коли ця трагедія ще не закінчилась. А ось місце розради, спогадів, роздумів і надії звучить як необхідний для України концепт. На цій ідеї базується кожен інструмент і метод, який ми використали в Хресті Героїв. Не травмувати, а занурити в суміш світла, звуку і сенсів, в памʼять про героїв, відчуття присутності, вдячності, приналежності, спільності.
Я і команда Kabluka Light & Digital Sculptures сподіваємось, що створений нами меморіал є лише початком активного процесу комеморації подій війни. Українці потребують місць розради, а не додаткових причин відчути наслідки колективної травми. Меморіали нового типу є дієвою відповіддю на цей запит і логічним розвитком імерсивних інсталяцій і комеморативного мистецтва в Україні.
Микола Каблука, світловий дизайнер, засновник компанії Expolight.
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.