"У нас немає жодної добудованої локації". Чим живе центр нової культури Some People у Харкові

З 2022 року спільнота Some People займає свій простір у Харкові та збирає довкола себе харківʼян, зацікавлених у культурному житті міста. Центр нової культури знаходиться на території колишнього промислового підприємства і з часом обростає усе новими локаціями — студією звукозапису, лекторієм, кінозалом.
На цій території спільнота Some People працює з 2023 року. На початку повномасштабного вторгнення команда працювала як волонтерський штаб на Римарській. Зараз же їхній простір є одним з найвідоміших місць культурного життя України. Спеціально для УП.Культура культурний оглядач Вінстон Вон відвідав Центр нової культури Some People та поговорив з його співзасновниками.
Нотатки про інтерʼєр
Перше, що мені кинулося в очі, як тільки я зайшов у приміщення, — це стіни. Я дуже здивувався, коли, зайшовши у простір, який ззовні нічим не відрізняється від більшості київських майданчиків, не побачив усередині голої цегли.
"В якийсь момент всі почали копіювати правила клубної культури, які виникли в Берліні. І чомусь Київ вирішив, що це норма. А глобально це не норма. Є дуже багато і старих, і нових клубів, які виглядають по-іншому, — говорить співзасновник Some People Денис SAXR.

— Але у нас було бажання зробити так, як бачиться нам. Не копіювати вже прийнятий стиль, стандарти. Хоча це і не стандарт, це лише один з напрямків в архітектурі і дизайні. Ми не кажемо, що десь погано, а десь гарно. Ми просто інші".
Інтерʼєр Some People мені був схожий радше на інтерʼєр галереї, аніж на концертний простір. Завдяки світлу однотонні стіни клубу виглядають затишними, а не стерильними, як це часто буває у інших просторах. Увечері усі головні для тусовщика локації підсвічуються, ніби підказки у відеогрі — бар, гардероб, окрема кімната, де можна перепочити або подзвонити комусь. Остання знаходиться біля бару. Там є диван, декілька крісел, рослина та великий кінескопний телевізор Sony.

Хоч ця кімната і нагадує інтерʼєр з "Загубленого шосе" Девіда Лінча, проте зовсім не вселяє тривоги, а може навіть і навпаки — там можна зібратися з думками, коли музика і світло вечірки починають перевантажувати. А на денних заходах світло з вулиці створює спокій та фокус.
Наприклад, для публічної майстерні проєкту "Харків: Спільне майбутнє" від Urban Reform, яку провели наступного дня після клубної події, поєднавши електронні сети зі спокен-вордом. Музичний акцент Some People завжди був на ламаній музиці, часто характерній для британської сцени. І та подія, на яку я потрапив, не стала винятком.

"Харків завжди був про ламаний ритм. У перших харківських клубах ще з кінця 90-х
всюди грали джангл, брейкс. Це те, що нам подобається. Це те, що ми хотіли транслювати. Це те, чого було на той момент менше в Києві. Хотілося показувати і цю сторону електронної музики, бо вона стара і вона працює. Ми ще до війни дивилися в ту сторону, намагалися підчерпнути щось для української сцени саме звідти", — говорить Денис про музичні орієнтири Some People.
Попри акцент на електронній музиці, простір Some People відрізняється від більшості клубів передусім своєю універсальністю. Нещодавно вони провели спільний вікенд з культовим берлінським клубом Tresor, під час якого виступали українські та закордонні діджеї, а також зробили широку лекційну програму від спікерів з Данії, Великої Британії та України.
Водночас у клубі можуть показати й нову колекцію модного бренду — нещодавно це був показ від Bob Basset, відомого створенням масок для Slipknot, Korn, Metallica та інших відомих артистів та гуртів. А наприкінці літа гурт "Тиск", створений резидентами Some People, випустив трек у співпраці з барабанщиком Prodigy Кіроном Пеппером.

Антон Назарко, один із співзасновників Some People, провів мене усіма недобудованими локаціями. Хоча у Some People немає жодної добудованої кімнати, принаймні так каже Денис. Серед тих локацій, до яких я не дійшов сам, були задній двір, на якому розташована ще одна сцена для вечірок, виставковий простір, який має запрацювати на другому поверсі, студія звукозапису, а у планах — робоча кухня.
Останніми тижнями увагу публіки приваблює AUDYTORIYA — кінозал та сцена, яку Some People будували впродовж двох років. Перше, що впадає в око — це динаміки, які виглядають, ніби деталі вінтажних автомобілів. Вони мають перламутровий червоний колір; у схожий відтінок пофарбовані сидіння у залі, такі ж самі, як і на стадіонах. Фарбу для стільців команда підбирала ретельно, один раз сидіння навіть довелося перефарбовувати. Але увага до деталей не обмежилася лише кольорами. Для зручності під кожним місцем встановлена дошка, яка тримає стілець під певним кутом. Кут, під яким мають знаходитися сидіння, команда обирала дослідним шляхом, щоразу підставляючи під них дошки різної товщини та запрошуючи посидіти людей з різною вагою тіла.

Окрім безпосередньо кінопоказів, на сцені AUDYTORIYA також відбуватимуться музичні виступи з акцентом на глибоке та усвідомлене прослуховування (вже встигли виступити Марʼяна Клочко та Nina Eba), а також вистави експериментального театру "Нафта".
"Нарешті "Нафта" отримала сцену, на яку вона заслуговує. Логістика тепер буде краща. Бо до того в нас все проходило на мейн-стейджі. І ми з панелей постійно будували або амфітеатр для театру, або сцену для концертів, або танцмайданчик для електронних подій. Два дні монтажу, два дні демонтажу — це дуже складно", — коментує Антон.
Та все ж головною мотивацією створити цю сцену стала потреба харківʼян у майданчику для авторського кіно.
"Був український фільм "Як там Катя?", знятий ще на довоєнні кошти. Він мене зворушив, але його взагалі не показували в Харкові. Після цього ми сперечалися із Мультиплексом — чому зараз, коли кінематограф ворога проникає в Україну, у нас не показують наше кіно? Це був такий момент, коли ми зрозуміли, що це має статися. І це точно підкинуло дров у наш паровоз", — каже Антон про перший поштовх до створення AUDYTORIYA.
Простір Some People продовжує розширюватися просто зараз, поки я пишу цей текст. Планується створення виставкової галереї для сучасного мистецтва, а також нової локації для театру "Нафта", де вони зможуть проводити лекції та інші заходи, присвячені театральній діяльності.
Вчитися танцювати заново
З початком повномасштабного вторгнення українським містам довелося перевинайти себе. І мова йде не тільки про інфраструктуру, пошук укриттів та планування маршрутів з урахуванням комендантської години. Нічне життя міст стало радше вечірнім і наповнилося новими обличчями. Частина старої тусовки мобілізувалася або переїхала у безпечніші місця, у той час як серед тих, хто не був залучений у міську культуру раніше, зʼявився інтерес до локальних ініціатив. І якщо, наприклад, у Києві нові люди повернулися до вже існуючих місць, то Some People у Харкові довелося збирати міську тусовку навколо свого нового простору з нуля.
"Формується новий пласт, люди вчаться. Я пам'ятаю перші вечірки, де під ламану музику багато людей навіть не розуміли, як рухатися. А згодом ти дивишся, ті самі люди приходять на третю вечірку і вже відчувають музику, краще розуміють себе, як поводитися, як танцювати", — коментує Денис.

Приватність та безпека людей на вечірці також є важливими факторами для будь-якого клубу, в тому числі і для Some People. Як і на більшості світових танцмайданчиків, у Some People на вході відвідувачам заклеюють камери на телефонах. І це не тільки для приватності, наприклад, військових, а й для більшого відчуття свободи на вечірці. Можна розслабитися і танцювати, не боячись потрапити до когось у сторіз чи тікток.
"Пох*й на хореографію. Як відчуваєш, так і пляшеш. Електронна сцена на те і створена — для вивільнення чогось. Це не про красиві танці", — додає Денис.

Через те, що цей прошарок культурної спільноти Харкова формується практично наново, Some People також проводить різні освітні заходи — лекції, майстер-класи тощо. Усі навчальні ініціативи обʼєднані спільною назвою SP School. Власне, з самого початку я мав відвідати саме такий захід — про серію лекцій Some People Invites Tresor, створену у співпраці з культовим берлінським клубом, але через транспортний колапс не зміг приїхати того дня до Харкова.
"Все почалося з того, що коли ми хотіли проводити перший івент, то зрозуміли, що в місті не залишилося світловиків, візуальних артистів, діджеїв, культурних менеджерів. Звісно, в нас була візія своїм прикладом повернути якусь частину людей назад і утримати тих, хто є. Ми розуміли, що це складний і довгий процес. І треба взяти і виховати нових. І вийшло, — пояснює Микита Деменков, співзасновник Some People, головний редактор медіа rap.ua та учасник гурту "Тиск".
"Серед наших резидентів вже є артисти, які виступають в Європі. Тобто це люди, які до школи грали зовсім трішки, а деякі і зовсім не грали, а зараз вони є гастролюючими артистами як в Україні, так і за кордоном або реалізують свої проєкти у Харкові. І ти бачиш наочно, як твоя школа впливає на місто".

Чим довше я перебував у Some People, тим більше переконувався, що порівнювати те, що я бачу і чую тут, зі своїм київським досвідом просто не має сенсу. Але деякі порівняння напрошувалися самі собою. Отже, вечірку 12 вересня я покинув близько 23-ї години, і після того, як я пішов, вона ще тривала.
Зазвичай усі київські заходи, на яких я бував, завершувалися не пізніше 22:20, аби гості встигли сісти на останній потяг метро. У Харкові, здається, на розклад громадського транспорту взагалі ніхто не зважав. І коли я почав ловити таксі до адреси, де ночував, здогадався, чому. Ціни на таксі в Харкові сильно відрізняються від київських. У Києві поїздка на ту саму дистанцію обійшлася б мені навіть дорожче за власне квитки на подію та напої в барі.
