Двічі біженка: як художниця Олександра Екстер тікала від більшовиків з рідної землі

Колаж УП
Двічі біженка: як художниця Олександра Екстер тікала від більшовиків з рідної землі

Цього дня, 18 січня, у 1882 році народилась знаменита художниця-авангардистка Олександра Екстер. Хоча сталось це у Білостоці, в родині білоруса та грекині, усе життя Олександра називала себе киянкою, адже майже 40 років прожила в Києві. Художниця вчилася у Київській міністерській жіночій гімназії, потім у Рисувальній школі Миколи Мурашка та Київському художньому училищі, 15 років жила на одній з центральних вулиць міста.

Першим великим проєктом, до якого долучилася Екстер, була підготовка до першої виставки у першому Міському музеї міста (Сьогодні – Національний художній музей України), для якої збирала експонати на Київщині для напряму "Гончарство" й облаштовувала "кімнату малоросійського багатого будинку 18 століття". А на Хрещатику після Другої світової однією з небагатьох вціліла будівля, у якій художниця організувала скандальну виставку нового мистецтва "Ланка".

Втім, рідне місто Олександрі Екстер довелося вимушено покинути, коли владу у ньому захопили більшовики. Як це було – йдеться у шостому епізоді подкасту Back to the Roots. З нагоди дня народження художниці, УП. Культура подає цю історію текстово. Спеціальна гостя випуску – Оксана Баршинова, мистецтвознавиця, заступниця директорки Національного художнього музею України.

Подкаст слухайте тут.

РЕКЛАМА:

Київ  Одеса

19 січня 1919 року. Одягнувши тепле пальто та вчергове перевіривши вміст наспіх зібраних валіз, господиня помешкання перш ніж залишити дім, наостанок озирається. Вона ніби намагається закарбувати у пам’яті кожну річ, яку залишає тут, поки ситуація в місті не владнається. Погляд спочатку спиняється на малюнках та вишивках на стінах, потім на плетеному українському килимі, а тоді на розписаній кераміці, яку вона привезла з експедиції понад 10 років тому з Дибинців.

Механічно поправляючи своє коротке неслухняне пухнасте волосся з легкою сивиною, вона наважується нарешті ступити за поріг квартири. Зачинивши двері на ключ, жінка швидко спускається з речами на перший поверх. На дворі на неї уже чекає мати її покійного чоловіка. Його не стало лише кілька місяців тому. Ще не оговтавшись від горя втрати свого сина, вона теж боїться залишатися в місті, тому наважилася на цю поїздку.

О. Екстер. Три жіночі постаті. 1909-1910. Полотно, олія. 63х60.

О. Екстер. Три жіночі постаті. 1909-1910. Полотно, олія. 63х60.

Надано Національним художнім музеєм

Їхній потяг з Києва до Одеси відправляється по обіді, але про всяк випадок, вони вирушають заздалегідь. Та навіть за кілька годин до відправки, залізничний вокзал уже вщерть заповнений людьми. Тиснява божевільна! В суцільний вузол сплелися проводжаючі, пасажири з квитками й без, та злодюжки, які користуючись з хаосу, витягають з кишень й сумок гроші та коштовності. Деяким крадіям вдається зірвати джекпот, знаходячи купюри у нишком розпоротій підкладці пальто тікаючих багатіїв.

Усі штовхаються, жінки кричать, діти плачуть. Проштовхнутися до потяга вкрай складно, не кажучи вже про те, щоб знайти своє місце. Пасажири набиваються у спальні вагони міжнародного класу по дванадцять людей замість чотирьох.

З великою затримкою у часі потяг нарешті рушає. Про те, що більшовики уже на підступах до Києва, свідчать звуки пострілів, які доносяться крізь стукіт коліс. Ще занадто свіжі у пам’яті киян спогади про штурм міста більшовицькими загонами під командуванням Міхаіла Муравйова, який вони пережили менш, ніж рік тому. Жорстока "червона окупація" з мародерствами й вбивствами тривала тоді 22 дні. Вдруге це пережити вони не хотіли. Тікаючи на тиждень-два до Одеси, де стояли союзницькі французькі війська, вони вірили у їхню допомогу.

Олександра Екстер. Іспанський танок. Ескіз костюма. Балет Ельзи Крюгер, м. Одеса, 1920 р.

Олександра Екстер. Іспанський танок. Ескіз костюма. Балет Ельзи Крюгер, м. Одеса, 1920 р.

Надано Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України

Олександра Екстер теж їхала з надією скоро повернутися. Вона тікала на південь разом з мамою покійного чоловіка Клавдією Олександрівною. Ще не здогадуючись, що її втеча з рідного міста та життя переселенки тільки починається.

Будинок на перехресті Фундуклеївської на Гімназійної

Двоповерховий дім Г-подібної форми стоїть однією частиною на вулиці Фундуклеївській, 27, (сьогодні це Богдана Хмельницького) а другою – на Гімназійній, 1, (сьогодні відома як Леонтовича). Саме у цій, другій частині, і замешкало молоде подружжя Екстерів. Будинок належав батькові Миколи Екстера.

Їхня квартира була немаленька, десятикімнатна. Дощата підлога тут лише в трьох покоях. В одній з кімнат – кабінет господаря помешкання, з внутрішнього боку будинку, на мансарді, Олександрі теж облаштували особистий простір – її творчу майстерню.

О. Екстер. Проєкт оформлення оперети. Аркуш із альбому «Театральні декорації», 1930. Папір, шовкографія. 24,5х31,5 см.

О. Екстер. Проєкт оформлення оперети. Аркуш із альбому «Театральні декорації», 1930. Папір, шовкографія. 24,5х31,5 см.

Надано Національним художнім музеєм України

З вікон квартири видно бані Володимирського собору. У двох хвилинах від будинку Оперний театр, а за ним простягається Хрещатик.

Про статки господарів також свідчить оздоблення. Стіни оббито французькими шпалерами. Не всі кияни можуть дозволити собі таку розкіш. Світло-оранжева вітальня, завішана нюрнберзькими барельєфами, була єдиним місцем в усьому домі, де око відпочивало від буйства барв.

"У її будинку, так само як у ній самій, впадало в око цікаве поєднання європейської культури та українського побуту. На стінах серед малюнків Пікассо, Леже та Брака можна було побачити українські вишивки, підлога була застелена плетеним українським килимом, до столу подавалися глиняні горщики з грибами, баклажановою ікрою, яскраві майолікові блюда з фаршированими помідорами", – згадувала помешкання Екстерів акторка Аліса Коонен.

"Ланка"

Екстер не писала українські сюжети, та українські елементи, крім її побуту, часто виринають у картинах різних періодів. Наприклад, на одній з ранніх робіт "Натюрморт з українською мискою". Назва говорить сама за себе. На картатій скатертині поруч з яблуками, морквою, цибулею і пляшкою молока художниця відтворила білі дибинецькі керамічні вироби, які вперше побачила під час експедиції з нагоди підготовки першої виставки для Першого міського музею, відомого сьогодні як Національний художній музей України. Є пізніший кубофутуристичний "Натюрморт з писанками", або ще одна рання робота, де фоном для зображених груш з яблуками Олександра малює український рушник.

О. Екстер. Проєкт оформлення циркової вистави. Аркуш із альбому Театральні декорації, 1930. Папір, шовкографія. 22,5х28,8 см.

О. Екстер. Проєкт оформлення циркової вистави. Аркуш із альбому "Театральні декорації", 1930. Папір, шовкографія. 22,5х28,8 см.

Надано Національним художнім музеєм України

Вишивку, як мистецтво, Олександра відкрила для себе у Вербівці, де між мальовничих садків та хат-мазанок під солом’яними дахами стояв розкішний двоповерховий маєток її товаришки Наталії Давидової, а поруч, у десяти кімнатах старого флігеля діяла її вишивальна майстерня. Що там відбувалося: Наталія Давидова влаштовувала експедиції, під час них збирали старі зразки вишивок, а потім віддавали в роботу вишивальницям і ті відтворювали їх, відроджуючи майже втрачені вишивальні техніки та прийоми. Відтоді, Олександра і починає вивчати та аналізувати українське народне мистецтво. Одночасно з життям у Парижі.

Після одруження Олександра жила на два міста: між Києвом та Парижем, де продовжила художню освіту. Місто вразило її розмаїттям нових художніх течій, кількістю мистецьких виставок та видань, та найголовніше "новим мистецтвом", не схожим на те, що вона бачила вдома у Києві. Саме тоді Пабло Пікассо, з яким уже познайомилася Екстер, а це 1907 рік, пише своїх "Авіньйонських дів", що вважаються першим кубістичним твором. На коричнево-сіро-синьому тлі зображено п’ять напівоголених жінок в русі, з кутастими обрисами тіл.

Просто уявіть, що у той же час вчитель Екстер, Микола Пимоненко, у якого вона вчилася три роки у Київському художньому училищі, пише свою "Ідилію". На ній зображено біля ставка парубка у капелюсі й чоботях та молоду дівчину у вишитій сорочці й колірних намистах. Її голова оперезана стрічкою. Праворуч від них двоє індиків як живі! Реалістичність зображеного Пимоненком вражає. Але сильно контрастує з тим, яким було уже на той момент уявлення про красиве у художників на Заході.

Тому Олександра вирішує це змінити, влаштувавши першу виставку "нового мистецтва" в Києві, представивши роботи молодих художників, які не боялися експериментувати. Виставку назвали "Ланка". Про відкриття написали чи не всі газети Києва. На вернісаж зібрався увесь міський бомонд. Відвідувачі роздивлялися картини, переглядаючись між собою та не розуміючи, як реагувати… Все стало зрозуміло, коли вийшли перші замітки у газетах та коментарі іменитих художників, таких як ще один вчитель Екстер, Микола Мурашко.

О. Екстер. Проєкт оформлення оперети. Аркуш із альбому «Театральні декорації», 1930. Папір, шовкографія. 20,8х31 см.

О. Екстер. Проєкт оформлення оперети. Аркуш із альбому «Театральні декорації», 1930. Папір, шовкографія. 20,8х31 см.

Надано Національним художнім музеєм України

"Не вміти зробити рельєф носа – це вже ганьба... Білки очей він хватив білилом. Це вже не декадентизм, це зветься трошки інакше – ідіотизм!" Не підбираючи слів, так Мурашко описав роботу Володимира Бурлюка.

Не обійшов він увагою і свою ученицю. "Щоб бути справедливим, я скажу, що у творах головної організаторки "Ланки" пані Екстер, у її картині "Океан. Берег Бретані" чимало привабливого, є глибина, є форма і тон. Але вона не піднесла інших художників до свого розуміння, поступилася, покинула, як і інші, фактуру матеріалу, щоб, приміром, каміння було схоже на каміння... Як сказати б, у сварці більш винний той, хто розумніший, так і тут – винна організаторка і головна учасниця".

Виставку рознесли у друзки: і публіка, і газетярі й імениті художники. Чому київській публіці не припали до душі картини нового покоління художників та що саме вони на ній продемонстрували?

"Найрадикальнішими роботами були роботи Володимира Бурлюка, які пропонували вихід з постімпресіонізму, це були геометризовані дуже зображення, які вразили публіку. Також на виставці відбувся свого роду "перформанс", тобто акцію Давида Бурлюка. Усім відвідувачам він роздавав свій маніфест "Голос імпресіоніста на захист живопису". Тут важливим є і саме слово "імпресіоніст", а також текст, у якому Бурлюк досить активно виступав за сучасний живопис, за новітній живопис французький, німецький, тобто за ті навіть тенденції, які в Києві були ще мало відомі", – коментує скандальну виставку 1908 року мистецтвознавиця, заступниця генерального директора Національного художнього музею України з виставкової роботи Оксана Баршинова.

Олександра  Екстер.Ескіз костюма Вакханки до вистави Фаміра Кіфаред І.Анненського. Камерний театр, Москва. 1916 р.

Олександра Екстер.Ескіз костюма Вакханки до вистави "Фаміра Кіфаред" І.Анненського. Камерний театр, Москва. 1916 р.

Надано музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України

За словами Баршинової, старше покоління художників, серед яких й інші вчителі Екстер, той же Микола Мурашко та Сергій Світославський, дивилось на завдання мистецтва інакше. Вони говорили про те, що мистецтво має відображати правду життя, воно має говорити про важливі для людей цінності, істини й спиратись більшою мірою на реальний образ світу. Митці ж наступного покоління формувалися в епоху, коли дуже інтенсивно розвивалася техніка, технології, побутові умови. Світ абсолютно змінювався.

"Всі ці речі, всі ці якості нового світу, звісно, змушують говорити вже про інше відчуття реальності, яке не можна передати тільки через видимі форми, просто через пейзажі чи портрети в Академічному дусі, тому починається пошук нової форми, найбільш адекватної, найбільш релевантною цим постійним змінам нового модерного світу", – каже Оксана Баршинова.

Відкриття народного, як мистецтва

Водночас Олександра Екстер одна з небагатьох художниць, у творчості якої можна простежити послідовний зв’язок українського народного мистецтва із авангардними течіями. Крім того, що вона брала участь у підготовці великої виставки українського народного мистецтва в майбутньому Національному художньому музеї України, вона долучилася до великої дослідницької роботи, яка велася у Вербівці, на Черкащині, зокрема.

"Екстер бачила, що українські народні митці не відображають видимий світ, вони його пропускають через певні принципи формотворчі і, відповідно, роблять його дуже лаконічним, виразним і геометризують його", – каже Оксана Баршинова. "Звісно, народні майстрі більше спираються на традицію, а авангардні митці винаходять свою версію, так би мовити, нових форм, але так чи інакше, вони рухаються тим же шляхом".

Експерименти з українською народною творчістю та новими напрямами у мистецтві Олександра продовжила у вже згаданій Вербівці, де діяла вишивальна артіль Наталії Давидової, перетворивши її у лабораторію авангардного мистецтва.

Олександра  Екстер. Ескіз костюма до вистави Ромео і Джульєта В.Шекспіра (“Постать з кинджалом”) Камерний театр, Москва. 1921 р

Олександра Екстер. Ескіз костюма до вистави "Ромео і Джульєта В.Шекспіра (“Постать з кинджалом”) Камерний театр, Москва. 1921 р

Надано Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України

До роботи вона запросила інших професійних художників, які теж експерементували з новими художніми напрямами. Серед них був і Казимир Малевич. Художники створювали ескізи для вишивок, експериментуючи з різноманітними техніками, змішуючи традиційні та новаторські стилі. Їхнє бачення доповнювалося й збагачувалося досвідом народних майстрів.

Через взаємодію фактури тканини, блиску шовкових ниток, різних напрямків стібків гладі виконаних у вишивці ескізи художників вигравали новими відтінками, об’ємом та лініями. Крім декоративних панно, подушок, скатертин, паперових шпалер, вибійок, вони створювали різноманітні аксесуари: шарфи, сумочки, розроблені спеціально для вишивки.

"Працювали на білій тонкій матерії кольоровими нитками. Вишивали гладдю, вистюжком, хрестиком різні речі: скатертини, серветки, сорочки, сукні, пальто. Кожній майстрині надавали узор для роботи і потім ретельно слідкували, як вона виконується. Доробляти додому вироби не давали", – згадувала роботу у вербівської артілі одна з її учасниць Одарка Буряченко.

Результати свого експерименту художники вперше представили 6 листопада 1915 року в московській галереї Лемерсьє на виставці "Сучасне декоративне мистецтво. Вишивки та килими за ескізами художників". Серед 280 робіт особливо виділялася подушка з вишитою кольоровою супрематичною композицією за ескізом Малевича. Також вирізнялися з-поміж іншого два чорно-білі й один чорно-срібний з полум’яним тлом шарфи Олександри Екстер. Поєднуючи вишивку та нову моду, художниця також представила пояс, сумку, хустку, парасольку і халат.

За цією виставкою була ще одна, не менш успішна. Хтозна, як би розвинулася ця співпраця далі, якби не трагічні історично-політичні події та не вимушена еміграція Екстер до Одеси.

Ще одна втеча

Того 1919 року її надія на повернення до Києва згасла доволі швидко. Через півтора місяці після Києва більшовики зайняли й Одесу. Олександра працювала цілі дні під акомпанемент шипіння й гуркотіння снарядів, котрі обстрілювати місто. Точно так само, як робила це під час обстрілів у Києві. Вона щоразу здригалася, але самодисципліна перемагала емоції.

Коли більшовики зайняли Одесу, тут-таки оголосили підготовку до першотравневої демонстрації. Вони зібрали художників, архітекторів, скульпторів, які мали підготувати місто до урочистостей. Олександру та ще двох художників призначили відповідальними за відділ живопису.

Декоративні панно завершували малювати в останню ніч проти 1 травня. Одне з них лежало на підлозі, коли напівсонний і втомлений художник з бригади Екстер випадково перечепився через відро, з якого вихлюпнулася фарба, і на зображенні червоноармійця миттєво розплилася величезна чорна пляма. Тієї ж миті комісар, який слідкував за їхньою роботою, направив на Екстер пістолет. Якби щось пішло не так – комісар сам би поплатився життям. Тож він не опускав свого маузера, доки Екстер не перетворила пляму на декоративний елемент. Спогади про цей епізод вона пронесе через усе життя й часто повертатиметься до нього, вважаючи найстрашнішим у своєму житті.

Олександра  Екстер. Ескіз костюма до вистави Ромео і Джульєта В.Шекспіра Камерний театр, Москва. 1921 р. 

Олександра  Екстер. Ескіз костюма до вистави "Ромео і Джульєта" В.Шекспіра Камерний театр, Москва. 1921 р.

Надано Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України

Розуміючи, що змін не буде, трішки більше ніж за рік, Олександра повернулася до Києва. Коли вона вийшла на київському вокзалі, побачене напевно шокувало. Гомінке колись місто було оповите глухою тишею. У повітрі більше не лунали постріли, які "проводжали" її тоді з Києва, але небезпека відчувалася шкірою. Вулиці порожніли, не ходив громадський транспорт. Після усього пережитого люди не висовувалися з домівок без зайвої потреби, аби не нариватися на неприємності, що могли закінчитися розстрілом чи відділком ЧК. Не працювали заводи й великі підприємства, магазини були зачинені, їжі в місті не було. Замість багатьох будівель – руїни.

Вона пробула в Києві чотири місяці, після чого у пошуках роботи перебралася на кілька років до Москви. У квітні 1924 року Екстер поїхала на Венеційську бієнале, де були представлені її роботи. До Радянського Союзу вона вже не повернулася.

У Франції вона прожила 25 років. Хоча Олександра знала французьку, мала там багато знайомих, адже протягом 8 років після заміжжя жила між Києвом та Парижем, їй не вдалося реалізуватися. Так, вона мала замовлення: ілюструвала книги, виготовляла маріонеток для кіно, створювала проєкти для вітрин "Галереї Лафаєт", виставляла свої роботи на міжнародних виставках… Але грошей завжди не вистачало, вона почала сильно хворіти і казала своїм друзям, що пробитися зараз у Парижі, у центрі величніших досягнень у живописі, місті прославлених імен, крім таланту, потрібні здоров’я, молодість і гроші.

Але навіть в еміграції, вона оточувала себе українським мистецтвом. Ось як згадувала французьке помешкання Олександри її словацька учениця Естер Шимерова-Мартинчекова в інтерв’ю мистецтвознавцю Георгію Коваленку: "На витончених поличках розміщувалися українські селянські миски, Екстер ними дуже дорожила, так само як і українськими ряднинами на диванах та кріслах. Цікаво, що присутність в домі предметів українського народного мистецтва сприймалися зовсім не як незвичайний прийом оформлення. Для Екстер українська кераміка, тканини, ікони, були частиною її життя, їй необхідно було бачити все це постійно, жити з цим щодня".

Поки Олександра влаштовувала своє життя в еміграції, частина її робіт, які залишилися вдома, зникли. Деякі за вказівкою радянської верхівки опинилися у так званому "спецфонді", як мистецтво, що "спотворювало соціалістичну дійсність" та мало бути знищеним. Дивом через кілька десятків років дві з її картин звідти були врятовані та зберігаються сьогодні у Національному художньому музеї України.

Радянському Союзу непотрібне було мистецтво, що ніяк не вписувалися у тогочасні канони єдино можливого напряму – соціалістичного реалізму. А сьогодні, коли міжнародні музеї пишаються, що мають у своїх фондах роботи Екстер, Росія приєднує постать художниці до імен російського пантеону митців, у якому чимало інших українців. Відтак мистецтво, яке СРСР колись прицільно знищувала, тепер використовується з метою прославлення "вєлікой русской культури".

Олександра  Екстер. Ескіз костюма до вистави Ромео і Джульєта В. Шекспіра. Камерний театр, Москва. 1921 р

Олександра Екстер. Ескіз костюма до вистави "Ромео і Джульєта" В. Шекспіра. Камерний театр, Москва. 1921 р

Надано Музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України

У Парижі Олександра Екстер пережила ще одну війну. Другу світову. Після цього її здоров’я суттєво погіршилося, вона працювала усе менше.

"Ця зима буде дуже тяжкою; це – дев’ята зима, яка буде (для мене) складнішою за роки революції. – Мені дуже тужливо, і я не бачу кінця цьому... Врешті, організм не може більше чинити спротив. Я знову хворіла кілька тижнів. У мене серцеві болі, я втрачаю свідомість, і мені складно ходити. Мені тяжко тут жити. Якби не моя хвороба, я пішла б, куди очі дивляться... Попри хворобу, я працювала щоденно; так час минає швидше...", писала Екстер скульптору та художнику Володимиру Іздебському в Америку.

Складних зим було ще дві. Після чого ранньою весною, у ніч, коли йшов дощ, серце Олександри Екстер зупинилося за тисячі кілометрів від дому.

Реклама:

Головне сьогодні