Як має виглядати людяний догляд за літніми. Приклад буферної зони

Є така приказка, що в житті все вдало продумано – окрім старості – старість це те, про що ми намагаємось не думати.

Бо поки ти можеш про себе подбати, так хочеться вірити, що так буде завжди… Але старечі будинки і хоспіси свідчать про протилежне, і це сумно.

Так, сумно закінчувати життя не дома. Вдома краще: як то кажуть, і стіни допомагають, однак і тут все далеко не однозначно.

Інколи трапляється так, що крім стін нікого немає, й ту саму "склянку води" наприкінці життя подає зовсім не той, на кого сподівався.

– Що я роблю для них? – Світлана кілька секунд збирається з думками. – Оце бабі Софії за водою прибігла, а ще дідусь в мене є, то з ним завтра до міста поїду документи відновлювати, бо загубив.

Бабі Марії картоплю позавчора копала… Та що треба, те й роблю.

Світлана Стефаніц – жителька Павлополю, працює з "Карітасом Маріуполь" – доглядає самотніх літніх людей у своєму селі.

У кожного з її підопічних своя історія самотності, але дуже схоже сумне сьогодення: вони не можуть обслуговувати самі себе та потребують сторонньої допомоги.

Проект на лінії зіткнення задіює 156 самотніх літніх людей, близько 200 хронічно хворих та людей з інвалідністю, 58 працівників у 5 селищах

З початком 2017 року за фінансової підтримки "Карітасу Австрії" та Австрійської Агенції з розвитку стартував великий проект: 156 самотніх літніх людей, близько 200 хронічно хворих та людей з інвалідністю, 58 працівників, 5 селищ на лінії зіткнення задіяно в проекті, який координує "Карітас України".

Загалом на Донеччині та Луганщині понад 200 місцевих мешканців в селах буферної залучені до роботи по догляду та близько 1200 осіб отримують медичну допомогу та паліативний догляд.

Коли проект запускали, то не всі розуміли, що воно таке і як воно працюватиме. Адже, ADA Healthcare це соціальний захист, який здійснює не держава, а міжнародний благодійний фонд, але це європейський досвід паліативної допомоги.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ У НАС

На початку проекту команда "Карітасу" провела моніторинг по селах буферної зони, підконтрольних Україні, та зібрала інформацію про людей, що потребують допомоги.

Навколо цих людей завжди знаходяться добрі сусіди, яким не шкода свого часу, сил та навіть грошей, аби допомогти літній самотній людині. В "Карітасі" їм запропонували долучитися до команди.

– В мене за проектом троє підопічних, – розповідає Світлана Стефаніц. – Але, якщо чесно, я допомагаю ще одному дідусю, тож в мене їх четверо.

Це непогана робота для мене – я отримую близько 3000 гривень, а зараз у нас, в Павлополі, дуже складною з роботою навіть не постійною.

Навколо літніх людей завжди знаходяться добрі сусіди, яким не шкода свого часу, сил та навіть грошей, аби допомогти літній самотній людині. В "Карітасі" їм запропонували долучитися до команди

Тарас Артеменко координатор проекту в "Карітасі Маріуполь" пояснює деталі співпраці з доглядальниками:

– Місцеві мешканці працюють з нами за договором співпраці. Кожен з них доглядає трьох літніх людей або людей з інвалідністю.

П’ять днів на тиждень вони відвідують своїх підопічних та протягом години виконують все, що людині потрібно.

Звісно, що важка праця, така як ремонти будинків чи орання землі не входить до послуг, що надають наші працівники. Але вони все ж таки сусіди, і, часто, наші дівчата роблять більше, ніж зумовлено договором.

[L]Олена працює в Мирному. Коли в будинок Єлизавети Савеліївни, яку вона доглядає, влучила міна, Олена забрала жінку до себе.

Кілька місяців літня підопічна мешкала в родині Олени і, зрозуміло, що таке відношення не прописане у договорі.

– А як Різдво було, то я куті наварила та побігла своїм бабусям роздавати, вітати їх зі святом, – розповідає Олена.

В селах не працює "офіціоз", бо всі ж свої.

В Андріївці Ніна своєму підопічному, Валерію Лукичу, віддала свої, з дому, штори, подушки, ковдри, бо в покинутого старого хата взагалі майже валиться, а про затишок годі й мріяти.

УНІКАЛЬНИЙ ПІДХІД

Завершити життя вдома, де спогади, де все рідне, і нехай ти на самоті, але ж вдома! Цього, мабуть, бажає майже кожна літня людина. І проект "Домашня опіка" "Карітасу України" пропонує унікальний підхід в наданні соціального супроводу.

Всі 58 жінок-доглядальниць пройшли тренінги з паліативної допомоги.

Звісно, що вони не мають права робити спеціальні медичні маніпуляції, такі, як уколи чи крапельниці, але побутові навички медичних сестер мали змогу отримати від досвідчених колег з медичною освітою зі Львова та Маріуполя.

Доглядальниці не можуть робити спеціальні медичні маніпуляції, такі, як уколи чи крапельниці, але побутові навички медичних сестер у них є

Крім того, в будь-яку мить лікарі та медичні сестри команди "Карітас" на зв’язку, аби дати пораду та підтримати.

Галина Єгорова, соціальний працівник проекту, розповідає, як важко дівчата-доглядальниці переживають смерть своїх підопічних, адже люди літні й нікуди не подінешся від неминучого, а відносини з людиною не регламентуються договором.

– Приїхали до Мирного, прийшла Люда, очі червоні, плаче: принесла здавати особисту справу "свого" дідуся.

А був випадок, коли в суботу зателефонувала Юля з Павлополя, я одразу зрозуміла, у чому справа, бо дівчата не телефонують зазвичай у вихідні.

Плаче мені у слухавку: "Помер Філіп Степанович! Що мені робити!? Я до нього так прив’язалася!"

Цей досвід підтримки, простягнутої для допомоги руки, виходить за рамки проекту та дає поштовх розвитку громад.

Наприклад, в Мирному Світлана Середа, зібрала активних жінок з числа тих, з ким працює в проекті ADA Healthcare, та вони створили громадську організацію. І в них великі плани щодо позитивних змін в своїй громаді.

Ірина Перкова, "Карітас Маріуполь", спеціально для УП.Життя