"Це частина мене", або Чому деяких людей дискримінують через зовнішність

11916
19 грудня 2017

Кілька місяців тому в мережі була опублікована колонка Юлії Попової – дівчини, яка народилася з лінфангіомою, тобто доброякісною пухлиною на обличчі.

Попова розповідає, як пройшла різні етапи сприйняття своєї зовнішності: від усвідомлення своєї інакшості через відчуження інших, та пластичних операцій, які не були життєвою необхідністю, до остаточного прийняття себе.

За українським законодавством, її ситуація не підпадає під жодну з 15-ти ознак дискримінації. Проте через зовнішність Попова все життя була змушена боротися за базові права – наприклад, одного разу їй відмовили у працевлаштуванні.

Дискримінація за зовнішніми ознаками – явище поширене, і мова тут може йти як про вроджені особливості зовнішності на кшталт вітіліго, родимих плям, шкірних захворювань тощо, так і про свідомі зовнішні зміни – татуювання, пірсинг, незвичайна зачіска тощо.

22-річна канадська професійна танцівниця Кассандра Нод народилася з величезною родимкою.
Її батьки не стали звертатися до лікарів з проханням про видалення, через острах наслідків.
Все дитинство і юність Кассандри пройшли в знущаннях і глузуваннях хуліганів, однак дівчина
вважає, що цей акцент робить її образ більш унікальним і незабутнім. Фото People

Нерідко такі люди привертають до себе забагато уваги: в "кращому випадку" на них тицяють пальцем на вулиці, в гіршому – не беруть на роботу або уникають прямих контактів.

Так, наприклад, минулоріч видання "Факти" писало про 24-річну жительку Полтави Марину Дудку, яка має комплекси через вугрі на обличчі – акне, яке, ймовірно, передалося їй від батька.

Дівчина скаржилася журналістам, що не може знайти роботу – її нікуди не беруть, аби "не лякала людей".

Багато хто також вважає, що висипи на її обличчі – щось заразне.

З подібним ставленням оточуючих все життя стикається киянка Олена.

Від народження дівчина має рідкісний синдром Нетертона – це генетичне захворювання, яке проявляється у швидкій регенерації шкіри та незначному почервонінні уражених ділянок. В результаті, шкіра стає надмірно сухою і швидко лущиться. Сторонні нерідко плутають це із опіком.

"Хочу я чи ні, я привертаю до себе забагато уваги. Коли була маленька, наприклад, мене часто питали: "А що з тобою?". Зараз я, зазвичай, відповідаю: "Зі мною? А що зі мною?" – розповідає Олена.

Хоч синдром Нетертона – захворювання генетичне, воно не передається від батьків до дітей напряму. Так, у родині Олени, наприклад, ані її батьки, ані жоден із родичів, наскільки їм вдалося з'ясувати, цього захворювання не мали.

Олена від народження має рідкісний синдром Нетертона. Фото Насті Теликової

Жінки, що мають цей синдром, можуть народжувати цілком здорових дітей. Олена спілкувалася з різними медиками та намагалася шукати можливості для лікування, проте з'ясувала, що єдиний варіант – генна терапія.

"У дитинстві я була досить активною, при цьому, мені не дозволили іти у школу, в клас з усіма дітьми. До 5-го класу я навчалася винятково вдома, до 9-го ходила до школи індивідуально, займатися з вчителями там.

Випускні класи – 9, 10, 11-й класи, закінчувала уже з усіма. І це було трошки дивно, бо особисто я сама для себе не бачила жодних перепон, які завадили би навчатися з усіма постійно", – розповідає Олена.

Після школи дівчина вирішила, що хоче здобути вищу освіту й стати фотографом. Коли вона разом із батьками прийшла у поліклініку, аби взяти там довідку "Форма №86-О", необхідну для вступу в університет, лікарка відмовила. Довідку довелося брати в іншому місці.

"Вона просто сказала, що не дасть довідку, бо це "її відповідальність", – згадує співрозмовниця.

Зараз у мене є всі необхідні довідки: про те, що я можу відвідувати басейн, спортзал, що моє захворювання – не заразне і не шкідливе для інших, що я можу працювати з дітьми".

Тривалий час співрозмовниця стикається із неприємною, часом навіть дивною реакцією оточуючих. Хтось робить вигляд, що її просто нема, інші – бояться контактувати з нею та демонстративно виказують супротив і опір.

"Нещодавно була ситуація: мені було вкрай необхідно купити на завтрашній день набір гумок для волосся – таких, у вигляді пружинок.

Був вечір, майже всі магазини вже закрилися. Я побачила один відчинений, підійшла, а продавець каже, мовляв, я нічого вам не буду продавати", – розказує Олена.

Канадська фотомодель і активістка Вінні Харлоу відома тим, що зробила кар'єру моделі,
страждаючи від вітіліго, порушення пігментації шкіри

Кілька разів дівчина стикалася і з тим, що її демонстративно не хотіли обслуговувати офіціанти у кафе.

Через свою зовнішність дівчина також стикається з дискримінацією у сфері працевлаштування.

Олена згадує, як одного разу намагалася влаштуватися фотографом в компанію, де треба було знімати дітей.

Весь час, поки спілкувалася із потенційними роботодавцями – керівниками компанії онлайн чи по телефону, все було добре. Її роботами зацікавилися та запросили на співбесіду.

Проте як тільки побачили дівчину особисто, одразу почали "обережно" натякати, що співпрацювати у них не вийде.

"Жінка почала казати, мовляв, ну ви розумієте, у нас же у всіх тут медичні книжки, –говорить Олена. – А я дивлюся на неї і думаю, ну і що, у мене теж медична книжка. Можливо, навіть "чистіша" за вашу".

Тоді дівчина дуже засмутилась, що роботодавці оцінюють її не за талантом, професійними якостями та портфоліо, а за зовнішністю. Питання працевлаштування досі лишається для неї актуальним.

"Чесно кажучи, трішки набридло, коли, наприклад, їдеш у метро, і жалісливі бабусі раптом починають без дозволу давати поради з народної медицини, починаючи від уринотерапії й закінчуючи йодовою сіткою", – додає Олена.

Іноді люди самі йдуть на свідомі зовнішні зміни – татуювання, пірсинг, незвичайна зачіска –
і це їх вибір. Фото serg269/Depositphotos

Діана Маркович з міста Кропивницький розповіла "Українській правді. Життя", як їй відмовили у працевлаштуванні через зелений колір волосся. Тоді дівчина закінчувала четвертий курс університету і хотіла влаштуватися на практику в школу.

"Сказали, що маю неналежний вигляд", – згадує Маркович. Дівчина фарбується у яскраві кольори протягом шести років. Періодично чує у свою адресу зауваження та вигуки від перехожих.

"В основному, на вулиці кричать, мовляв, о, зеленкою пофарбувалася. Нещодавно якісь хлопці сказали, що поголили б мене", – розповідає вона. Проте додає, що останнім часом подібних ситуацій поменшало, люди стали сприймати її спокійніше.

"Зазвичай, такі відмови базуються не на законодавчих нормах, а на особистому упередженому ставленні, яке, на жаль, присутнє у багатьох. Якщо такий викладач прийде працювати до школи, проти будуть, в першу чергу, батьки, і це – сумно", – коментує юристка Ксенія Проконова.

Юристка пояснює, що відмови за зовнішніми ознаками базуються не на законодавчих нормах, а на
особистому упередженому ставленні. Фото olly18/Depositphotos

Інша співрозмовниця, Наталія Васильчук, розповідає, як досить велика родима пляма на плечі стала неприємним "відкриттям" для її колишнього хлопця.

"Коли вирішили, що разом нам не бути, почали говорити одне одному речі, які раніше замовчували, – згадує Васильчук. Ім'я дівчини змінене за її проханням. – Він зізнався, що коли вперше побачив мою пляму, його це налякало і відштовхнуло. Та так, що ми потім рік не спілкувалися.

Згодом, коли між нами почалися романтичні стосунки, йому щодня доводилося "переступати через себе".

Проте виявилося, що це ще не все. Також сильне збентеження у хлопця викликала родимка на сідниці дівчини.

"Першою реакцією на такі заяви у мене був сміх. Мені навіть прикро не було. Просто смішно.

Ну як людина, тим більше той, у кого є до тебе почуття, може звертати увагу на такі речі? Мені це не зрозуміло. Але, чесно кажучи, з кожним днем було все більш прикро", – ділиться переживаннями дівчина.

Зізнається, що раніше не відчувала себе "особливою" або "не такою" через родиму пляму. Так, коли була маленька, постійно чула глузування однокласників, але проблемою для себе це не вважала. Інші партнери також не виказували здивування чи занепокоєння з цього приводу.

Проте після останньої ситуації Васильчук певний час навіть думала про хірургічне видалення родимки та зведення родимої плями.

Зараз – заспокоїлась. Каже, що нічого у собі не виправлятиме: "Вони не злоякісні, а значить – це частина мене, яка мені не загрожує. І міняти себе заради чужої думки я не стану".

На тому, що треба бути собою, наполягає і Олена. Як приклад наводить історію про австралійку з таким самим захворюванням, яку відмовився довезти до пункту призначення таксист. Він обурився, що пасажирка, яка намастила себе товстим шаром зволожуючого крему, може забруднити салон авто.

Насправді ж, крем – життєва необхідність для людини, яка через таке захворювання має надмірну сухість шкіри. Ображена австралійка вийшла на одиночний пікет із транспарантом, аби привернути увагу людей до порушення своїх прав.

"Чи зробила б я таке в Києві? Не знаю, – зізнається Олена. – Всі ми люди. І якісь окремі складнощі будуть викликати завжди.

Не треба боятися контактувати з іншими, питати у них про те, що здається незрозумілим. Потрібно бути толерантними одне до одного. Зовнішність чи будь-які фізичні відмінності не мають ставати на шляху до вашого щастя чи самореалізації".

Олександра Горчинська, спеціально для УП.Життя в рамках Кампанії проти дискримінації

powered by lun.ua

Головне на сайті