Повний текст засідання Рахункової палати зі скандальною фразою заступника Супрун про смерть онкохворих
"Українська правда. Життя" отримала аудіозапис засідання Рахункової палати і публікує його повний зміст для ознайомлення усім охочим.
Рахункова палата також оприлюднила свій звіт, який розглядали на засіданні. ПОЧИТАТИ ЙОГО МОЖНА ЗА ПОСИЛАННЯМ.
 |
– Переходимо до першого питання порядку денного про розгляд звіту про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, виділених Міністерству охорони здоров'я України для лікування громадян за кордоном.
Прошу, Василь Іванович.
– Маю честь представити до вашої уваги звіт про результати аудиту ефективності використання коштів, які виділялись останнім часом на лікування громадян України за кордоном.
Ви, напевно, звернули увагу на те, що звіт подано в дещо іншому форматі. Він зручний для читання і структурований у вигляді підрозділів, кожен з яких містить коротке резюме, законодавчу базу, виявлений стан справ, висновок і рекомендації.
Це цілком відповідає міжнародним стандартам і кращій світовій практиці.
Сподіваюся, що така форма подачі полегшить сприйняття інформації нашими основними користувачами, а саме: парламентом, урядом і суспільством.
Адже у кожному підрозділі можна знайти висновок, рекомендації до нього і зрозуміти правові підстави, які саме аудиторські докази були зібрані відносно конкретної порушеної проблеми.
Думаю, що нам самим, буде, безумовно, легко потім оцінити фактичний стан виконання рекомендацій, наданих в ході звіту.
До речі, це не є нашою власною ініціативою як колективу авторів цього звіту, а є виконанням рішення засідання Рахункової палати від 13 09 минулого року, яким було затверджено відповідний аудиторський звіт, який був підготовлений в рамках співпраці Рахункової палати з німецьким товариством міжнародного співробітництва GSZ? І рекомендовано нам рішенням засідання проведення таких аудитів як невід'ємного додатка до нашого майбутнього регламента.
Щодо встановленого стану справ і зроблених висновків.
Зазначу, що міністерство охорони здоров'я фактично не виконало рекомендації Рахункової палати, які були дані ще в 2015 році.
Фактично, з 10 рекомендацій, які були надані, виконано повністю лише одну.
Цілісну та прозору процедуру лікування українських громадян на лікування громадян за кордоном, як і в попередній перевірений період, міністерство не створило.
На жаль, ніякої відповідальності за невжиття управлінських рішень з імплементації тих рекомендацій, які ми раніше давали в 15-му році, ніхто з посадових осіб міністерства не поніс.
Тому міністерству з цим варто розібратися. І, як слушно запропонував член ради Яремчук Ігор Миколайович, з яким ми в робочому порядку обговорювали цей звіт, слушною є його пропозиція притягти винних у цьому до відповідальності – за невжиття заходів з реалізації рекомендацій.
Величезною проблемою є недоліки нормативного забезпечення і ті нормативно-правові акти, які два роки визначали порядок направлення громадян на лікування за кордон.
Вони, фактично, створили не умови для лікування, а створили умови для роботи посередників під час закупівлі послуг з лікування громадян за кордоном.
Порядок, який у 2017 році був прийнятий урядом щодо направлення громадян на лікування 1079, він також і сьогодні є дуже недосконалим і, на нашу думку, не забезпечує ефективного, дієвого і прозорого, саме головне прозорого, регулювання і не усуває корупційних ризиків, які ідентифіковані в ході проведення аудиту.
На жаль, змін до цих нормативних актів МОЗ як головний розпорядник цих коштів, своєчасно не ініціювало.
Незважаючи на ці прорахунки та допущений ряд інших помилок, обсяг асигнувань, уявіть собі, з державного бюджету, який виділявся на цю мету за останні 5 років, неуклінно збільшувався і зріс за 5 років у 12 разів.
Уявіть, що в 2013 році це було 52 мільйони, і зараз у 2017 році ми маємо 628,3 мільйонів гривень.
Проте головний розпорядник не забезпечив належного контролю за ефективним використанням цих коштів.
І, беручи бюджетні зобов'язання, ви подумайте, це кричущий факт бюджетного порушення, не спромігся укладати угоди з медичними закладами зарубіжних країн, що є серйозним бюджетним правопорушенням.
Неналежною була робота та співпраця з благодійними організаціями, оскільки є ризики подвійної оплати і нераціонального, неефективного використання бюджетних видатків.
Щодо якості і результативності лікування, яке надавалось за кордоном, його якість і результативність МОЗом, на жаль, ніяк не оцінювалось.
Цифри говорять самі за себе.
З направлених за рахунок коштів державного бюджету 358 громадян.
Наявна інформація – лише 175. Тобто 50% тільки є наявна інформація про результати, хто і як пролікувався.
А ось тих, що є, 43 громадяни померли. Тобто 25% померли під час лікування або під час його завершення.
Ідентифікація цих причин, аналіз, на жаль, відсутній.
Хочу наголосити, що вартість лікування за кордоном є у 2 або навіть у 5 разів у деяких випадках є дорожчою порівняно з тим аналогічним лікуванням, яке може надаватись тут в Україні.
При цьому збільшення обсягів на лікування громадян за кордоном не лише стимулює вирішення соціально значущої проблеми, її розвиток, нашої саме медицини і підвищення їх спроможності.
А, фактично, ми сприяємо розвитку медицини інших країн.
Фактичний стан використання коштів характеризувався тим, що з порушенням чинного законодавства використано 24 мільйони, говорю в гривнях.
Неекономно, непродуктивно, нерезультативно – це 286 мільйонів.
Загалом це складає понад третину від перевірених коштів, які витрачені на лікування громадян. Тобто 994 мільйони.
Тобто третину використали з порушеннями, непродуктивно, нерезультативно, тобто не в коня корм.
При цьому неефективні управлінські рішення МОЗ, бюджетне асигнування в сумі 19,9 мільйонів гривень до кінця 2016-2018 років залишалися не використаними.
А в нас же є кому поїхати. Є діти, люди, які потерпають від цих хвороб. Ці громадяни України не отримали відповідного лікування.
Концептуальним є те, що в Україні не створені належні умови, в тому числі правові, для трансплантації органів та клітин.
І внаслідок цього держава вимушена витрачати значні бюджетні кошти на організацію такого лікування за межами країни.
При цьому наші вітчизняні клініки та українські фахівці з трансплантації органів та клітин є незадіяними.
Фактично для проведення трансплантації органів існуюча в Україні клінічна база використовувалась лише на 9% або 27% від наявної потужності. А в окремих установах не використовувалась взагалі.
Для проведення трансплантації кісткового мозку задіяно було лише трохи більше, ніж на 60%.
Разом з тим 90% громадян, які були направлені за кордон, потребували саме такого лікування. І мали б змогу його отримати у вітчизняних закладах.
Дуже справедливо, не можу не послатися на статтю Ольги Вадимівни (Богомолець – УП), в останній статті її "Дзеркалу тижня", там було дві статті, одна саме присвячена проблемі, яку ми зараз розглядаємо. Дуже влучно сказано:
"Катастрофічною, навіть порівняно з сусідами, можна назвати ситуацію в Україні. Ми відстали від них на цілу епоху. У нас проводиться 3 трансплантації на 1 млн населення, тобто 130 операцій на рік. При тому, що понад 5000 українців щороку потребують пересадки органів. Нирка – 2500 громадян отримують пересадки, печінка – 16500 тисяч громадян, серце – понад 100 осіб, кісткового мозку – 300. Це річні дані. Це дуже хороша і правильна стаття, там резюмоване напрямки законодавчого врегулювання цих проблем.
А щодо нашого аудиту. Міністерство які заходи вжило. Понад 6 років не створена єдина державна інформаційна система трансплантації.
До цієї системи, хочу пояснити, вносяться відомості про громадян, яким потрібна транплантація, та про осіб, що заявили про свою згоду або незгоду стати донорами у разі смерті.
Безумовно, немає також і роз'яснення у відповідних засобах масової інформації, роз'яснення населенню щодо необхідності існування та розвитку трансплантації та суспільної користі посмертного донорства.
Теж от у Ольги Вадимівни там є "згода" і "незгода", такі поняття… Презумція згоди, презумція незгоди. Це має бути… законодавство… створено відповідно для цього. Є відповідний законопроект.
Трансплантація органів має безумовні переваги перед іншими методами лікування щодо якості та тривалості життя пацієнтів та значно є вигіднішою з економічної точки зору.
Але і міністерством, і київською міською державною адміністрацією, де на території якого є відповідні центри, багато вже років не вживають ніякі заходи щодо, наприклад, вирішення питання надання Київським центром трансплантації кісткового мозгу медичної трансплантації усім громадянам українським, які її потребують.
А також відновлення проведення в Україні трансплантації стовбурових клітин, це кістковий мізг від родинних донорів дорослому населенню.
Тоість в рамках навіть існуючої законодавчої бази можна було б це проводити.
Но на жаль, ніякі заходи з приводу цього не вживаються. Центр не фінансується.
Ті трансплантації, які здійснюються, вони проводяться лише за рахунок спонсорської або благодійної допомоги коштів громадян.
Обладнання, яке було закуплене раніше, за часів злочинної влади (усміхається – УП), воно старіє і створює ризики його функціонування, воно ж час іде вперед, технології розвиваються.
Але потужність цього центру становить 100 трансплантацій на рік. Тобто більше 30% щорічної потреби в державі воно може закрити.
До чого це може призвести? Це може призвести до того, що ми втратимо взагалі можливість проведення трансплантації кісткового мозку. А ми ж країна, яка потерпає від Чорнобильської катастрофи (усміхається – УП).
Інших же ж багато хвороб супутніх. В результаті збільшується кількість громадян, які потребують знову лікування за кордоном.
Знову будемо фінансувати іноземну медицину і зросте навантаження на державний бюджет, посилиться соціальна напруга.
На наш погляд, при ознайомленні зі звітом міністерство охорони об'єктивно оцінила зроблені висновки і звернула увагу, як нам здається, на ті ризики, які ми висвітлили в проекті звіту.
І, наскільки я знаю, вже знаходиться в процесі вжиття адекватних заходів щодо мінімізації цих ризиків і забезпечення продуктивного, результативного, економного використання бюджетних коштів.
Дякую за увагу.
– Прошу сідати. До виступу запрошую народного депутата Богомолець.
ВИСТУП ОЛЬГИ БОГОМОЛЕЦЬ
– Шановні колеги, шановний пан голово. Хочу подякувати вам за вашу роботу, тому що для депутата, для мене особисто Рахункова палата – це практично єдиний орган депутатського контролю, який надає доцільну важливу інформацію, яка має сприяти змінам в державі, системним змінам в державі, заради яких ми і намагаємось і працюємо у владі.
Два роки тому, коли на моє звернення було проведено перший аудит лікування за кордоном, це було зроблено саме тому, що ми чітко розуміли, що недопрацювання міністерства охорони здоров'я приводять до абсолютно неправильного використання коштів.
Тому що коли ми відправляємо дитину на трансплантацію кісткового мозку в Білорусію, платимо там за цю дитину 150 тисяч доларів чи євро.
То саме в Україні, якщо ми закупаємо ті стовбурові клітини, це можна зробити за 20 тисяч, і загальна вартість 50 тисяч.
Тобто на ті самі гроші ми можемо пролікувати тут вдома в 3-4-5 разів більше пацієнтів.
І якщо ми говоримо тільки про цю категорію, у нас щорічно 300 дітей потребують такої трансплантації.
І держава, відправляючи українських дітей за кордон, розписується у власній не-спро-мож-нос-ті лікувати наших дітей тут, в Україні.
Чия це неспроможність? Чи наші лікарі не можуть це зробити? Можуть. І зроблять це.
Не вистачає для включення трансплантації тут в Україні одного документу, не закону. Власне, порядок перевезення донорських стовбурових клітин через кордон. Більше нічого не потрібно. Один документ, один! Який має зробити міністерство охорони здоров'я і затвердити Кабмін.
Це було зрозуміло ще три роки, коли я прийшла в парламент.
Власне, я думала, що за допомогою Рахункової палати мені вдасться змусити міністерство охорони здоров'я просто зробити ті базові документи, які потрібні, щоб вже сьогодні ми робили трансплантацію кісткового мозку від неродинного донора тут, в Україні.
І це було перше завдання, якраз прийшла нова команда. І це був перший звіт, на якому нова команда була присутня.
Ми не давали їм ніяких зауважень, сподіваючись, що просто елементарні поради Рахункової палати будуть виконані командою.
Я нічого навіть коментувати про роботу міністерства охорони здоров'я сьогодні не буду. Тому що є рішення комітету охорони здоров'я визнати виконання програми лікування за кордоном абсолютно незадовільною. Є рішення комітету охорони здоров'я визнати роботу міністерства охорони здоров'я незадовільною.
Воно базується, наше рішення, не на емоціях.
Базується на тому, що до мене кожного дня практично в фейсбук або на смс пишуть люди: "Караул! Караул! Рятуйте! У мене дитина помирає!".
Діти помирають тут, їх ми навіть не встигаємо відправити, тому що вони не встигають пройти цю усю процедуру.
Тому я вважаю, що сьогодні навіть карати міністерство охорони здоров'я за невиконання цього немає сенсу.
Тому що йде пряме покриття прем'єр-міністром роботи міністерства охорони здоров'я, яка є незадовільною, неадекватною.
Тепер що стосується використання коштів по лікуванню за кордоном.
Ще раз наголошую: лікування за кордоном – це демонстрація держави своєї власної професійної неспроможності.
Наші лікарі є спроможні робити трансплантації. У нас не вистачає тільки елементарних документів. Паперів. У нас навіть гроші є для цього.
За ці самі кошти, які ми сьогодні використовуємо за лікування за кордоном, за останні 10 років це 2 мільярди гривень.
13-15 рік – 2,5 мільйони доларів, пів-мільйона євро.
Зроблені десятки втручань, результати яких на сьогодні невідомі.
Тому що міністерство не відслідковує, власне, які є результати тих трансплантацій, які проведені за кордоном.
І за ці самі гроші можна було зробити тисячі операцій в Україні і врятувати життя українських дітей, українських громадян.
Сьогодні в світі живе понад 1 млн людей з трансплантованими органами.
Через 20 років половина операцій, які будуть робитись в світі, це будуть операції по трансплантації.
Трансплантувати будуть не тільки серце. Трансплантувати будуть латку на серце, трансплантувати будуть 3D-каркаси, з яких можна буде робити втрачені органи. Це абсолютно нормальний розвиток, так воно буде. Чому ми це не робимо?
Тому що хтось не спроможен написати папірець і його затвердити?
Це ганьба і сором для держави. Тому зараз звертаюсь до голови Рахункової палати.
Невиконання і непублікація звітів Рахункової палати… Тоді у мене стоїть питання: а для чого взагалі Рахункова палата?
Це чийсь кишеньковий орган? Працювали-працювали, потім прем'єр заховав у сейф, ніде ні оприлюднення інформації, ні реакції на цю інформацію… Результату 0!
Страждають громадяни і довіра до влади. До цієї самої влади, що покриває ці помилки.
Помилки потрібно визнавати і виправляти. І для цього ми з вами тут є.
Тому ще раз, пане голово, звертаюсь до вас: всі мої важелі впливу – вони вичерпані.
Тобто друга перевірка була зроблена так само відповідно до мого запиту.
Вона продемонструвала, що ситуація за два роки не те, що не покращилась, вона погіршилась!
Нічого з простих рекомендацій, які не потребували винесення ніяких законів в парламент, не було виконано.
Тепер щодо розвитку трансплантації взагалі. Підготовлений закон. Сподіваюсь, завтра він буде винесений в парламент, депутати будуть голосувати, і тоді вже напрямок трансплантації органів зможе розвиватись в Україні.
Дякую за вашу роботу, за вашу увагу і хочу нагадати, що хоч Рахункова палата і рахує гроші, за цією кожною копійкою стоїть життя людей.
Не знаю, чи це висвітлено у вашому звіті, я попросила б звернути увагу.
Є внутрішній аудит міністерства охорони здоров'я, який сам себе перевіряв як він що виконав. Це було зроблено в минулому році. Вам потрібно цей документ долучити до свого звіту.
Друге: у нас ще є клінічний набір препаратів, які потрібні для лікування людей. Те, що сьогодні міністерство… Це, власне, заяви міжнародних експертів… Про те, що міністерство сьогодні не дозволяє закуповувати препарати, завозиться і купується половина від того, що потрібно.
А половина не працює. Якщо лікувати дитину, готуючи її до трансплантації, тільки половиною препаратів, то це все одно, що нічим не лікувати, тому що у неї буде рецидив, тому що потім життя дитини знову буде під загрозою.
І мова йде про закупівлі, які проводяться за допомогою міжнародних організацій, які проводила Рахункова палата, їх контроль також продемонструвала кількість порушень, ніяких змін в цьому напрямку також не відбулось. Дякую.
ГОЛОВА РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ ВАЛЕРІЙ ПАЦКАН
– Шановна Ольга Вадимівна. Поки ви доходите до робочого місця, я хочу вас запевнити, що Рахункова палата після обрання її нового складу публікує всі звіти і буде давати їх суспільному обговоренню. Будь ласка. У вас є парламентський контроль. Ми будемо лише раді, якщо парламент проголосує як один з механізмів контролю за рішеннями Рахункової палати.
Ми прийдемо в парламент з законопроектом, який посилить контроль Рахункової палати, тому що на сьогоднішній момент дійсно ми проводимо фахові звіти, проводимо фахову оцінку. Ми рахуємо не лише цифри, ми рахуємо ефективне їх використання. Ми показуємо, як ці цифри зараз використовуються.
Тобто можна потратити 10 гривень, і вони будуть неефективно використані, а можна їх потратити так, що буде збережене життя багатьох людей.
Ми готові до парламентського контролю. Ми є єдиний конституційний орган парламентського контролю. І готові посилювати свої функції, щоби потім приходити до вас в парламент і звітувати, що те чи інше міністерство виконало чи не виконало рішення Рахункової палати щодо звіту, перевірки.
Повірте мені: ми розпочали свою роботу два місяці і вже маємо багато матеріалів, котрі будуть показувати і будемо вказувати резонансні для того, щоби ефективне використання коштів було реально ефективним, а не було просто декларативним.
На нашу підтримку можете розраховувати.
Ми є парламентський механізм вас, народних депутатів, і Верховної Ради, в ефективності використання коштів державного бюджету. Як і його дохідної, так і витратної частини.
Запрошую до слова Олександра Володимировича Лінчевського.
ВИСТУП ОЛЕКСАНДРА ЛІНЧЕВСЬКОГО
– Добрий день! І навіть зараз, колеги, коли мова йде про аналіз тепер вже моєї роботи, коли Рахункова палата вказує в тому числі на особисто мої помилки, я вдячний за проведений аудит.
Він корисний для міністерства, він корисний для прийняття управлінських рішень. Ви знаєте, я вдячний за можливість працювати зі звітом до сьогоднішньої зустрічі, і я двічі був у Рахунковій палаті та працював зі звітом особисто.
Той аудит, той сторонній погляд, який дає Рахункова палата на нашу роботу, він є справді важливим.
Буквально конспективно по тих речах, які були озвучені тут щойно.
Нормативна база нова, котра розроблялася у відповідь на рекомендації Рахункової палати, зокрема, постанова, 1079, вона робиться не мною особисто, не командою міністерства.
Це постанова уряду.
І всі недоліки чи проблемні моменти постанови – ми можемо з ними погодитися. Ми кажемо, що ця постанова не усуває всіх ризиків і не є бездоганною.
Це постанова, котру приймає не якась команда, не якась особа.
Це постанова уряду країни.
З нею працюють всі центральні органи виконавчої влади, всі її аналізують, як би там не було: хтось більш формально, хтось менш, але вона аналізується.
Чому ми про це кажемо?
Для прикладу, постанова передбачає минулорічний порядок постановки чи то порядок відправлення за кордон.
Пацієнт самостійно шукає клініку.
Так було: пацієнт самостійно знаходив клініку за кордоном і приходив до нас з інвойсом, з рахунком.
Постанова 1079 передбачає укладання угод між державою, між міністерством та клінікою.
І той, і той варіанти є програшні.
Минулорічна, тобто стара нормативна постанова 991, здається, вона дає дійсно підґрунтя для роботи посередників.
Дійсно посередники могли і ми знаємо про те, що наживалися і посередники закордонні, і посередники українські.
Який ризик нової постанови, якщо ми кажемо, що держава в особі Міністерства підписуватиме угоди з клінікою? Чи застраховує ця постанова від корупції вже якоїсь центральної? Чи посередник не прийде колись до Міністерства, до якихось наших наступників? Також такий ризик є.
Ми розуміємо, що і той, і той варіант укладання угод є проблемним. Так само кожне положення постанови 1079 не є ідеальним.
Ідеального рішення в цій ситуації неможливо знайти.
Ми шукали лише ті рішення, котрі ми з двох зол обирали менше.
Щоб зростання обсягу використання коштів…
Питання філософське.
З одного боку, держава витрачає мільярди, ну, там 800 мільйонів гривень на рік витрачають на лікування громадян.
І ми розуміємо, якби ці кошти були направлені на лікування українців, котрі залишаються в Україні, навіть мова не йде про трансплантацію чи кістковий мозок, на ті проблеми, які лікуються в Україні, скільки людей можна було б врятувати.
Програма порятунку пацієнтів від інфаркту, програма боротьби з інфарктом міокарду, з закупівлею дорогущого обладнання, дорогущих найкращих у світі витратних матеріалів, бере значно менше коштів для всієї держави, аніж сотня пацієнтів, котрих ми за ці гроші відправляємо лікуватися за кордон.
Ми три тисячі пацієнтів з інфарктом рятуємо впродовж року за значно меншу суму коштів, витрачаючи з боку держави.
Але з іншого боку, ці 100 пацієнтів тут в Україні гарантовано помруть.
Ці 800 мільйонів гривень дають людям шанс на життя.
Яким чином Міністерство чи наша команда, чи будь-яка інша, яким чином держава може поставити цих 100 пацієнтів, які в Україні точно помруть, і ми їм даємо шанс лікуватися, або ж оці 3 тисячі пацієнтів, яких в Україні можна врятувати?
Як вибрати між і між?
Це питання ніколи не матиме красивого рішення. Це завжди буде боляче.
І завжди можна буде вказати і нашому Міністерству, і наступникам чи будь-якому органу виконавчої влади на недоліки і проблеми.
Ця проблема не має вирішення.
Так само проблеми подвійної оплати.
З одного боку, ось тут, в кабінеті ми кажемо: так, дійсно, бували випадки, коли за пацієнта платили благодійники, пацієнти збирали кошти самостійно, потім Міністерство покривало ці рахунки.
А ви знаєте, найбільший резонанс у суспільстві, найбільший спротив і всі мітинги під Міністерством викликані саме відмовами оплати Міністерства, якщо ми знаходили десь факти подвійної оплати.
В емоційному якомусь, в медійному просторі виглядає так: що ось є дитинка, хвора на рак, і їй треба коштів значно більше, ніж виділяє держава.
І ось зібрали благодійники, а держава відмовляється.
І потім виходить так, що ось благодійники зібрали кошти, і вона їде за благодійні кошти, а не за кошти держави.
І виходить благодійники турбуються про дітей, а держава – ні.
І основні претензії, власне, з боку суспільства, якраз не за подвійну оплату, а за неоплату у випадку наявності коштів благодійних.
Нова постанова передбачає врахування співоплати, тобто вона передбачає унормовану можливіть співоплати і благодійниками, і з боку держави.
Чи можливі маніпуляції? Чи можна приховати співоплату? Звичайно, можна.
Чи є якийсь державний механізм контролю співоплати? Нема.
Чи нам ефективно зараз допомагає поліція і Служба безпеки? Ну, настільки, наскільки ці підрозділи працюють, так, знайдені шахраї в Іспанії, знайдені посередники.
Тобто працюють відділи поліції, аналізуються рахунки тих шахраїв, котрі намагаються, як це не жахливо звучить, але навіть заробити на своїх дітях, своїх родичах, такі випадки теж були.
Чи є красиве рішення? Його немає в принципі у цій ситуації і бути не може.
Щодо ефективності, нерезультативності, неекономності використання коштів.
У сухому залишку 25% пацієнтів, власне, помирають, тобто кожен 4-й лікується за кордоном неефективно.
Друзі, колеги, це рак. Вони всі помруть, вони всі помруть без варіантів. І ефективність цієї програми є 0%.
Тобто ті проблеми, ті онкологічні захворювання, власне, котрі потребують трансплантації кісткового мозку, вони закінчуються рано чи пізно.
Трансплантація нирки, трансплантація серця вона не продовжує життя невизначено довго.
Ми даємо шанс людині пожити ще трошки, пожити довше.
75% пацієнтів прожили 1 рік, 2 роки, 3 роки, 5 років.
Хтось, звісно, живе довше в окремих випадках.
Знову ж таки, це питання не має красивого вирішення.
Боротьбою трансплантацію кісткового мозку чи трансплантацію органів ми продовжуємо життя людині на деякий час.
Ми не ліквідуємо проблему в принципі.
Зрештою, а яка мета лікування за кордоном? Яка мета аудиту чи яка мета нашої роботи в цій ситуації?
Ми економимо кошти чи даємо шанс на виживання?
Я, до речі, погоджуюся і в плані економного використання коштів, я розумію цей елемент, бо економлячи кошти за кордоном, ми їх можемо направляти на лікування пацієнтів в Україні.
Це не є якісь пусті слова, тобто ми ж не просто їх зекономили, щоб вони лежали.
Ми їх використаємо точно тут.
Отже, чи радіти нам збільшенню вартості програми?
Так, з 50 пацієнтів чи з 20 пацієнтів ми зараз лікуємо 150 на рік.
Чи експотенційно ростуть витрати? Так.
Чи цьому радіти? 150 пацієнтів цьому радіють.
Якісь пацієнти в Україні очевидно ні.
Чи є рішення? Його немає, його ніколи не буде.
Ще більш сумні речі. Знову нормативка, знову закон.
Парадоксально, може , співпало, звичайно, але саме прийняття закону про трансплантацію 1999 року зупинило виконання трансплантації в Україні.
У 90-х роках білоруси їздили в Запоріжжя вчитися.
А зараз ми відправляємо дітей у Білорусь.
Саме проблеми, які були закладені в законодавство у 1999-2000 роках, у тому числі і транспортування / перевезення біологічних матеріалів за кордон наказом 2000 року… Саме тоді були закладені проблеми, плюс негативний медійний розголос, і це зупинило трансплантацію.
І якщо є проблема у законодавстві, треба починати вирішення проблеми законодавства.
Це стосується і створення єдиної державної системи, основи роботи якої записані в другому читанні закону, який досі не є проголосованим.
Щодо фінансування Київського центру трансплантації і можливостей тут.
Колеги, так, дійсно Київський центр для своєї роботи потребує 28-30 мільйонів гривень на рік, що є 10 частина від того, що ми платимо за кордоном.
Київська влада виділяє копійки, виділяє 5% від потреби.
Чи є логіка у тому, щоб зробити цей центр національним? Звичайно, є.
Чи коли-небудь віддасть київська влада свій центр у державну власність? Нам поки не вдається.
Не ми маємо повноваження відібрати. Київ має віддати.
Звичайно, Міністерство має потужності, і виконавча влада могла би налагодити роботу такого центру. Він на сьогодні є в комунальній власності.
(голос з залу) – Регламент, будь ласка!
– Останні три речення. Щодо можливості роботи і в цьому центрі, і в трансплантації в принципі.
Ольга Вадимівна, колеги, скільки трансплантацій від неродинного донора зроблено в країні? 0!
Ми не можемо плутати і мінати поняття.
100 трансплантацій аутологічних в Київському центрі, Інституту раку, Охмадиті – це не є трансплантація кісткового мозку від неродинного донора.
Українські лікарі ніколи цього не робили, вони не мають такого досвіду.
Невже закон, наказ або якийсь інший папір змусить їх, умотивує їх або навчить?
Ні! Це проблема велика освітня.
Ми як уряд, як держава маємо вирішити: так ми направляємо гроші на лікування за кордон чи на навчання наших лікарів за кордоном?
Ми цей мільярд вкладемо в порятунок тих, хто зараз помре, чи в порятунок тих, хто потребуватиме такого лікування через 5 років, коли ми налагодимо всі потужності та навчимо?
Ще раз дякую Рахунковій палаті.
Це той аудит, це та робота, в якій перетинаються наша з вами у хорошому сенсі бюрократична кабінетна діяльність і реальне життя. При чому життя реальне, життя в сенсі смерть пацієнтів.
Рішення, які приймаються тут, рішення, які приймаються в Міністерстві…
Під Міністерством завжди є люди, біля міністерства, у фейсбуці чи де, завжди є люди, які чекають на порятунок.
І від вашої роботи, власне, і завдяки вашим зауваженням, ми сподіваємося працювати краще.
Дякую!
ГОЛОВА РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ ВАЛЕРІЙ ПАЦКАН
– Ви знаєте, коли обирали вашу команду, коли голосували за вашу команду, то першим чинником і мотивацією для всіх депутатів було лише одне – що є команда, яка прийде і прибере всі ці бюрократичні перешкоди, а ви говорите зараз речі, які для нас стають жахом.
Ви як зуступник міністра стверджуєте, що рак – це всі помруть.
Я хочу запевнити вас, що є мільйони випадків, якщо перша-друга стадія раку (рак має 8 стадій: перша А, В; друга А, В…) і навіть третя стадія, люди живуть, і живуть ще 10-20-30-50 років.
А якщо на першій, на другій стадії людина пролікувалася і пройшло 10 років, то за міжнародними стандартами ця хвороба вважається переможеною.
І якщо ви кажете прибирати запобіжники бюрократичні, то це ваше завдання.
Поки людина буде чекати з першою-другою стадією підписання договору чи угоди, то у неї буде третя-четверта. Ви повинні продумати механізми, які працюють у всьому світі.
Взяти найкращу практику, яка зараз є в наших сусідів, в Європейському Союзі, щоб запровадити в нас в життя.
Повірте мені, Рахункова палата після сьогоднішнього звіту і я як голова, буде ретельно зважати на всі звіти міністерства охорони здоров'я і будемо вивчати ефективне використання всіх коштів.
Ви як менеджер повинні дати поштовх новим ідеям та запровадити бюрократичних запитань. У нас міліони запитань, зараз колеги будуть задавати.
Прошу вас, якщо ви хочете далі працювати в українському суспільстві, то не розцінюйте людей як матеріал.
А розцінюйте людей як націю українську і як тих, хто формують нашу державу і дають вам можливість реалізовувати себе як особистість, як заступник міністра охорони здоров'я.
Я не погоджуюсь на 90% з вашою промовою. І якщо в мене було одне питання по звіту, зараз я кардинально змінюю свою позицію щодо звіту діяльності міністерства охорони здоров'я.
"Українська правда. Життя". Повна чи часткова републікація тексту без дозволу редакції заборонена.