Фізкультура для покоління Z: як зробити уроки цікавими

9 квітня 2020

Сучасні діти змінили ігри на подвір'ї на спілкування в месенджерах, а м’яч — на смартфон. За таких умов уроки фізкультури мають додаткову місію — не просто двічі-тричі на тиждень змушувати школярів рухатися, а й заохотити та призвичаїти їх до фізичної активності, здорового способу життя та піклування про своє тіло.

Самі ж діти зазвичай не дуже мотивовані фізично вдосконалюватися. Аби сучасні школярі захотіли займатися спортом, педагогам потрібно докласти зусиль: змінювати методику, вчитися новому та прислухатись до своїх вихованців. Як саме це слід робити та які зрушення в цьому напрямку вже є — розповідаємо у статті.

Радянські традиції в сучасній української школі

В Радянському Союзі спорт стояв на високих позиціях. Потрібні були здорові робітники, солдати, захисники вітчизни, тому культивувалися образ спортивного тіла та здоровий спосіб життя. Держава вливала великі кошти в спортивну інфраструктуру: у кожній школі обладнали майданчик і зал для занять фізичною культурою та різними видами спорту, був потрібний інвентар, регулярно проводились масові спортивні та фізкультурно-оздоровчі заходи.

Те, що має Україна зараз — залишки радянської спадщини, розповідає Роман Греба, президент Української федерації учнівського спорту. "Фізкультура не сильно еволюціонувала за часи незалежності, хоча покоління та ситуація навколо змінилися разюче. Уроки фізвиховання залишилися обов'язковими, але до нових реалій вони часто не пристосовані", — зазначає експерт.

Спортивна інфраструктура руйнується, а нормативи залишаються: дітей змушують їх виконувати, виникає антипатія до фізкультури.

 

"Мені, моїй доньці та моєму онуку викладають одну й ту саму фізкультуру, нічого не змінюється. Але діти вже інші, в них інші потреби, інтереси, ідеологія. Ми ж "зависли" у методиці, орієнтованій на спортивні досягнення, а не фізичний розвиток дитини", — розповідає Олена Аксьонова, доцент, завідувач кафедри реабілітаційної педагогіки та здорового способу життя Запорізького інституту післядипломної педагогічної освіти. 

"Протягом останнього десятиліття було кілька гучних справ, коли діти зазнавали травм і навіть помирали на фізкультурі. З цього робили висновок, що фізкультура небезпечна та необхідно її скасувати. Але травми — це наслідок проблеми, а — причина у нестачі обладнання, низькокваліфікованих вчителях та відсутності індивідуального підходу до дитини", — пояснює Роман Греба.

Нові діти та нова школа

Вчителі відзначають, що до так званого покоління Z підхід має бути інакшим. Ці діти творчі, хочуть лишатися індивідуальностями, а не зливатися з натовпом. Вони прагнуть успіху, але часто їм не вистачає терпіння та зосередженості. Їх важко змусити щось робити, якщо вони не розуміють, навіщо їм це потрібно.

Водночас серед них усе більше дітей з низьким рівнем фізичної підготовки та вадами здоров’я. Це гіподинамія, проблеми з опорно-руховим апаратом, органами дихання, серцево-судинною системою. Все це накладає певні обмеження на тренування, але в жодному разі не має бути причиною відмови від фізичної активності.

На думку Олени Аксьонової, фізкультура має навчити сьогоднішню дитину правильно використовувати власне тіло в різних ситуаціях. "Учителям не потрібно нав'язувати свою схему руху, наше завдання — дати можливість дітям відпрацювати всі відомі варіанти пересувань. Вони мають навчитися обирати найпридатніші способи руху щодо ситуації, які не травмують організм", — розповідає експертка.

За її словами, саме фізкультура має допомогти школярам гармонійно розвиватися, підвищувати можливості організму, вдосконалювати своє тіло.

 

"Уроки фізичної культури в школі нарівні з іншими дисциплінами є відмінним інструментом для всебічного розвитку дитини. Завдяки спорту в дитини розвиваються вміння працювати в команді, дисципліна, лідерство, толерантність і здорова конкуренція. Не кажучи вже про те, що фізкультура — це в першу чергу здоров'я дитини: фізичне та емоційне. Але, на жаль, батьки часто недооцінюють важливість уроків фізкультури та фокусують увагу своїх дітей на інших дисциплінах", — розповідає Катерина Білоруська, президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation. Фонд розвиває дитячий потенціал через залучення до спорту й освітні програми та вже цього року запустить онлайн-курс для вчителів фізкультури.

Проблеми фізкультури

Експерти сходяться на думці, що ключову роль в успішних заняттях фізкультурою відіграють саме викладачі. Втім, часто їм важко підібрати ефективну модель викладання та знайти баланс між спортивною муштрою та високими показниками нормативів і розважанням дітей рухливими іграми.

На думку Олени Аксьонової, багато вчителів не готові вдосконалювати свої педагогічні навички та продовжують використовувати рудиментні методики, які

  • не підтримують дитячу ініціативу
  • створюють штучні бар'єри
  • засновані на стресі та маніпуляціях
  • не розкривають потенціал дитини

За спостереженнями експертки, часто на уроках фізкультури нема кардіотренувань, не тренується витривалість. Натомість учні виконують за вчителем стереотипні примітивні вправи, а часто і просто сидять на лавках, переглядаючи гаджети.

Втім, часто вчителі не можуть провести повноцінний урок через брак інвентарю. "Уроки я проводжу з тим, що є, придумую тренування з власною вагою. В програмі написані рекомендації, а я не можу їх виконати. Наприклад, там є вправи, які передбачають 20 м'ячів на клас. А в нас лише 2 на всю школу", — розповідає Олександр Сухоручко, вчитель фізкультури комунального закладу "Науковий ліцей" у Кропивницькому.

Втім, учителі знаходять вихід із ситуації. "Проблеми бувають у тих, хто не хоче шукати варіанти. У нас нема шкільного майданчика, і ми робимо, що можемо, на подвір'ї та навколо школи. Організували танцювальні класи, аеробіку, спортивні ігри. Збираємось на пробіжки в позанавчальний час", — ділиться досвідом Валентина Шеліхова, вчителька фізкультури полтавської СШ.

Індивідуальний підхід та увага до зворотнього зв'язку дають свої плоди. "Дівчатам старших класів цікаво займатись фітнесом. Вони мені кажуть: "Хочемо качати попи". Ну я їм і влаштував. Інвентар зробив із того, що було, робили присідання, ходьбу з випадами... Вони приходять наступного дня та кажуть, що у них крепатура, якої навіть після залу не було. Це їх мотивує ходити на уроки та викладатись на повну", — сміється Олександр Сухоручко.

"Діти мають Учитися створювати власні правила, домовлятися та виконувати їх. Учитель виконує функцію товариша, тьютора, він має поважати думку дітей, налагоджувати діалог, підказувати, а не авторитарно віддавати накази", — вважає Олена Аксьонова.

Викладачі мають зрозуміти, що до учнів має бути індивідуальний підхід. Якщо сказати класу пробігти 8 кіл за 8 хвилин, то для одних дітей це буде залегко, для других — комфортно, а треті не зможуть виконати завдання, втратять мотивацію та травмуються.

 

Як мотивувати вчителів

За оцінкою Олени Аксьонової, багато вчителів не хочуть нічого міняти у викладанні. "Викладач має постійно самовдосконалюватися, читати сучасну наукову літературу, адже це наша педагогічна місія, ми фахівці! А вчителі замість наукових статей читають чужі реферати. Вони не бажають або не можуть розвиватися", — підсумовує експертка.

Над тим, як мотивувати вчителів змінюватись, уже років п'ять думають усі, хто займається реформою. Це комплексна ситуація: деякі вчителі не вміють інакше або не розуміють, навіщо робити інакше. Часто нові методи не вписуються у цілу систему освіти, тобто є опір змінам через організаційні процеси у школі, адже вона все ще влаштована під старі методи. За словами освітньої експертки Ірини Когут, важливо об’єднати вчителів у групи:

  • охочі до змін — їх треба підтримувати;
  • відкриті до змін, але без потрібних знань — їх треба навчати;
  • "старовіри" — прихильники старих підходів, яких треба переконувати, а потім навчати;
  • радикальні противники змін — з ними треба діяти жорстко, аж до звільнення.

"Вчителям слід пояснювати, чому по-старому погано (не дає потрібних у сучасному світі навичок, не подобається дітям і батькам, неефективно тощо) та як саме це можна поміняти. Причому вчити їх не окремим прийомам, а комплексному підходу — від конкретних завдань до предмету та стандартів планування й організації уроків до взаємодії з іншими вчителями. Окремі педагогічні прийоми не приживуться або не матимуть ефекту", — вважає експертка.

 

За словами Романа Греби, останніми роками у Міністерстві освіти було підготовлено  36 варіативних модулів, присвячених тому, як по-новому проводити уроки на основі різних видів спорту для занять із фізкультури. За кількома з них підготували відеоуроки, щоб навчити викладачів фізкультури впроваджувати нові методи роботи на місцях. Ці відео планували розмістити на нещодавно придбаній МОНом Національній електронній платформі. У вересні 2019 року влада змінилася, і освітню платформу так і не було запущено.

Ініціативу підхопив громадський сектор. Так, міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation розробляє онлайн-модулі для навчання вчителів фізкультури по всій країні.

"Я вважаю, що в першу чергу потрібно дати вчителям можливість отримувати якісне та безкоштовне підвищення кваліфікації, дати їм нові методики, інструментарій, сучасний інвентар. Показати, що вчителю фізкультури теж потрібно розвиватися. Для цього ми готуємо освітній онлайн-проект для викладачів фізкультури", — розповідає Катерина Білоруська, президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation.

Проєкт "Нова фізична культура для нової української школи" передбачає створення безкоштовного онлайн-курсу, присвяченого новим підходам до викладання фізичної культури. Його буде розміщено на найбільшій українській платформі масових онлайн-курсів Prometheus. Курс складатиметься з наочних відеолекцій, інтерактивних завдань і форуму, на якому можна поставити запитання лекторам. Також передбачено можливість отримати сертифікат, що може бути офіційно зарахований як якості підвищення кваліфікації.

Курс надасть усім учителям фізкультури в Україні доступ до безкоштовного інноваційного підвищення кваліфікації від найкращих викладачів і тренерів-практиків країни. До розробки навчальної програми та методики курсу були залучені фахівці найбільших українських федерацій спорту, що мають унікальний досвід у викладанні спортивних дисциплін.

Курс охопить широкий спектр теоретичних і практичних тем. Від новаторських підходів до викладання таких знайомих видів спорту як футбол і баскетбол, до інструкцій із запуску викладання в школах бадмінтону чи кросфіту. Також викладачі курсу розкриють такі важливі теми як інклюзія у викладанні фізичної культури та якісна комунікація вчителя з дітьми та батьками.

Головне ж завдання, яке ставили перед собою автори курсу, — це донести вчителям та їхнім учням любов до спорту та бажання регулярно ним займатися. Адже здоров'я дитини неможливе без регулярних фізичних навантажень, ефективність яких зможуть забезпечити лише кваліфіковані викладачі.