8 українців застрягли в Індії в очікуванні пересадки органів

Наша героїня – молода мама Олександра Антоненко нині чекає на пересадку легень в Індії.

Їй та ще сімом українцям МОЗ України надало гарантійні листи-зобов’язання про оплату лікування закордоном у 2019 році.

Тим не менше, за даними хворих, остання трансплантація українцеві в штаті Таміл Наду (Індія), де вони перебувають, відбулася ще в жовтні 2018 року. Пацієнти не на жарт перелякані, що органи для них не шукають.

Дехто чекає легень чи серця більш як півроку замість обіцяних 2-4 місяців, деякі – у важкому стані.

"Українська правда. Життя" намагається розібратися в ситуації.

***

З Олександрою ми домовляємося здзвонитися вранці.

9:00. Кілька спроб. Дівчина не відповідає.

Вона виходить на зв'язок лише в обід і вибачається, що не відповіла, бо в неї вранці стався напад – підвищилося серцебиття і різко понизилися показники насичення крові киснем. До тями жінку приводив друг, який її супроводжує.

Олександра перебуває в Індії трохи більше місяця. Головна проблема в тому, що генератор кисню, який їй придбали в Україні волонтери, не пропустили на борт літака через велику ємність батареї. Без нього дівчина погано почувається.

По прибуттю пацієнтів з України оглядають і за потреби лишають на лікування в госпіталі. Решту переселяють в гестхауз. Медичне обслуговування входить у вартість гарантійного листа.

За потреби пацієнти отримують консультації кардіолога чи пульмонолога та необхідні ліки.

Проживання в готелі перші 6 місяців безкоштовне, але при цьому пацієнти самі купують продукти і оплачують переліт та непередбачувані витрати до і після операції.

От тільки одна біда: нікому не зробили операцію. У минулому році в Індії змінилося законодавство – органи на трансплантацію в першу чергу віддають індусам, тож українці живуть там в очікуванні.

В неофіційній розмові з представниками госпіталю "Фортіс Малар" пацієнтам сказали, що це питання "політичне".

Хворі сподіваються, що Міністерство охорони здоров’я чи Міністерство закордонних справ виділить дипломата, який поспілкується з міністром охорони здоров’я Індії та штату Таміл Наду і домовитися, аби їх прооперували, бо не мають можливості повернутися додому.

У той же час вони розуміють, що для решти пацієнтів треба шукати альтернативу – посилати людей в Індію нині немає сенсу.

У червні цього року в Індії, не дочекавшись трансплантації, помер український підліток Назар Балик. Реакції Кабінету міністрів України чи його представників українці так і не дочекалися.

Та коли наступного дня помер росіянин, їхній консул бував у госпіталі ледь не щодня. Він постійно вів перемовини. І як наслідок через 2 тижні прооперували росіянку.

Серце в Саші Антоненконе на місці ще з кількох причин – вдома лишилися діти Ксенія і Степан. Їх довелося відвезти зі столиці до свекрухи в село Лука.

Від’їзд Олександри співпав з ще однією неприємною подією – Степана вдарив однокласник. Лікарі спочатку не надто звертали увагу на набряк на нозі і врешті дотягли до сепсису. Хлопець уже не міг вставати і тепер потребує амбулаторного лікування що два місяці. Саме зараз хлопчика поклали в лікарню, але мама не може його провідати.

Реквізити для тих, хто має можливість і хоче допомогти Олександрі: картка Приватбанку 5363 5423 0870 5491 (Антоненко Олександра Миколаївна).

***

Серед 8 українців, які нині живуть в Індії в очікуванні трансплантації, двоє дітей.

Ганна Пальок прилетіла з 9-річним онуком Дмитриком.

– Бабцю, а мені що серце будуть міняти? – якось запитав хлопчик.

– Хто тобі таке сказав?– обурилася бабуся.

– Знаєте, я цю тему не порушую. Можливо й правильно було б його попередити, не можу знайти в собі сили це сказати. Він і так уже переніс одну складну операцію,– говорить мені по Viber бабуся Ганна Михайлівна.

Коли Дмитрикові було 3 роки, дідусь випадково впустив дошку з третього поверху. Внизу в пісочниці грався малюк. Дошка спричинила тяжкі пошкодження і ще тоді хлопчикові довелося перенести першу складну операцію з трепанацією черепа. Йому встановили титанову пластину.

У січні 2017 року Дмитро захворів на запалення легень. Його пролікували й виписали, аж раптом у квітні бабусю щось стривожило. У Дмитрика з’явилася задишка, посиніли вуха та губи.

Ганна схопила малого й повезла з рідного Берегово в обласну лікарню. За діагнозом дійшли до столиці. "Це – рестриктивна кардіоміопатія. Лікується лише трансплантацією", – почули від лікарів.

Родина подалася на програму лікування українців закордоном і наприкінці 2018 року отримала довгоочікуваний гарантійний лист. 24 грудня бабуся з Дмитриком опинилися в місті Ченнаї.

– Лікарі дуже уважні. Постійно цікавляться, як здоров’я. Криштіан Балакришнан підходить до нас, запитує, як справи. Ми вчасно отримуємо результати аналізів, консультації лікарів,– говорить бабуся.

Дмитрик дуже хоче жити і старанно дотримується рекомендацій лікарів. За показаннями йому можна випивати на день не більше 800 мг рідини. Все, що він спожив, фіксує бабуся. Хлопчик не візьме в руки сік чи йогурт доки не переконається, що бабуся зробила відповідний запис. Увечері перед сном він молиться і просить Бога про одужання.

Стан здоров’я Дмитра стабільний. Хлопчик з бабусею виходить в магазин. Одного разу вона задивилася на скатертину в магазині.

– Ти що збираєшся в Індії жити? – здивувався Дмитрик.

Бабуся налаштувала побут, пече український хліб, та хлопчик тужить за домом.

– Я живу в постійному страху, адже лікар сказав, що зупинка серця може трапитися будь-якої миті,– говорить Ганна Михайлівна. – Якщо якогось дня він сонливий чи покашлює, я одразу напружуюся.

Якби ж орган знайшовся, доки стан Дмитрика дозволяє зробити операцію. Я сама медик, та не дуже то й вірила в трансплантацію. Дивилася відео і читала літературу, та в мене в голові не вкладалося, як одне серце можна замінити іншим.

Але тут, в Індії, я побачила людей, які приїздять на огляд через кілька років після операції. Вони рум’яні, бігають, бавляться, у той час як мій онук блідий і малорухливий.

Уже два роки Дмитрик навчається індивідуально і мріє, як і всі діти, 1 вересня піти до школи.

Якщо ви маєте змогу допомогти Дмитрику дочекатися рятівного серця, підтримати його можна, перерахувавши кошти на картку бабусі 4149 4991 1380 9139 (Пальок Ганна Михайлівна).

***

"Українська правда. Життя" звернулася за коментарем до Посольства України в Республіці Індія.

У відповіді на інформаційний запит, консул Ігор Поліха підтверджує, що останню трансплантацію українцеві в Індії здійснили в жовтні 2018 року в госпіталі "Фортіс Малар".

Консул також посилається на матеріал провідного індійського видання The Times of India, де опублікована інформація про те, що іноземцям операції не проводяться.

"Повідомлення державної установи з питань трансплантації органів "Транстан" три місяці тому, щодопопередження випадків виділення органів для іноземних пацієнтів, оминаючи індійських пацієнтів в очікуванні, призвело до того, що у родичів потенційних донорів у штаті Таміл Наду на Півдні Індії просять дати письмове підтвердження того, що вони погоджуються на донацію органів "лише для індійських громадян… "Транстан" також просить усі лікарні заявляти про наявність органулише тоді, коли вони мають індійського реципієнта", – пише Поліха.

Про це консул неодноразово інформував МОЗ України і закликав негайно прийняти міри і не посилати в Індію нових пацієнтів. Однак навіть після цього в місто Ченнаї прибуло ще троє пацієнтів.

"З огляду на особливо складну ситуацію, яка склалася у декількох клініках індійського штату Таміл Наду, де кількість українських пацієнтів є найбільшою, посольство планує відрядити найближчим часом консула до міста Ченнай з метою вжиття додаткових заходів для прискорення вирішення питань виділення донорських органів для наших пацієнтів.

Вважаємо за доцільне в черговий раз привернути увагу МОЗ України до необхідності перегляду практики направлення українських громадян на лікування в Індію та вжиття невідкладних заходів з метою якнайшвидшого вирішення проблеми з українськими пацієнтами, які вже перебувають в індійських медичних закладах", – йдеться у відповіді на інформаційний запит.

Доки матеріал готувався до друку консул ще раз виїхав на зустріч з українськими пацієнтами.

Ігор Поліха пообіцяв хворим вести перемовини для вирішення проблеми і надавати всіляку допомогу в оформленні документів – за необхідності продовжити візу чи дію паспорта, аби дочекатися операції.

У прес-службі МЗС України "Українській правді. Життя" і повідомили, що їм нічого додати до інформації від посла.

При цьому просили наголосити на тому, що МОЗ перед тим, як направити пацієнтів на лікування закордон не цікавиться в МЗС про ситуацію в країні, куди направляє пацієнтів.

Станом на 8 жовтня 2019 року "Українська правда. Життя" не отримала відповіді МОЗ на інформаційний запит щодо ситуації, яка склалася з українськими пацієнтами в Індії.

Сподіваємося, що ця публікація викличе реакцію і реальні дії чиновників.

Ілона Мироненко, спеціально для "УП. Життя"

Титульна світлина BravissimoS/Depositphotos

Вас також може зацікавити: 

Право дихати: як молода мама чекає на нові легені

Помогти з органами: хто такі трансплант-координатори і навіщо вони Україні

Як і коли в Україні запрацює трансплантація

Адам віддав Єві ребро, а ви готові стати донором органів? 8 міфів про трансплантацію

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.