Як Росія намагалася знищити медичну реформу в Україні

Після розвалу СРСР Україна успадкувала так звану медичну систему "імені Семашка".

Суть цієї системи полягала в тому, що лікарні отримували фінансування, виходячи з кількості ліжкомісць, а не від кількості та якості наданих медичних послуг. Також система була дуже централізована з потужною вертикаллю влади.

Не можна сказати, що це завжди було неефективно.

На початку XX століття, коли люди мали дуже обмежений доступ до медичної допомоги та однією з основних причин смерті були інфекційні захворювання, такий медичний устрій був дуже навіть прогресивним. Після Другої світової війни така система допомогла охопити базовою медичної допомогою майже усе населення. Централізація та всеохопність дозволяли ефективно проводити вакцинацію та профілактичні огляди.

Проте в якийсь момент система Семашко, як і СРСР загалом, почала безнадійно відставати від Західних систем у питаннях технологій та якості лікування, а в економічному плані стала збитковою.

Закритість СРСР гальмувала медичну освіту. Був брак сучасних препаратів, підходів та обладнання. Після розвалу Радянського Союзу медицина в Україні потребувала кардинального реформування.

Про реформу медицини можна було чути за каденції багатьох міністрів. Навіть одіозна Раїса Богатирьова заявляла про важливість реформи.

Проте політичної волі кардинально змінити насамперед фінансування не проявляв жоден міністр охорони здоров'я. Перші реальні зміни почала робити команда Уляни Супрун. 

Трансформація медицини – це тривалий процес, і далеко не завжди він проходить гладко та без недоліків. Проте в рекордно стислі терміни Україні багато чого вдалося досягти:

Пацієнти отримали: 

• можливість вільно обирати лікаря, навіть приватного (якщо він підписав договір з Національною службою здоров’я України);
• гарантований державою пакет, який сімейний лікар має забезпечити безоплатно: загальні аналізи крові та сечі, електрокардіограму, тести на ВІЛ, рівень глюкози й вірусні гепатити. 

Лікарі отримали: 

• вищі зарплати (за умови, якщо в медцентрі вміють правильно керувати своїми грошима і залучати пацієнтів), десь зарплати зросли несуттєво, десь могли сягати і понад 20-30 тисяч гривень станом на 2019 рік;
• більше свободи: тепер можна не терпіти погану поведінку керівництва чи нестерпні умови роботи, і або перейти в інший заклад працювати, або відкрити ФОПа, стати приватним підприємцем та отримувати держфінансування на своїх пацієнтів.

І це ми кажемо лише про перший етап медичної реформи. 

Звичайно, реформа мала свої недоліки. Наприклад, заступник ексочільниці МОЗ Уляни Супрун Павло Ковтонюк визнає, що тоді вони мали б краще підготуватись до реформування освіти.

Він зауважив, що система була настільки поламаною, що не можна було вирішити питання просто усунувши Валерія Запорожана (ексректор одеського медвишу). 

А ексзаступник Супрун Олександр Лінчевський вказував на загальну низьку кваліфікацію українських лікарів, яку не можна "пофіксити" за пару років:

"Зміщені акценти. Ваше здоров’я залежить від мотивації та компетенції лікаря. Він призначає вам або правильне лікування, або ні. З цим біда.

Середній рівень підготовки, кваліфікації лікаря по країні – дуже низький. Це основна проблема. Я переконаний, що невігластво шкодить набагато більше, ніж корупція, закупівлі чи неправильне господарювання.

90% ліків в аптеці доступні з того, що ми приймаємо за життя. І на них у нас зазвичай є гроші. Біда в тому, що лікар призначає не те і лікує не так, і від цього шкоди набагато більше. Ми маємо справу з середньостатистичним некомпетентним лікарем та недооціненою і штучно приниженою медсестрою", – сказав він у своєму інтерв’ю.

Проте критики реформи не концентрувались на тому, щоб покращити процес реформування.

Натомість весь процес змін в медицини супроводжували хвилі хейту та дезінформації, які часто йшли від проросійських політичних сил та російських медіа. І які активно підхоплювали ті, кому була невигідна фінансова прозорість.

Як Росія намагалась перетворити на хаос реформування медичної системи?

Спробуємо проаналізувати.

Хаос, страх та дегуманізація

"Кожного дня ми моніторили медіа, і я завжди дивувався, як так, що про нашу реформу пише стільки російських ЗМІ? Навіть якісь газети типу "Корасноярские известия" писали про медичну реформу в Україні", – згадує Павло Ковтонюк, ексзаступник очільниці МОЗ. 

Російські медіа активно писали про те, як "американка Супрун знищує українську медицину". Словами та фразами-маркерами російської пропаганди стали насамперед: "геноцид", "доктор смерть", "знищення української медицини", "женщина-смерть". 

В унісон російським медіа "зраду" про медичну реформу розганяли українські медіа, які контролювалися проросійськими політичними силами. Йдеться проСтрана.Ua, 112 канал, Zik тощо.

За словами Ковтонюка, найголовніше, що несли в собі фейки та дезінформація про медичну реформу – це бажання посіяти хаос. Налаштувати один проти одного лікарів та пацієнтів, головних лікарів та медиків, внести повне сум'яття  в усі процеси. 

"Головний меседж був такий: реформатори щось роблять і настане страшна смерть. Це стосувалось практично всіх наших інновацій. Всі помруть від індійської вакцини, хворі на туберкульоз заразять всіх в метро, психічно хворі люди будуть вбивати всіх на вулиці. Реформуємо екстренку? Ви не зможете викликати швидку. 

Всі фейки вирізнялись брутальним залякуванням", – пояснює Павло Ковтонюк.

Другим після залякування пацієнтів йшла дегуманізація тих, хто очолював реформу. 

"Їхні (проросійські сили – авт.) страшенно дратували особистості. Особливо якщо казати про Супрун та Олександра Лінчевського (торакальний хірург, кандидат медичних наук, заступник міністра охорони здоров'я України в 2016-2019 рр). Це була ніби червона ганчірка. Вони були окремим об'єктом атаки, як символи чогось не такого, чогось, з чим неможливо працювати. Це їх бісило", – каже Ковтонюк.

Часто всі звинувачення в "гєноциді" так чи інакше намагались звести до того, що "в усьому винен Майдан". 

Наприклад, російська "журналістка" Нюра Н. Берг розпочала свій "аналіз" медичної реформи з критики зовнішності Уляни Супрун "Министр здравоохранения Украины Ульяна Супрун чудо как хороша. Не в смысле внешности – тут даже самые продвинутые эстеты не находят слов".

І переходила до зневаги чи приниження революції гідності та її учасників: в тексті про медреформу авторка вдається в тексті 7 разів до згадування "Майдану" в принизливому стилі. 

Загалом можна розділити меседжі, які йшли для дискредитації реформи на ті, які були спрямовані на пацієнтів – неякісні вакцини, доведеться платити за все з власної кишені, швидка не приїде тощо. І на ті, які спрямовувались на медичну спільноту.

Насамперед вони мали на меті налаштувати пацієнтську та лікарську спільноти один проти одного, вважає Павло Ковтонюк. 

"Популярними були фейки про те, що "всі лікарні закриються". Інфекціоністка Ольга Голубовська, часта гостя на етерах в проросійських медіа, любила розганяти тези про те, що половина лікарів вже покинула країну, хоча чіткої статистики про це не було", – згадує Ковтонюк. 

Читайте також: Від чого допомагає медичний канабіс і чи легалізують його в Україні найближчим часом

Внутрішні зрадники

Проте жодні фейки та дезінформація не могли б зірвати медреформу, якби проросійські сили в Україні не долучились до цього реальними справами.

Насамперед це були ексрегіонали, які намагались завадити цьому на різних рівнях.

Як згадує директорка департаменту комунікацій НСЗУ Лілія Гудзь, ті медичні осередки, які очолювали нардепи від проросійських партій типу ОПЗЖ, найважче входили в реформу.

"Я згадую, що харківська громада в Лозовій погодилась на автономізацію лише після бунту лікарів", – каже вона.

Проте справжнім апофеозом боротьби з реформою став суд, в якому 59 народних депутатів попросили Конституційний Суд (КСУ) перевірити на конституційність закон "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" (2168), який є основою медичної реформи.

Тоді автори подання стверджували, що закон не відповідав статтям:

• 22 (Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод);
• 49 (Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування); 
• 64 Конституції (Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України). 

Особливо роздмухували 49 статтю, яка гарантує безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних медичних закладах.

А от реформа нібито тому заперечувала.

"Найбільше, звичайно, тиснули на те, що тепер не буде безоплатної медичної допомоги, що реформа нібито обмежує права людини на медичну допомогу. Все має бути безоплатно, а тут ми раптом заговорили про якийсь бюджет. І це звучало дуже цинічно, бо реформа якраз гарантує цілий перелік безоплатних послуг, а до того люди дуже часто платили практично за все", – пояснює Гудзь.

Окремих атак зазнав і електронний формат програми "Доступні ліки". Окрім можливості відмовитись від паперових рецептів, ця система також забезпечує прозоріше фінансування системи охорони здоров'я. 

Вона зазнала атак від нардепа Андрія Деркача, який, як викрила СБУ в 2022 році, входив до російської агентурної мережі. 

"Він намагався переконати суд та суспільство, що через впровадження електронної системи величезна кількість людей залишиться без можливості отримати медичну допомогу, а аптеки не зможуть відпускати ліки, бо не мають комп’ютера. 

Деркач апелював до бабусь без телефонів та доступу до мобільного зв'язк", – згадує Гудзь.

Проте вона наголошує, що систему запускали, базуючись на статистиці та на даних про те, скільки людей володіють мобільними телефонами та мають доступ до мобільного зв’язку. 

"На той момент цей показник сягав близько 95% для власників телефонів та практично 100% щодо мобільного зв'язку. Також ми мали карту аптек і їхнє оснащення дозволяло погашати чверть всіх рецептів протягом години після виписки", – каже Лілія Гудзь. 

Освіта, з якої починається все

Але крім російської преси, тролів, ботів та проросійських сил, є й інший вплив, який тягнеться за нами з радянських часів – ностальгія за всім радянським/російським та впевненість, що краще за це нічого бути не може. 

Радянські часи породили так звану "медицину думки", і ця традиція й досі тягнеться за нами.

"Професори, які тестують своє чергове ноу-хау на 9 пацієнтах, нехтуючи адекватною вибіркою та всіма необхідними етапами клінічних досліджень, а потім активно пропагують його як ефективну методику – не рідкість і досі", – підтверджує Павло Ковтонюк.

Ковтонюк також додає, що "рускій мір" максимально був присутній в нашій медицині, зокрема через мовну проблему. Йдеться про те, що дуже велика кількість медичних працівників не володіла іноземними мовами, які б відчиняли двері до міжнародного досвіду та медичних досліджень.

"Англомовний світ є панівним в медицині. А в нас не було фізичного доступу до нього. Прошарок спеціалістів, які володіли англійською, був і є досі дуже тонким. Отож було два основних джерела знань: або переповідання людей, які вчилися в радянські часи, або російськомовна література",  – розповідає Ковтонюк.

У той самий час самі підходи Росії до медицини є доволі своєрідними та такими, які часто йдуть всупереч міжнародним підходам.

"Росія доволі сильно представлена у Всесвітній Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), але при цьому намагається відокремитись від досвідів інших країн, вважаючи, що вони знають краще, як треба", – пояснює Ковтонюк.

Не дивно, що такий підхід переймали й ми. Проте саме міжнародний досвід часто виявляється ефективним.

Наприклад, лікар-фтизіатр Владислав Денисненко в статті "Туберкульозні диспансери: закрити не можна реформувати", пояснював, що невеликий спад захворюваності на туберкульоз почався лише у 2005 році, коли Україна почала користуватися міжнародними рекомендаціями ВООЗ.

Прив’язка до Росії досі є в медичних вишах. Випускниця Київського медичного університету Кароліна Айрапетян розповідає, ​​що медична література в дуже багатьох аспектах була заточена під російський ринок.

Наприклад, упродовж 5 років її навчання (студентка поступила до вишу в 2017 році) дозволяли використовувати лише російсько-радянський підручник з ортопедичної стоматології авторства Аболмасова. Або "Основи Анатомії" московського видавництва 1993 року.

"На 3 курсі з‘явилась патологія Робінса. Дорогий, свіжоперекладений українською підручник, який закупила адміністрація. В мене ледь вистачало часу його відкривати, бо треба було на пари все ще читати старі підручники з чб картинками і класифікаціями. Це той випадок, коли адміністрація наче хотіла "модно-молодьожно", а кафедра вимагає читати старе", – згадує Айрапетян.  

Вона також додає, що плагіатори розуміли, що без англійської та індексу цитувань на заході вони нікому не цікаві. Тому культивування величі здебільшого полягало в поїздках на "наукові міжнародні конференції": Росія, Білорусь, Казахстан тощо.

Поступово ситуацію змінювалась, почали з'являтися окремі викладачі, які володіють іноземними мовами, стежать за появою нових досліджень. Проте остаточний відрив від радянських традицій ще попереду. 

"Медицина думки" чи "медицина авторитету" – це те, що разом і з фінансовою моделлю Семашка дісталось нам в спадок від радянської медицини та політичної системи загалом. Що активно культивується в Росії і переймалось нами.

У радянські часи була відсутня конкуренція між медичними закладами та фахівцями.

"Для того, щоб зрозуміти деякі глибинні проблеми в нашій медицині, варто згадати про 6 статтю Конституції СРСР, – каже дитячий інфекціоніст Федір Лапій. – Її суть полягала в тому, що вона законодавчо закріплювала керівну і спрямовуючу роль КПРС, що була ядром політичної системи СРСР". 

Іншими словами, все крутилось навколо лояльності до партії та керівництва, а не навколо твого професіоналізму. 

Тому професор міг цілком бути посереднім медиком, який просто вчасно комусь сподобався та заслужив чиюсь прихильність. Таким чином формувалася медична "еліта", що згодом формувала думку суспільства – впливала через свій авторитет на прийняття рішень владою, формувала думку серед студентів, майбутніх лікарів та медичної спільноти. Це як своєрідні "червоні директори" підприємств, "крепкі господарники", але в медицині. І щоб переломити це, знадобиться багато часу.

Ця публікація створена у співпраці з програмою Democracy Frontline за підтримки Федеративного Міністерства закордонних справ Німеччини. Організатори програми ГО Media Frontline e.V. (Berlin) та ГО Тинк Тенк Юкрейн (Харків)". Instagram програми: democracy_frontline

Наталя Бушковська, спеціально для УП. Життя