"Ну", "типу", "коротше". Що слова-паразити можуть розповісти про ваш мозок
Ось ви, типу, розповідаєте історію друзям, а потім, цейво, вони у вас питають якісь деталі, і ви, ну… вже втратили логічний ланцюжок подій? Якщо вам знайома ця ситуація, у вашому мовленні, ймовірно, успішно оселилися слова-паразити.
Висловлюючи свою думку, ми часто не усвідомлюємо, коли до розповіді додаються знайомі "ну", "типу", "коротше".
Мозок самостійно "обирає" слово, яке наш співрозмовник почує рекордну кількість разів за 10 хвилин дискусії. Однак чи справді ці слова, як і звичайні паразити, шкідливі?
Що таке слова-паразити, чому ми їх використовуємо та як мінімізувати їхню кількість, для "УП. Життя" розповіла нейробіологиня Вікторія Кравченко.
Навіщо нам слова-паразити?
Слова-паразити або слова-заповнювачі (англ. filler words) – це переважно беззмістовні слова та звуки, які люди використовують для заповнення пауз під час комунікації. До них можна віднести як протяжний звук "еее…", так і звичне "типу".
Окрім того, до заповнювачів належать і повтори слів. Наприклад, ми не можемо підібрати завершення речення, і для уникнення тиші повторюємо слово, на якому зупинилися, поки не знайдемо потрібні слова для завершення думки.
Вікторія Кравченко зазначає, що мовлення – це складний процес, який складається з багатьох етапів роботи мозку. Наші думки не завжди встигають за висловлюваннями, через що і виникають паузи. Багатьом людям некомфортно мовчати під час формування думки, тож вони, хоч і несвідомо, використовують слова-паразити.
"Ці слова заповнюють паузи в мовленні для того, щоб дати сигнал людині, що думка ще не закінчена. Чуючи ці слова або звуки, співрозмовник автоматично розуміє, що ви далі буде продовжувати говорити", – каже нейробіологиня.
Як мозок "обирає" слова-заповнювачі?
Експертка розповідає, що діти можуть запозичувати слова-паразити у батьків або людей, з якими вони часто контактують.
"Ми багато чого засвоюємо через наслідування й підлаштування до мовного середовища, особливо в дитинстві. Тому слова-заповнювачі та інші мовні звички теж можуть закріплюватися в близькому колі спілкування — не лише в дітей, а й у дорослих", – пояснює Вікторія Кравченко.
Також люди можуть перейняти слова-паразити від персонажів серіалів та фільмів. Окрім того, ці слова зберігаються і при вивченні іншої мови.
"Коли ми говоримо іншою мовою, то забираємо туди свої слова-заповнювачі, і навіть намагаємось їх якось перекласти. Однак це впливає на природність мовлення, тому що кожна мова має свою лексику. Використання нехарактерних слів-заповнювачів буде одразу помітним для носіїв мови", – каже нейробіологиня.
Переклад слів-паразитів іншою мовою відбувається несвідомо. Ми не акцентуємо увагу на цьому процесі, адже якби помічали його, то уникали б беззмістовних слів.
"Коли ми намагаємось швидко говорити, в нас підтягуються заповнювачі з рідної мови. Це підкреслює, що цей процес несвідомий. Поява цих слів може бути і без помітного переходу – наприклад, під час розмови англійською вирветься тихе "типу", – розповідає експертка.
Чому ми не чуємо слова-заповнювачі, коли думаємо?
Наші думки граматично та синтаксично оформлені значно гірше, ніж усне мовлення. За словами нейробіологині, ми думаємо уривками та основними ідеями, не дотримуючись "книжкової структури".
"Думки йдуть дуже швидко, тож нам немає необхідності передавати всі наші слова та їхнє звучання на артикуляційний апарат. Мозку потрібен час, щоб передати слухачеві думки, які ми чуємо в голові, при цьому зберігаючи правильні граматичні конструкції та звуки. В думках нам не потрібні заповнювачі пауз, бо вони біжать, летять, і можуть бути взагалі невпорядкованими", – пояснює Вікторія Кравченко.
Чи свідчить вживання слів-паразитів про проблеми з мозком?
Експертка зазначає, що хоч використання слів-паразитів може ускладнити комунікацію, воно не сигналізує про певні захворювання чи проблеми з мозком.
"Звичка використовувати ці слова типова для людей. Слова-заповнювачі часто з'являються, коли ми говоримо на нову для нас тему. Ми можемо хвилюватися через те, що не підготовлені до розмови, тому використовуємо більше слів для заповнення пауз", – каже нейробіологиня.
Натомість про певні когнітивні проблеми може свідчити загальне сповільнення темпу мовлення. Він є важливим показником того, наскільки добре працює мозок та всі структури, задіяні в процесі мовлення.
"Коли починає знижуватися якість роботи мозку/когнітивних функцій або відбуваються зміни, пов'язані з нейродегенеративними процесами, то перша ознака проблем – зниження темпу мовлення", – зазначає експертка.
Однак вона уточнює, що зниження темпу мовлення може бути пов'язане і з віковими змінами. При цьому словниковий запас не зникає.
"Немає даних, що люди з віком починають використовувати більше слів-заповнювачів. Якщо людина не схильна була їх вживати, вони не з'являться від того, що вона постаріла. Люди, які багато читають та спілкуються, мають збережений широкий словниковий запас.
Словниковий запас – це один із тих показників, які найменше зменшуються з віком. Тобто, якщо обсяг робочої пам'яті й увага падають, то словниковий запас тримається", – каже Вікторія Кравченко.
Концентрація уваги та вживання слів-паразитів: чи є зв'язок?
Поганий сон та велике навантаження на наші когнітивні системи і робочу пам'ять впливають на те, наскільки складно нам сформувати думку. Ці складнощі сповільнюють темп мовлення, що може мати опосередкований зв'язок із більшим використанням слів-паразитів.
Для покращення концентрації уваги нейробіологиня радить дотримуватися кількох правил.
- Зберігати регулярний режим сну.
Тривалість сну залежить від віку та індивідуальних показників. Зазвичай для дорослих це 7-9 годин. Щоб зрозуміти, якої тривалості має бути ваш сон, нейробіологиня радить зафіксувати, скільки ви спите, прокидаючись без будильника. Не менш важливим є якісний відпочинок, під час якого ми проходимо всі фази сну.
- Не виконувати одночасно декілька завдань.
"Багато завдань одночасно дуже розпорошують фокус. Наш мозок не влаштований таким чином, щоб легко переключатися і повністю залишати попереднє завдання. Тому виходить, що якась частина мозкового ресурсу ще працює над попередньою справою, а ми намагаємося вже відповісти на питання в месенджері, відповісти на дзвінок, написати звіт", – наголошує нейробіологиня.
Окрім того, одночасні дії негативно впливають і на якість виконання завдань, адже через одну помилку руйнується вся багатозадачна система.
- Робити перерви між завданнями.
Дорослим варто робити 5-10 хвилин перерви після кожних 30-40 хв роботи. У цей час мозок повинен відпочивати. Для цього ви можете виконувати більш рутинні дії, які не потребують високої концентрації: зайнятись спортом, побігати, відпочити без гаджетів.
- Не перевантажувати себе короткими відео у соцмережах.
"Ми постійно дивимося короткі відео, що створює коло залежності. Цей контент швидкий, містить щось цікаве, через що в мозку виділяється дофамін. Він слугує "нагородою" для нас, тому ми хочемо одразу наступну маленьку порцію. Через це ми не можемо зосередитися на довшому контенті, бо тренуємо мозок на споживання дуже коротких відео", – каже Вікторія Кравченко.
Вранці ми маємо вищу концентрацію уваги, що впливає на якість та ефективність виконання завдань. Із наближенням вечора нейрони мозку стають більш збудливими, через що погіршується увага. Саме тому нам необхідний якісний відпочинок, що не напружує мозок.
Як мозок контролює лайливі слова-заповнювачі?
Лайливі слова-заповнювачі варто розглядати не просто як "погану звичку", а як автоматизовану мовленнєву реакцію, яка посилюється в емоційно напружених, звичних або неформальних ситуаціях, розповідає Вікторія Кравченко.
"Зменшити їхню кількість найкраще допомагає не заборона, а перебудова самого ланцюжка: "ситуація – автоматична вставка лайливого слова-заповнювача". Слід спершу помітити, у яких обставинах такі слова з'являються найчастіше, а далі навчитися вловлювати момент перед їх появою і підставляти іншу реакцію – коротку паузу, вдих, ковток води, нейтральне слово або перезапуск фрази", – радить нейробілогиня.
Також людині може допомогти уповільнення темпу мовлення, поділ думки на коротші смислові блоки і тренування саме в тих ситуаціях, де звичка проявляється найчастіше.
"Оскільки лайка має сильне емоційне забарвлення і часто спрацьовує як готовий мовний шаблон, робота зі стресом, поспіхом і напругою теж може зменшувати кількість таких вставок", – каже експертка.
Нейробіологиня зауважує, що те, що людина може автоматично вживати лайливі слова вдома чи з друзями, але майже не використовує їх на роботі, не є суперечністю.
"Це означає, що звичка автоматизована, але не некерована. Мовлення дуже залежить від ситуації, ролі та уявлень про доречність. У формальному середовищі сильніше вмикаються самоконтроль, внутрішній моніторинг мовлення і гальмування соціально недоречних реакцій", – пояснює Кравченко.
Вплив самоконтролю на лайку підтверджують і нейронаукові дані. Вчені провели експеримент, в якому провокували людей на випадкові обмовки лайливими словами. Вони демонстрували учасникам дослідження зображення звичайних побутових предметів та поряд з ними розміщували лайливі слова. Люди мали назвати річ, яку їм показали, та проігнорувати лайку.
"Вчені виявили посилену активність у правій нижній лобовій звивині, яку пов'язують із внутрішнім гальмуванням таких висловлювань, а також електричні зміни мозкової активності. Вони свідчать, що табуйоване слово може спочатку сформуватися у внутрішньому мовленнєвому плані, потім його перевіряє система контролю і лише після цього його пригнічують як соціально недоречне", – каже нейробіологиня Кравченко.
Мозок часто встигає "впізнати" небажане слово ще до того, як воно прозвучить уголос, пояснює експертка. Саме тому людина може майже не лаятися в професійному середовищі, хоча в побуті ця звичка залишається дуже помітною.
Як зменшити кількість слів-паразитів у мовленні?
Хоча постійне використання слів-паразитів не є ознакою проблем зі здоров'ям людини, воно може негативно впливати на якість сприйняття інформації при розмові.
Зазвичай люди помічають використання слів-паразитів не в себе, а у співрозмовників. Зараз ми із захопленням слухаємо їх, а вже через хвилину концентруємось лише на повторюваних словах. Щоб зрозуміти, чи маєте ви звичку часто використовувати заповнювачі, варто записати себе на відео або диктофон і послухати запис.
Людині необхідно навчитись контролювати слово або звук, який вона постійно використовує як заповнювач. Вікторія Кравченко радить сповільнити темп мовлення та не боятися тиші.
"Якщо ми свідомо сповільнимо своє мовлення з думкою "мені не страшно зробити паузу", то через певний час помітимо, що звичка використовувати певне слово частково викоріниться. Однак це сповільнення теж потребує зусиль", – зауважує експертка.
Слова-паразити часто з'являються при розмові на нову для нас тему. Ми витрачаємо час на пошук відповіді співрозмовнику та можемо відчувати тривожність через відсутність правильних слів.
Щоб уникнути тиші у таких ситуаціях, слова-заповнювачі можна замінити більш змістовними конструкціями. Уявіть, що ви презентуєте проєкт і вам поставили складне запитання щодо змісту. Замість використання вишуканого "е…", ви можете подякувати співрозмовнику за запитання, виділивши собі додаткові секунди на розмірковування.
"Варто усвідомити, що пауза або тиша у розмові – це не страшно. Людина часто боїться промовчати, бо тривожиться, що інші можуть подумати, ніби вона не знає чогось. Насправді дати собі час на розмірковування – це нормально", – наголошує експертка.
Ксенія Пушко, "Українська правда. Життя"
