"Пацієнти тиждень пливли через джунглі Амазонки": історія української лікарки, яка поїхала рятувати людей в Південній Америці та Африці
Христина Погранична вже понад 20 років лікує дітей в Україні. Вона – щелепно-лицьовий хірург в лікарні "Охматдит" Центру дитячої медицини. Фахівчиня спеціалізується на лікуванні розщелин губ і піднебіння.
З початком повномасштабного вторгнення до львівського "Охматдиту" приїжджали медики з США. Згодом американські колеги запропонували українським лікарям приєднатися до медичних місій в Африці. Христина вирішила поїхати.
Про особливості роботи та цікавинки закордонних поїздок вона розповіла для "УП.Життя". Далі – її пряма мова.
Не лише естетична проблема: чому лікарка оперує вади обличчя
У моїй родині – три покоління хірургів, тож напевно мій вибір професії був закладений генетично. Моя бабуся працювала педіатром-неонатологом – від неї я "успадкувала" любов до дітей. Я оперую дитячі обличчя, бо вважаю, що лице – "візитівка" людини.
Водночас ділянка обличчя відповідає за більшість життєво важливих функцій – зору, дихання, мовлення, слуху, харчування і ковтання. І усмішка – це те, найважливіше, заради чого я працюю!
Обличчя малюка формується на 1-2 місяці вагітності, коли дві окремі половинки майбутньої верхньої щелепи зростаються. Вже на 10 тижні ротик та носик плода має знайому нам форму. Але якщо на якомусь з етапів затримується розвиток піднебінних відростків, може виникнути вада.
Розщілина верхньої губи (хейлосхиз, в народі "заяча губа") – це щілина в м’яких тканинах губи. Може бути одно- і двобічною, повною та частковою або підшкірно-підслизовою з деформацією кінчика і крила носа.
Розщілина піднебіння (палатосхиз, у народі "вовча паща") – патологія, що з’являється при затримці розвитку піднебінних відростків (з яких далі формується піднебінна кістка). При повному незрощенні піднебіння "страждає" й верхня губа.
Що викликає незрощення – сказати однозначно важко, але на процес формування личка малюка можуть впливати такі фактори:
- генетичні порушення;
- вплив зовнішнього середовища;
- вживання ліків мамою;
- інфекції, хронічні хвороби матері (наприклад, діабет);
- шкідливі звички (куріння і вживання алкоголю під час вагітності);
- вік мами понад 35 років;
- шкідливі умови праці батьків.
Дефекти м'яких тканин і кісток обличчя можна побачити на УЗД вже на другому скринінговому обстеженні на 4-5 місяці вагітності жінки. Але остаточний діагноз встановлює хірург після народження дитини.
Шукати причину розщілин – марна справа, хоча батьки можуть відчувати провину. Тому з ними працюють не лише лікарі, а й психологи.
Єдиним рішенням лікування цієї патології є операція з використанням сучасних методик, які не травмують зони росту щелепи. Її проводять у віці 3-4 місяців після народження, максимум – до року. З пацієнтами ми "знайомимось" до народження – ще на етапі вагітності мами, одразу після виявлення патології. Навчаємо батьків, як налагодити годування, догляд, готуємось до операції.
Після виправлення дефекту з дитиною працює команда фахівців – логопед, ортодонт, стоматолог – для швидкої та повноцінної реабілітації.
Зімбабве, Перу і Беліз
Я ніколи не думала, що буду працювати в інших країнах – бачила себе виключно українською лікаркою. Але у 2023-му році американські колеги запросили у медичну місію в Африку з благодійною організацією LEAP Global Missions. До неї входять провідні щелепно-лицеві, реконструктивні, пластичні хірурги з США, які навчають лікарів з усіх куточків земної кулі надавати сучасну допомогу та проводять безкоштовні операції у більше ніж 20 країнах світу.
Я розумію колег, які хочуть ще більше навчатися і опановувати нові методики, тож підтвердила свою участь у місії в Зімбабве, а згодом погодилась відвідати пацієнтів у Перу і Белізі.
Робота за кордоном суттєво не відрізнялася від звичної рутини – ми лікували дітей, які потребували наших знань, вмінь і "налаштування" серця. Звісно, відрізняються умови та оснащення операційних. В Україні, наприклад, ми наближаємось до світових стандартів, які є частиною медичної системи США, але в африканських країнах операційні поки більш аскетичні. Хоча справді важливими є не інструменти, а майстерність і вміння хірурга.
У країнах третього світу у людей досі недостатньо можливостей потрапити до лікаря. Наприклад, під час місії в Перу у нас були пацієнти, які тиждень пливли човном через джунглі Амазонки, бо в їхній місцевості немає автошляхів і лікарень для отримання допомоги.
Ми оперували переважно звичайні розщілини, які в Україні є доволі рутинною роботою. Але в африканських країнах гостра нестача фахівців, здатних надати допомогу дітям з такими проблемами.
У Зімбабве було багато запущених випадків. Наприклад, ми оперували двобічну розщілину губи у жінки, якій було вже 45 років.
У Зімбабве також не вистачає дитячих щелепно-лицевих хірургів – лише 10 фахівців на 15 млн населення. Одна з пацієнток подолала 500 км, щоб потрапити до нас на операцію. Це її перший візит до лікаря за 19 років.
А ще під час цієї місії пощастило зустріти випускника львівського медуніверситету. Коли він дізнався, що я – українська лікарка, то прекрасною українською сказав на всю операційну: "Слава Україні!".
У Белізі (невеличкій країні в Центральній Америці, що межує з Мексикою та Гватемалою) доводилося проводили пластичні операції на ділянках шкіри, уражених раком – видаляти новоутворення та "закривати" їх шкірними трансплантатами. Тривалий час країна була колонією та мала назву Британський Гондурас.Тож тут живуть вихідці з Європи – меноніти, які переселилися сюди ще в XIX столітті. Їхня світла шкіра не пристосована до палючого сонця Центральної Америки, тому тут дуже поширений рак шкіри. Але чимало й місцевих мешканців мали це захворювання.
Уже тут, в Україні, я зустрічалася з коментарями типу "навіщо їхати в Африку, невже тут нема що робити". Мені це нагадує публікації в американській пресі про те, навіщо допомагати українцям, адже є чим зайнятися в США. Я вважаю, що відкритість до чужого болю та проблем – це ознака людяності.
Стажування в США
Особливий слід у пам'яті лікаря залишає кожен пацієнт, адже дуже часто це окрема драма всієї родини і непростий шлях до одужання. Наприклад, в "Охматдиті" ми спільно з американськими колегами оперували дівчинку з Львівщини, якій у ранньому дитинстві видалили половину нижньої щелепи через рак, а трансплантати з ребра не приживалися.
У США їй замістили дефект частиною малогомілкової кістки. Щоб навчитися виконувати операції такої складності у себе вдома, я полетіла на стажування до США.
Іншою українською пацієнткою в США була дівчинка з-під Києва, яка постраждала під час катастрофи гелікоптера у Броварах 18 січня 2023 року. Того дня загинули 14 людей, серед них міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.
Обличчя дівчини загоїлося, але залишилися великі шрами. В Австрії їй зробили пересадку шкіри, видалили великі рубці, але проблема залишалася. У клініці Shriners Hospital for Children – найбільшому опіковому центрі для дітей у Техасі – змогли виправити проблему. Наприкінці травня дівчинка має приїхати у "Охматдит" на огляд та лікування лазером.
Загалом у медичній системі США багато професіоналів, готових ділитися знаннями з іншими. Також вразила працелюбність американських хірургів. Робочий день в операційний день починався о 7:00 і закінчувався близько 20:00, навіть – у суботу.
Методи і протоколи хірургічних втручань у нас схожі. Звісно, у клініках більше девайсів, що полегшують роботу хірургів та роблять її максимально комфортною, лікарі мають все необхідне для допомоги людям з найскладнішими проблемами.
У США також частіше застосовують сучасні технології. Наприклад, моделювання за допомогою штучного інтелекту – цей спосіб дозволяє спрогнозувати успіх операції майже на 100%. Тож все налаштовувало на одужання та максимум позитивних емоцій для маленьких пацієнтів.
На кожній з місій я все більше переконують, що мову любові розуміють усі пацієнти, незалежно від мови, раси та релігії.
Любов у місіях відчувається в усьому – від залів очікування, де дітки чекають на операцію, до операційних, де лікарі докладають зусиль, щоб змінити якість життя. Я не мала труднощів і барʼєрів з пацієнтами в інших країнах.
Найважливіше для лікаря, який наважується працювати в інших країнах – любити свою роботу, не зупинятися у своєму професійному розвитку і пам'ятати, що допомоги потребує кожен хворий.
Вікторія Андрєєва, УП.Життя
