Таня Малярчук: Прикидалася хворою на церебральний параліч перед пенсіонерами в тролейбусі
Таня Малярчук - автор чималенького арсеналу книжок. Її останній текст "Звірослов" позначив неабияку зміну авторського стилю - недаремно він створювався близько 2 років.
Малярчук доволі не публічна, за власним зізнанням - недолюблює журналістів і не надто любить давати інтерв'ю. Але "Українській правді. Життя" випала удача пограти з письменницею в одну з її улюблених ігор - в гру в слова. Ця гра крутила розмову навколо купи тем - від іронії до Ялти, від Ялти до Європи, від Європи до пива, від пива до галюцинацій і НЛО. Хоча все це - лиш звичні 33 літери української абетки.
А
Аз
Я проти того, що займенник "Я" - остання буква алфавіту, але я все життя так жила - боялася взагалі вимовляти те "Я" вголос. І звідси моя сором'язливість. Тому Аз - буде перше слово.
Крім того, мені страшенно подобаються ці ази-буки-веди. Я колись вивчала старослов'янський алфавіт і всі його приховані таємничі смисли.
Б
Бароко.
Обожнюю українську культуру бароко. Йдеться навіть не стільки про літературу, скільки загалом про весь світ України доби бароко. Плюс в той час було написано багато віршів, де кожен рядок починався буквою по алфавіту - це алфавіт, розказаний у формі вірша. І ось вам бароковий світогляд - в одному вірші весь світ. "Аз єсмь всєму міру свєт" - це перший рядок.
Крім віршів, що ще любиш із українського бароко?
Люблю персоналії. Там багато біографій всіх цих дєятєлєй барокової культури. Для мене бароко умовно триває від початку 17 століття до того моменту, коли у 1720-ті роки багатьох українських діячів було перевезено кого в Москву, кого в Рязань, кого ще кудись - і вони всі там просто позникали, всі ті викладачі Києво-Могилянської академії, якісь божевільні поети...
Барокові біографії - неймовірні, неймовірні! Так багато різних прізвищ - Зизаній Тустановський, Феофан Прокопович, величайший інтриган всея Русі, Димитрій Туптало - взагалі один з моїх улюбленців. Розкажу, чому.
Я живу в Києві напроти Кирилівської церкви - Туптало там став монахом. Якийсь час потому він почав підтримувати політику "брадобрєнія" Петра І, писав настановчі проповіді для попів... А одного разу попи зібралися і сказали йому: "А, святєйший, но у вас же тоже борода!" А Димитрій цю бороду леліяв, і тут раптом зрозумів, що у нього теж борода. Теж, до речі, на "Б".
В
Вірити.
Тут не йдеться ані про Бога, ані про щось інше. Вірити можна в будь-що.
Я вірю у всяку брехню - мене дуже легко обдурити. Але я в тому бачу не недолік своєї особистості або інших людей, які є такими самими. Бо якщо не вірити, бути скептиком і циніком без світла в очах, то я не знаю взагалі, в чому сенс.
В що ти ще віриш, крім брехні?
В усе, буквально в усе. В НЛО, в магію, в екстрасенсів, в Кабалу, в старовірні українські обряди... вірю навіть у силу думки!
Яка може змінити світ?
Я переконана, що сила думки працює. Це дуже легко перевірити на собі, коли ти вранці з бодуна мусиш о 8 годині бути, приміром, десь у міністерстві на інтерв'ю. Тоді ти мусиш встати за будь-яких умов. Я практикую такі штуки - дуже допомагає. Здавалося б - ще півгодини тому вмирала, тебе не існувало, але себе налаштував - і гопа! Кілька годин - як огурчік!
А читачам варто вірити тому, що в твоїх текстах?
Віра в текст - це найважливіша умова сприйняття тексту. Тут багато залежить від самого письменника - від того, чи він сам вірив, коли писав. Але якщо ти не приймаєш того світу, що в тексті, то навіщо це читати?
Все в моїх текстах - правда.
То події, описані в "Звірослові" та інших книжках, ґрунтуються на реальності?
Так. В них дуже багато від реальності - назви, маленькі деталі, ситуації, біографії... Єдине, що там може бути неправдиве - це зв'язність історії, бо в житті рідко трапляються історії, що мають початок і кінець, є структуровані. А ще зовнішня атмосфера може бути неправдива - те, як я характеризую людину.
Г
Гордість.
Це те, чого мені дуже сильно бракує. Кажуть, що це погана рису характеру, але я так не думаю. Звичайно, є хворобливі випадки, але гордим треба бути - маленьким, але гордим.
Розкажи якусь історію, коли гордості тобі справді бракувало.
Воно проявляється на кожному кроці. Мене дуже легко обдурити. В ті моменти, коли треба було би піти і відстоювати свої права - у кав'ярнях, на базарі... Мене, напевно, гріх не обдурити. Але навіть коли я розумію, що мене обдурюють, що я реально в якомусь лайні, я навіть не можу піднятися і себе захистити - просто іду геть і мучуся ще кілька днів, думаю, придумую цілу тираду у відповідь.
То тебе часто обважують на базарах, не дають здачі?
Це дрібні побутові речі, але ж бувають і серйозніші. Не те, щоб образа, а випадки, коли треба було бути гордішою, показати людям, що зі мною треба обережніше, що я теж трошки маю гордості.
А ще - Голівуд. Я дуже люблю справжнє голлівудське кіно. Навіть з передбачуваним сценарієм і сюжетними ходами. Іноді, коли є час, дивлюся по 3 фільми на день. А те, що називають "арт-хаус" - не моє.
Ґ
Ґорґани.
Я не знаю, чи вони пишуться через "Ґ", але звучить воно якось правильно з "Ґ".
Це чудесні гори, які зовсім відрізняються від Чорногірського хребта. Я цього року вперше туди потрапила. Ми йшли на Сивулю - і це настільки інші гори, такі кам'янисті, з фіолетовим відтінком.
 |
| "Добре завжди, тільки ти рідко це розумієш" |
Ти ходиш у походи? З наплічником, палаткою - все серйозно?
Так, все по-справжньому. Ходжу в походи, відколи доросла, року з 2000-го. Але не кожного літа.
Ходимо здебільшого на 3 дні. У довгі походи не ходжу - це складно, треба більшу компанію, та і нести на собі багато треба.
Ходжу в похід із чоловіком, з родиною - ходила з сестрою, з Ростиком Чопиком - він викладач літератури з Львівського університету ім. І.Франка. Він взагалі гороман, фанат гір. От він може сам ходити... я би ніколи так не ризикнула.
Відсутність комфорту не складно переживати?
Ти себе акумулюєш і береш себе в руки. Звісно, спочатку ще намагаєшся обходити болота, якось не вступати в них. А потім тобі по барабану, і ти шуруєш, як трактор, весь мокрий, в болоті по пояс. Гори - це завжди випробовування, але завжди приємне.
Інші види спорту практикуєш?
Танці. Латиноамериканські танці. Я ненавиджу вальс і все подібне з ним.
[L]Мої танці - типу фітнес. Без партнера. Я не вмію з партнерами обходитись - там треба довіряти.
Д
Добре.
Це теж слово зі старослов'янського алфавіту - по-перше. І по-друге, я дуже люблю, коли добре.
Як правило, добре завжди, тільки ти рідко це розумієш. Навіть якщо ти страждаєш, мучишся, ревеш - це все одно добре, бо ти щось відчуваєш.
Колись давно, коли мені було страшенно погано, Тарас Прохасько сказав гарну фразу: "Якщо тобі сьогодні погано, це означає, що вчора було добре і завтра буде добре".
Що потрібно для того, щоб було добре? Що потрібно для щастя?
Просто потрібно спокійно все приймати. Потрібно зрозуміти, що немає твоєї помилки - просто так повинно було статися. Тут я фаталістка.
А слово "щастя" я не люблю. Бо добре - завжди. А щастя... Я не розумію, що це значить.
А які речі можуть вивести з себе, довести до сліз, зробити недобре?
Коли я стикаюся з людською злістю... коли я розумію, що людина зробила погане, дурне стосовно мене. Тільки мені в таких ситуаціях шкода не себе, а ту людину. Якось думаєш - і чого люди такими дурницями займаються?
Ще можна було б сказати слово "дурень". Я часто вживаю це слово в різних інтерпретаціях - дуринда, дундук, дуралєй та інше. Як правило, я їх говорю стосовно себе. Але і щодо інших теж, хоч не можна такого казати про інших.
Коли я кажу про людину "дурний" - це все. Вона не обов'язково дурна інтелектуально. Це просто означає, що я з такою людиною не матиму більше ніколи справ.
Е
Може, егоїзм? Чи це я переходжу на якісь терміни?
Егоїзм - це те, що спонукає мене писати. Навіть ні, не писати, а видавати те, що я пишу. Це чистої води егоїзм.
Мені навіть за великим рахунком байдуже, як це буде сприйматися, що люди будуть відчувати... Це неправильно, але...
Приємно бачити на поличці свої книжки?
От власне ні! Я не розумію, що мене спонукає... Чи це я вже увійшла в такий ритм: мовляв, коли ти пишеш, і тебе видають - то нехай видають?
Але і писання саме - теж егоїзм, бо ти змагаєшся з вищими силами. Ти ж створюєш свій світ, своїх героїв, даєш їм життя. Так ти кидаєш виклик. Думаю, через це багато письменників дістали в чоло від вищих сил. І я в тому числі...
Хай, видання книг приносить задоволення егоїзму... а як же матеріальні вигоди?
Ні, ясно, що ні. Які можуть бути матеріальні вигоди? Сумніваюся, що той, хто створив цей світ, сподівався на якісь матеріальні вигоди. Так само і з літературою.
Ну в мене є друг, який мріяв вийти на пенсію, написати роман і жити до смерті за гонорар...
І в мене теж є такий друг! Дивно, так прагматично вони це сприймають: у 60 років напишу роман дуже кльовий, і житиму, як захочу...
А недавно інший знайомий мені зізнався, що має мету - отримати премію.
Шевченківську?
Немає значення! Будь-яку. Навіть не обов'язково з літератури... просто премію.
Але якщо література не приносить матеріальних вигод...
То вона приносить такий кайф! Коли справді іде, коли справді пишеться, коли ти півроку безперервно кайфуєш... навіть якщо ти страждаєш, недосипаєш, багато днів підряд пишеш, а потім напиваєшся до чортиків... Це наркотик, це навіть більше, ніж наркотик.
Перепрошую, але на що ж ти живеш?
Я працюю телевізійним журналістом.
Часто пишуть, що одне вбиває інше - журналістика літературу і навпаки. Це правда?
По-перше, я зараз взагалі нічого не пишу. Я дописала книжку, з якою комизилася роки два - це були такі довготривалі вакації
А коли я книжку закінчила, то стало так порожньо, так нудно... Захотілося бачити людей, говорити з кимось, робити щось конкретне, бути в якомусь колективі, що мені взагалі не властиво, бо я асоціальний тип.
Зараз, пишучи тексти для телебачення, я не використовую те, що використовую тоді, коли пишу текст художній. Навпаки - іноді навіть не можу докупи зліпити два слова... хоча раніше вважала, що мені це дуже легко вдається.
Ти вже вирішила, коли сядеш за нову книжку?
Напевно, так. Все іде хвилями. Я кілька років, рік, півроку пишу, потім виходить книжка, і я припиняю - забуваю про все. Зараз здається, що більше нічого не напишу.
Але з часом нізвідки починають з'являтися якісь фрази, речення, історійки, схеми - і я сідаю писати. Спочатку нічого не вдається. Останнього разу був облом - написала 40 сторінок, а це багато і для мене не характерно, бо я мало і стисло пишу... але воно все завалилось. Потім написала ще 40 сторінок - і знову все завалилось. А вже потім почався "Звірослов".
Ще рік я точно нічого не буду писати...
І придумок навіть нема?
Є. Але вони нереальні - не уявляю, як зможу це зробити.
Я мрію написати альтернативний історичний детектив про бароко.
Є
Європа - напевно, всі про це говорили...
Не знаю, чи це Європа географічна, чи просто міф, чи система цінностей, міфічних європейських цінностей.
Мені здається, що в глибині душі тужу за європейським стилем життя, стилем мислення, європейською вільністю. Тут мені цього дуже бракує.
Я була багато де, маю друзів у Європі - і бачу різницю між собою і ними. Вони вільніші, вони менше паряться.
Тобто Україну ти до Європи не відносиш?
Я зараз буду непопулярна в своїй відповіді, але - ні.
Історично - так. Справді був поїзд Львів - Венеція... Але зараз - ні
Люди, які кажуть, що ми Європа, не знають ані центральної, ані східної України - це лише поза. Можливо є типаж, покоління дуже європейських людей... вони є в Києві, у Львові, в Харкові - у великих містах. Але в більшості - це не Європа.
Люди самі не уявляють, що таке Європа, вони насправді цього не хочуть. Європа - це насамперед відповідальність. А у нас усі бояться відповідальності.
Ж
Жожоба.
Найгірше, що я навіть не знаю, що це.
На косметиці часто пишуть це слово. Це якась міфічна квітка, чи фрукт, чи тварина.
 |
З
Зубр.
Мало хто знає, що минулий рік в Україні був оголошений роком зубра. Їх безсовісно повистрілювали, попри те, що вони занесені в Червону книгу.
Рік зубра... І як, помогло?
Тут уже нічим не допоможеш. За тим, що я знаю, поголів'я зубрів в Україні вже врятувати неможливо. За кілька десятків років їх не буде вже взагалі. Зубри взагалі не дикі тварини, а вольєрні.
Для того, щоб їх зберегти, потрібна ота ефемерна європейськість і ота ефемерна громадськість, яка би за тим дивилася. Ну і гроші. А у нас як? Приїхали круті пацани і постріляли. Стріляти зубрів не можна, але ж зрозуміло, що вищі установи дають на це дозвіл.
Якось по роботі мені довелося зіткнутися з одним чоловіком, лісником - зараз таких одиниці. Інші могли б назвати його божевільним.
Цей лісник живе біля Чернігова - він пас зубрів, слідкував за ними, знав, де перебуває стадо, скільки в них зубренят.... В нього на очах пристрелили останнє поголів'я зубрів - їх залишалося шестеро великих і одне маленьке. Полювали саме на маленького.
"Круті пацани" мали хитрий план. Вони вигнали зубрів на тонкий лід на річку - і всі тварини потонули. Річка Остер вузенька - ті зубри цілу зиму пливли під льодом. І за іронією долі навесні, коли крига скресла, той лісник витяг труп великого зубра просто в себе біля дому.
Ось така сентиментальна історія.
И
Це просто отой звук "и" між словами.
Воно мені дуже пасує - оце "иииии"... Я не вмію говорити без цього. Це момент, коли працює думка, коли в голові ти щось думаєш. Це момент народження думки.
Все наймудріше в цьому світі було вигадане на "и".
І
Іронія
Люблю іронічних людей, люблю людей без пафосу, спосіб мислення без пафосу. На все треба дивитися з іронією.
Напевно, саме через це я почала говорити "падонкаффским" сленгом, для оцього пониження пафосу.
Ніколи не зможеш здогадатися, чи людина каже щось серйозно, чи з іронією. І в тому весь кайф. Треба, щоб була двозначність або багатозначність. Але не однозначність, бо однозначність це смерть для всього, мертва думка.
Отак філологічна освіта накладає свій відбиток...
Так. Філологи - нещасні люди! Маєте те, що хотіли. Не вмієте нічого робити, нічого не знаєте... Залишається тільки черв, який точить мозок.
Ї
Їжак.
Їжак нещодавно дуже образив мого кота. Влітку кіт буває на виїздах, на природі. Були ми на дачі, кіт десь бігав, і от з'являється: всі лапи і ніс в крові. Ми страшенно злякалися, подумали, що він помирає або щось таке. Кіт не ходив 2 дні.
А потім з'ясувалося, що кіт наш бився з їжаком. Оце дурне теля вперше в життя побачило їжака і вирішило захистити територію. Очевидно, він лапами намагався його побороти.
 |
| "Зараз моя омріяна робота - це знову нічого не робити" |
Це як?
Він безпородний. Ми його підібрали на Андріївському узвозі, коли з кимось сиділи там літньому майданчику. 2 роки тому це було. І кіт, тоді ще маленьке кошенятко, вискочив звідкілясь і заліз моєму чоловікові під футболку. Все, мовляв - бери мене.
А ми вже були в такому стані алкогольного сп'яніння, коли страшенно відчуваєш співчуття до навколишнього середовища. Ми його підібрали на свою дурну голову. Але жодного разу не пошкодували.
Хороший?
Дуже мудрий кіт. Вдячний, хоча коти у принципі не можуть бути вдячними, вони наглі. Я іноді відчуваю, що Альохін хоче зробити мені щось погане, але не робить, бо в ньому щось спрацьовує, і він згадує, що ми його підібрали, що сам до нас прийшов.
Й
Йона.
В моєму дитинстві був сорт яблук "йона". Після того я їх ніде в житті не зустрічала, але то були найсмачніші яблука з тих, що я їла.
Це червоні маленькі яблука, дуже солодкі. Їх треба було збирати, коли випадає перший сніг. Ці яблука росли в моєї баби.
Є ще дуже гарне оповідання Альбера Камю "В майстерні художника". Там головний герой художник Йона.
К
Коропець.
Це риба?
Ні. Одного разу мені наснився сон. Приснилася моя баба, яка сказала цю назву - чи то Коропець, чи то Горопець. Наступного ранку я почала шукати в інтернеті це слово. Ніде не могла знайти. Навіть почала питати по всіх знайомих.
А от недавно виявилося, що в Тернопільській області є село Коропець і річка Коропець. Думаю, я туди поїду - потрібно це зробити.
Л
Любов.
Це напевно всі казали... Але добре, що "Л" асоціюється з любов'ю. В цьому світі так мало любові. Замало любові. А може і не любові, а простого людського співчуття.
Любов... Навіщо я це слово сказала?
М
Перша асоціація - моє прізвище.
Мені не подобалося моє прізвище. В роки тінейджерства, коли я почала пошуки себе, то думала, що з таким прізвищем не можна стати письменником, бо воно нестатусне, неписьменницьке. Таке на "-ук, -юк" від якогось маляра... Але зараз уже звикла.
Мені подобається, як його транскрибують німці. Там страшне з тими буквами. А ще вони не можуть те вимовити.
Потім у мене був час, коли дуже цікавила моя родина, рід Малярчуків. Він мені дуже подобається, особливо прапрадід.
Маляр?
Ні, не маляр. Просто багата людина - він був таким сільським магнатом.
Чим він займався?
Та поля мав, якісь стодоли на 30 метрів... Але всі його діти пішли якось жахливо.
Прапрадід був таким справжнім сумлінним чоловіком. А всі його наступні покоління, що властиво родині Малярчуків, вели таку гонитву за пристрастями. Там таке відбувалося в тій родині!
Я рахувала якось всі ті родинні лінії... і виявилось, що мій батько мені ж троюрідний брат.
А от подруга моя Світлана Поваляєва, буддистка, каже, що всі ми колись були батьками всіх.
Н
Ні.
Це з розряду бажань. Я не вмію казати "ні". Не чоловікам, а журналістам. Я страшенно хочу навчитися казати "ні", бо не люблю інтерв'ю давати або іти кудись в якості пісатєля на телебачення.
О
Навіть не знаю слова на "О"... Це ні з чим не асоціюється.
Якийсь Омар Хайям, Овідій, Оскар Вайльд...
Олег... Це ім'я мого чоловіка. Він журналіст і письменник. Людина, яка для мене багато значить. Як "О" - безкінечність.
П
Пиво.
Мій улюблений алкогольний напій. Не знаю, чи я дійшла до страшних стадій пивного алкоголізму, але рано чи пізно в мене є шанси до того дійти.
Дуже люблю пиво, причому різні його види. За добрим пивом можу поїхати кудись спеціально.
А де привелося куштувати найсмачніше?
Це було страшенно дивно... Ми сходили з гір і в першому після гір селі зайшли в маленький заклад під тентиком, де було розливне пиво. Там було тільки "Чернігівське світле", яке я ненавиджу. І ми пробуємо це пиво - а воно абсолютно не "Чернігівське"! Бо я той смак ні з чим не переплутаю... І тут раптом таке от добрезне! Не знаю, як таке могло статися. Можливо, там був свій місцевий виробник, але вони соромилися так просто його давати.
 |
| "В роки тінейджерства я думала, що з таким прізвищем не можна стати письменником". Фото Тараса Хімчака |
Р
Робота.
І така характерна гримаса...
Так... Робота - це з одного боку дуже добре, тому що ти трохи соціалізуєшся. Якщо ти людина, то мусиш бути соціальним, бо це одна з ознак особистості. Якщо ти не соціальний, то ти або божевільний, або тварина. На жаль, так є.
Але дуже часто робота замахує.
Через колектив?
Ні, мені з колективом пощастило. Але телевізійна журналістика взагалі складний жанр. Це такий конвеєр. Мучишся довгий час з чимсь, воно тобі важливе, але в один момент здаєш сюжет - і все. Робиш-робиш, а воно падає в якесь провалля. Ніщо.
Маєш роботу своєї мрії?
В різні роки були різні омріяні роботи. Одного разу придумала, що буду працювати в супермаркеті кімнатних рослин. Іншого разу мріяла зробити притулок для тварин. Або мати своє видавництво. Кожного разу це по-іншому. Зараз моя омріяна робота - це... знову нічого не робити.
С
Світ за 80 днів.
Хотілося б таке зробити. Але є одна проблема - панічно боюся літати на літаках. Це з'явилося зовсім недавно. Раніше літала нормально. А тут просто щось переклинило, якийсь страх. Хоча я мріяла побачити Латинську Америку, Австралію, Мадагаскар, побачити лемурів. Як же ж тепер? Поїзд не їде туди...
А на кораблі якщо?
Ха! Мені сказали недавно, що на кораблі - ще небезпечніше, ніж на літаку. Не знаю, що і робити... Мені недавно приснилося, що я лечу на літаючому автобусі. Мозок якось так підставив і переробив. В літаючому автобусі було не страшно.
Т
Таракан...
Мені не подобається слово "тарган". Можливо, я поганий носій української мови, але я не відчуваю те слово. Таракан - це таракан.
Слово "тарган" не асоціюється із цими противними створіннями, які бачили ще динозаврів. Чи кого вони там бачили?
Боїшся тарганів?
Це єдине, чим я справді гидую. Навіть якщо воно маленьке - я буду пищати, репетувати, не зможу його сама вбити. Це класична якась жіноча штука.
І мій перший віршик, який я написала, був про тарганів.
У
З тим алфавітом - дуже дивно. Коли ми з чоловіком кудись їдемо, то граємо в різні мовні ігри. Останній рік граємо в слова - називаємо назви рослин, тварин, географічні назви на певні літери алфавіту. Рослин і тварин уже пройшли всіх. Тепер перекинулись на географічні назви.
Сьогодні була буква "У". Ми вже перелічили всі назви, які були, все, що лиш могли. І раптом Олег каже "Україна".
А сіла сєй басні такова: погано ми пам'ятаємо про свою рідну Україну, яка насправді дуже кльова, попри те, що часто буває неприємною.
Через журналістську роботу довелося багато їздити Україною, причому не по Західній, звідки я родом, а по Південній, Центральній, Східній... Це прекрасно - прекрасні села, прекрасні люди, такі інакші. Такий справжній український менталітет - дуже хороший.
Ф
Не скажу ж я "фалос"...
Чому ні?
Комісія з питань моралі мене за це ...
Фалос - то ж не лайливе слово.
Я тебе прошу! Якщо "рахуй" - то лайливе слово, то фалос... Хай буде філософія. Фалос і філософія.
Філософія - це єдиний вид наукової літератури, який я вважаю загальним, найважливішим. Зараз не існує літературознавства, мовознавства - все зводиться до якихось філософських штук.
Всі ми, філологи - то нереалізовані філософи.
Чию філософію любиш?
Мамардашвілі - це дуже близька мені філософія. Чоран мені подобається. Хоча кожен сам собі будує свою маленьку дилетантську філософію.
Мені не подобається Дерріда. Я не вірю, що люди можуть це читати. Так само - Гегель. Не можна це читати, це не призначено для читання.
Х
Хвороба.
Я страшенно люблю хворіти, але тільки певними видами хвороби, чимось, що дає температуру.
Люблю температуру, бо я легка до галюцинацій. Я люблю галюцинувати.
Які картинки бачиш?
Найрізноманітніші. Все залежить від настрою, від того, з чим носишся останнім часом. Пам'ятаю галюцинації у вигляді бика з червоними очима на балконі. Людей, які стоять в кімнаті поруч попід стіночкою і хочуть мене запросити танцювати - я тоді репетувала "Тільки не дивіться на їхні ноги! В них немає ніг!"
Дуже страшно...
Але тоді в мене була температура десь 40... Потім приїхало 2 баби, дали мені укол - і зразу зняло температуру.
 |
| "Егоїзм - це те, що спонукає мене писати" |
Ц
Церебральний параліч.
Я одного разу прикидалася хворою на церебральний параліч перед пенсіонерами в тролейбусі.
Я вчилася в школі, щодня поверталася додому тролейбусом і мріяла колись там посидіти. Але не можна було - я ж вихована людина, тому всім поступалася місцем, бо в тролейбусі у Франківську їздять лише пенсіонери.
Одного разу я вперто сиділа, а вони нависали наді мною і говорити про те, яка зараз пішла невихована жахлива некультурна молодь.
І я подумала: "Все, зараз я вам влаштую". Коли була моя зупинка, я встала і почала прикидатися. Я побачила, як у той момент їм було за себе соромно. Ось таке я зробила. Це негарно.
Ч
Це якась така знакова буква.
Чорний. Чорт. Чорнобиль.
Це для мене одна така ланка. Чомусь так.
Ш
Шо.
Але не журнал.
Шо - це те, що я буду говорити до кінця життя і ніколи не скажу "що". Це мій дефект. Хоча мені не подобається "шокання" на телебаченні. Я розумію, що є канони, але я фізично не можу вимовити "що".
Коли я кажу "шо", в мене завжди запитують, чи я не з Західної України. Але я відповідаю останнім часом: "Нє, ви ШО, я з Києва". Мене дратує, коли думають, що в Києві не говорять українською.
Ти себе відчуваєш киянкою?
Ми тут живем уже 6 років. Але я сумніваюся, що Київ потребує, аби хтось відчував себе киянином. Тут якось все інакше. Я тут себе вільно почуваю. Мені подобається, що Київ нічого від мене не вимагає. Незручність - це довге добирання з одного пункту до іншого.
Маєш улюблені куточки?
Поділ. Він дуже демократичний і тому мені подобається.
А ще в Києві немає центру. Багато європейських міст побудовані за принципом кільця, з церквою, палацом, ратушею в центрі - а тут такого нема. Коли приїжджають іноземні друзі, то я не знаю, з чого почати показувати Київ. Веду всіх на Володимирську гірку.
Щ
Див. Ш
Ю
Це зараз така заполітизована літера... Як не крути - політика.
Я
Ялта. Я туди свого часу поїхала на зустріч творчої молоді. Саме там познайомилась зі Стронґовським, який мені, до речі, робив обкладинку для "Звірослова".
Пам'ятаю, я єдина туди приїхала без своїх текстів. Я ж думала, що їду просто відпочивати, а виявилось, що треба буде щодня читати щось своє.
Тільки в останній день я читала, бо напередодні написала оповідання. Пам'ятаю ті 2 рукописні листочки...