Люко Дашвар: Вважаю себе українкою, але не збираюся відмовлятися від російської

— 16 серпня 2010, 11:55

Люко Дашвар - псевдо колишньої журналістки Ірини Чернової. У 2007 році вона подала на "Коронацію слова" свій роман "Село не люди" та отримала за нього нагороду. Далі тягнеться щасливе масліт-життя: Ірина Чернова пише по роману в рік і заробляє винятково літературною діяльністю.

Люко Дашвар за кількісними показниками, здається, найуспішніша українська письменниця - її книжки продаються фантастичними, як для України, накладами. В липні видавництво "Клуб сімейного дозвілля" заявило про 100 тисяч проданих примірників її роману "Молоко з кров'ю".

Цей роман можна назвати найуспішнішим із усього доробку. Крім продажів і накладів, він може похвалитися низкою нагород - від премії "Книжка року Бі-Бі-Сі" до антипремії "Золота булька".

Цього року "Молоко з кров'ю" Люко Дашвар у прямому сенсі слова перейде в іншу площину - в театрі ім. Івана Франка збираються поставити п'єсу за мотивами роману.

Асоціація

Асоціацію провокують настрій, ситуація, фантазія - все, що завгодно. Думаю, я людина спостережлива з досить розвиненою фантазією, тому можу асоціювати щось із чим завгодно. Але всі фантазії виникають лише від реальності. Життя таке яскраве!

Найбільше вражають люди. Мистецтво, музика, література, архітектура - це теж люди. Коли спостерігаєш за людиною, ніби клубок розмотуєш.

Одного разу йшла по Херсону, по порожньому ринку, і побачила таку картинку: в куточку стоїть дерев'яний стілець, на ньому сидить бомж, а інший бомж його стриже. А поруч - черга таких самих бомжів. Це просто симфонія - рухи, ножиці, сонце сходить, лахматого брудного чоловіка стрижуть.

Відразу починаєш думати, як ці люди дійшли до такого життя. Я знала жінку, яка спилася та стала бомжем, а раніше вона була балериною в Санкт-Петербурзі.

Боротьба

Боротьба з собою. На когось нарікати - невдячна річ, це ні до чого не призводить. Треба шукати причину в собі, в події, в ситуації.

З чим у собі боретесь?

Мені багато що хотілося б поміняти в собі. У кожного є свої скелети в шафі, і в мене їх немало.

Дякую Богу, що народилася під знаком "терези", тому мене сумніви мучать з ранку до ночі. Коли людина в чомусь сумнівається, значить, совість не спить.

Терези - це пошук гармонії. Відчуваєте гармонію?

Ніколи. Хоча гармонія в дуже простих речах. Для мене багато важить сім'я - я спокійна, коли ми всі разом, коли я знаю, де моя донька і мій син.

Допінг пробували для досягнення гармонії?

Мене завжди заспокоює подорож у машині. Просто їхати, мовчати і дивитися на дорогу.

Веранда

Ми зараз сидимо ніби на веранді. Вдома ж такого нема - четвертий поверх, квартира. А син живе у приватному будинку на ДВРЗ: ліс, поряд озеро. Люблю там бувати.

Місто і природа - що ближче?

Усе змінюється. В юності була дуже урбанізованою дитиною: асфальт - невід'ємна частина існування, поїздки на природу видавалися такими нудними.

А зараз для мене важливіше мати змогу босоніж походити по землі. Енергетика мільйонів мешканців міста тисне - я відчуваю її вплив, а моя енергетика, певно, надто слабка для захисту.

Голос

Можна говорити філософськи: я б дуже хотіла, щоб звучали прекрасні голоси, щоб було менше порожньої та непотрібної балаканини. Хочу, щоб голос звучав, як вчинок. Щоб це не було просто озвученою сукупністю слів.

Треба робити, а не говорити. Інтерв'ю мене зазвичай дратують - постійно лунають запитання про творчі плани чи про "як усе починалося". Це все формальність. Так багато формальностей навкруги! Хочеться, щоб усе було по-справжньому.

Зараз у мистецьких колах у контексті політичної реальності країни говорять про "щось робити". Зокрема йдеться про громадянську позицію. У вас вона є?

Я достатньо довго працювала в політиці і це певним чином відбилося на моєму розумінні поняття "громадянська позиція"... Достатньо того, що я роблю свою справу - це і є моя громадянська позиція. В цьому сенсі я людина не суспільна - не люблю збиратися в зграї.

Що скажете про голоси, що говорять про поділ України на запчастини чи про занепад української культури як факт?

Я читала месіанські висловлювання пана Андруховича, і я не згодна з жодним із них. Людина, що такі речі говорить, повинна нести за них відповідальність, тобто, як мінімум, піти в політику.

Дружба

Світле слово - дружба, довіра. Це одне й те ж саме.

У мене небагато друзів. Життя так складається, що той, кого вчора вважав другом, раптом відходить на якусь відстань, і все змінюється.

Ви порівняно недавно в художній літературі. Через письменництво доводилося втрачати друзів?

Ні. Моя діяльність ніяк не відображається на моїх душевних якостях.

Але в одному з інтерв'ю ви говорили, що кожен новий роман спричинює у вас появу нових комплексів. То впливає письменство чи не впливає?

Впливає безумовно, але не на моє ставлення до людей. Я до них ставлюся з великою доброзичливістю. Не бачу навколо себе нікого вищого, нікого нижчого. Всі рівні.

Енергія

Це так банально! Але для мене це майже фізичне відчуття. Не знаю, як це відбувається, але відчуваю енергетику людей - не кожного, але багатьох. Відчуваю позитивний чи негативний вплив.

Користуєтесь амулетами?

Ні. Усвідомлення чужої негативної енергетики - вже захист.

Від дієслова "бути". Це те ж саме, що щастя. Ти є, ти живеш - і це щастя.

Що дозволяє повніше відчути життя?

Тут все по Маслоу. Нічим не відрізняюся від інших - мені потрібно те ж, що й усім людям.

Якщо перенести піраміду Маслоу в ширший контекст - в царину культури... Ви вірите в марксистську тезу про базис і надбудову?

Так. У Маркса є геніальні слова про те, що людина в стані крайньої злиденності не цікавиться нічим. Зовсім нічим. Про яку культуру тут можна говорити?

Але це працює для соціуму, а не для конкретної людини. Знаємо купу прикладів, коли генії творили в злиднях.

В Україні соціум цікавиться культурою?

Базис недобудований.

Чому тоді люди читають?

Бо вони читали раніше. До того ж, це рівень глобальної цивілізації, що не залежить від етапу розвитку однієї конкретної держави.

У статтях критики дуже часто поблажливо називають мої книжки масовою літературою. Мене це страшенно дратує. В критиці явно треба переглянути якісь базові поняття, зокрема, поняття "масовий читач".

Раніше, до появи інтернету та інших засобів масової комунікації, ще можна було говорити про масового читача за допомогою старих понять. Але сьогодні масовий читач радше перейшов до глянцевих журналів.

Про яку масову літературу можна говорити? Навіть на наклади поглянути...

Але вам немає на що жалітися - 100 тисяч проданих в Україні примірників...

Так, але хіба 100 тисяч в Україні - це масовий читач?

Жадан

Нещодавнім відкриттям для мене стала поезія Сергія Жадана - для цього мав трапитись особливий збіг обставин.

Я зустрілася з Юрієм Одиноким - режисером театру ім. Івана Франка, який зараз готує виставу за мотивами мого "Молока з кров'ю". Ми сиділи в майстерні, обговорювали п'єсу і тут раптом Юрій почав читати вірші Жадана. Це були просто надзвичайні вірші!

Я прийшла додому, взяла антологію "Українські літературні школи та групи 60-90-х років ХХ століття", де було декілька поезій Жадана, потім придбала його книжку.

Заздрість

Тут і пояснювати нічого не треба. Хотілося б назавжди викреслити це слово з життя - стало б набагато світліше. З іншого боку, заздрість - частина марнославства, честолюбства, тобто частина дуже непоганих речей.

Ви заздрите чи вам заздрять?

Щодо інших не знаю, а сама заздрю та захоплююся вчинками, словами.

Сполучник "і", тобто щось і ще щось.

Якого "і ще щось" вам бракує?

Мені нічого не бракує. Але ще чогось хотілося б. Не можу цього пояснити.

Грошей і слави?

Грошей завжди мало. Хочеться більш комфортного життя, подорожей, але це не самоціль. Моє життя складається з двох понять - робота та відпочинок. На відпочинок потрібно заробляти. Тому я працюю та відпочиваю.

Йолоп

Про це слово ніби не варто і згадувати... Йолоп - це добре світле слово. Йолоп - це наївність і дитячість.

Корені

Для мене важливе моє коріння - це мої батьки, моя земля. Дуже банально та дуже просто.

Як проявляєте свою ідентичність?

Для мене це просто моє внутрішнє світосприйняття, що перейшло від батьків, від виховання, від того, що мені говорили.

Тобто "правила життя"? Які вони?

Робота. Все, що в житті отримую, потрібно заробити. Все треба робити щиро.

Лінощі

Страшний солодкий гріх. Я не лінива - навпаки, трудоголік. Мене дратують лінощі - безвідповідальність, невміння тримати слово, погано зроблена робота. Саме через це в нашій країні погані дороги, погані машини, потрісканий асфальт.

Масова література

Я не літературознавець і не літературний критик, тому не беру на себе відповідальності професійно говорити про літературу. Як на мене, є цікаві людям книжки та нецікаві, є книжки, що "чіпляють", змушують думати. Сподіваюся, мої книжки саме такі.

Не приймаю поділу на "елітарну" та "масову" літературу - цей поділ походить із винятково суб'єктивних категорій.

Хто змушує вас думати та ставити запитання?

Поезія. Це щось неймовірне.

Також я всім дуже рекомендую прочитати книгу "Етногенез і біосфера Землі" Гумільова - ця книжка викликає в мене масу запитань. Як відбувається виникнення нації? Всім, хто багато говорить про мову, варто почитати цю книгу.

Насправді, не мова єдина цементує націю - багато людей, які не говорять українською чи живуть десь закордоном, продовжують вважати себе українцями. І я себе вважаю українкою і не збираюся від цього відмовлятися, але так само не збираюся відмовлятися від своєї російської мови.

Я не можу не запитати. Дуже часто і критики, і читачі порівнюють вас із Марією Матіос. Вам приємно це чути?

Я не бачу приводів для порівняння. Порівнювати - право людей. Хай порівнюють. Але я з порівнянням не погоджуюся.

Минулого року я отримала антипремію "Золота булька", але не прийшла на вручення. Я не соромилася і не ображалася, я просто категорично не згодна з таким рішенням.

Читала, що ви ображаєтеся на критиків. У вас є "black list" українських критиків?

Так. Мені здається, що літературна критика - це дуже делікатна річ, писати її треба за Дзержинським, тобто з гарячим серцем і з холодною головою. Не можна переходити на образливі пасажі та на приниження.

Колись я прочитала рецензію Яни Дубинянської на "ЛітАкценті". Там було написано, що, мовляв, першу книгу Люко Дашвар прочитала, а другу читати змусила редакція, і що тепер рецензентці треба видати ящик йогурту.

Можливо, там далі було якесь раціональне зерно чи якийсь притомний аналіз. Але рецензентка сама перекреслила їх "ящиком йогурту".

Згодом на київському "Медвіні" до мене підвели Яну Дубинянську, щоб познайомити. І я побачила, що це - вагітна жінка. У мене реакція, як у кіллера - тільки не вагітних жінок і дітей. Зникли всі найгірші думки про цю людину. Хоча в іншій ситуації я їй про все б сказала.

Водночас я читала дуже різку рецензію на "Рай. Центр", але там були об'єктивні зауваження. Я не глуха, все чую - ті зауваження прийняла.

Дружите з українськими письменниками?

Познайомилася з Ірен Роздобудько - ми разом працювали над одним проектом. Дуже приємна людина. А ще сиділа поруч із Марією Матіос на врученні "Книжки року Бі-Бі-Сі".

З великою повагою ставлюся до братів Капранових - коли мені вручали премію за першу книжку, мене ще ніхто не знав. Вони чекали мене за сценою тільки для того, щоб сказати, що я написала хорошу книгу. Ті два добрі слова на початку важать більше всього хору подальших похвал.

Нове

Нове і дуже різне. Мені цікаве життя. Думаю, є люди, які з дитинства відчувають себе месіями, а є такі, що до кінця своїх днів відчувають себе учнями. Я з другої категорії.

Люблю навчатися, мені цікаве все нове. Все життя десь навчаюся - книжки, дві вищі освіти, курси НЛП (нейролінгвістичне програмування), курси сценарної майстерності, в мафію грала ще у 1992 році, коли про неї ще ніхто не знав. Курси НЛП моє життя просто перевернули.

Це ж прикладна маніпуляція... Ви використовуєте НЛП у романах?

Ні-ні. А собі в житті цим часто допомагаю.

У своїх текстах я використовую результати курсів сценарної майстерності - саме тоді я вперше замислилася про спосіб подачі інформації в 21 столітті. Адже важливо не просто щось розповісти. Важливо розповісти так, щоб читач міг комфортно прийняти цю історію.

До речі про нове - трапляється думка, що кожна ваша нова книга є лише повторенням старої з тією самою схемою сюжету, тлом, нещасливим коханням... Згодні?

Мені цікаві історії людей, саме цим і займаюся. Мої книги схожі тільки тим, що в них є історії людей. Найцікавіше, що може бути - це історія кохання чоловіка та жінки. Я люблю звичайних людей і хочу про них писати.

І не хочеться чогось змінити в письмі та сюжетах?

Хочеться. Хочу продовжувати і це, і щось інше писати. По жанру якщо говорити, то я би писала трагіфарс, щоб було смішно до сліз. Зараз пишу текст і сама не розумію, що з цього вийде за формою. П'єса чи книга. Хочу повернути його в театральну сторону, та зараз він просто пишеться.

Ой

Несподіванка. Мене можуть здивувати дуже різні речі - і це погано, бо я дивуюся навіть там, де дивуватися не треба.

Петро

Тобто - "камінь". Це твердиня, хороший життєвий консерватизм на рівні 10 Господніх заповідей.

Ви консерватор?

Не знаю. Щодня сама намагаюся зрозуміти. Я за правильний консерватизм, за збереження важливих життєвих стереотипів. Є хороші стереотипи.

Які?

Наприклад, те, що родина - це мама, тато та дитина, а не тільки мама і дитина чи тато і дитина. Це абсолютно прості прописні істини.

Річка

Не тільки плин життя, але і просто вода. Люблю воду. Вода - недооцінене людьми багатство. Вона здатна не тільки шкіру помити, але і душу очистити.

А за відчуттями моя стихія - повітря. Я відразу відчуваю нестачу повітря, не люблю зачинені двері.

Страх

Страхів багато - іноді вони корисні. Іноді корисно боятися. Є вагоме поняття - страх перед гнівом Божим. Шкода, що ми про це забуваємо.

Чого ви боїтеся?

Переживаю за рідних. Кожен день несе нові страхи. От сьогодні зранку я відкрила новини в інтернеті і почитала про те, що спека та можливі пожежі можуть призвести до підвищення рівня радіації в Чорнобилі. Це не просто страх, це вже паніка - думаю не лише про дітей, а про онучку.

Чорнобиль застали вже в Києві?

Ні, ще в Херсоні - наша родина приймала в себе киян. Тоді було дуже страшно.

Ти

Той, хто поряд. Людина не може бути самотньою, хоча помирає самотньою та і живе у внутрішній самотності. Тому дуже важливо мати поруч когось, із ким можна просто помовчати.

Ви потребуєте підтримки?

Так, але підтримки самою лише присутністю. Я людина замкнута, тому мені важливо знати, що мене люблять, що близькі зі мною поряд. Це дуже гріє.

Щось уривається

Це неприємна несподіванка, те, що змушує зупинитися чи, навпаки, бігти, тікати від чогось.

Писання теж уривається. Боїтеся цього?

Не знаю. Я ж почала писати досить пізно, тому готова до будь-якого розвитку подій.

Моя доля - починати пізно. Молодим журналістом я стала в 30 років, коли всі однолітки вже стали досвідченими. Тепер я молодий письменник. Все молода і молода.

Фіра

Такий собі візок. Ми його тягнемо-тягнемо... Щоправда часто треба зупинитись і викинути зайве. Я роблю такі ревізії - відкриваю шафу та викидаю звідти половину зайвого та непотрібного, так само викидаю зайве з голови.

Хлам

Ми часто живемо і не замислюємося про власне життя. Багато речей відбуваються за поганими стереотипами. І коли починаєш думати, то розумієш, що навколо в житті багато хламу, багато непотрібного, такого, що треба викинути.

Книжка може бути таким хламом?

Нас інакше виховували. Для мене книжка - це щось високе. Як у тих смішних девізах дитинства "Книжка - найкращий подарунок", "Книга - джерело знань". Я не можу викидати книжки. У мене залишилися книжки моїх батьків, і я їх зберігаю, хоча там є навіть лекції з історії комунізму.

Ну, а пам'ятники Леніну чи Сталіну - це теж не треба викидати?

Вважаю, що пам'ятник Сталіну - це неприпустимо. А от пам'ятник Бандері потрібен. Хоча героєм Бандера бути не може, я думаю.

У Відні мене вразив пам'ятник радянським солдатам - він весь у квітах. А тут ми все переписуємо і ніяк не можемо знайти точку відліку. Хоча я не беруся судити - сама часто не можу зрозуміти того, що відбувається.

У ваших романах є апеляції до історичного контексту. Останнім часом це стало справжнім трендом - враження, що всі пишуть історичні романи. Історизм у ваших романах - це данина моді?

Життя не пласке. Будь-які вчинки людей випливають із якихось часів, які накладають відбиток на все подальше життя. Пряма свідома паралель із історією є тільки в "Рай. Центр", а все інше... Неможливо написати історію однієї окремої людини від початку до кінця. Ну хіба що історію Робінзона.

Ми всі - частина більшого процесу.

Мені ця літера геть не подобається. Вона і звучить якось претензійно. І слова на літеру "Ц" мені не подобаються.

А слово "цілуватися"?

Гарне слово.

Чортик

Не чорт, не чортівня, не дідько, а саме чортик. Мені здається, що не треба нарікати на вселенське зло. Якщо в людині є щось зле, то лише на рівні чортика.

Абсолютного зла не буває?

Не буває. Є просто факти. І ми їх тлумачимо.

Ша

Тиша. Мене пригнічує велика кількість слів.

Люблю музику. Різну. Останнім часом мене зовсім збила з пантелику пісня Меладзе "Обернитесь". Я більше ціную в музиці слова, а не мелодію.

Щирість

Безумовно вірю в людську щирість.

Вірите автобіографіям чи мемуарам письменників?

Мало їх читала. Думаю, частково їм можна вірити.

Ви б написали свої мемуари?

Я ж молодий письменник.

Юність

Не відчуваю себе підстаркуватою, але по-доброму заздрю всім, хто молодший за мене. У них більше часу.

Час - надзвичайне поняття. Люди мали б відчувати його фізично. Ми живемо не в одному часі, а в мільярді потоків часу. В кожного він свій.

Ясно

Ясно - це безхмарно, чисто. Моє життя не безхмарне, тут вистачає всього. Я така, як всі.

Фото Юлії Берлач та Оксамитки Блажевської та сайтів chytayka.com.ua, book-ye.com.ua

Головне сьогодні