Тарас Прохасько: Українська ідея пов’язана з лагідним сидінням

— 10 січня 2011, 08:49

Тарас Прохасько - один із найбільш незвичайних українських письменників. Його стиль неможливо переплутати з іншим. Прохасько вже давно є гравцем "вищої ліги" сучасних україномовних авторів.

Тарас Прохасько пише порівняно мало. Кожна його нова книжка - це подія. Нещодавно вийшло повне зібрання його виданих творів - "БотакЄ" (Лілея-НВ). Майже одночасно в Росії переклали добірку його малої прози.

Великого значення в прозі Прохаська має звучання слів і літер, гра знаками та звуками. Записати одну з таких ігор вдалося "Українській правді. Життя".

Авітаміноз

Для мене вітаміни, попри те, що я за освітою біолог, це щось таке ще менш реальне, ніж гени. Я радше здатен повірити в існування генома, ніж вітамінів. Як казав Лисенко на тій дискусії: "Які гени? Хто їх бачив?".

Я не знаю, що таке вітаміни. Ніколи нічого не їв заради вітамінів. У мене є версія, що при нормальному способі життя вони повністю потрапляють в організм у потрібній кількості.

Значить, авітамінозу не мали ніколи?

Не знаю. Це такий великий світовий прикол - авітаміноз не має яскравих ознак і симптомів. Тому дуже кльово думати про стан апатії, що це лише авітаміноз.

Приємно знати, що можна бабахнути пігулку - і все. Водночас страшно це робити, бо якщо не допоможе, то втратиться надія, що це був лише авітаміноз.

Біологія

На моє письмо впливають біологічні методи мислення та уявлення про те, як влаштоване життя. Думати світ за біологічними законами - це як особлива філософія.

На біологічний факультет мене привела любов до лісу. Та виявилося, що біологія не має нічого спільного з любов'ю до лісу чи до тварин.

Де затишно жити? На природі чи в місті?

Біологічне мислення ліквідовує поняття "неприрода", тому що все - природа.

За біологічною насиченістю в місті є біології не менше, ніж в однорідному лісі.

Є щось, що вважаєте неприродним?

Так. Це пластикове сміття та маньєризм як підхід до мистецтва.

Визнання

Для мене важливе визнання. Воно означає, що я не займаюся зовсім непотрібними речами.

Я даю собі справу про одиниці виміру визнання. Це як у фізиці: не можна порівнювати все з усим.

Кількість читачів у певний момент не є абсолютним показником визнання. Є люди, які читатимуть усе, що ти напишеш. Якщо таких є пару десятків, то це не гірше за тисячний наклад, який розійдеться та забудеться.

Коли ви зрозуміли, що визнання прийшло?

У той момент, коли до мене почали звертатися незнайомі люди з інших міст, які просили можливості приїхати до мене та поговорити. Таких було кільканадцять. Це не екзотичні типи з нестійкою психікою. Це нормальні прості люди.

Про що вони з вами говорять?

Про все, що станеться в той момент. Про життя.

Гроші

Перше запитання, яке мені поставили пересічні читачі - чим заробляють письменники.

Колись давно я вперше приїхав у Ірпінь на семінари "Смолоскипу". Вранці я вийшов у якийсь мікрорайон шукати якогось пива.

Підійшов до кіоску, щось запитав у місцевих хлопців. І вони мене попередили, що не можна говорити українською, бо тоді продавщиця нічого не продасть. Але мені вона продала все потрібне.

Ті хлопці ще сказали, що не знали, що в місті можна отак спокійно говорити українською.

Вони запитали, хто я і звідки. Сказав, що письменник. І хлопці запросили мене на якусь хату. Тоді я ще був молодий, тому безжурно і безстрьомно туди пішов.

І був там старший чувак, який у мене запитав таке: "Тарасик, ты мне скажи одно - какая сейчас среднемесячная зарплата украинского писателя?".

І яка ж?

Я ніколи не заробляв великих грошей. Мені завжди вистачало на підтримання моїх потреб.

Але мені пощастило, бо живу на готових речах. Скажімо, живу в хаті, що належала кільком поколінням моєї родини. Навіть не знаю, що робив би, якби мав заробити собі на житло.

Це мене розбестило - я не знаю, як збирати гроші на щось важливе.

Тоді дайте пару практичних порад. Як заробляти невеликі гроші, і щоб на все вистачало?

Потрібно мати пріоритети. Також потрібне життя без боргів за спожиту воду та електроенергію.

А ще мені не треба статусного одягу. Я користуюся секонд-хендом. У Західній Україні секонд-хенди дуже хороші. Там є якісні вироби. Власне, справді якісні речі відомих виробників можна знайти лише на секондах.

Мені пощастило. Я люблю стиль грандж, такий camel-стиль, мартінси тощо. Напевно, якби я любив шовкові сорочки та піджаки, то так би не одягався.

Також я не витрачаю гроші на відпустки. Нікуди не їжджу за свій рахунок. Тут мені пощастило з професією.

Д і Ч

Дім і чужина

Я - людина вербальна. Я думаю словами, живу ними, потребую слів. Мова для мене є виявом реальності. Як казав Гайдеггер, це дім буття.

Я відчуваю чужину там, де не звучить українська мова.

Цей досвід тяжко переживається?

Я ніколи довго не був на чужині, за винятком армії. А ще якось я три місяці був у Кракові. Хоча там я мав дуже файну українську співрозмовницю - поруч жила Софія Андрухович.

Ми більшість часу проводили в розмовах українською. Але з часом я таки почав відчувати чужину, бо мовний океан навколо не був рідним.

Екзотика

Моя найекзотичніша мандрівка - подорож у Росію.

Я побував у справжній Росії - в глибинці. Там побачив усе те, що обурювало і Гоголя, і Достоєвського, і Чехова.

Це таке ставлення до життя, коли все по*уй. Кажуть, що це такий рецепт щастя - жити тут-і-тепер. Але коли я це побачив у Росії, то серйозно замислився, чи таке життя є добрим.

А ще там у людей є комплекс завойовника. Там завелика розбіжність між Я-дійсним і Я-уявним.

Єресь

Моя найбільш єретична думка: думати добре.

З іншого боку, я часто маю ризиковані думки про різні речі з різних сторін. Не знаю, де є межа, за яку не варто заходити. Чи є межа, за якою починається зневіра?

Думаю, межі мислення немає.

Змії

Мені подобається Юрій Змієборець. Хоча як біолог я розумію, що він погарячкував. Вбив рідкісного пітона, проколов його списом... Звісно, то був змій, якого треба було побороти, але це суперечить моїй любові до змій.

Страх і убивання змій є одним із найпоширеніших занять у гуцулів під час контакту з природою.

Страх змій дуже поширений. Змії є загрозою лише тоді, коли ти сам неоковирний, необережний, агресивний або неуважний.

Сполучник "і" дуже важливий у моїй життєвій концепції. Я люблю довгі ряди, коли і то, і то, і то.

Мені "і" подобається більше за "але". І світоглядний вибір - "і" чи "чи"?

Чи то, чи то? І то, і то!

Це виглядає на глибоку світоглядну концепцію.

Так. Мені розмаїття миліше за однозначність.

Їжа

Люблю їсти все. От у мене є знайомий, який не їсть нічого молочного - це генетичне захворювання.

І я подумав, що є перелік наших властивостей, де кожна властивість - це одиниця. І якщо однієї властивості нема, то вона компенсується. Більше того. Вада може бути силою, корисною властивістю. Кожну ваду можна перетворити на перевагу.

Так само неможливість їсти молочне - це ж впливає на все життя.

Я в дитинстві теж не все їв. Наприклад, не міг їсти молок у оселедця. А тепер щось полюбив.

Зараз я люблю немішану їжу. Якщо картопля - то кілька печених картоплин. Якщо м'яса - то шматок м'яса. Я ніби виходжу на роздільне харчування.

З іншого боку, я дуже люблю салат і зупу, куди накидано всього, що є в хаті.

Маєте фірмові страви?

Є зимова страва - печена картопля з квашеною капустою та з сиром бринзою. Також люблю квасолю в усіх видах. А влітку роблю лечо - перець і цибуля.

Ще я обожнюю робити сніданки гостям. Це звичайний білий розплавлений сир. Це щось подібне на фондю з доданим яйцем.

Куріння

Мені не подобається, як у нас підходять до боротьби з курцями. Мені не подобається, що до них ставляться, як до правопорушників.

З курінням пов'язаний гарний взірець того, що взагалі відбувається в цій країні.

В усіх поїздах заборонено палити. Для курців немає альтернативи. Тому курці собі й далі курять у тамбурі.

А потім приходить міліція та загрібає якого-небудь тєрпілу, котрий терпів усю дорогу, а потім таки вирішив вийти. Його штрафують... а на що ідуть ті штрафи?

Література

Література стає професією, коли є основним заняттям, коли підходиш до неї як до роботи, коли ти можеш раціонально робити літературний твір.

Для вас література - професія?

Для мене література - це спосіб життя.

А в чому ж ви професіонал?

Я вмію багато що робити. Це як Перфецький в Андруховича - знав багато слів із різних мов, але не знав жодної мови.

Так само я вмію професійно робити багато речей із різних професій, але жодною з них не володію. Наприклад, я дуже добре вмію квасити капусту. Якби я хотів стати квашачем капусти, то міг би.

Також я міг би забезпечити меню для функціонування якогось закладу харчування - міг би зробити 20 чи 30 страв. Це мало, але для одного ресторану вистачить. А ще можна придумати якусь концепцію - easy та ще easy-ше.

Мандри

Люблю стан мандрів і завжди до них готовий.

У мене з собою завжди мінімум багажу та готовність до переходів і перебіжок. Це дуже полегшує життя.

А ще знакові пам'ятки архітектури, про які я читав колись, назавжди лишаються для мене в книжковому світі. Мене не пре їх шукати - досить того, що вони книжкові. В музеях так само немає бажання шукати оригінали. Наприклад, мені не важливо побачити справжню Сикстинську мадонну.

Мене набагато більше пре дивитися на естетику буття. Наприклад, на те, як імпресіонізм зі сфери еліти творців перетворювався, йшов із поверху на поверх у повсякденне життя. Мистецтво може дійти до естетики таверни, філіжанки кави, стола чи газетного шрифта.

Естетика побуту якої країни подобається найбільше?

Наразі мені найбільше сподобалася північ Іспанії, тобто країна басків. Воно найбільш відповідне до моїх потреб і смаків.

У Німеччині мені також подобається, але там усе занадто вироблено.

Хоча це нице нарікання. Я ненавиджу, коли наші люди говорять, що в Німеччині надто чисто абощо. Це самозахист. Все це нервує, бо це ніби докір самим собі.

Націоналізм

Моя голова найліпше реагує на хвилі українського звучання. Тому мене часто називають галицьким сепаратистом. Хоча це не ідеологічна вимога. Це фізіологія на рівні хвиль вібрації навколо.

У Києві для мене теж замало цього україномовного фону. Я себе тут не відчуваю рідно. Це як заходити у воду - температура комфортна, але ти відчуваєш, що ти в чомусь.

Ви справді галицький сепаратист?

Ні. Я вже не виступаю за відокремлення Галичини в окреме державне утворення. Але україномовне середовище в Україні є тільки на Заході.

Ідея двомовної України не є вигадкою. Хоча я вважаю її неправильною. З іншого боку, це природно, бо це відповідає натуральному станові речей.

Як врівноважити ідеальне та наявне?

Треба щось робити з національною ідеєю. Ми досі користуємося націоналізмом 19 століття. Тепер реалії змінилися.

Оповідання

Я не можу довго робити щось одне. Працювати довго над одним романом мені видається некомфортним.

Крім того, мене цікавлять дрібні вияви життя. Мене цікавлять деталі, коли все - в чомусь малому.

Ну, але ж сучасна література приймає варіант "склеювання" кількох оповідань у великий прозовий текст.

Роман - це вимога та очікування ринку. А я звик до літератури ставитися як до насолоди та не думати про прагматичну сторону. Я дозволяю собі писати для власної приємності.

Порт-Франківськ

Івано-Франківськ - це моя єдина батьківщина. Там і спокій, і насолода, і нудьга, і цікавість однаково представлені на рівні справжніх чистих конкретних емоцій.

Це портове місто. Хоча моря там нема. Це транзитне місце перед Карпатами. В усіх сенсах слова це - Передкарпаття, фортеця перед незнаним.

Балтійські рибацькі поселення

Мені подобається побут балтійський рибацьких поселень. Там теж є чистота стилю в усьому - в способі життя, в естетиці буття, в дереві, в шнурах, в облупленій фарбі.

Спілкування

Люблю якісне спілкування, коли пре.

Тут я дуже фізіологічний. Не говорю про секс. Говорю про віднаходження власного місця в світі за допомогою іншої людини.

Це дружба чи випадкове знайомство?

І дружба, і випадкове знайомство, і любов, і секс.

Важливий емоційний обмін. Це як у мальовничій історії про андрогінів - людей-половинок.

Спілкування - це прикладання двох половинок, це дотик.

Тут важлива стать?

Ні. Хоча різностатеве спілкування може бути багатшим у сенсі взаємного обміну.

Толерантність

Це праця над собою. Для того, щоб бути толерантним, потрібно виробити впевненість у собі.

Нетолерантність - це страх загрози. Ти воюєш проти чогось, бо боїшся, що вони оселяться в тобі.

Є речі, яких ви не толеруєте?

Не терплю насильства. Не люблю, коли причиняють біль.

Хоча відстежити, хто кому робить біль, дуже важко. Зі своїм болем кожен розбиратися має сам.

Із фізичним болем простіше - його одразу ж видно. Коли його бачу, то хочеться одразу ж припинити.

Часто бачите таке?

Я прожив життя в такому місці, де фізичного насильства майже немає.

Зате якби я жив у якомусь робітничому депресивному містечку, то мусив би те насильство бачити і терпіти.

Україна

Одно разу мені замовили написати есе про Україну. Тоді я вибрав неправильний шлях. Подумав, що треба написати все та докопатися до кореня. Але ж це неможливо.

Зараз я розумію, що Україна - це я. Все на світі - то моя Україна, бо моя голова - українська.

Я не знаю, хто я. І я не знаю, що таке Україна.

Фільм

Я люблю кіно, часто і багато його дивлюсь, але не орієнтуюся ні в течіях кіно, ні в назвах.

Ну, останнє побачене кіно пам'ятаєте?

Так. Вчора подивився "Міст короля Людовіка Святого" ("The Bridge of San Luis Rey"). Це страшно дивне кіно про Перу 18 століття. Воно дуже подібне на латиноамериканську прозу.

Воно про те, як міст обірвався, і на ньому загинуло п'ятеро людей. Один монах-францисканець був свідком їхньої смерті - він теж мав зайти на той міст, але не встиг. І він вирішив дослідити їхнє життя, щоб зрозуміти, чому ті люди померли. Це дуже літературний фільм.

Що вас взагалі вабить у кіно?

Найважливішою для мене є робота художника-декоратора. Якщо фільм має гарну художню побутову атмосферу, то він мені подобається. Тобто все можна звести до дизайну та бутафорії й декорацій.

Втіленням мого уявлення про файне кіно є "Pulp Fiction" Тарантіно.

Хижак

Недавно зрозумів силу вчення про кочівників і осідлих людей. Бачу це на прикладі україно-російських відносин.

Російська ідея в своїй суті є кочівною. Вона побудована на експансії, на русі вперед. Коріння там не таке важливе - це такі бігучі істоти, олені...

Українська ідея пов'язана з таким собі лагідним сидінням. І героїка, і ментальність, і сила, і поразки пов'язані з цією прив'язаністю до власного місця. Але говорити про конкретних людей, то всі ці міфологеми одразу ж ламаються.

Хоча національні ознаки все одно є. Але індивідуальні ознаки людини для нас виглядають домінуючими - і тому ми забуваємо про національні.

Ну, це вже як менталітет. Він взагалі існує?

Я переконаний, що так.

Українці не є хижаками. Український менталітет - як український клімат. Це помірний родючий клімат. Це межа. Тут всього достатньо буде, якщо про це дбати. А якщо не дбати - то не буде. Тут їжа буде, але її треба заробити.

А ви самі багато зусиль докладаєте?

Я люблю легкість у всьому - в спілкуванні, у світосприйнятті, в часі. Разом з тим я люблю, коли є певне напруження, коли відчуваєш зусилля мозку чи м'язів.

Люблю, коли людина готова та вміє докладати зусилля.

Я сам найбільше зусиль докладаю для того, щоб була легкість. Але я не в усьому дозволяю собі бути абсолютно вільним.

Наприклад, обмежую себе у свободі писання. Я ще не пишу так, як хочу. Хочу менше стримуватись і писати вільніше. Але я багато речей боюся дозволити собі в літературі. Бо я не люблю людей шокувати.

Цінності

Найбільшою цінністю для мене є наявність цінностей.

Які у вас цінності?

Пам'ять, рідне, мова, слово, закони біосу, тіло, чистота, прозорість. Це стосується і стилю - люблю витриманий чистий стиль.

Який?

Мені подобаються багато стилів, але важливо, щоб вони в той момент у тому місці виражали себе в чистому виді.

Якщо говорити про мистецькі стилі, то мені дуже подобається модерн перед Першою світовою війною - всі ці Альфонси Мухи, водорості, стебла на фасадах.

А ваш стиль одягу?

Я не люблю вирізнятися одягом і через це часто вирізняюся недбалістю в одязі.

Щирість

Письменнику важливо бути щирим тільки перед собою.

Він повинен бути щирим у тому, що робить. Він може робити нещиру літературу, але має робити це щиро.

Що таке нещира література?

Такого терміну літературознавчого нема. Але є якась імітаційна література. Така, що знає, що так "катіт".

Ви пишете тексти, які "катять"? Бо стиль Прохаська взагалі-то "катіт"?

Деякі - так.

Я зважаю на аудиторію. Тому часом я не є до кінця щирим. Я не дозволяю собі писати все, що думаю.

Писати - це як лист. Тут треба зважати на те, кому цей лист пишеш.

Що ви думаєте про автобіографічні тексти? Часто українську сучасну літературу критикують за надміру автобіографічне письмо.

Я найбільше люблю автобіографічне письмо.

Єдине, що може пізнати людина - це вона сама. Самоаналіз є власне найцікавішим, що людина може зробити для самої себе.

А от Франсуа Війон казав "Я знаю все й не знаю лиш себе".

Самопізнання тим і цікаве, що не має межі.

Юрки

Немає жодної форми імені Юрій, які б мені не подобалися. Мені не подобається "Паша", зате "Юра" вже катіт. Хоча мені взагалі не подобаються всі ці ожіночнені імена.

У мене брат Юрій. Він для мене є страшенно важливою особою.

На рівні роздумів про себе та про життя він для мене є найважливішим. Це не означає, що ми часто спілкуємося, зустрічаємося та маємо необхідність бачитися кожного дня.

Юрко Андрухович теж для мене важливий. Юрко Іздрик - важливий персонаж у моєму житті. Юрко Покальчук був для мене однією із віхових і знакових персон. Ще є Юрій Винничук - він не є для мене близькою людиною по життю, але для мене важливим є знати, що він робить те, що він робить.

Я відповідальний за те, що твориться зі мною та довкола мене.

Все довкола мене твориться зі мною, в мені. Вплинути на щось можна тільки, якщо вплинути на себе.

Світ не ворожий. Ти сам робиш його ворожим до себе.

Усі фото Ростислава Шпука для проекту "Б.О.М.Ж."

Головне сьогодні