Ліна Костенко: Мені дуже шкода, що я мала рацію

9 квітня, в день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація книжки Івана Дзюби "Є поети для епох". Це книжка про Ліну Костенко з розлогим есеєм про її поезію та біографічним інтерв’ю.

Інтерв’ю є розмовою Ліни Костенко з донькою Оксаною Пахльовською.

У "Мистецькому Арсеналі" для презентації-круглого столу зібралися Іван Дзюба, Ліна Костенко, Ігор Лосєв, Сергій Грабовський, Володимир Панченко, Ірина Геращенко, Лариса Івшина, Віталій Портников.

Іван Дзюба на початку презентації оголосив, що темою розмови є поезія. На практиці - не оминули й гострих тем.

"Українська правда. Життя" записала найцікавіші висловлювання.

Іван Дзюба

Про ювілей

Сьогодні 100 років з дня народження Льва Копелева. Це одна з найблагородніших постатей ХХ століття на радянському і пострадянському просторі. Він був другом української культури та вважав себе належним до неї.

1993 році відбувалася виставка українського мистецтва в Німеччині. Коли він зайшов до зали – всі аудиторія встала. Не було оплесків – просто було шанобливе стояння.

Річ у тім, що під час війни він рішуче виступив проти дій Червоної армії як "визволителів". І, звісно ж, потрапив у табори.

Потім він вийшов і виїхав до Німеччини. Він багато зробив як дослідник німецької історії та як перекладач. І нам годиться про нього згадати.

Про книжку

Я сьогодні не думав, що з такими примхами погоди збереться стільки людей.

Пригадую час наприкінці 1980-х років, коли ми на гребені ейфорії гласності у видавництві "Либідь" складали план видання книжок у видавництві "Либідь". Видати їх раніше було неможливо. Багато що з задуманого вдалося реалізувати.

Насправді на обкладинці цієї книжки має бути три прізвища, а не одне.

Іван Дзюба

Тут маємо есей Івана Дзюби. Те, що я написав – це одна з можливих версій.

Є тут і щось неможливе: мені вдалося вмовити Ліну Василівну на інтерв’ю. Я не знаю, що вийшло б, якби не долучилася Оксана Пахльовська. Вона випробовувала терпіння мами протягом багатьох вечорів. І навіть в Італії вона не заспокоїлась і продовжила роботу завдяки сучасним засобам зв’язку.

Про автобіографічний роман Ліни Костенко

Це інтерв’ю - це основа майбутнього автобіографічного роману. Ми всі на нього чекаємо. І Ліна Костенко тепер мусить його написати.

Те, що вона розповіла, утоншує сприйняття її поезії. Її біографічні факти насичені надзвичайно глибокими емоціями. Ми тут бачимо тонку тканину переходу життєвих явищ у поезію, поезії – в мистецтво.

Про Ліну Костенко і сучасну поезію

На небі не може сяяти всього одна зірка. На небі мусить бути багато різних зірок різної величини та різної яскравості.

Українська поезія сьогодні як ніколи багата.

Тим вагоміше виглядає на цьому небі зірка Ліни Костенко. Вона вирізняється яскравістю та спокійною постійністю свого світла.

Ліна Костенко

Про презентацію книжки

Мені дуже не хотілося іти на цю презентацію.

Це ж книжка про мене, і тому це для мене психологічний дискомфорт. Я би краще десь в куточку посиділа, а не тут, біля автора книжки. Але з поваги до автора, до видавництва, до "Мистецького Арсеналу" я не могла не прийти.

Мене запевнили, що це буде новий формат презентації, що це буде аналітична презентація. Що зберуться люди одного солідарного поля. І що кожен скаже те, що нам сьогодні потрібно почути.

Тут сидять люди, яких я ніколи не бачила, але їх моя душа знає, і я давно їх люблю. Для мене велике щастя бачити цих людей і глядачів, і цю молодь – он як квіточки стоять.

Ліна Костенко

Про майбутнє

Лейбніц казав, що теперішнє, народжене минулим, народжує майбутнє.

Цікаво, яке майбутнє народить наше теперішнє?

Тепер глухонімі часи. Ще Леся Українка казала, що живе в глухонімі часи. А ми в які часи живемо? Ми теж живемо в глухонімі часи.

Нам всім треба говорити саме про майбутнє. Про поезію напишуть або не напишуть критики. А нам треба поговорити про майбутнє.

Коли Микола Княжицький каже на ТВІ, що раз нам не вдалося збудувати майбутнє для себе, то треба збудувати його для наших дітей.

У нас у суспільстві є такі, хто затуляється, як слон у спеку вухами – і нічого не чує.

Коли була кілька років тому презентація книжки Оксани Пахльовської "Ave, Europa!", то на стінах висіли портрети видатних діячів.

І з портрету на залу дивився Шевченко. Він ніби чекав, коли прийде апостол правди і науки. Бо в минулого теж слух абсолютний.

Про сучасні літературу

2 роки тому в Українському домі я сказала, що повертаюся в літературу. Я дотримала слова і повернулася в літературу.

Але в яку літературу я повернулася? Я повернулася в укрсучліт, який мені не потрібен, і якому я не потрібна

Сьогодні в українській літературі працюють талановиті люди, які нікому не цікаві. Бо з ними не пов’язані скандали.

Зараз цікаві гранти, олігархи, спонсори…

Але це не є стиль, не є тим, чим повинна бути література. І я повернулася в процес, який називається укрсучліт процес.

От тут я бачу літературознавців. Нехай вони задумаються, як з майбутнього оцінять ті 20 перших років літератури української незалежності.

Я правильно зробила, що мовчала і жила нормальним письменницьким життям. Я їздила в зону відчуження і бачила чудових людей в екстремальних умовах.

Іван Дзюба все про мене знає та розуміє. Він написав, що я жила в координатах своєї незалежності. Це було справжнє життя.

Коли я повернулася в цю літературу, то надивилася і пережила буквально кризу.

Ситуація недостойна. Я не готова до таких стосунків, не готова до скандалів. Я готова до нормального письменницького спілкування зі своїм читачем.

От недавно пройшов ярмарок "Медвін". Там брати Капранови закликали до акції "День без матюків". Це що, актуально сьогодні? Але матюків справді забагато.

Про інтернет

Україна зараз – це зона етичної небезпеки. Кожен може бути ображений і обнесений брудом.

Інтернет прекрасна річ, але страшна річ. З усіх усюд там під ніками пишеться бозна-що.

Це довело мене до того, що дуже часто я хотіла повернутися назад у координати моєї незалежності.

Але перед моїми очима стоять люди, які приходили на мої вечори. В мене найкращі спогади про Рівне, про Харків, про інші міста. Я ніколи не забуду чудову публіку з Харкова. Хоча мені казали, що туди не варто і їхати.

Я не їздила в Донецьк, але там теж є чудові люди. Я знаю, що в Макіївці на мої вірші співають 50 пісень у хорі "Українське бельканто".

Я бачу молодь, яка провела флешмоб і читала мої вірші, щоб привітати мене з днем народження. Як вони несподівано і красиво це придумали!

Я користаюся нагодою і хочу передати цій молоді подяку за цей флешмоб. Я готова завжди для них працювати. Таке покоління підросло. Було покоління індиго, було покоління Ікс, покоління Ігрек… а це покоління "z", це ровесники незалежності.

Про молодь і високовольтну лінію духу

Мені пишуть, що в мене шістдесятницьке мислення.

Але це не мислення певного періоду. Це високовольтна лінія духу, яку ми тягли крізь віки. А тепер її топчуть в бруд. Ми її несли, але нема кому її передати.

Коли кажуть, що молодь не любить Україну – то це брехня.

Саме молоді ми повинні передати цю високовольтну лінію духу. Ми повинні розчистити дорогу та зробити все, що від нас залежить.

Про нову книжку

Я хочу подякувати Івану Дзюбі, котрий написав книжку про мене.

Я не люблю давати інтерв’ю, але вони наслали на мене Оксану, а Оксані я відмовити не можу. І я навіть відчула інтерес. Це динамічно і не скучно.

Я знаю багато того, чим, може, треба і поділитися.

Багато хто знає, що таке Труханів острів до війни? А я там виросла. Я ще пам’ятаю будинки і ватерлінією найвищої повені 1931 року, пам’ятаю мою школу. Про такі речі треба розповідати, вони мають цінність.

Наталя Заболотна подарувала Ліні Костенко футболку. Подарунок поетеса одразу ж переадресувала своїй онучці Славі - на першому плані вона махає рукою бабусі

Про "Записки українського самашедшого"

В мене вже готове продовження роману. Він написаний від іншої особи.

Я вже за два роки набралася досвіду. Про мене вже писали, що мій роман має "величезний руйнівний потенціал".

А ще писали, що видавництву зі мною пощастило, бо я виграшний комерційно успішний варіант.

Якби я про таке думала, то не змогла би я прожити так довго. Видавці, які мене друкують, ніколи не роблять цього з комерційних міркувань.

От на сайті "Літакцент" пишуть, що наклад мого роману – 5 тисяч. Це не правда. Наклад у мене великий… Найбільша біда – це піратські тиражі.

Цікаві історії з життя

Віталій Портников у віці 10 чи 12 років колись приходив до мене додому показати свої вірші…

А мій чоловік сказав, що мене нема вдома. Як шкода, що ми тоді не познайомилися! Хто ж знав, що виросте такий добрий журналіст.

А Грабовський… Я пам’ятаю його батьків, ще молодих. Бачила молодого режисера Грабовського з дружиною. І тепер переді мною їхній син.

Ще тут в залі є Ольга Богомолець, про котру треба писати поему. Я дуже вдячна, що вона почула мої поеми. А який голос!

Про ефект маятника

Іван Дзюба написав те, що мені допоможе жити і працювати. Всі критичні зауваження я спробую врахувати.

Іван Дзюба пише, що мій роман не випадково закінчився 2004 роком: щоб я додала про "ефект маятника", який гойднувся в обидва боки.

Я пам’ятаю, як восени 2004 року мене в ефір запросив Андрій Шевченко. Клекоче Майдан, і в молодого Шевченка пафос.

І він питає, чи це мені нагадує 1960-ті роки. А я брехати не вмію. І сказала, що не нагадує.

Тоді Андрій Шевченко в мене запитав, чим закінчиться Майдан. І я сказала, що це закон маятника – хитнулося в один бік, хитнеться і в інший.

Мені дуже шкода, що я мала рацію.

Фото Віталія Лямічева