Олександра Коваль: Як війна вплинула на Форум видавців

Олександра Коваль – президент Форуму видавців у Львові. Цього року Форум вперше відбуватиметься в умовах війни. Хоча перші її відголоски було чути ще в травні, коли з міркувань безпеки було скасовано дитячий Форум.

Ця розмова - про цьогорічні виклики Форуму, статус "національний" і потребу працювати в передбачуваних умовах.

- Чи можна якось виміряти успішність Форуму видавців? Який критерій застосовуєте, коли підбиваєте підсумки?

- Для нас виміряти успішність Форуму означає з’ясувати, чи вдасться нам дожити до наступного року. Тобто всі попередні Форуми я вважаю успішними.

Квартиру продавати мені не довелося, кредити в банку ми не брали – нам нічого лишати в заставу, хіба лиш добрі імена українських письменників.

Думаю, нам є чим пишатися. Назвіть в Україні ще якусь громадську ініціативу, котра починалася як авантюра і прожила 21 рік. Перший Форум ми почали з 47 учасниками.

- Але отакі кількісні показники щороку збільшуються.

- Нас потішило б, якби росла зайнята площа. Але в Україні мало платоспроможних видавців або таких, які хочуть платити. Іноземні учасники до нас не рвуться, бо досі не бачили тут ринку.

Всі ці французи та німці були переконані, що в Україні – російськомовний ринок, і тому продавали в Росію пакет прав на переклад і російською, і українською мовами. В кінці 1990-х і початку 2000-х це дуже зіпсувало нам картину – більшість цікавих бестселерів так і не була видана.

Хоча це, я думаю, скоро має змінитися. Треба їх переконувати, що в Україні є ринок. Не може бути так, щоб в Естонії із мільйонним населенням ринок був, а в Україні із 47-мільйоннним – ринку не було.

Навіть якщо дві третини українців читають російською, то є третина, що читають українською. А така третина – це більше зі Грузію, Вірменію та Азербайджан разом.

Всі фото надані прес-службою ГО "Форум видавців"

- Мені здається, що коли ідеться про відсутність книжкового ринку в Україні, то апелюють до неструктурованості цього ринку – до відсутності співпраці між усіма частинами цього ринку, видавців, письменників, книгопродавців та іншої інфраструктури.

- Так, зі структури українського ринку образу випадає дистрибуція. Це слабке місце.

Немає справжньої дистрибуції книжок по бібліотеках. На це треба було виділяти бодай у 4 рази більше, ніж виділяють тепер.

- Скільки це?

- Зараз бібліотекам через Мінкульт виділяють порядку 15-20 мільйонів гривень і десь стільки ж через органи місцевого самоврядування. Але цього дуже мало – закупка становить 2 книжки на 10 осіб. Це мало. В Польщі, для порівняння, це 7 книжок на 10 осіб.

Я не вірю, що в нас немає ще 100 мільйонів, аби видати їх бібліотекам. Бюджети формуються неправильно. Наприклад, на ремонти бібліотек закладають значно більші суми. Але навіщо так дорого ремонтувати бібліотеки, де немає книжок?

Навіщо утримувати громіздку структуру з 20 тисяч публічних бібліотек і 20 тисяч шкільних бібліотек, якщо їх можна вдвічі скоротити і вже на цьому заощадити?

- Давайте повернемося до дистрибуції та поговоримо про книгарні.

- Всі зміни, що відбуваються з книгарнями в Україні – це зміни на гірше. Під час кожної з економічних криз вони закриваються, не розраховуються з видавцями, зникають.

Більшість книгарень здоміновані російським асортиментом. В перші роки роботи Форуму ми мали щільніший контакт із книгарнями, але згодом вони перестали до нас їздити як автономні суб’єкти, перестали приїздити на Форум.

- Чому так сталося?

- Я називаю це непрофесійністю. Їздити на подібні заходи книгарням варто для того, щоб побачити весь асортимент, зорієнтуватися, яку частку з цього їм пропонують місцеві оптовики…. Немає в них цікавості до життя. А без неї на цьому ринку працювати важко.

- З огляду на все сказане, виходить, що Форум виконує роль великої книгарні, що раз на рік виникає посеред Львова.

- Дякую, що не назвали цю частину "базаром Петрівка".

Були персонажі, котрі у Львові розказували, що внаслідок Форуму в книгарнях падають продажі, і що по півроку потім там ніхто не ходить. Аж поки книгарі це не спростували.

Тут є три зацікавлені сторони. Перша – видавці, котрим важливіше продати книжки, ніж влаштувати що завгодно інше на Форумі. Колись мені Красовицький сказав, що в нього за 4 дні Форумі продається книжок стільки ж, скільки продається за тиждень у всій Україні.

Друга сторона – наша львівська публіка та інші, хто приїздять купити книжки. Хоча мені більше подобається ідея, що публіка приїздить до Львова на Форум видавців потусуватися. Адже книжки можна купити і в інтернеті, а от у місцях must be треба бути особисто.

Третя сторона – це ми, організатори. Якщо ми хочемо, щоб видавці та відвідувачі стали співучасниками, то маємо враховувати їхні побажання.

Хоча ми щоразу підсовуємо їм інші можливості – Літературний фестиваль, програму для старших людей. Також пропонуємо видавцям на сайті розмістити списки своїх книжок… але видавцям це не потрібно.

- Якщо говорити про львівську публіку, то мене щороку не полишає відчуття, що на заходи Форуму ходять одні і ті самі люди. Часто це навіть не львів’яни, а люди з інших міст, які приїхали потусуватися. Наскільки добре фестиваль інтегрований у життя простих містян? Чи люди з умовного Сихова туди доїжджають?

- Якщо зі 120 тисяч львівських студентів на Форум ходить лише 10 тисяч студентів – це дуже мало. Особливо з урахуванням того, що на деяких заходах залишаються порожні стільці.

Можливо, на сам ярмарок важко протиснутися… Але я думаю, що 20 тисяч відвідувачів там би ще помістилося. І як би нам було добре, якби всі вони купили квитки.

Моя донька нещодавно сказала, що їй здається, що у Львові одні і ті самі 200-300 осіб ходять на всі заходи – виставки, покази арт-хаузного кіно, складніші концерти, Форум видавців.

- Чому так сталося? Можливо, це брак комунікації з відвідувачами?

- Інформації про це є достатньо – про Форум уже так багато пишуть, що більше вже неможливо, бо знудить.

Заважає лінь, небажання витрачати гроші на вхід (хоча є багато безкоштовних заходів), неохота бути в тисняві. До речі, саме для таких ми цього року зробити 5 нових тематичних майданчиків, де будуть і книжки з вибраних тем, і літературні заходи.

Це жіночий майданчик, дитяча література, кулінарний майданчик, майданчик у Природничому музеї (де програму робить журнал "National Geographic"), історичний майданчик. Це була спроба розділити цільові аудиторії з метою знайти спонсора. Аудиторії розділили, але спонсорів не знайшли.

- Чи є у Форуму видавців цього року якась центральна детермінована тема, котра організовує навколо себе всю програму?

- Окремий фокус ми маємо на країни Дунайського регіону – це спеціальні гості цьогорічного Форуму.

Другий фокус – сторіччя Першої світової війни. Ми спершу планували про це говорити як про "Коротке ХХ століття", але тепер, вочевидь, доведеться подовжити часові рамки до 2014 року.

Минулого року ми не планували говорити про війну, а про наслідки війни, про культурні зміни… Але війна не закінчилася. Основною темою буде не ретроспектива, а спроба спрогнозувати, що буде далі.

- Як культурні практики можуть вплинути на ситуацію в країні?

- Якщо навчити всіх дітей читати, дати їм достатню кількість літератури – то я вірю, що це допоможе.

Якщо мова іде про перформенси, танцювальні марафони, цикли дискусій – то на це ходять ті самі люди, яких ні в чому не треба переконувати. Всі решта лишаються недоторканими. І я не знаю, як до них достукатися. Деякі, можливо, почали змінюватися, але я не знаю, чи вони готові ходити на Форум.

- Як війна та інші події в країні вплинули на Форум видавців? Я маю на увазі і невидиму роботу з організації, і видиму частину – наприклад, програмування.

- Ми деякий час вагалися, чи варто взагалі проводити Форум видавців. Це сталося після того, як у травні ми скасували дитячий Форум, бо місцева влада нам не надала гарантій безпеки. Маленька громадська організація не може брати на себе таку відповідальність. У нас немає грошей, аби платити за охорону.

Коли ми зрозуміли, що будемо робити Форум, то виявилося, що немає коштів. Те, що ішло з бюджету, урізали на 3/4. Львівська обласна рада взагалі не виділила грошей. З державного бюджету – нуль. І всі невеликі спонсори, які в нас були, відмовилися. Кажуть, що дають гроші на армію.

Хто не хотів давати вчора гроші на культури - сьогодні дає гроші на армію. Хто не даватиме гроші на культуру – даватиме гроші на армію післязавтра.

- Зараз популярними є механізми crowdfunding – спільнокошту. Ви пробували їх застосувати?

- Ми про це думали, але свідомо від цього відмовилися. Мені здається, що такі платформи добре підходять для збирання грошей на якісь одноразові акції, а не на довготривалі проекти.

Одним із дуже резонансних рішень оргкомітету Форуму видавців є рішення про бойкотування російських книжок. Про це детальніше слухайте тут.

- Мої спостереження – абсолютно протилежні.

- Можливо. Але профінансованих таким чином українських проектів – ще замало для висновків. Коли їх будуть тисячі – тоді можна буде аналізувати.

Форум потребує чогось іншого. Він потребує кола друзів, наприклад, 10 тисяч осіб, кожен з яких зробить невеликий внесок на рівні 100 чи 1000 гривень. Ми би тоді знали, на яку суму розраховувати щороку.

Речі, які ми робимо, краще робити в зоні передбачуваності. Я маю не увазі не тільки Форум видавців, а і програму популяризації читання, і програму популяризації української літератури за кордоном.

В даний момент дефіцит нашого бюджету становить як мінімум 800 тисяч гривень. Загальний бюджет, на який ми виходимо цього року – 2 мільйони гривень. З ним ми маємо лишити собі гарантовані 600 тисяч гривень – це гроші на зарплати 12 особам, податки, оренду приміщення.

- Чи для виходу за межі поля непередбачуваності ви розглядали можливість співпраці з державними інституціями?

- Форум видавців має статус національного згідно з наказом президента Ющенка. Такі структури повинні би мати рядок фінансування з бюджету. Тоді ми би не билися за фінансування з міського бюджету.

Форум отримав цей статус 2007 року – тоді ішлося про фінансування окремим рядком з бюджету. Але я не знаю, яким чином туди попадають, як це розподіляється. Мені сказали, що я недостатньо над цим попрацювала. Але що треба було зробити, мені ніхто не пояснив.

Думаю, може, для всіх депутатів, які ходять на Форум (і часто заходять безкоштовно через службовий вхід), варто зробити окремий депутатських тариф на вхідні квитки.

- Коли ви говорили про те, що на Форумі чудово би помістилися ще 20 тисяч відвідувачів, я замислилася про те, що суто кількісно цей захід себе вже переріс. Важко поміщатись у палаці мистецтв, та й місця проведення заходів обмежені суто історичним центром. Не думали про переїзд абощо?

- Ми для розвантаження ярмарку пробували працювати до 9 години вечора в дні, коли найбільший наплив людей. Але після 6 вечора там нікого нема. І всі ті, хто скаржаться, що не встигають на Форум через роботу, все одно не ходять, попри такий подовжений день.

- Також є проблема з приміщеннями.

- Нам усім хочеться, щоб у Львові було щось подібне до виставкового центру в Ляйпцігу. Але там книжковий ярмарок очевидно був пріоритетом для місцевої влади. Книжковий ярмарок отримує те приміщення за пільговим тарифом, має безкоштовну рекламу в місті…

- Але у Львові, якщо я правильно розумію, немає навіть подібного місця.

- У Ляйпцігу його теж не було. Його збудували, підвели туди комунікацію.

Коли мені пропонують переїхати з Форумом на стадіон, то це смішно. Там немає ні кав’ярень з ресторанчиками, немає інфраструктури. Стадіон – це не місце, пристосоване до ярмарку. Але найгірше – він розташований на відшибі. Туди так просто не доїхати. І навколо пустир і болото.

Зате у нас є чудовий закинутий завод "Полярон", що біля моста на Сихів. Це було би ідеальне місце. Але його треба відремонтувати та підготувати до проведення такого заходу як ярмарок.