Залишитися, не можна піти: де перебувають батьки, поки лікарі рятують життя їхнім дітям

Репортаж з київського Охматдиту

Різнокольорові корпуси Охматдиту неможливо не помітити здалеку. Щороку сюди з усіх регіонів країни їдуть тисячі батьків з дітьми, що потребують невідкладної допомоги.

Зайшовши на територію лікарні, зустрічаєш окрім лікарів ще людей з валізами. Дехто приїжджає на день, а залишається на місяці. Але Охматдит — лікарня, а не готель, і прихистити всіх — не задача медиків. А біля реанімацій не завжди є навіть стільці.

Але ж батькам просто необхідно перевести подих і тут на допомогу приходить Сімейна кімната Рональда Макдональда. До неї є прямий вхід з відділення неонатології, або ж з вулиці за Корпусом Д.

Сірі двері з невеликою табличкою здаються непомітними, але коли заходиш всередину дивним чином зникає відчуття, що ти в лікарні. Стіни теплих відтінків, жовте світло, нові меблі та яскраві картини. Лише скляні двері, через які видно відділення реанімації для новонароджених нагадують, що ти не в дитячій кімнаті, і навіть не на прийомі у стоматолога. Тут все значно серйозніше.

Перша людина, яка вас зустрічає у кімнаті, — це адміністратор. Дівчата працюють 24 години на добу 7 днів на тиждень.

Юлія Дзюба, як і четверо її колег, працює тут вже 2 роки з дня заснування Сімейної кімнати.

"Коли діткам роблять якісь маніпуляції, які не варто бачити батькам, то лікарі просять їх почекати в нас. Тоді мама і тато в спокійних умовах можуть перепочити", — говорить Юлія.

Перше, що мене попросили: одягнути бахіли, помити та продезінфікувати руки. Все видають на місці, а рукомийник стоїть поруч зі стійкою адміністратора. Через карантин є певні обмеження на кількість людей у кімнаті.

"Зараз у нас може знаходити один представник від сім’ї", — зазначає адміністраторка.

А увійти всередину на ночівлю може тільки людина, яка має негативний тест на ковід і з рекомендацією від лікаря. До безпеки пацієнтів та відвідувачів тут ставляться серйозно, адже за скляними дверима вже реанімація.

Сімейна кімната — це простір близько 65 метрів квадратних в корпусі неонатології з окремим входом. Біля входу є шафки, де можна залишити речі, далі — приймальня.

Праворуч від входу є спеціальна "молочна кімната" на 3 крісла, де матері можуть зціджувати молоко. Кожне крісло закривається шторою, щоб мама і дитина почувалися комфортно і безпечно.

В основній зоні: кухня, де можна приготувати їжу, випити кави чи чаю, невелика вітальня, де є 2 крісла, на яких можна спати, а також "тиха кімната", де батьки можуть усамітнитися.

Стороннім в кімнату зась: адміністраторка записує всіх, хто заходить — "Питаємо прізвище ім’я, записуємо, в якому відділенні дитинка та ім’я лікаря" — розповідає адміністраторка.

За час роботи кімнати не було жодного екстреного випадку, проте надзвичайних ситуацій та емоційно важких моментів тут вистачає.

"От нещодавно була в нас бабуся. Приїхали на планову операцію. Мати з сином були в реанімації, а вона прийшла до нас. Вони 17 разів були в Охматдиті, але про нас дізналися вперше. Казала, якщо б не дізналась про кімнату — пішла ночувати на вокзалі", — ділиться спогадами Юлія.

Хоча атмосфера в Кімнаті привітна, проте відчуття неспокою повертається, коли зустрічаєш відвідувачів кімнати. Зараз в кімнаті знаходять три жінки. В кожної очі на мокрому місці. Говорити соромляться, але кажуть "Шурочка" розкаже.

"Шурочку" зустрічаю на кухні, вона тут вже четвертий тиждень. Лікарі у Черкасах не могли поставити діагноз її 17-річній доньці Поліні, тому направили до Охматдиту.

"Поставили тут дитину трошки на ноги, хоч і в реанімації зараз. Коли приїхали сюди, то впала в кому, а зараз вже прийшла у себе", — розповідає Олександра.

Про кімнату їй розповіла інша мама, яка вже тут перебувала, а лікар виписав направлення.

"Я до цього жила у родичів — зранку і ввечері 2,5 години добиратися. Мене тут прийняли, я дуже задоволена: близько коло дитини і працівники тут хороші ", — ділиться своєю історією Олександра.

Історія кожної родини в Охматдиті унікальна і болюча. Тому працівникам кімнати інколи доводиться не тільки організовувати комфортний простір, а ще й бути свого роду психологами для відвідувачів.

"Психолог за професією буде реагувати так, як їх навчили, а тут всі фрази йдуть від душі, і набагато краще впливають на людину. Їй потрібна підтримка тут і зараз", — розповідає адміністраторка Юлія.

Бувають і трагічні ситуації. Для цього і необхідна "тиха кімната" — місце, де можна поплакати і побути зі своїм горем на самоті.

Відвідавши Сімейну кімнату тебе переповнюють двозначні почуття. З одного боку лікарня — не місце радості, і миритися з думкою, що тут щохвилини тисячі дітей борються за життя — складно. Проте наявність такого куточку спокою, який не схожий на всі інші приміщення лікарні, дає відчуття впевненості, що все складеться добре. І для дітей і для батьків.

Київська Сімейна кімната Рональда Макдональда — це третя кімната, яка відкрилася після львівської та вінницької. Ще подібні кімнати працюють в Сумах та Харкові. Їхні адреси можна дізнатися на сайті Фундації Рональда Макдональда https://rmhc.org.ua/ .

Сумська кімната — найбільша, їїплоща 180 кв.метрів. Кімната у Вінниці, хоч і менша за розмірами, але вже прийняла більше 10 тисяч людей.

Створенню таких кімнат передували великі всеукраїнські акції збору коштів "Долонька щастя". Коли кожен українець, купуючи благодійні сувеніри у МакДональдз, фондував на благодійність.

Такі кімнати є у 65 країнах світу. Ними можна користуватися безкоштовно і у будь-який час. Тепер такі кімнати є і в Україні.

Авторка: Маргарита Рівчаченко