Сільська дівчина, що обрала не історичну науку чи робототехніку, а покликання соцпрацівника

Проект "неВтрачене майбутнє", в першу чергу, присвячується ЛЮДЯМ.

Тим, хто завдяки новаційній освітній програмі побачив нові життєві горизонти, чиї нелегкі долі змінилися на краще.

А також тим, хто попри різноманітні труднощі допомагає такій молоді самостійно будувати своє майбутнє.

Кожна дитина має право на краще майбутнє, не залежно від того, в якій родині вона виховується і в якій школі навчається.

Запорукою успіху вважається хороша освіта, яка дає можливість в подальшому отримати бажану роботу.

Однак якісно підготуватися до складання ЗНО мають змогу не всі. Особливо це стосується дітей із сільської місцевості, шкіл-інтернатів та дітей, позбавлених батьківської уваги та піклування.

Що ж їм робити? Забути про вищу освіту й займатися господарством?

У селі так здебільшого й роблять. Особливо, коли після закінчення неповної середньої освіти дітям доводиться їхати за десятки кілометрів до опорної школи чи, взагалі, піти до школи-інтернату.

Не таке вже й страшне те слово "інтернат", як виявляється. Олена Іщенко, випускниця Добровеличківської школи-інтернату Кіровоградської області каже, що їй насправді дуже пощастило, що вона потрапила до цього закладу. Адже саме тут, окрім державних програм, впроваджуються і соціальні ініціативи, зокрема – програма розвитку молоді.

Завдяки їй наполеглива й старанна дівчина змогла впевнитися у майбутньому виборі професії, підготуватися до складання ЗНО та успішно вступити до омріяного вузу.

Зараз Олена – студентка першого курсу Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (м. Кропивницький). В майбутньому вона бачить себе педагогом-психологом. Каже, що хоче допомагати дітям, що зазнали насилля.

– Я в дитинстві була такою розбишакою, що мама дуже переживала, що з мене виросте, – сміється Олена. – Я зовсім не цікавилася навчання, бігала по вулиці з сусідськими хлопцями. А щоб посадити мене за буквар, треба було спочатку впіймати.

Але мама вирішила, що школа піде мені на користь, і в п’ять з половиною років віддала мене до першого класу, де я була найменшою. Як мені там було тяжко! Як і у всіх трьох школах, де я навчалася у перші роки.

Особливо не хотіла читати. Мама буквально зі сльозами займалася зі мною.

Але вже в третьому класі Оленка стала однією з кращих учениць, навіть не зважаючи на те, що родина переїхала в інше село і довелося змінити школу.

Після 9 класу Олена перейшла до Добровеличківської школи-інтернату, де проживала весь тиждень, а додому їздила лише на вихідні.

– Я мала змогу хоч щодня їздити додому, але вирішила, що краще залишатися у школі, займатися самопідготовкою і більше часу приділяти навчанню. Бо ж розуміла, що скоро випускний і доведеться приймати важливі рішення.

Саме тут у мене прокинулося бажання дізнаватися більше, я стала займатися в Малій академії наук, їздила в Кропивницький.

В 11 класі захистила наукову роботу. Досліджувала походження навколишніх сіл, історію Добровеличківки. Ходила в місцевий музей, розпитувала старожилів, перечитала багато літератури.

Також брала участь у краєзнавчому конкурсі "Шануй свій рідний край" в Кропивницькому серед учнів, де також виступала з науковою роботою "Трагедія єврейського населення Добровеличківщини в роки Другої світової війни", в якій досліджувала наслідки Голокосту у нашому районі. Зайняла перше місце. Мене дуже цікавить історія.

А ще Олена розповідає, що ходила на дуже цікавий гурток – робототехніка.

– Наші діти їздили навіть на конкурси в Київ, Дніпро та інші міста й займали призові міста.

Зараз це вже не гурток, а урок, діти з молодших класів вже вчаться створювати роботів і різні технічні штуки, які мені навіть в голову не приходять. Такий високий рівень. В мене так не виходило, все ж, я – чистий гуманітарій. Мене вистачило лише на курси комп’ютерного набору.

Оленці подобається роль ведучої на святах. Вона писала сценарії і готувала сценки до Нового року, не боялась виступати перед аудиторією.

Майбутню професію дівчина обирала за результатами тесту Magellano і балами по ЗНО.

– Тест показав, що в мене дуже добре виходить знаходити спільну мову з людьми. Та й я сама мріяла про соціальну роботу, адже важливо, щоб вона приносила не лише особисте задоволення, а й користь людям, суспільству загалом.

Я навіть в дитинстві підбирала на вулиці бездомних котиків і собак, тягнула їх до дому. Ніколи не могла пройти повз, якщо бачила, що ображають молодших.

Дуже вдячна, що завдяки програмі я усвідомлено підійшла до вибору професії, хоча батьки хотіли, щоб я обрала в майбутньому більш престижну й високо оплачувану роботу.

Мама хотіла, щоб я вступала до медичного університету й стала лікарем. Але це, трохи не моє. Зрештою, мама підтримала мій вибір, ми разом їздили подавати документи в кілька вузів, в тому числі й до Києва.

Майже весь останній рік навчання Олена відвідувала онлайн вебінари, і це дуже допомогло. Хоча каже, що так хвилювалася, що набрала менші бали, ніж очікувала.

– Але я дужа щаслива, що склалося так як склалося. Мені дуже подобається навчання в університеті, нові друзі й подружки по кімнаті, вони трохи старші й підтримують мене.

На вихідні Олена поспішає до дому, до мами, вітчима, який замінив їй батька, й шестирічного братика.

– От на ньому й буду тренувати свої знання психолога, бо він у нас хлопчик теж дуже активний й розбишакуватий, дуже схожий на мене в дитинстві, – сміється Олена й серйозно замислюється над майбутнім.

Дівчина ставить амбітні цілі – вона мріє відкрити власний центр соціальної реабілітації.

– Ми вже з подругами з університету думаємо, як це реалізувати. Звісно, що одразу все не намалюється. Треба починати з малого. Тому почнемо з молодіжної громадської організації.

Я хочу допомагати в першу чергу дітям, піклуватися про їхнє психічне здоров’я. Особливо це стосується тих дітей, які зазнали насилля в сім’ї чи на вулиці.

Усі діти мають бути щасливими і заслуговують на гарне майбутнє. Бо ж не кожному щастить мати гарну родину, яка завжди підтримає.

---

Програма розвитку соціально незахищеної молоді започаткована у 2015 році компанією "Кока-Кола Беверіджиз Україна" спільно з Громадською спілкою "Освіторія" у Центрі соціальної реабілітації "Смарагдове місто" м. Святогірська Донецької області, що став домівкою для дітей-переселенців із 8-ми інтернатів зони АТО. За перший рік роботи програма довела свою ефективність, тому було прийнято рішення розширити проект і зробити його національним. Цього навчального року програма охоплює вже понад 1000 старшокласників з 14 інтернатів у 7областях України.