Очистити "всю муть": як старий водоканал може забезпечити ціле місто чистою водою

Власне виробництво дезінфектанту, новітнє обладнання та керування насосними станціями зі смартфона – впродовж останніх кількох років старий водоканал Житомира активно змінюється.

Саме тут до 2020 року планують побудувати нову систему очистки води, яка дозволить пити воду прямо з крану.

Наразі це звучить дещо фантастично, оскільки зараз з кранів містян тече, за їх словами "слабо заварений чай".

Фото: andrei_77/Depositphotos

"Все, що можу сказать про воду – це ужас. Іноді навіть неможливо постірать. В основному миємо нею посуду, змиваємо і іноді стіраємо. На їжу і чай купляємо воду. Вермишель і суп варить – купляємо єстественно воду", – розповідає мешканка Житомира Ліля.

"Качество воды – никакое. Это все–равно, что слабо заваренный чаек. Мы на работе покупаем бутилированную воду для чая", – додає Володимир Євгенович, начальник цеху житомирської філії "Укртелеком".

Про те, як можна вирішити проблему питної води, відмовитися від хлору та перестати скидати стоки в річку, розповідає директор Житомирського водоканалу Андрій Нікітін.

Андрій Нікітін

ПРО ЯКІСТЬ ВОДИ

Застарілий водоканал забруднює воду, погано очищаючи стоки, або повертаючи в річку водорості з коагулянтом.

Так роблять усі водоканали без винятку – так побудована радянська система очищення питної води.

Треба ж, щоб ця гідроорганіка зневоднювалася і у вигляді мулу утилізувалася.

У Житомирі погана вода, цього немає сенсу приховувати. У нас очисні споруди будували в Радянському Союзі з якоїсь дивної концепції. Вони не працюють.

Коли річка була нормальна, з цим можна було ще якось жити.

Якби ми зараз побудували такі ж нові очисні споруди, вони б не працювали і не чистили воду. Це все одно що машина без двигуна з ручним приводом.

Уявіть, що ви зайшли в річку, яка не прозора і в якій плаває зелена муть. Всю цю муть потрібно якось видалити.

Коли додають коагулянт – на нього осідає вся муть і утворює плаваючу довгасту грудку водорослів.

Коли додають флокулянт, це робить водорості важкими і тягне їх вниз. Французи розробили таку технологію, що додають туди дрібний пісок, і він тягне вниз дуже швидко.

В Радянському Союзі такого не робили. Робили гігантський басейн, в якому додавали спочатку один реагент, потім другий, нічого не перемішували – воно все просто якось жило.

Через це витрачали великі суми на бетон, потрібно було займати багато місця, і вода очищалася погано.

У Житомирі взагалі такого процесу немає. Коагулянт додають прямо на пісочний фільтр. Це губить і фільтр, і не очищає воду.

Вода у всіх наших річках однаково погана, але Київ не відчуває цього тільки тому, що має хоча б всі стадії очистки.

ПРО ЗЕЛЕНУ ВОДУ В РІЧКАХ

У нас зелена вода в річках через фосфати. Вони є у наших мийних речовинах.

Жоден з водоканалів не може і не готовий чистити фосфати.

Європейські водоканали ставлять систему боротьби з фосфатами, ми ж про це ніколи не замислювалися і далі вже 25 років продовжуємо жити і не замислюватися про це.

Не можуть наші очисні споруди очистити від фосфатів.

Крім стандартного фізико–хімічного процесу аеробного і анаеробного для видалення фосфатів, ще необхідно використовувати додатковий реагент.

Для наших очисних споруд це хлорид заліза – недешевий реагент. Це визнають навіть німецькі колеги, з якими я спілкувався.

Але вони також підкреслюють, що його потрібно застосовувати, інакше річка завжди буде зелена.

У невеликих містах очисних споруд чи немає взагалі, або вони не працюють і в річку скидають не тільки фосфати, а й всі інші забруднювачі.

У багатьох критеріях українські гранично допустимі норми концентрації речовин жорсткіші, ніж Європейські, але не фосфатів.

ЯК ВИРІШИТИ ПРОБЛЕМУ ЯКІСНОЇ ПИТНОЇ ВОДИ

Житомирський водоканал має кредит від Світового банку на 40 мільйонів доларів. В рамках цього кредиту в нас є 5 пакетів. Два консультаційних і три будівельних.

Щоб почати щось будувати, потрібна була концепція проекту. Для хорошої концепції потрібен хороший консультант.

В Україні 30 років ніхто нічого не будував у галузі водопостачання, тому у нас працювала іспанська компанія, яка підготувала нас до основних тендерів: зробила концепції водопровідних мереж, очисних споруд, побудувала гідравлічну модель.

Грубо кажучи – підготувала нас до всіх важливих будівельних процесів.

Три місяці тому ми підписали контракт з переможцями тендеру, словенською компанією RIKO–HYDROINGENIRING.

Очікуємо, що десь в лютому-березні у нас почнуться будівельні роботи очисних споруд води і великої насосної станції, які плануємо завершити до кінця 2020 року.

Після завершення будівництва очисних споруд ми не будемо повертати воду в річку взагалі – це буде самостійна система.

Ключовий елемент системи, яку ми будуємо, виглядає так.

Це кілька мішалок в ряд: в один відділ додають коагулянт, в іншій – флокулянт, в третій – пісок. Потім – складний технологічний момент: ламелі – остаточне ламельне завантаження.

Ламелі – пластини, які стоять з кутом в 45 градусів, дають можливість пройти тільки чистій воді. Чиста вода піднімається вгору, а важка суспензія, яка була на попередньому етапі, опускається вниз і зішкрябується.

Потім з цим мулом можна зробити ще щось корисне – це безвідходне виробництво. Чиста вода і корисний мул.

Після всіх цих стадій із зеленої води дійсно виходить чиста.

Фото: silverjohn/Depositphotos

Щоб вода була ідеальна, процес очистки закінчує система фільтрації із додаванням активованого вугілля – він дає воді хороший присмак і запах.

Будівництво такої системи вирішить не тільки якість води, а й серйозно оновить інфраструктуру і зменшить кількість персоналу: все буде в датчиках, не треба буде постійно бігати і брати проби – все буде вимірюватися в потоці.

ГЕТЬ ВІД ХЛОРУ

Зараз у процесі очистки ми намагаємося повністю позбутися хлору.

Купували його по 21 тисячі гривень і дивувалися, як це дорого і як він швидко щомісяця зростає в ціні, потім його не стало, а потім з'явився по 47 тисяч.

Маємо відмовитися від хлору, менше його дозувати і використовувати більш сучасний інгредієнт, який повинні самі виробляти.

Чистий хлор – вибухонебезпечний елемент.

Зараз робимо свій інгредієнт з солі гіпохлориту – альтернативного реагента.

Виробництво просте. Основою для гіпохлориту – знезаражувального елемента – є вода, електрика і сіль.

За допомогою розщеплення електрикою солі виходить гіпохлорит натрію: речовина з меншим відсотком вмісту хлору. Вона безпечна.

Оскільки у нас на території раніше був хлор, важливо було його прибрати за межі міста. Тепер у нас на території залишилося тільки виробництво гіпохлориту, яке збудували у 2009 році.

Ми плануємо почати виробляти діоксид хлору, який на сьогодні є одним з найкращих окислювачів і знезаражувачів в світі.

Працівники водоканалу

МОТИВАЦІЯ

Ми вже другий рік намагаємося впровадити систему управління якістю ІСО 9001. Вона має чіткі правила гри для кожного співробітника.

Вони працюють тоді, коли у вас адекватний колектив, який говорить, що готовий грати за правилами. Завдяки цьому можна досягти хорошої роботи.

Коли ми запускали "Єдине вікно" – центр адміністративних послуг – зіткнулися з тим, що старі кадри не хотіли працювати за новими правилами. Нам довелося їх прибрати.

Коли прийшли нові, відділ запрацював. Хочу, щоб всі працювали по ISO 9001 та чітко знали, що роблять.

Коли є можливість впровадити те, що хочеться впровадити – це і є моя мотивація.

ЧЕКАТИ БІЛЬШЕ НЕ МОЖНА

У нас усі системи розвалюються, тому що вони доживають другий граничний термін експлуатації.

Територія Житомирського водоканалу

Так не повинно бути, але ми не єдина країна, яка проходила ці життєві цикли.

Зараз інтенсивно розвиваються країни Балканського півострова. Сербія і Чорногорія долають ті ж проблеми, що і ми.

Колеги з цих країн говорили, що у них все теж відслужило по два терміни і все ламалося, але вони змогли замінити всі системи.

Нашу систему інфраструктури вже не відремонтувати. Оскільки точка неповернення пройдена, екологію теж, швидше за все, ми вже не повернемо.

Для киян завжди наводжу в приклад Почайну – від неї залишилося всього два–три озера – це ж раніше була хороша річка.

Питання, на що ми приречені: зупинити цей процес, або стати якимось болотом.

ЩО ПРО УКРАЇНСЬКІ ВОДОКАНАЛИ КАЖУТЬ ЕКСПЕРТИ

Головна задача в Україні – зробити інтегроване управління водою. У нас не керують водою, а водною інфраструктурою – через це ми маємо всі проблеми. З системою щось не так.

Уряд не займається управлінням водою, лише водною інфраструктурою: водопостачанням, каналами, греблями, ГЕС, ТЕС та АЕС.

Наразі в українському уряді є лише п’ять спеціалістів, які займаються саме водними ресурсами.

У нас немає урядової програми "Управління водними ресурсами", навіть в університетах не готують спеціалістів за такою спеціальністю.

За Конституцією, усі водні ресурси належать народу. За Водним кодексом, є чітке розмежування: уряд має керувати інфраструктурою, а жителі біля певних водних об’єктів – водою.

У нас створюють басейнові ради – це як об’єднані територіальні громади, тільки за гідрографічною ознакою. У них об’єднані всі, хто проживає в межах водозбірного басейну певних рік.

Також створюють басейнові управління – урядовий орган для управління водною інфраструктурою.

Проте басейнові ради, які б мали керувати водою, проголошують дорадчими органами при басейнових управліннях.

Це мало б працювати навпаки, бо носії влади стають радниками. Це все одно, якби парламент виконував дорадчі функції при уряді.

Басейнові ради мають бути вирішальними органами. Тоді люди, які володіють водою, в особі своїх представників в басейнових радах будуть вирішувати питання, а уряд буде їх виконувати.

В Україні – велика проблема із інженерними водними комунікаціями. Їх потрібно повністю будувати з нуля. Але одночасно неможливо збудувати всі.

Основний об’єм коштів треба витратити на нові мережі, а вони – під землею.

Не всюди є сенс робити одні мережі, тому що їх частину роблять разом із дорожнім покриттям. Здебільшого, легко вирішити два питання.

1. Старе енергозатратне обладнання слід змінити на енергоефективне. У великих містах були великі промислові підприємства, які споживали багато води.

Вони вже 20 років не працюють, а розрахунок обладнання на водоканалах був для цих потреб.

Обладнання було потужне та енергозатратне – зараз воно не ефективне та зношене і тому його потрібно змінити на нове, а це 50% економії.

2. Водоканалам потрібно подати чисту воду і почистити стоки.

Ці речі простіше зробити, бо для їх вирішення можна підібрати технологію для води з поверхневого водозабору або із свердловини.

Спочатку потрібно вирішити ці питання, а потім почистити стоки, щоб не скидати у річку неочищену каналізацію, бо забруднення річок веде до екологічної катастрофи та збільшує вартість підготовки чистої води.

3. Найскладніше питання – заміна мереж під землею, зношеність яких досягає 70% і втрати води у яких 50%.

Це означає, що із 150 мільйонів гривень – бюджету 300-тисячного міста, 70 мільйонів тече у землю. Це багато.

Потрібно звести цей показник приблизно хоча б до середнього по Україні - 20%. У Європі втрати приблизно 5% в малих містах і 10% у великих містах. Це великі проекти і вони просто так не вирішуються.

Воду із під крану насправді пити можна, проте це можна робити у тих містах, у яких є якісна лабораторія, яка робить контрольні заміри води по місту, і у тому числі із крану.

У Білій Церкві хороша лабораторія, там працюють добре навчені спеціалісти – на їхній базі проходять навчання водоканали в Україні. Вони мають 15 контрольних точок по місту.

Хлор поки що обов’язковий як дезінфектант.

Взимку можна обійтись без нього, але не у жарку погоду, коли у поверхневих джерелах води з’являється кишкова паличка.

Навіть якщо водоканали подають якісну воду, вони рідко про це розповідають.

Саме тому є загальна думка, що вона погана усюди і з–під крану пити не варто.

У містах, що беруть воду із скважин, якість нормальна – такою водою повністю користується велика кількість міст.

Якість такої води можна покращити, працюючи з мережами: їх треба міняти, але на сьогодні така вода є безпечною.

Роман Тищенко, журналіст, для УП.Життя

Фото Уляни Вінічук