До міжкультурної сталості

Цей матеріал є частиною тематичної серії статей "Українська конкіста" Ярослава Михайловського.
Стаття 4 з 6.
З попередньою статтею можна ознайомитися за посиланням

Зображення - Соломко Юрій, "Пси війни" (фрагмент), 2015 г.

Незважаючи на традиційну прихильність великої частини українців до позиції "моя хата з краю", сучасні українські реформи здійснюються в контексті актуальних глобальних змін.

Понад те, з огляду на високу інтенсивність процесу глобалізації ці реформи наперед визначені глобальними трендами.

Розглядаючи картину Україна — Світ, ми звикли фокусуватися на своїй країні й бачити як фігуру Україну, а як тло — міжнародні події. Однак насправді, з погляду причинно-наслідкових зв'язків, те, що ми вважаємо тлом, є фігурою, а картина подій, що відбуваються в Україні, — лише тло сучасної глобальної трансформації, що проходить уздовж лінії зіткнення цивілізацій.

Сьогодні універсалістська західна цивілізація є атакованою альтернативними партикулярними культурними парадигмами. Події в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, широко відомі як 9/11, терористичні акти в Іспанії, Великій Британії, Бельгії, Франції та Німеччині, російське вторгнення на територію суверенної України, турецько-німецький конфлікт — лише деякі помітні приклади цієї атаки.

Вони оголюють верхівку величезного айсберга культурної агресії стосовно західного світу, який віддає перевагу цінностям толерантності й відкритості до взаємопроникнення культур. Сьогодні вже майже всі світові лідери говорять про кризу політики мультикультуралізму.

Проте вимога політичної коректності блокує чітку артикуляцію тези про необхідність розроблення і впровадження глобальної програми культурної експансії західної цивілізації.

Свого часу члени Римського клубу сформулювали тезу про необхідність глобального переходу до економічної політики сталого розвитку (sustainable development).

Сьогодні завдяки діяльності міжнародних організацій сталий розвиток становить фундаментальний принцип діяльності й неодмінний елемент звітності всіх мультинаціональних корпорацій та урядів провідних країн.

Простою причиною такого швидкого впровадження досить авторитарних правил sustainable development у світ політики й комерції є факт загрози виживанню людства. Ми можемо скільки завгодно обґрунтовувати універсальність принципів лібералізму, а втім, принцип виживання все одно домінуватиме над принципом свободи.

На мій погляд, сьогодні екологічну складову глобальної політики сталого розвитку необхідно доповнити культурною складовою. Загроза виживанню людства з боку ціннісних розбіжностей культур не менша, а можливо, й куди більш грізна, ніж загроза з боку екологічних викликів.

Ми не можемо ігнорувати факти руйнації системи глобальної безпеки й дедалі реальнішої можливості застосування ядерної зброї у низці сьогоднішніх міжнародних конфліктів.

Якщо взяти до уваги відсутність збалансованої системи стримувань і противаг між ключовими акторами міжнародної політики та дедалі більше загострюваний конфлікт інтересів, ми фактично перебуваємо на порозі третьої світової війни.

Загроза виживанню людства виводить на перший план актуальність розроблення та впровадження програми культурної експансії універсалістських гуманістичних цінностей західної цивілізації.

Вкрай важливо взяти до уваги, що така програма має бути не просто "культурною складовою" системи міжнародних відносин із традиційним набором активностей діячів культури, але інтегральним планом дій державних і міжнародних структур у царині глобальної економічної, військової та соціальної політики.

Партикуляристські культури завжди вели війну із західним світом і ведуть її сьогодні. Єдина відмінність — ця війна набула гібридної форми, і на шальках терезів наразі не просто доля цивілізації, але виживання людства.

У зв'язку з цим, на мій погляд, необхідна культурна радикалізація теорії та практики міжнародних відносин.

Здійснений шерегом глобалістів, неолібералів і конструктивістів (насамперед С. Гантинґтоном, Дж. Наєм і А. Вендтом) поворот у бік усвідомлення визначальної ролі "дискурсивної", культурної складової міжнародної політики має стати новим настановленням до дії стейкхолдерів системи міжнародних відносин.

Зокрема, концепція м'якої сили (soft power) Джозефа Ная, на мою думку, може бути покладена в підґрунтя інтегральної політичної програми протекціонізму універсалістської культурної парадигми.

Як уже зазначалося, така програма має заторкувати економічний, військовий і соціальний аспекти міжнародних відносин.

Вона має також стати підмурівком трансформації системи міжнародних міжурядових та неурядових організацій з метою досягнення міжкультурної сталості (inter-cultural sustainability) і запобігання небезпеці військових міжцивілізаційних конфліктів, які несуть загрозу знищення людства.

Цю програму, на мою думку, повинні розробляти стратегічні наукові центри політологічного октагону (Київ, Вашингтон, Берлін, Бразилія, Стамбул, Абу-Дабі, Нью-Делі, Токіо), і впроваджувати її слід на базі цих регіональних центрів.

Будучи ініційованою в рамках ширшого проекту української культурної революції, ця програма могла б стати фундаментальним внеском українців у розвиток теорії та практики міжнародних відносин.