Література як терапія: як читання допомагає пережити війну
СПЕЦПРОЄКТ
Ще 10–15 років тому словосполучення "читацький клуб" в Україні звучало дещо екзотично та асоціювалося або із закордонними клубами з поважними столітніми традиціями, або навпаки, зі студентськими квартирниками.
Зараз український читацький клуб – це багатогранна і доступна форма дозвілля для людей різного віку, а культура створення й відвідування читацьких клубів, попри повномасштабну війну, лише поширюється. Клуби відкривають як офлайн – у видавництвах, книгарнях, бізнес-просторах, так і в онлайн-форматах.
Учасники таких спільнот мають змогу обговорити класичну літературу й актуальні новинки, зустрітись з авторами, перекладачами, інфлюенсерами та послухати лекції. Більшість українських клубів мають свою родзинку, як-от дотримання конкретної тематики, атмосферні локації для зустрічей, пошук нових форматів для створення приємного простору тощо. Разом із самими книжками серед читачів популярності набувають і різні допоміжні інструменти для засвоєння прочитаного та рефлексій, як-от читацькі щоденники.
Про особливості читацьких клубів в Україні, їхній терапевтичний вплив та інструменти читання, які сприяють відновленню, ми поговорили з літературознавицею Богданою Романцовою, психологом Володимиром Станчишиним, а також командою програми промоції читання "Текстура", одним із напрямів роботи якої є книжкові та читацькі клуби для дорослих, підлітків та дітей.
Книжкові клуби – безпечний простір і терапевтичне спілкування
З початком повномасштабного вторгнення книжкові клуби актуалізували дві свої важливі функції: вони водночас є і безпечним простором, і тим місцем, де можна обговорити з однодумцями власні думки, почуття й рефлексії.
Про це розповів Володимир Станчишин. Як психолог, що практикує, він відзначає об’єднавчу функцію клубів.
"У книжковому клубі, де є люди зі схожими інтересами, маємо відчуття приналежності до когось. Якщо війна змушує нас бути розгубленими й самотніми, то приналежність до когось дає нам відчуття сили. Адже, окрім як про книжки, ми говоримо також про свій стан, чуємо розповіді інших людей, їхні історії війни. Це дає нам усвідомлення: те, з чим ми стикнулися у цій війні, стосується не тільки нас, а й усіх, хто є навколо", – каже Володимир Станчишин.
Пояснює, що важливим моментом у спілкуванні з однодумцями також є можливість поділитись емоціями, розповісти свою власну історію.
"Я вже не тримаю все в собі, але можу і через книгу, і через вибір книг, і через сюжети – віддавати частинку тих переживань, хвилювання, яке маю всередині, ділитися з іншими. Терапевтичні групи також працюють через це ділення емоціями. Виникає відчуття прийняття, відчуття того, що твоя розгубленість, хвилювання можуть бути не засуджені іншими. Люди, які мають спільні інтереси, дають підтримку вже тим, що вони є поруч з тобою", – пояснює психолог. Додає, що спілкування в книжкових клубах допомагає "змінити реальність", перепочити від того, що втомлює.
З думкою Володимира погоджується психологиня та керівниця платформи "Тепле місто", що реалізує програму "Текстура", Оксана Бриндзак.
"Читання є способом перемкнутися від жахливих подій реальності, занурившись у світ фантастичних, вигаданих подій. Не рідко можна побачити, як люди читають в укриттях під час повітряної тривоги, під час обстрілів, у час вимкнень світла. Книги стають своєрідною опорою для психіки, допомагаючи впоратися зі стресом і травмуючими обставинами, що відбуваються тут і тепер", – каже психологиня.
"Якщо це зустрічі офлайн, допомагає навіть просто гарячий чай, який ви можете пити разом. І тоді це не тільки відчуття спільності, а простір, який ти розділяєш разом з іншими", – перелічує Володимир. Акцентує, що читання – це простий спосіб відновити ресурс, але водночас – це не універсальний спосіб "терапії", а усвідомлений вибір.
"Я б не казав, що читання й участь у клубах – мастхев для всіх. Але ті люди, для кого книжки справді є важливими, отримають від читання ряд переваг – це і когнітивні здібності, і розширення світогляду, емоційної сфери, усвідомлення, доторкання до себе через книги. А якщо додати до цих переваг ще об’єднання в клуб людей, які з тобою їх розділяють, то думаю, що це справді дуже ресурсна штука", – розмірковує психолог. Підкреслює, що вибір літератури має бути продиктований смаком – кожен буде мати свій список, в якому знаходитиме ресурс для себе.
"Так само як хтось сьогодні може читати про війну, а хтось ні. Комусь буде ближча пригодницька література, яка буде відволікати, а комусь вона не підійде. Універсальних порад із вибором або рамок – немає. Хіба що крім читання російської літератури – книжок держави-агресорки, яка зараз веде проти нас війну", – підсумовує Володимир Станчишин.
Як змінились запити читачів і література книжкових клубів з початком повномасштабного вторгнення
За останні кілька років читацьких клубів в Україні значно побільшало. До того ж вони стали більш спеціалізованими. Таке спостереження зробила літературознавця Богдана Романцова.
"Є читацькі клуби, які орієнтуються на досить вузьку, інтелектуальну аудиторію, наприклад, Pen Ukraine, який організувала і веде Анна Вовченко. Є читацькі клуби для амбасадорів різних медіа, як клуб The Ukrainians, який веде Богдана Неборак, – там цікаві спікери говорять про складну літературу. Є ті, які більше заточені на популяризацію читання. Наприклад, у найбільш відомому й масовому клубі «Вовчиці» Емми Антонюк та Яни Брензей розбирають книжки як високої полиці, класики, так і бестселери", – перелічує Богдана Романцова.
Вона відзначає, що останнім часом з’явилися також читацькі клуби для певної тусовки. "Наприклад, стендапери, які збираються й обговорюють книжки у своєму стилі – з жартами. Такий формат може комусь бути не близьким, а комусь, навпаки, дуже заходить", – акцентує літературознавиця. Додає, що найбільш помітна зміна в житті більшості читацьких клубів, яку можемо фіксувати із 2022, – це увага до української літератури. Причому не лише сучасної, як-от Іларіон Павлюк, Валерій Маркус, Анатолій Дністровий, Софія Андрухович, а й класики.
"Серед видань, які обговорюють у клубах, може бути новий роман Софії Андрухович «Катананхе», що описує Україну після перемоги, бестселер Анастасії Левкової «За Перекопом є земля», присвячений насамперед темі нашого Криму. Часто обговорюють класику, яку багато хто недооцінив у школі, як-от «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської чи «Лісову пісню» Лесі Українки. Бачу зацікавлення і модерною українською літературою – від кінця XIX століття до 1920-х років", – каже критикиня.
Підкреслює: беззаперечно популярною класикою залишаються твори Лесі Українки, як-от "Бояриня" чи "Кассандра". На шкільну класику, за спостереженням Романцової, орієнтуються, зокрема, читацькі клуби при компаніях – там читають класику, намагаючись її переосмислити.
Наголошує, що звісно, тригерною для будь-якої аудиторії клубів зараз є література, пов’язана з російською культурою й загалом темою країни-агресорки.
"Книжки, що відверто прославляють російську культуру чи фокусуються на ностальгії, зазнають жорсткої критики й деконструкції тексту. Це важливо – деконструювати такі моменти, зокрема і в західній літературі", – підсумовує критикиня.
Популярність і розмаїття книжкових клубів Богдана пояснює тим, що ми шукаємо однодумців, спільне коло, хочемо говорити зі своїми про своє.
"Книжкові клуби часто збирають постійних відвідувачів. Це не просто безпечний простір, а місце солідаризації, єднання. Говорити про літературу більш безпечно, ніж про політику, і дискутувати про певну книжку, принаймні мені, точно більш приємно, ніж сперечатися про політичні партії. Тобто це місце, де можна і дискутувати, і знаходити союзників у читанні", – резюмує Богдана Романцова.
Як книжкові клуби допомагають інтегруватися в нове середовище
Як зазначав вище психолог Володимир Станчишин, читацькі клуби мають в собі об’єднавчу функцію, вони дарують відчуття приналежності до когось, що особливо важливо в умовах війни. Це надає сили та допомагає уникнути відчуття самотності.
Цю думку також поділяє команда франківської програми промоції читання "Текстура". Програма була створена на базі платформи "Тепле місто" й охоплює кілька напрямів роботи – це, зокрема, книжковий клуб для дорослих і читацькі клуби для дітей та підлітків, а також лекторій, в межах якого проводять лекції від письменників та культурних діячів. Також командою програми була заснована Літературна резиденція імені Олега Лишеги (наразі було проведено вже дві такі резиденції).
Перші події від програми промоції читання "Текстура" стартували у квітні 2022 року – в час, коли Франківськ став прихистком для багатьох українців з інших регіонів країни. Чимало з них шукали можливості інтегруватися в активне середовище міста.
"На той час ми проводили лекції від культурних діячів, письменників, перекладачів в межах Лекторію, а за пів року, у жовтні 2022, розпочали перші зустрічі книжкового клубу. Ці події стали можливістю для учасників познайомитися з новими людьми, знайти своє середовище чи навіть роботу – таким чином тоді й до нашої програми долучилося двоє колег. На перших зустрічах клубу учасники та учасниці багато говорили про втрату безпеки та дому, складність повернутися до читання. Це були щирі й в чомусь терапевтичні зустрічі", – розповідає креативна менеджерка програми читання Ярина Микитин.
Майже три роки потому "Текстура" продовжує розширювати читацьку спільноту. Безоплатні читацькі клуби для дітей і підлітків впровадили у 2024 році за підтримки благодійної організації Renovabis. Ярина Микитин розповідає: запит сформувався після аналізу аудиторії та запиту від батьків, що відвідували книжковий клуб. Стало зрозуміло, що діти, які переїхали в Івано-Франківськ після повномасштабного вторгнення, можуть краще інтегруватись в нове місце та легше почати взаємодіяти з дітьми, які у Франківську зростали, саме завдяки спільним активностям.
"На наші клуби приходять багато дітей та підлітків, які переїхали в Івано-Франківськ після початку повномасштабної війни. Для них такі зустрічі – це можливість знайти друзів у новому місті. А для батьків – це годинка часу для себе, щоб відпочити. Особливо ми щасливі, коли вже після завершення клубів для дітей і підлітків бачимо, що батьки й самі продовжують відвідувати наші події – долучаються до книжкового клубу для дорослих, приходять на лекторій, починають спілкуватися між собою", – каже Ярина Микитин.
Пояснює, що для дорослих клуб "Текстура" – це часто про безпечне місце, де можна обговорити прочитане, відкрити нове через призму бачення інших, потоваришувати й знайти близьких друзів. А для дітей – спосіб побачити, що читати може бути весело й легко.
"Для дітей ми поєднуємо читання з іграми, експериментами та різними форматами подачі тексту: від художньої літератури до нон-фікшну, чудернацьких віршів і яскравих ілюстрацій. Підлітки читають більш осмислено. Ми створюємо атмосферу довіри між учасниками й кураторками, де можна висловити будь-яку думку й не боятися засудження", – перелічує креативна менеджерка. Додає, що читацький досвід може надихнути учасників у майбутньому стати письменниками, культурними менеджерами чи засновниками видавництв.
Проєктний менеджер програми промоції читання "Текстура" Вадим Дідик наголошує, що однією з цілей програми "Текстура" є створення спільноти людей, що об’єднані спільними цінностями попри різність досвідів.
"Книжковий клуб «Текстура» існує вже майже три роки. За цей час в його межах зароджувались та відокремлювались цілі спільноти. Люди приходять, знайомляться, потім починають спілкуватись поза клубом", – каже Вадим Дідик.
Пояснює, що місія "Текстури" полягає саме в промоції читання та побудові соціальних зв’язків через літературні практики.
"Ми прагнемо зробити наші клуби безпечним простором для взаємодії та спілкування, створити спільноту людей, які люблять літературу та об’єднані спільними цінностями. Учасниці 3 сезону нашого тематичного клубу для дорослих – жінки різних професій, різного віку та з різних міст. Ця різність досвідів робить обговорення глибшими та багатограннішими", – говорить Вадим Дідик.
У клубі для дорослих два основних формати роботи. Під час тематичних сезонів спільнота читає книжки, об’єднані спільною темою, читання кожної книжки супроводжується лекціями від кураторів сезонів. У міжсезонні амбасадори й запрошені куратори клубу пропонують спільноті перелік книжок, серед яких вони разом обирають "книжку місяця". Долучитися до дорослого книжкового клубу від "Текстури" можна, оформивши підписку на платформі Buy Me a Coffee. Взяти участь в обговореннях можна не тільки офлайн, а також і онлайн із будь-якого куточка світу.
"Чітко бачимо, що інтерес до літератури та навкололітературного зростає. Наприклад, книжковий клуб «Текстура» виріс з 11 людей (в серпні) до 45 (в піковий момент восени 2024 року). У клубі для дорослих ми провели перший тематичний сезон «Повернення голосів жінок» у колаборації із запрошеною кураторкою. В його межах читали книжки, пов’язані темою різних жіночих досвідів. Це було концептуально гарно та зрозуміло, чітко розплановано та як результат – ми отримали дуже позитивний фідбек від спільноти", – розповідає Вадим Дідик.
Ділиться, що остання книжка, яку прочитав він сам – "Єдина донька" Ґуадалупе Неттель – була представлена саме в межах "Повернення голосів жінок". Програму розробляли спільно із запрошеною кураторкою Оксаною Павленко, співзасновницею та головною редакторкою DIVOCHE.MEDIA.
Книжковий клуб DIVOCHE.MEDIA діє з 2023 року. Основна місія спільноти залишається незмінною: на зустрічах не лише читають тексти жінок і говорять про літературу, а й діляться життєвим досвідом, емоціями та думками.
"Ми прагнемо популяризувати тексти, написані жінками, особливо цінуючи можливість відкривати нові імена серед українських письменниць. Їхні тексти допомагають нам краще зрозуміти, як жили жінки минулого, які мали цілі, думки та проблеми", – каже Оксана Павленко. За словами кураторки, за час зустрічей у клубі "Текстура" вдалося зацікавити й навіть згуртувати жіночу аудиторію, яка відвідувала обговорення.
"За п’ять зустрічей ми встигли прочитати та обговорити п’ять книжок, і цей досвід об’єднав учасниць, які знайомилися на наших зустрічах, спілкувалися та дискутували. Сподіваюся, що клуб став для багатьох безпечним простором, куди хотілося повертатися", – коментує Оксана Павленко.
Додає, що формат книжкових клубів сьогодні набуває особливої популярності ще й тому, що його активно використовують медіа, щоб залучити аудиторію до спільнот і ближче познайомитися з читачами.
"Цей інструмент ефективно працює для видавництв і книгарень, адже це допомагає промоції книжок та читання загалом. Книжкові клуби доводять свою гнучкість і універсальність. Вони можуть працювати для знайомств, вивчення мов (наприклад, через англомовні клуби), глибшого розуміння історії чи філософії, практики навичок говоріння або просто для того, щоб «перемити кісточки» літературним героям", – жартує Оксана Павленко.
Кураторка розповідає, що в роботі спостерігає певні тенденції й очікування читачів від книжкових спільнот. Найбільш помітне спостереження: багато людей використовують читання як спосіб дистанціюватися від реальності.
"Для когось таким «притулком» стають фентезі чи любовні романи, для інших – трилери або детективи. На противагу цьому, читання залишається способом пізнання. Багато хто поглиблює свої знання про історію України, відкриває нові імена в українській класиці. Радує, що українські видавці активно підтримують цю тенденцію – у багатьох з них з’явилися серії з текстами класиків та класикинь", – каже Оксана Павленко.
Резюмує, що сьогодні в Україні книжкові клуби – це спільний простір для обговорення літератури, обміну думками й переживаннями, а книги часто стають таким собі містком до розмов на складні теми, які легше обговорювати, маючи під рукою прочитаний текст, вигаданих героїв чи "думку автора".
Інструменти для читання як спосіб відновлення
Поруч із популярністю читацьких клубів зростає попит і на інструменти, які допомагають поглиблювати читацькі досвіди, як-от читацькі щоденники, розповідає Вадим Дідик. Програма промоції читання "Текстура" за підтримки Фундації ЗМІN створили читацькі щоденники для трьох цільових аудиторій: дітей, підлітків та дорослих, передзамовити їх можна за посиланням. Також щоденник можна подарувати дитині з родинного дому, будинку сімейного типу та інтернату за зниженою ціною.
"Вони покликані бути помічними для рефлексій, наводити на певні питання, давати поради, показувати звичні теми під різними кутами. Це також приватний безпечний простір, який вочевидь має і терапевтичну користь", – каже проєктний менеджер програми промоції читання Вадим Дідик.
З тим, що популярність таких щоденників зростає паралельно із читацькими клубами, погоджується і Ярина Микитин. Проте, на думку креативної менеджерки програми, розквіт ведення щоденників ще попереду. Вона додає, що читацький щоденник – це передусім спосіб зафіксувати свій читацький шлях у часі, адже ми постійно змінюємося, як і наші книжкові вподобання.
"Це дає можливість озирнутися й зрозуміти, що вплинуло на вибір книжок або які асоціативні думки виникали під час читання. У цьому сенсі читацький щоденник – це терапія", – пояснює Ярина Микитин. На її думку, читацький щоденник підійде тим, хто поки не готовий до спільних обговорень.
Вміння висловлювати думки на папері, зокрема про книжки, – це одна з найкращих терапевтичних практик, яку можна виконати самостійно – на цьому наголошує керівниця платформи "Тепле місто", що реалізує програму "Текстура", психологиня Оксана Бриндзак.
"Читацькі щоденники часто недооцінюють. Це чудова літературна практика, що створює ще один простір для вираження думок і відчуттів від прочитаного, спонукає вашу уяву малювати цікаві сюжети та сценарії, проживати прочитане на папері. Можливо, таке ставлення до щоденників пов’язано з неприємним досвідом їх заповнення у школі, де не було місця для творчості та думок, а лише чітке заповнення сухими фактами про письменника та твір. Зараз же читацькі щоденники змінилися, вони стали місцем свободи самовираження. Туди можна записати свої враження, улюблені фрази, а також провести самоаналіз та рефлексію після прочитаного: вказати свій настрій, які були емоції", – каже Оксана Бриндзак.
Вадим Дідик спостерігає, що поруч із тим, як зростає інтерес до літератури, серед українців поширюється розуміння, що книжки – це не лише про читання.
"Зайти в книгарню і купити книжку вже не так цікаво. Тепер людина хоче побачити тих, кого також цікавить певний жанр, поговорити з ними, зануритись в контекст книгарні / видавництва / програми з промоції читання / книжкових блогерів", – каже проєктний менеджер. Додає, що дієвим інструментом рефлексії навкололітературного, для пошуку доданої вартості після прочитання книжок, стає також подкаст.
Ярина Микитин підтверджує, що подкаст – зручний формат, адже слухати їх можна дорогою на роботу чи під час виконання монотонних завдань. Також приємним є велике різноманіття тем – можна знайти як легкі, розважальні подкасти, наприклад, "Запах слова" чи "Короткий зміст" від Skvot, так і серйозніші, як "Висока полиця" чи "Станція 451".
"Користуючись нагодою, хочу порекомендувати подкаст, який ніжно люблю й із якого, власне, почалася моя любов до цього формату. Це «Взяла і прочитала», де культурна менеджерка та журналістка Богдана Неборак говорить про літературу та її здатність допомагати розуміти складні речі. Вона розповідає про книжки, які не дозволяють втікати від життя, а натомість допомагають його осмислити", – каже Ярина Микитин.
Отже, читання із залученням інструментів осмислення прочитаного, а також участь у книжкових клубах можуть стати дієвою терапією під час "нересурсного" періоду, який принесла із собою повномасштабна війна.
Перебування в безпечному просторі книжкового клубу разом із людьми, які поділяють спільні цінності, можливість ділитись думками, говорити про свої емоції, бути дотичним до спільноти "своїх" – дає сили й наснагу жити, творити та перезавантажуватись, попри складний період.
