"Пропаганда — перша гармата, з якої стріляють": як Інтерньюз-Україна буде боротися з пропагандою та фейками через мистецтво

4 грудня 2020

У 2017 році англійський словник Collins назвав fake news словосполученням року. Свій вибір укладачі пояснили так: "Фейкові новини, як ствердження чи обвинувачення, цього року були скрізь, підриваючи довіру суспільства до ЗМІ". Вони набирають обертів, а події у світі лише сприяють масовому поширенню брехні: пандемія коронавірусу, вибори президентів, військові конфлікти.

За три роки з того моменту, як fake news стало словосполученням року, трапилося чимало ситуацій, які погіршилися через неправдиві новини. Ба більше: ці новини не лише загострювали конфлікти, а ще й розділяли суспільства на полярні табори.

 

На думку Кулакова, це досить дієвий метод комунікації. Потрібно докласти зусиль, щоб сходити в музей або подивитися виставку онлайн. Стріт-арт натомість вписується у простір і ніби завжди поруч. До того ж, умовний мурал може стати не лише малюнком, а й точкою суспільної уваги для міста.

У проєкті задіяно три країни – Україна, Польща і Вірменія. Мета – зібрати найкращих художників, які створять у невеликих містах цих країн мурали на тему пропаганди і фейкових новин. На думку Кулакова, художники в межах цього проєкту стають ще однією ланкою для донесення тези про важливість критичного мислення.

Спочатку планувалося влаштувати резиденцію для художників на Донбасі і там же відібрати учасників проєкту. Однак через пандемію коронавірусу плани трохи змінилися.

"Була ідея відправити художників на Донбас, щоб вони відчули, що пропаганда – перша гармата, з якої стріляють. Справжні гармати приходять після неї. Зараз ми думаємо, як провести цю резиденцію в онлайн-форматі", – говорить Кулаков.

Під час резиденцій автори проєкту планують організувати семінари й обговорення на теми дії дезінформації, критичного мислення та медіаграмотності. На основі власних арт-рефлексій художники і мають придумати концепти своїх майбутніх творів.

Справжнє минуле і сьогоднішнє майбутнє

Україна в цьому проєкті співпрацює з Польщею та Вірменією. За словами Кулакова, знайти партнерів було не так вже й легко.

Наприклад, колег у Вірменії відшукали з несподіваного боку – через кінофестиваль "Молодість" і ланцюг із декількох знайомств, який привів до місцевої Асоціації аудіовізуальних репортерів. Людей для співпраці в Польщі знайшли через колег у Швейцарії.

Складність у пошуку партнерів була пов’язана з незвичним профілем проєкту: потрібні були фахівці, що знають, як працює візуальний контент у вирішенні соціальних проблем.

"Ми розуміємо, що у всіх свої справи, всі завантажені. Тому ми прийшли вже з готовою пропозицією. Якщо всіх влаштовує, ми розподіляємо ролі й починаємо реалізовувати проєкт. Загальну ідею сприйняли напрочуд добре й охоче включилися в роботу", – розповідає Кулаков.

За словами програмного директора, Вірменію вибрали як пострадянську країну, що переживає потужні трансформації, як і Україна. Проєкт був задуманий задовго до подій у Нагірному Карабасі, тому зараз, коли інформаційні атаки з боку Росії на Вірменію посилилися, цей проєкт стає вкрай актуальним.

 

Польщу обрали як одну з нових країн Євросоюзу. Поляки вирвали себе з комуністичного минулого, але все ще пам’ятають радянську пропаганду і водночас відчувають на собі хвилі сьогоднішніх наративів.

"Таким чином ми хочемо нагадати, що питання пропаганди та брехні не має кордонів – чи йдеться про країну, яка змінюється, чи про ту, яка вже змінилася. Стабільність існує, але вона може порушитися через неправдиву інформацію. До того ж дуже цікаво подивитися, як тему пропаганди проживуть художники з різних країн", – вважає Кулаков.

Суперечностей під час підготовчої роботи над ARTIFAKE між учасниками не виникало. Навіть навпаки: програмний директор зазначає, що і Польща, і Вірменія допомагали з тактичними питаннями, які команда Інтерньюз-Україна не врахувала на етапі планування. Наприклад, у Польщі складно отримати дозвіл на створення муралу, бо влада піклується про зовнішній вигляд міст.

60 відсотків витрат за проєктом покриє Програма "Креативна Європа". Кулаков зізнається, що був здивований, коли дізнався, що їхній проєкт виграв грант. Проте залишається знайти ще 40 відсотків співфінансування. Команда активно над цим працює, і зараз вона вже в процесі підписання угоди про підтримку проєкту з боку Міжнародного фонду "Відродження". Тому загальний обсяг проєкту залежатиме від успішності фандрейзингу. До того ж умови карантину вносять свої суттєві корективи.

Якщо все піде за планом, то онлайн-резиденція відбудеться в лютому наступного року, а перші роботи почнуть створювати у квітні. Закінчити проєкт мають до кінця 2021 року, але не виключено, що він буде продовжений, якщо знайдеться додаткове фінансування.

Хто винен?

Пропаганда і фейкові новини – не нові винаходи. Кулаков зазначає, що ними успішно користувалися ще в стародавні часи – наприклад, у війні між спартанцями та афінянами. Те, що колись вважалося військовим прийомом, зараз ним і залишається. Тільки різновид війни змінився на інформаційний.

Чому людина дає втягнути себе в цю війну? Кулаков бачить три основні причини.

Перша – люди або свідомо ізолюють себе від новинного процесу, або добровільно ховаються у своїй інформаційній печері, куди нікого не пускають.

"Правда може бути болючою. Близько 30 відсотків людей у світі уникають новин у класичному розумінні. Тобто вони знають, що відбувається у світі, але джерел для отримання інформації не шукають. Вона до них сама приходить.

З іншого боку, люди можуть придумати собі щось, а потім знаходити підтвердження своєї картини світу в новинах, соцмережах, блогах. До слова, чому блоги набули такої популярності? Бо люди хотіли і хочуть почути не нейтральну зважену інформацію, а думку, яка збігається з їхньою власною".

Друга проблема – люди більше сприймають емоційну інформацію, ніж раціональну:

"Фейкові новини можна порівняти із фастфудом. Узяв "швидкий гамбургер", розігрів у мікрохвильовці і з’їв. Цей "гамбургер" приправляється емоціями, а емоційна інформація перетравлюється набагато легше, ніж раціональна".

Третя — сучасні технології, які спростили життя пропаганді:

"Інтернет і його неймовірна швидкість зробили поширення різних думок миттєвим. Тож не дивно, що ми живемо в добу так званої постправди. На кожну думку або факт є альтернатива. Справжня правда просто розмивається, у кожного вона тепер своя, і люди просто не знають, чому вірити".

Крім цього, завдяки технологіям згладжується межа реальності. Діпфейки, синтезування голосу – підробити відео або аудіо зараз не складно. Програмний директор вважає, що це новий виклик, але як із цим викликом справлятися – серйозне питання:

"Ще пару років – і людині доведеться гадати, чи слухає вона політика, за якого голосувала, чи його голограму? В якомусь сенсі на нас чекають цікаві часи".

Що робити?

Очевидно, що нав’язування певних поглядів і хитро скомпонована брехня шкодять не лише репутації конкретних людей, а й суспільству в цілому. Маніпуляції суспільною думкою призводять у кращому випадку до суперечок, а в гіршому – до розпадів цілих громад на окремі групи.

Показовий приклад – вибори президента, що в Україні, що в США. Ми побачили, наскільки поляризованим є суспільство. Результати виборів – лише верхівка айсберга суспільної свідомості, що формується багатьма каналами, зокрема і платформами, і медіа, через які поширюють дезінформацію і пропагандистські наративи.

"Проблема України – високий рівень неприйняття, нетолерантності до думки інших, і ця нетолерантність відразу переходить в агресію. Віртуальний простір сприяє цій агресії. Я впевнений, що ті люди, які поливають одне одного брудом у коментарях у Facebook, під час спілкування в реальному житті поводилися б інакше".

Як вирішити цю проблему? Кулаков бачить два шляхи.

 

Перший – не давати суспільству розпадатися через постійне спілкування. Як приклад програмний директор наводить концепцію громадських місць (public places), як-от громадські парки або державні школи. На цій території мають зустрічатися представники різних соціальних прошарків із різними поглядами, цінностями, матеріальними можливостями тощо:

"Повинні бути простори, де перетинаються абсолютно різні люди з різними думками. Їх можна не розділяти, але спробувати хоча б прийняти. Адже якщо носіїв протилежної точки зору багато, можливо, у цій думці щось є. Якщо ми не будемо спілкуватися й обмінюватися інформацією, незабаром ми станемо автономними громадами, які ненавидять одна одну".

Другий шлях – крім того, щоб намагатися пояснити, чому та чи інша новина фейкова, потрібно запускати свою парадигму в маси, будувати свій власний дискурс і просувати його:

"Мені здається, що просувати свій дискурс набагато ефективніше. Нам потрібно в хорошому сенсі нав’язувати свої наративи замість того, щоб виправдовуватися. Питання тільки, які це будуть наративи і хто ними займатиметься".

Очікування від проєкту

Знаючи, наскільки нестабільним є нинішній інформаційний світ, чого Інтерньюз-Україна очікує від проєкту? За словами Кулакова, команда сподівається, що творчістю зможе привернути увагу широкої аудиторії до проблеми фейкових новин:

"Ми б дуже хотіли, щоб художників непокоїла ця тема і щоб вони відображали її у своїй творчості. А люди – звертали увагу на ці мурали й замислювалися б над правильним споживанням інформації. Щоб їхній інформаційний світ став чистим і збалансованим. Це як із харчуванням: ти – те, що ти їси. Мурал – це не заклик до дії, а нагадування, що потрібно бути здоровим і активним членом суспільства, а не крокувати в бік ескапізму".

Автор - Юрій Береза