Нові лідери: Максим Бородін про те, як особиста мотивація допомагає боротися зі старою системою

"Українська правда. Життя" продовжує серію текстів про нових лідерів – людей, які прагнуть і активно беруть участь у громадському житті країни.

Маріуполець Максим Бородін 15 років розвивав невеликий приватний бізнес - ремонтував комп’ютерну техніку і не надто опікувався тим, що відбувається в місті.

Та наприкінці 2011 року екологічний стан в Маріуполі помітно погіршився, тоді густий смог від металургійних комбінатів накрив усе місто, жити стало нестерпно.

Як майбутній батько, Максим не міг стояти осторонь та вирішив організувати екологічний мітинг. Відтоді почалася його активна діяльність в громадянському секторі.

Нині Бородін очолює громадську організацію "Ініціативна група "Разом!", входить до депутатського складу міської ради міста, де очолює фракцію.

Цьогоріч він став переможцем просвітницького проекту "Нові лідери" та виграв мільйон гривень на реалізацію свого екопроекту.

УП. Життя поговорила з Максимом Бородіним про шлях до лідерства, ризики боротьби з металургійним заводом в Маріуполі, про те, як бути гідним кандидатом та завоювати довіру населення.

Перші протести

У мене не було в планах бути активістом, депутатом абощо.

Я просто хотів захистити свою сім’ю та зберегти здоров’я рідних, адже ми з дружиною чекали на дитину.

Став шукати активні групи однодумців, які б відстоювали питання чистого повітря в Маріуполі та не зміг знайти. Тоді на одному з локальних інтернет-форумів я закликав зібратися на протест "Дайте кисню!".

15 січня 2012 року ми вперше самоорганізувалися та вийшли до Маріупольської міської ради з вимогою чистого повітря.

Тоді нас було близько 1000 небайдужих. Виявилось, це був тільки початок.

Відтоді розпочався такий-сякий діалог з владою. Тривало це більше півроку і перетворилося на якісь балачки та круглі столи.

Ми не мали досвіду спілкування з владою, питали найпростіше, хто контролює, як відбуваються вимірювання – ефекту не було.

Ми не знали, чого конкретно вимагати, окрім чистого повітря. А нас продовжували запевняли, що нічого не змінити, а від знання реальної ситуації дихати легше не стане.

Тоді зрозумів, що, окрім ідеї, треба мати принаймні базові та технічні знання, аби відділяти відверту брехню від правди.

У вільний час від роботи я почав заглиблюватися у тему: пройшов онлайн-курси з чорної металургії, прочитав європейський документ Best available techniques (Найкраща доступна технологія) про газоочисне обладнання, його роботу та усі нюанси.

Згодом придбав на власні кошти IP-камеру та встановив її у напрямку заводу.

Так з’ясували, що проблема у застарілих коксових батареях аглофабрики, які втричі вичерпали свій термін.

Переговори з місцевою владою не давали жодної реакції, окрім ігнорування нашої вимоги про закриття або модернізацію аглофабрики. Тим часом ситуація в місті погіршувалася – люди продавали свій бізнес, помешкання та їхали з Маріуполя.

Тоді ми вирішили провести масовий протест, бо інші методи не працювали.

До цього часу не опустив руки лише я.

На цей раз ми підійшли системно: провели анонсування, залучили дизайнерів для листівок, написали резолюцію, організували збір підписів, підготували необхідну техніку.

4 листопада 2012 року ми вийшли на наймастабніший екологічний мітинг в Україні "Стоп Смог", який зібрав близько 15 тисяч осіб.

Спочатку Метінвест зупинив аглофабрику, а через два тижні зовсім закрив та переніс виробництво на інший металургійний комбінат, розташований на околиці міста. Що важливо, умовою було, аби працівники не втратили свої робочі місця.

В часи Януковича для Маріуполя досягти виконання наших вимог було чимось нереальним. До останнього ніхто не вірив у це.

Після цього почались погрози через родичів, буцімто чи не забагато я на себе взяв. З початком Майдану тиск призупинили.

Про відповідальне лідерство

Гучні та успішні мітинги мають кілька небезпек, як для лідера, так і для тих, хто його підтримав.

Як правило, люди перебувають у стані ейфорії та мають ілюзію, що для досягнення мети достатньо вийти на вулицю та отримати бажане.

Іноді настільки переймаються протесним духом, що не бажають сприймати правду, яка може не збігатися з їхніми очікуваннями.

Саме тому лідер має пояснювати процеси ефективного досягнення результату, розповідати, що за так званою перемогою протесту настає тривалий та важкий процес переговорів та доведення справи до кінця.

В цьому полягає складність та велика відповідальність громадського лідерства.

Людина, яка бере на себе відповідальність перед громадськістю, як активіст або політичний діяч, мусить бути системним та послідовним.

Не хитатися з боку в бік, а чітко відповідати тим ідеям та принципам, які вона відстоює тривалий час.

За 15 років роботи у сервісному обслуговуванні мені жодного разу не було соромно за свою роботу. Я мав добру репутацію і люди знали, що ціную її і не хочу втратити. Довіра моїх клієнтів дуже допомогла у моїй діяльності.

Аби не втратити довіру громадськості, лідер має бути відкритий і готовий до того, що його будуть перевіряти з усіх боків, копати під нього, почасти обливати брудом.

Мені це знайомо, бо у 2012 році наші спецслужби намагались знайти на мене щось компрометуюче і ледь не в обличчя обурювалися, що я маю настільки зрозуміле та розмірене життя, що немає до чого докопатися. І мені важливо, аби надалі так і залишалося.

Про відкрите депутатство

Після того, як я став депутатом, почав розриватися і доцільно було зробити вибір та приділяти достатньо уваги чомусь одному.

Моє рішення піти з роботи підтримали рідні, бо вірили у перспективу моєї політичної діяльності.

Коли почалася робота в депутатському секторі, знов стикнувся з новою сферою. Поза тим, наша команда з п’яти осіб нині має чимало успішних кейсів, які вдалося реалізувати та змінити стару систему.

Найбільшим досягненням вважаю прозорість Маріупольської міської ради. У рейтингу прозорості міст Transparency International на сьогодні Маріуполь посідає друге місце, в травні ми були першими.

Відкритість та прозорість для мене принципове питання. До прикладу, як став депутатом міськради, я добровільно та принципово заповнив електронну декларацію та вніс туди усе своє майно та прибутки, аби надалі люди бачили, як змінюється ситуація за роки моєї роботи.

Така само прозоро ми звітували про витрати коштів виборців на позачергових парламентських виборах 2014 року та місцевих виборах 2015 року.

Загалом маріупольці пожертвували для нас понад 100 тисяч гривень, аби ми мали можливість представляти їхні інтереси у міськраді.

Тобто ми свою кампанію провели фактично за гроші виборців, це цікаве явище для історії виборів України.

В той час допомога приходила несподівана і колосальна. Ми мали певний кредит довіри у населення завдяки нашим досягненням в екологічній сфері та нашій громадській діяльності.

Ми організовували зустрічі з виборцями за кавою, зустрічалися з батьками та дітьми, влаштовували розважальні конкурси.

Адже з мешканцями треба спілкуватися та постійно тримати руку на пульсі, а не проводити показові акції напередодні виборів.

Відтак є шанс зменшити відсоток тих українців, які будуть реагувати на відверту пропаганду та популізм.

Відкритим намагаюсь бути і до так званих журналістів наших корпоративних ЗМІ, які перекручують інформацію з ніг на голову. Навіть якщо мені не комфортно або розумію ризики такого спілкування, є такий обов’язок у публічної людини – бути відкритим та прозорим. І це дуже важливо сьогодні.

Про участь в проекті "Нові лідери"

Взяти участь у проекті "Нові лідери" мене вмовили колеги по команді та однопартійці.

Призовий фонд проекту нам був потрібний для закупівлі необхідного обладнання, яке би дозволило системніше тиснути на забруднювача і отримувати зрозуміліші результати.

Я не очікував виграти, сподівався дійти хоча би до відбіркового табору, тому що це був шанс заявити про нашу роботу на широку аудиторію.

Позаяк є чимало активістів та лідерів у регіонах та містах, які мають цікаві та корисні проекти, але про них майже ніхто не знає, бо їх немає на всеукраїнських телеканалах.

Взаємодія з учасниками дала зрозуміти кілька важливих тез.

Публічність та популярність не завжди свідчить про те, що лідер достойно та чесно виконує свою роботу. Варто не забувати про принципи і не поступатися їм.

Можна бути молодим, але використовувати старі методи старих політиків.

Люди в нас люблять хліб та видовище, часто піддаються імпульсивним рішенням. Лідери можуть цим скористатися: так виникає запит на популізм.

І це добре, що у нас на проекті був дуже показовий випадок у селі Іванківці, де окремі учасники почали вести нечесну гру – це було яскравим відображенням реалій сучасної української політики.

Наші опоненти хотіли будь-яким шляхом отримати лояльність місцевого населення, залучали адміністративний ресурс замість вирішення питань своїми силами. І добре, що це показали людям.

Проект став джерелом для рефлексій глядачів, приводом замислитися над тим, як можуть відбуватися такі процеси і що варто змінювати.

Для мене важливим було, щоб у людей з’явився шанс, що зміни можливі, зокрема, разом з лідерами на місцях та іншими політиками, які дадуть паростки і колись змінять уявлення про політичних діячів у глобальному сенсі. І дадуть надію, що з цього вийде щось хороше.

Поки що населення тотально розчаруване геть в усіх. І це заслуга в тому числі влади, яка переконала, що все одно усі погані, однакові, усі розкрадають, брешуть, використовують популістичні методи і це ніколи не зміниться.

І ці твердження отруюють людей, позбавляють мотивації йти на вибори, або переконують обирати лише найсильніших, рейтингових кандидатів. Через це ми постійно ходимо по колу і не маємо прогресивних змін.

Маріуполь

У цивілізованому світі люди мають іншу позицію, якщо сьогодні ти проголосуєш за кандидата, якому довіряєш, то на наступних виборах це йому дасть можливість дійсно виграти.

Для лідера також важливо цікавитися політичною ситуацією в країні. Сьогодні недостатньо бути позитивним та активним.

Для публічної людини важливо перебувати у вирі подій, розуміти, що відбувається і як це все в купі впливає на наше з вами життя.

Разом з тим, учасники проекту навчили мене, що лідер має з оптимізмом дивитись на деякі речі, які на перший погляд здаються нереальними та провальними. Все одно варто пробувати.

Я сподіваюсь, що мені вдалося навчити когось бути товстошкірим та менш емоційно реагувати на неприємні аспекти, які виникають у роботі лідера.

Ще раз переконався, наскільки важлива командна взаємодія та відсутність конкуренції заради конкуренції. Взагалі важлива команда, бо лідер сам один дуже вразливий, його легко прибрати та зупинити його роботу.

Про репутаційні втрати заради результату

Ми живемо в непростий час і займаємось непростою діяльністю, яка ледь не щодня наражає нас на небезпеку з боку наших опонентів.

Розумію, що тиск буде завжди, тому що будь-яка корпорація чи структура буде чинити спротив змінам та буде намагатися залишити систему у стані стабільності.

Упевнений, якщо зі мною щось станеться, то робота моєї команди не зупиниться, вони стануть злішими та завзятішими у своїй роботі та доведуть почате до кінця.

На сьогоднішній день їм не вигідно задіювати радикальні методи, тому вони намагаються підривати мою репутацію через власні ЗМІ.

До прикладу, наш соціальний експеримент з отриманням землі перекрутили та звинуватили у тому, що депутат Бородін отримав незаконно землю ціною у 50 000 доларів. За наклеп та перекручення інформації ми подали на них до суду, процес триває вже півтора року.

Хоча метою експерименту було показати, які є права у містян, як відбувається цей процес і з чим вони можуть зіштовхнутися під час цієї процедури.

Попри те, що ця ситуація дещо вдарила по моїй репутації, процес видачі землі ветеранам АТО зсунувся з мертвої точки.

І часто на терези потрапляють такі речі, коли ти отримуєш негатив, але в глобальному сенсі ти бачиш позитивні зрушення.

Та щоб зміни в країні відбувалися глобально, вони мають відбутися спочатку на місцях. Коли у людей буде розуміння, що їхнє подвір’я, парки, лавочки - це їхня власність та площина їхньої відповідальності, тільки тоді почнуться зміни.

Анна Чуданова, журналістка, для УП.Життя