Нові лідери: Ольга Айвазовська про те, чому лідер має особисто відповідати за команду

"Українська правда. Життя" починає серію текстів про нових лідерів – людей, які прагнуть і активно беруть участь у громадському житті країни.

Ольга Айвазовська 12 років працює у громадському секторі. Нині вона є експерткою з виборчого законодавства та політичних процесів, очолює Правління Громадянської мережі ОПОРА.

З березня 2016 року Айвазовська входить до експертного складу політичної підгрупи Тристоронньої контактної групи з питань врегулювання військового конфлікту на Донбасі.

Також вона є головою Правління Міжнародного фонду "Відродження". Громадську діячку 4 роки поспіль включали до рейтингу найвпливовіших жінок України за версією журналу "Фокус" та "Новое время".

У 2018 громадська діячка долучилася до просвітницького проекту "Нові лідери", саме вона відбирала учасників для телепроекту.

УП.Життя поговорила з Ольгою Айвазовською про лідерство, особисту відповідальність та те, як обирати свого кандидата і кому вірити.

ПРО НОВИХ ЛІДЕРІВ

Коли розпочався проект "Нові лідери", скептики нам закидали, що буде сформована якась політична партія абощо.

Утім, проект не виник зараз, робота над ним розпочалася ще у грудні 2017 року – вже тоді йшли довгі дискусії щодо формату, майданчику, критеріїв відбору учасників і так далі.

Як на мене, в українському виборчому циклі не так багато було прогалин, окрім 2018 року. Саме цей рік став ідеальним періодом, аби займатися просвітою, мотивувати людей бути активними та брати участь у житті суспільства та держави.

Україна – це країна постійних виборчих та політичних перипетій. У 2019 ми знову заходимо в безперервні виборчі цикли.

Проект показав величезну кількість якісних проектів, яких я за 12 років своєї роботи в громадському секторі не бачила.

І вони були всі такі різні і зачіпали теми, які так потрібні суспільству: діти, охорона здоров’я, екологія, освіта, медицина, війна і Крим, інтеграція та багато чого іншого.

Інколи, щоб зібрати гроші на будинок, у якому відбувається реабілітація онкохворих дітей, потрібно дати доступ до телеканалів.

Позаяк регіональні активісти та навіть політичні діячі місцевого самоврядування не мають можливості заявляти про себе на загальнонаціональному рівні. І такі можливості важливо використовувати.

Для мене особисто цей проект відновив віру в людей, які не чекають від держави чи суспільства благ, рішень, або умов, а самі створюють можливості, приймають рішення, будують інституції, або демонструють проактивну позицію.

ЧИМ Є ЛІДЕРСТВО

Лідерство для мене – це про відповідальність, компетентність та командну гру.

Лідер не може існуватиу вакуумі. Обов’язково є група людей, які готові просувати разом з ним проекти, ідеї та програми, які він, чи вона ініціює, просуває публічно, та разом з тим є частиною одного цілого. Синергія між лідером та однодумцями є обов’язковою умовою для реалізації омріяного.

Я не вірю, що людина одноосібно може змінювати суспільні процеси, державні інституції, культуру взаємодії, чи процедури. Їй обов'язково потрібні однодумці.

Лідер несе персональну відповідальність за команду, тому що це питання безпеки і порядності.

Піднімаючись на гору лідер групи її очолює, а спускаючись донизу – йде останнім.

Лідерство повинно бути відповідальним. Елементарно через харизму, комунікаційні навички та якості характеру поширювати вже дозрілі і  популярні ідеї, грати на суспільних настроях. В той же час, безвідповідально замовчувати довготермінові перспективи їх реалізації.

Це стосується будь-якого сектору: політичного, громадського, бізнесу. Популізм – про популярне, лідерство – про відповідальне за наслідки.

Можливо, ми говоримо зараз про щось абстрактне, проте є цілий перелік популістичних гасел та ідей, які дуже позитивно сприймаються суспільством.

Третя важлива складова лідерства – компетентність. Це те, на що частково був направлений проект "Нові лідери" – дати можливість учасникам та суспільству подивитися на себе збоку та побачити яких професійних якостей не вистачає для того, аби рухатися до кінцевої мети, оцінити, чи все гаразд з критичним мисленням та самокритикою, замислитись, які питання собі та іншим варто ставити.

І тут я маю на увазі не програму, а мету життя.

Активістам, представникам органів місцевого самоврядування, майбутнім політичним діячам, які були учасниками проекту, влаштували краш-тест: їх запитували про фінанси, позиції щодо суспільно чутливих питань, цінностей.

Не всім було комфортно, але вони показали себе справжніми, дієвими та вже успішними.

Втім, ці умови дали їм самим подивитись на себе збоку, оцінити прогалини в освіті чи публічних виступах, або ж моральній готовності бути надвідкритими. Мені б самій на їх місці було некомфортно, але це чудовий урок та поштовх до самоосвіти, розвитку.

Цей експеримент мав на меті також подолати упередження, що лідерство може бути секторальним. Наприклад, ви гарний правозахисник, або ж бізнесмен, але не задумуєтеся про воєнний стан, війну з РФ, моральні виклики щодо заробляння грошей на території країни-агресора, права людини та чисті податки.

Серед трійки фіналістів не можу виділити хоч когось, хто б не був достойним перемогти.

Всі вони продемонструвати свою відкритість та готовність відповідати за власні дії, надати пояснення щодо статків, пройти поліграф щодо хабарів чи спроб купути їх громадсько-політичну позицію зацікавленою стороною.

І всі вони показали чистоту в помислах і діях. Це надзвичайно цінно. 

ЧИ МОЖУТЬ ГРОМАДСЬКІ ЛІДЕРИ ІТИ В ПОЛІТИКУ

Не бачу загрози у тому, аби громадські лідери йшли у політику.

Проте, є велика ментальна, моральна та психологічна загроза. Наскільки лідери готові приймати чи не сприймати сучасні реалії політичного сектору, та чи будуть надалі рухатися прийнятним соціальним ліфтом, будувати власні інституції, нав’язувати нові правила гри щодо внутрішньопартійної демократії.

Маю на увазі прозорість, підзвітність політичних інституцій, дискусію, щодо вироблення певних рішень на етапі їх презентацій, або імплементацій, кадрових питань.

Громадський сектор співпрацює з державою як з інститутом, а не якимось конкретним політиком чи державним діячем.

Якщо ви дотримуєтесь принципів політичної незаангажованості, будь–який бюрократ дивитиметься та сприйматиме вас не як вмотивовану третіми сторонами особу, а незалежну, зі зрозумілими мотивами та системою координат.

До прикладу, Громадянська мережа ОПОРА з 2008 року адвокатувала ідеї щодо запровадження Зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників шкіл.

Ми моніторили процес оцінювання, конструктивно критикували правила прийому до українських вишів, не зважаючи на те, хто був керівником Міністерства освіти або Українського центру оцінювання якості освіти.

І я вважаю, що нам вдалося за рахунок конструктивної взаємодії між урядовим і неурядовим сектором імплементувати нову систему та усунути корупцію на етапі оцінювання випускників шкіл та надати широкий доступ до вищої освіти абітурієнтам.

Ми досягли результату, яким за 10 років скористалися понад мільйон українців.  

На сучасному етапі започатковано багато процесів, оцінку результату яких ми поки що не можемо зробити. І це, напевно, найбільше дезорієнтує урядовий і громадський сектор.

Хочеться мати швидкий, зрозумілий в часових рамках результат. Та, на жаль, тут не буває, як у сільському господарстві, де є чіткий горизонт планування. Навесні посадили культури, а восени зібрали, або безповоротно втратили врожай. Реформи, культурні зміни та трансформації – не про чорне та біле, повністю вдалось, або зовсім ні.  

Тому чим більшим є вплив лідера чи організації, тим більшими є вимоги до неї ззовні та самої себе.

ЧОМУ ВАРТО ІТИ НА ВИБОРИ НАВІТЬ КОЛИ ВИ РОЗЧАРОВАНІ

Так само про відповідальність варто говорити в контексті суспільства, а саме явки на виборах.

Обрана влада – взаєморезультат: тих, хто не прийшов на вибори, і тих хто прийшов та підтримав саме цей політичний клас, партію чи лідера.

І якщо ви не берете участі у політичних процесах країни, навіть при дуже складних обставинах і не найкращому переліку пропозицій, по факту ви втрачаєте право стверджувати, що держава або місцеве самоврядування не таке, як би вам хотілося.

Наслідки пасивної позиції потім розділяємо ми всі – ті, хто йде і хто не ходить на вибори.

Звісно, як звичайна громадянка, я інколи також впадаю в зневіру та розпач від нашої політичних еліт.

Також природна висока явка на виборах – один із запобіжників проти фальсифікацій.

В наших сусідів з Молдови був період глибокого розпачу, коли величезна кількість працездатного населення просто їхала за кордон на заробітки, а голосували пенсіонери і за комуністів.

Є також країни, де право голосу є не правом, а обов’язком. Таке практикує Австралія. Там ти зобов’язаний прийти і визначитися, кого із запропонованого спектру ти готовий підтримати.

Якщо ігноруєш вибори  – доведеться заплатити великий штраф.

Аби усвідомлено зробити свій вибір та не піддаватися на популістські лозунги, варто звертати на кілька факторів.

4 ФАКТОРИ, НА ЯКІ ВАРТО ЗВЕРТАТИ УВАГУ ПРИ ВИБОРІ СВОГО ЛІДЕРА

(Для перегляду скористайтеся стрілочками)

Варто запитувати: хто фінансує конкретних політичних гравців, за що вони живуть, де і як вони отримують прибутки?

Як на мене, це є індикатором довіри до лідера.

До прикладу, якщо якось так синхронно спонсорами партії виявляться сто студентів, які в один день з різних куточків країни інвестують до виборчого фонду одну й ту саму суму, то це відверта маніпуляція.

Звісно, навряд чи суспільство підтримає кандидата, який скаже, що найближчі десять років ми будемо дуже бідними, і кожному доведеться виживати, як зможе, але держава буде робити все, щоб створити умови для ведення бізнесу, оподаткування, трудової діяльності, захисту соціальних прав.

Проте все одно варто звертати увагу на реальність обіцянок кандидатів, ба навіть дослухатися до власної інтуїції.

У нас технологічна складова виборів є дуже професійною, адже конкурентність є насправді високою, а не імітованою.

Для політиків професійно прописують образ, їх красиво одягають, вигадують нові зачіски, виводять в площину асоціативних рядів з якимось міжнародними досить вагомими постатями, вчать правильно комунікувати, або не відповідати на прямі питання.

І для того, щоб виявити фальш, потрібно все-таки вчитатися та дізнатися, що було з цією людиною до появи цієї яскравої красивої картинки на екрані, в політичній грі або кампанії.

Як я вже казала, що лідер не може бути сам по собі, він має когось вести.

Якщо він збирається вести народ України, він має це робити хоча би з мінімальною групою фахівців. Вони є не менш важливими, ніж керівник для оцінки його спроможності.

Так от якщо політичний лідер не може продемонструвати, хто є членами його команди, то це лише образ, а не реальна група людей, яка зможе адмініструвати та управляти процесами та інституціями в разі їхнього обрання.

Аби сприяти формуванню суспільно активних громадян, варто включити в усі навчальні програми та методи викладання – критичне мислення.

З цієї точки зору мене дуже радує Нова українська школа. Як на мене,  мами першачка – вона формує критичне мислення і компетентності, які здобуваються в процесі пошуку, а не зазубрювання даних та текстів.

Вміти шукати і тоді здобувати знання за їхніми результатами – дуже важливо.

Така кейсова система, яка використовується в багатьох провідних університетах світу, дає можливість студентам ставити запитання та шукати на них відповіді, аргументовано сперечатись з викладачами, шукати примару  істини.

Анна Чуданова, журналістка, для УП.Життя