"Я хочу залучати більше коштів, щоб розв'язувати проблеми нашого селища". Історія підлітка, який пережив окупацію на Чернігівщині

Женя Бобер, учень 11-го класу школи в деокупованому селі Михайло-Коцюбинське (Чернігівська область).

Хлопець – громадський активіст, разом з командою він створив проєкт та виграв кошти, які витратив на спортзал на базі школи. Опікується доброустроєм села, мріє про відбудову школи.

Про свій досвід окупації та допомогу громаді Женя розповідає в спеціальному проєкті УП Життя "Покоління Перемоги", присвяченому дітям з деокупованих територій. Проєкт ініційований освітньою фундацією GoGlobal, яка генерує, пілотує та масштабує проєкти для вчителів, школярів та молоді.

***

При в’їзді в селище Михайло-Коцюбинське вас зустрічає пасторальна картина: чистенькі хати, яблуні та вишні, собаки вітають веселим гавканням.

Майже нічого не нагадує тут про війну, поки не ви доїдете до сільської школи. Половина будівлі розтрощена російськими ракетами, але школярі все одно кожен день приходять сюди займатися, а вчителі – викладати.

А ще в цій школі є класний спортзал!

Цей спортзал – проєкт, яким пишається Женя Бобер, громадський активіст й учень цієї ж школи.

Женя Бобер. Фото: Саша Маслов

Спортзал: проєкт для громади

"Все почалося з першої хвилі UActive (програма громадянської освіти для молоді). Для участі в програмі треба було подати проєкт, який би покращив життя нашої громади", – розповідає Євген.

Каже, ідей було багато, але хлопець з командою зупинились саме на спорт-майданчику.

"По-перше, в нас дуже багато активної молоді, яка займається спортом. По-друге – в селі був "прильот", і єдине місце, де ми могли займатись спортом – спортмайданчик біля школи – було знищено. Тому довго не вагались: нам потрібна комфортна тренажерна зала, де можна займатись незалежно від погоди!" – пояснює хлопець.

Школярі підготували проєкт й виграли 5000 доларів на його реалізацію.

Женя з командою створив безплатний спортзал, який став дуже популярним серед жителів Михайло-Коцюбинського: сюди ходить не тільки молодь, але й більш доросле покоління.

Про натхнення

"Коли спортзал почав працювати – я зрозумів, як приємно щось робити для людей, – каже Євген, – адже мені почали писати люди та ділитися своїми спортивними успіхами. А особливо мене надихає чоловік, якому десь близько 60 років: він ходить до нас майже кожен день, тримає себе в чудовій формі, вчить займатись спортом молодь!"

Також Женя дуже романтично описує життя в Михайло-Коцюбинському, з любов’ю до кожного куточку. Тут справді спокійно та дуже тихо. Але ця ідеальна тиша зникла з початком повномасштабного вторгнення.

Окупація

Женя з жахом згадує перші години війни:

"Я себе відчував немов у фільмі: мороз по шкірі, страшно, незрозуміло, що робити. І в цей момент за вікном їдуть ворожі танки та ворожа техніка. Нічого неможливо було робити, виходити на вулицю було небезпечно. Я просто лежав і чекав, що буде далі: без світла, без зв'язку і без надії..."

Перші три дні війни багато жителів села Михайло-Коцюбинське, як і родина Євгена, жили в підвалах, бо не знали, чого очікувати від агресора. Виїхати було неможливо, село одразу опинилося в окупації.

"Ми бачили всі обстріли Чернігова, в село теж багато "прилітало", – розповідає підліток, – жили в підвалі, але згодом почали поступово повертатись в домівки й намагатись жити далі".

У селі не вистачало їжі, продуктів, води: в якийсь момент сім'я почала пекти хліб з кукурудзи, бо борошно закінчилось.

"Але люди активно допомагали одне одному й ділились всім: наприклад, фермери роздавали овочі та м’ясо просто так. На мій погляд, якби окупація протрималась ще пару тижнів – в селі б почався голод", – згадує Євген.

Життя після окупації

"Після окупації був надзвичайний підйом, – говорить хлопець, – пам’ятаю, коли вийшли окупанти, моя перша думка була така: невже ми нарешті зможемо купити продукти, нормально поїсти та вийти з дому?!"

Після окупації, відновлення життя та запуску спортзалу, Євген вирішив продовжувати громадську активність. Він створив молодіжну організацію "Вереб", куди можуть вступати всі охочі учні школи та молодь.

Команда "Вереб" ставить перед собою багато амбітних цілей, наприклад – створити в сільській школі клас для 3D моделювання. Бюджет проєкту – близько 25 тисяч доларів, й підлітки вже отримали на це перший грант!

"Ми подаємося на гранти від нашої ГО та беремо участь у різних конкурсах, – говорить юнак, – я хочу залучати більше коштів, щоб розв'язувати проблеми нашого селища, робити життя тут кращим. Нам потрібно удосконалювати нашу освіту, а ще я мрію створити зелену зону в Михайло-Коцюбинському!"

Після окупації школа, в яку влучила російська ракета, відновила роботу. Сюди приходять учні й кожен день тут проводять уроки попри те, що половина будівлі зруйнована. Завдяки громадським організаціям та небайдужим людям розбиту частину школи потроху відновлюють.

Женя мріє й надалі бути корисним своїм односельцям:

"Зараз багато молоді бачить перспективи якомога далі від своїх домівок, але я бачу перспективи тут і зараз, хочу родити важливі речі тут і зараз.

В мене немає планів кудись виїжджати, мені є що робити тут і я маю допомагати своїм".

Проєкт #ПоколінняПеремоги створений у відео, фото та текстовому форматі. Фотовиставку можна побачити у центрі Києва (ТРЦ Gulliver, 2 поверх) з 14 грудня. Над фото історіями підлітків працював відомий фотограф Саша Маслов, чиї роботи регулярно публікують видання, такі як The New York Times, New York Magazine, The Newyorker, Guardian, Wall Street Journal Magazine та інші. Його об'єктив зафіксував не тільки зворушливі моменти, але і силу, що пульсує в серці кожного дитячого таланту

Текст: Яна Алтухова

#ПоколінняПеремоги